11 кл.Складне речення

Сині роси зблискували на травах і сонце купалося на левадах.

Десь у хлібах кричав перепел і туман стелився од річки.

На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

На подвір’ї голосно сміються діти і пурхають горобці.

І жмуриться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад. 

Жайворонок заспівав для своєї жіночки і їй теж захотілося злетіти в небо.

Мені потрібне слово а не слава.

так що настрій зіпсувався на цілий день.

й обговорювати можливі перешкоди.

проте погода посприяла нам і цього разу.

передчуваючи серйозні ускладнення.

Минуло кілька недовгих хвилин, і вони сиділи поруч над водою, у гущавині дикого терника на камені. 

Був час обідньої перерви — і все живе поховалося в затінки, вщухло, принишкло (О. Гончар).

Співають ідучи дівчата, а матері вечерять ждуть (Т. Шевченко).

Де-не-де біля вирв сивіє безводний полин або кущиться пахучий чебрець (О. Гончар).

Де молодий вогонь, що серце пік? (Д. Павличко).

У карих очах було стільки щастя, що Оксані за цілий вік не вичерпати його (Я. Качура).

Збратав нас труд, що творить чудеса (М. Рильський).

Історія, що сколихнула душу, здається мені дуже значу­щою (Ч. Айтматов).

Не видно і самого океану з височини, а тільки гори хмар, то снігових, то сивих, то блакитних. (М. Рильський).

Якщо сьогодні я прийду до неї, вона мене в Александрію візьме (Леся Українка).

Орел мухи не ловить, а слон за мишею не ганяється (Народна мудрість).

В моїй душі мелодія осіння, та в ній я чую ноти весняні (В. Сосюра).

 Десь на краю села дівчата співали веснянки, гомоніли й галасували діти (С. Васильченко).

Людина відчуває свою слабкість тоді, коли її покидають надії (Б. Харчук).

Старий присувається до вікна, зазира всередину й бачить у хаті за столом сидять гості. (М. Коцюбинський).

Що за літо заробить Мотря те за зиму і проживуть (Панас Мирний).

Вона їм не дорога їм дорогі ґрунти та обори.

В хаті грека пахло часником та смаженими грецькими ков­басками густий пах ладану не міг подолати ті запахи.

Учися як слід то й добре буде. (З творів Ю. Мушкетика).

Він вважав себе багатим є молодість є сила є нестерпне бажання працювати (С. Скляренко).

Помажу мов медком солодше буде з’їсти (Л. Глібов).

І досі сниться під горою між вербами та над водою біленька хаточка стоїть (Т. Шевченко).

Вітер війнув листя з клена жовте, жовтаво-золоте полетіло (П. Тичина).

Народ хвилюється і це моя вина (О. Довженко).

Фіалки на столі прив’яли, а небо квітне у вікні (М. Рильський).

І вечір гріє сині руки над жовтим вогнищем кульбаб (Л. Кос­тенко).

А він теж усіх обнімав, цілував і, не втримавшись, на радощах таки заплакав (В. Малик).

Подвір’я аж сяяло чистотою і острівці квітів цвіли по ньому там і там (М. Красуцький).

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь (Г. Тютюнник).

Орбіту літа дописав листок і ліг на стежку, що прямує в осінь (М. Боровко).

Коли до тебе прилечу засяє все навкруг, як після теплого дощу в росі важкій зелений луг (Д. Павличко).

Завжди приємно було згадувати все, що зробив доброго, бо тільки воно вводить нас у коло інших людей, робить їх братами, а не просто сусідами (В. Стус).

Дикі гуси зчиняють таке верескливе ґелґотання, що, по­чувши його, надовго не можеш витіснити із серця смутку (Із журналу).

Перемелеться лихо добро буде.

Вовка боятися в ліс не ходити.

Раніше встанеш більше діла зробиш.

Сказано велика птиця горобець.

Любиш їздити люби й сани возити.

Переконатися пора зробивши зло не жди добра.

Одним заспокоюю себе у мене ще все попереду.

У товаристві лад усяк тому радіє.

Добре сказано Сенекою жорстокість народжується з посередності й слабкості.

Над плесом озера я юність пригадав, вечірні небеса і посвист крил качиних. (М. Рильський).

Згори гора дивилась у черлінь, і хилитався човен до човниці (М. Вінграновський).

Нестор ціпенів від страху, притулившись чолом до шибки, та відірвати погляду від вулиці не міг (Р. Іваничук).

Лиш гори не стрічаються, а людям зустрітись можна в будь- якій порі (Л. Міріджанян).

А соловейко-вакарушка не відмовляється ні від сухого листячка, ні від торішньої трави (Є. Гуцало).

Теплий туман слався по полю й наливав балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому.

Миші бігали по помості, а мухи покинули хати і своїм гудінням не ворушили мертвої тиші.

Все натякало на смерть, скрізь зник дух живоття (І. Нечуй- Левицький).

А тепер чого так серед ночі море плаче, й темрява тремтить? (Леся Українка).

Взимку їхній палац із білими колонами здається казковою будовою, лише неприємне враження справляє чавунний змій у басейні (М. Стельмах).

Надворі вже був день, але крізь густу мряку годі було на кілька кроків людей пізнати (Л. Мартович).

Хай вітер знамена колише, й співають в садах солов’ї! (В. Сосюра).

У вузенькій, маленькій кімнаті не виявилося нічого підозрілого вікно було щільно зачинене.

Я тут і корчму, і всі ґешефти передав у другі руки і взяв бариш за три дні я з дочкою покину навіки цей край і переселюся в Умань (З творів М. Старицького).

Людські голови загойдалися козаки розступалися.

Тільки вчора він вернувся з Лубен їздив до Пушкаря, запрошував його на раду.

Люди хвилювались гомін стояв на все місто.

У Чигирині було тихо тривога ходила в глибині (З творів Ю. Мушкетика).

Усі разом посунули далі дехто гуртом (Панас Мирний)

Учись змолоду пригодиться на старість.

Казав овес сій мене в болото.

Треба розумом надточити де сила не візьме.

Гірко поробиш солодко з’їси (З народної творчості).

Голоси малих колядників уже розтиналися по селу гостювальники вертались додому (Панас Мирний).

заступивши темрявою небо.    

і зависли над молодими садами.    

які змусили все живе зачаїтися.

і ринула стоголоса злива.      

пішов густий літній дощ.