Контрольна робота з теми "Складне речення"

Верби, схилившись над тихим Дінцем, розчісують коси зелені.

На заході ще жевріло небо, а в степу вже заходила ніч.

Липневий день мандрує пішки, казки нашіптує малечі.

Пішла дорога то маленькими сосновими лісками, то болотами, то полями.

Сині роси зблискували на травах і сонце купалося на левадах.

Десь у хлібах кричав перепел і туман стелився од річки.

На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

На подвір’ї голосно сміються діти і пурхають горобці.

І жмуриться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад. 

Жайворонок заспівав для своєї жіночки і їй теж захотілося злетіти в небо.

Мені потрібне слово а не слава.

так що настрій зіпсувався на цілий день.

й обговорювати можливі перешкоди.

проте погода посприяла нам і цього разу.

передчуваючи серйозні ускладнення.

Рясніє дощ і падає лункіше м’яких краплин розмірене биття.

Знову яблуні буйно цвітуть і лунає знайомий мотив.

Грім одгримів і солодкою млостю спокою віє од цвіту вишень і сирої землі.

Вишневі зацвіли сади і сніг пахучий падає на воду.

Рідну пісню треба захищати так, як захищають рідний край.

А доки є пісня, нікому не вдасться захмарити небо моєї душі.

Духовність — озонова пелюстка, що так бережно огортає планету й не дає зруйнувати життя.

Народе мій, як добре, що ти у мене є на світі.

Тонкі брови, русяві дрібні кучері, рум’яні губи — усе це дихало молодою парубоцькою красою.

 Гляньмо на трепетну землю — і тоді відкриється нам на зелено-голубому обличчі планети край, схожий на серце. 

У дівчині пробуджується мати — творець нового життя. 

Як простір немислимий без руху, так поезія неможлива без думки.

Минуло кілька недовгих хвилин, і вони сиділи поруч над водою, у гущавині дикого терника на камені. 

Був час обідньої перерви — і все живе поховалося в затінки, вщухло, принишкло.

Співають ідучи дівчата, а матері вечерять ждуть.

Де-не-де біля вирв сивіє безводний полин або кущиться пахучий чебрець.

Не видно і самого океану з височини, а тільки гори хмар, то снігових, то сивих, то блакитних. (М. Рильський).

Якщо сьогодні я прийду до неї, вона мене в Александрію візьме (Леся Українка).

Орел мухи не ловить, а слон за мишею не ганяється (Народна мудрість).

В моїй душі мелодія осіння, та в ній я чую ноти весняні (В. Сосюра).

 Десь на краю села дівчата співали веснянки, гомоніли й галасували діти (С. Васильченко).

Людина відчуває свою слабкість тоді, коли її покидають надії (Б. Харчук).

Старий присувається до вікна, зазира всередину й бачить у хаті за столом сидять гості.

Що за літо заробить Мотря те за зиму і проживуть.

Вона їм не дорога їм дорогі ґрунти та обори.

В хаті грека пахло часником та смаженими грецькими ков­басками густий пах ладану не міг подолати ті запахи.

Учися як слід то й добре буде.

Він вважав себе багатим є молодість є сила є нестерпне бажання працювати (С. Скляренко).

Помажу мов медком солодше буде з’їсти (Л. Глібов).

І досі сниться під горою між вербами та над водою біленька хаточка стоїть (Т. Шевченко).

Вітер війнув листя з клена жовте, жовтаво-золоте полетіло (П. Тичина).

Фіалки на столі прив’яли, а небо квітне у вікні (М. Рильський).

тире

кому

крапку з комою

розділовий знак ставити не потрібно.

І вечір гріє сині руки над жовтим вогнищем кульбаб (Л. Кос­тенко).

А він теж усіх обнімав, цілував і, не втримавшись, на радощах таки заплакав (В. Малик).

Подвір’я аж сяяло чистотою і острівці квітів цвіли по ньому там і там (М. Красуцький).

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь (Г. Тютюнник).

 часу

з’ясувальна

допустова

 наслідку

Орбіту літа дописав листок і ліг на стежку, що прямує в осінь (М. Боровко).

Коли до тебе прилечу засяє все навкруг, як після теплого дощу в росі важкій зелений луг (Д. Павличко).

Завжди приємно було згадувати все, що зробив доброго, бо тільки воно вводить нас у коло інших людей, робить їх братами, а не просто сусідами (В. Стус).

Дикі гуси зчиняють таке верескливе ґелґотання, що, по­чувши його, надовго не можеш витіснити із серця смутку (Із журналу).

І вже тиха-тиха пісня снується з висоти, де обнялися голубе небо і зелені голови співучих осокорів (І. Цюпа).

Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні (Г. Сковорода).

І якщо впадеш ти на чужому полі, прийдуть з України верби і тополі (В. Симоненко).

Повітря стало таким прозорим, що було далеко видно голі дерева понад шляхом. (Г. Тютюнник).

Перемелеться лихо добро буде.

Вовка боятися в ліс не ходити.

Раніше встанеш більше діла зробиш.

Сказано велика птиця горобець.

Любиш їздити люби й сани возити.

Переконатися пора зробивши зло не жди добра.

Одним заспокоюю себе у мене ще все попереду.

У товаристві лад усяк тому радіє.

Добре сказано Сенекою жорстокість народжується з посередності й слабкості.

Бухта звалася Соколиною, виселок теж звався Соколиним (М. Трублаїні).

Біля мосту тінився невеликий млин, до його боку притулилося велетенське колесо (М. Стельмах).

Вернувся він — уже смеркло (Панас Мирний).

Була в цій нічній красі якась тиха урочистість, хотілося мріяти про щось високе, красиве й радісне (Д. Ткач).

Над плесом озера я юність пригадав, вечірні небеса і посвист крил качиних. (М. Рильський).

Згори гора дивилась у черлінь, і хилитався човен до човниці (М. Вінграновський).

Нестор ціпенів від страху, притулившись чолом до шибки, та відірвати погляду від вулиці не міг (Р. Іваничук).

Лиш гори не стрічаються, а людям зустрітись можна в будь- якій порі (Л. Міріджанян).

А соловейко-вакарушка не відмовляється ні від сухого листячка, ні від торішньої трави (Є. Гуцало).

Теплий туман слався по полю й наливав балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому.

Миші бігали по помості, а мухи покинули хати і своїм гудінням не ворушили мертвої тиші.

Все натякало на смерть, скрізь зник дух живоття (І. Нечуй- Левицький).

А тепер чого так серед ночі море плаче, й темрява тремтить? (Леся Українка).

Взимку їхній палац із білими колонами здається казковою будовою, лише неприємне враження справляє чавунний змій у басейні (М. Стельмах).

Надворі вже був день, але крізь густу мряку годі було на кілька кроків людей пізнати (Л. Мартович).

Хай вітер знамена колише, й співають в садах солов’ї! (В. Сосюра).

заступивши темрявою небо.    

і зависли над молодими садами.    

які змусили все живе зачаїтися.

і ринула стоголоса злива.      

пішов густий літній дощ.

означальна

обставинна умови

обставинна місця

обставинна способу дії