Складнопідрядне речення

дві;

три;

чотири;

п’ять.

Сиву голову шануй, аби й сам такої нажив (Нар. творч.).

І скрізь, де тропа моя в’ється, лишав я частиночки серця (І. Драч).

І дві вербички стали на сторожі, щоб ту могилу час не зарівняв (Л. Костенко).

Г  Кругом усієї хати обходить місяць, немов хоче освітити причілки (Панас Мирний).

Ґ  Хай мені зоріють зорі, доки сонце моє спить (Олександр. Олесь).

Огні в тій стороні погашено, щоб ворог передчасно не доглянув, що тут робиться (І.Франко).

Коли проб’ється там, де ти ходив потік, чи встане палац білий тоді вже ти зробиш діло господарем по цій землі пройдеш (Ю. Забашта).

Хто хоче нехай розпитає, як сонце за степом сідає, як жито, мов хвиля, біжить (Л.Первомайський).

Якщо прийде журба, то не думай її рознести у веселощах бучних за столом, де веселії друзі твої п’ють, гуляють при покликах гучних (Леся Українка).

І тільки мати знає, яке в нього справді здоров’я і як легко чіпляються до нього всякі хвороби (О. Гончар).

Зрештою вона знайшла в скрині те, що шукала і, хутенько поскладавши зжужмане своє багатство, зачинила віко.

Куцевол почвалав до свого бульдозера, і щоб не гайнувати час, погнав його, минувши бомбу, вперед.

Незважаючи, на те, що є тисячі сортів культурних троянд, шипшина також заслуговує на увагу.

Оскільки рослина цвіте в другій половині весни, то в народі її поетично називають ключиками від літа.

дві

три

чотири

п'ять

вказує на наслідок того, про що йдеться в головній частині;

вказує на явища, всупереч яким відбувається дія, названа  в головному реченні;

вказує спосіб дії головного речення;

вказує час дії, що відбувається у головному реченні;

обставинне часу;

обставинне наслідкове;

обставинне умови;

обставинне допустове.

На небі збиралися великі хмари, так що можна сподіватися великого дощу (Н. Рибак).

Україно, рідна Батьківщино, доки жити буду, доти славитиму тебе (В. Сосюра).

Не бійся досвітньої мли, досвітній огонь запали, коли ще зоря не заграла (Леся Українка).

Ми розвіяли хмари похмурі, щоб над нами сіяла блакить (В. Сосюра).

Скільки хвиль у бурхливому морі, стільки співів у серці моїм (Леся Українка).

Хіба не чуєте, про що вітри шепочуть, і як з зітханням зливається їх сміх (О. Олесь).

Але ж чудно мені, що й сам я не знаю, за що так люблю безчасную тую Вкраїну мою (П. Тичина).

Психологи досліджують, від якого моменту починається спілкування людини з навколишнім світом, коли дитина починає сприймати, розрізняти звуки людської мови (КУМ).

На крилах фантазії думки літають в країну темної ночі, де промінням грають де любо так сяють лагідні весняні очі (Леся Українка).

Ви (квіти) принесли мені стільки радощів, що я б ладна іще раз усе пережити, щоб тільки малювати вас (К. Білокур)

Весни такої не було й не буде, як та була, що за вікном цвіла (Леся Українка).

Як не хочеш, дівчинонько, дружиною бути, то дай мені таке зілля, щоб тебе забути (Народна творчість).

Якби не жовте листя в садах, то можна було б подумати, що надворі не бабине літо, а справжнє літо (І. Нечуй-Левицький).

Стоять вишні і журяться похилі, що в хмари сонечко зайшло, що листя й квіти облетіли, що їх снігами замело (О. Олесь).

Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати (Л. Костенко).

Звідси добре було видно поле, смужку зрізаних соняшників під горою і ліс, що вже починав жевріти.

І ще ви говорили, Надіє Петрівно, що звірів слід оберігати.

Йому думалося, що сьогодні у їхній хаті не світитиметься.

Далеко в піщаних неродючих степах вовк надибав на полігон і наче відчув, що тут йому буде спокій.

Мені чути, як коні похрумкують молодою травицею, поволеньки, вдячно ласують.

Листя на дубах-нелинях по різьблених краях узялось густішим інеєм, а тому здається, наче припудрений снігом багрець листка вставлено в різьблену пухову рамочку-облямівочку.

Щоранку Миколка вибігав у садок подивитись, як там росте трава.

Самі слова на голос навертались, як сльози навертаються на очі.

Лише по незначних прикладах можна вгадати, де цвіла та чи інша рослина.

Клапоть туману зачепився за городні ворота і не знає, куди податися.

І справді, з кутка, де блищали очі, вибрався їжак, струснув солому з голок і сів посеред Куреня.

Грамоту чи то прочитано, чи то просто викрадено непрочитаною і привезено туди, де б її могли прочитати.

Навалили такі могутні сліпі сніги, що навіть він, Сіроманець, злякався.

Здавалось, що пісня не просто народжується з їхніх грудей, а йде разом з матір'ю та бабою Килиною в одному гурті.

Я й не стямився, як вечір осів на ліси і почав укладати на ніч квіти.

Я не дуже полюбляв роботу біля терниці, бительниці, прядіння, снування, зоління, але дуже любив, як ткалось і вибілювалось полотно.

Він лицар був, дарма що постоли.

Вовк підійшов до води, щоб лизнути її солонини.

Сіроманець добре знав, чим йому ці сніги пахнуть.

Хвойні не скидають свого вбрання на зиму тому, що їхні листочки-хвоїнки випаровують дуже мало води.

Уже, мабуть, молебінь відслужили, бо затужили дзвони, затужили!

Сани розтягувачи похід у довжезну колону, так що голова не бачила хвоста.

Кузьма Осадчий, працюючи, весь час дослухався до того, що робилося внизу.

Я хотів би подивитись, чи не можна і мені десь тут вирити нору?

Абсолютно недопустимо, щоб ці квіти визбирувались на весняні букети для продажу.

Я тільки хотів попросити, щоб він допоміг мені розібратись у книзі.

Хочеться, щоб не було краю безмежному палахкотінню блакиті, вінценосному сяйву сонця.

Мартин Пушкар додому відпустив свій полк Полтавський в п'ятдесятім році, щоб кожен собі добре погостив.

Коли я зупинився перед сценою, хтось мене знизу цапнув за ногу.

Якби мені ти стала за дружину, яка б то радість увійшла в мій дім!

Вже хащі машин були позаду, коли Ліна зненацька вгледіла капітана Дорошенка.

Коли добре випогодилось, Чепіжний поїхав до Сіроманця.

І кожум'якам всім своїм скажи, що замість світла я по тих ярах поставлю варту.

Ти чув, яку сьогодні воєвода на всі цехи роботу урядив?

Забула ти той чар розмови, що наші розпалив зіниці.

Не знаю, який у неї голос, плач і сміх.

Коли ти маєш чоботи, то ноги тебе несуть, мов пташині крила.

І коли інші ще сплять, він з отарами виходить з кошар у мокрі поля.

Наступила та незручна тиша, коли один мовчить, а другий не говорить.

Я тихенько зашився в куточок, ждучи, коли дядько Себастіян закінчить розмову з людьми.

Чи буде ясно, чи будуть грози, чи прийде часом якась наруга, ти не зіб'єшся в своїй дорозі, не скривдиш жінки, не зрадиш друга (В. Гуртовенко).

Ми дивились довго, як хмаринка тане, як синіє синь, як колише вітер струни павутин (М. Рильський).

Я готовий повірити в царство небесне, бо не хочу, щоб в землю ішли без сліда безіменні, святі, незрівнянно чудесні, горді діти землі, вірні діти труда (В. Симоненко).

Я знала виродка, що цурався жінки, що привела його на світ (І. Вільде).

Коли ми йшли удвох з тобою вузькою стежкою по полю, я гладив золоте колосся, як гладить милому волосся щаслива, ніжна наречена (Д. Павличко).

на мету, про яку йдеться в головній частині.

на час дії, що відбувається у головному реченні.

на те, як саме відбуватиметься дія в головному реченні.

на напрям або місце дії, що відбувається у головному реченні.

обставинне умови;

обставинне причини;

обставинне допустове;

обставинне способу і ступеня дії.

В таку добу під горою, біля того гаю, що чорніє над водою, щось біле блукає.

Обрій почала огортати все густіша і густіша темрява, і небо стало схожим на синьку, густо розведену в воді.

Подихав свіжий вітерець; по ставку плигали маленькі хвильки і сріблом блищали  на сонці.

Стояла така тиша, що чути було шепіт сніжинок із пожовклим листям.

Де обрії гойдалися вітрами, осінній ранок барви розливав.

Мені ввижається, що з тих іскорок встають водограї.

А хто стрічався на шляху зо мною, того я щирим серденьком вітала.

Коли я сплю, час приходить і до мене, постоїть-постоїть біля узголів’я та й злегка потягне за чуба малого.

З особливою пильністю зберігалися липові гаї, які давали мед, і дубові ліси.

Народе мій, як добре те, що ти у мене є на світі.

1г, 2а, 3д, 4б.

1г, 2д, 3а, 4б.

 1а, 2г, 3д, 4б.

1г, 2б, 3д, 4г.

Там, де старе річище Дніпра сходилося з новим праворуч ішов рукав, замикаючи водяне оточення.

Не надивлюсь, не намилуюсь, як гай зимовий занімів.

Осінь схожа на теплі долоні жінки, що лежать, притомившися, на колінах.