Складнопідрядне речення з підрядним порівняльним

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти.

Як виросту, збудую хату, над дахом колесо приб’ю.

Я стрів тебе, як день волошку в житі.

Молоді, чорняві скрипалі позакидали назад голови, так що на них ледве держались шапки.

Рідну пісню треба захищати так, як захищають рідний край.

Гасли вікна, бо вже синій день дивився крізь намерзлі шибки до кожної хати.

Майте на увазі, що потяг рушає рівно о сімнадцятій.

Гуркочуть брили грому в скалах, мов неба колеться горіх.

Говерла, як весільний коровай, стояла на столі Карпат широких.

Радію мові лагідній, дитячій, вона, мов тепла хвилька, ніжно хлюпа

Сяє дощик на зеленім листі, наче сльози капають на лист.

Мов горда думка, котиться ріка, і міст над нею знісся, наче порив.

Я так побачення чекав, ніби весну чека берізка.

З гордістю показував Сергій батькові, як він розправився з найважчими задачами.

Мої батьки люблять парки, у яких є фонтани.

Де воля родиться, там гине зневіра.

А лілії срібляста квітка на синім плесі – як лебідка.

У кутку стояв обірваний диван, мов горбатий старець примостився біля стіни спочивати.

Обличчя її сяяло, як сонце.

Тільки вчора тут перечікували погоню фокусник та його приятель, які втекли від глядачів.

Ми заздалегідь перевірили пристрій і з’ясували, що він може розпізнавати різні образи.

Тільки в тому разі, якщо отримаєте позитивну відповідь, можете збирати речі

Вона летіла, немов пташка.

Як з дуба рве буря пожовклі листи, так  дух наш народний вривали.

Куди б не пішов він, дощі розмиють слід його сандалій.

Райко, як і перше, примостився на пеньку, так що огонь бив йому в лице.

Лапатий кленовий листок прощальний кружляє танок, немов одчайдушний козак танцює веселий гопак.

Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялась дівчина-дитина.

Береза скине листя з себе, мов жінка скине хустку з пліч.

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила арфу золоту.

Як у пустелі, спрага сушить без добрих, теплих, світлих слів.

Коли Соломія примостилася на плоті, Остап одіпхнув од берега і тоді скочив.

… так що треба очікувати грозу.

… бо сильний вітер їх щодуху підганяв.

… мов пізньої похмурої осені.

... неначе накочувалися величезні хвилі.

Мене жагуче вабить блакитне, прозоро-чисте небо; свіже, холодне, як лід, повітря й тепле сонце.

Розгублю в дорозі дні золотокосі, як розгубить вітер листя у саду.

Звуки, веселі, радісні, кудись підіймаються граціозними хвилями, як череда кізок під гору.

В одному місці голосно виділявся цілий урочистий концерт, мовби хтось справляв весілля.

Людина прагне до щастя одвічно, як ріки прагнуть в долини.

Немовби день чекає ночі, я так побачення чекав.

Лелека, мов старий грузин, по жовтім полі ходить босо.

А дзвіночок все веселіше й веселіше заливається, співає, немов розгоряється веселе полум’я.

Іванова хата виповнилася сміхом та піснею як гай навесні наповнюється пташиним співом.

Друзі, висівайте доброту, бо вона, як хліб, потрібна людям.

Далекий ліс також видавався не сірим, як раніше, а бархатно-чорним.

Микола раптово пішов, а Марія залишилась стояти, як вкопана.