Типи складнопідрядних реченнь

Де молодий вогонь, що серце пік? (Д. Павличко).

У карих очах було стільки щастя, що Оксані за цілий вік не вичерпати його (Я. Качура).

Збратав нас труд, що творить чудеса (М. Рильський).

Історія, що сколихнула душу, здається мені дуже значущою (Ч. Айтматов).

способу дії

мети

міри і ступеня

часу

Що вдіє раб, принижений, нещасний, як буде проповідь читать своїм панам.

Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі.

Після того як луг покосять, знову трави ростуть в цвіту.

Нафіса любила їх, приймаків, як люблять безрідних дітей сусідські жінки

Це день,коли ми всі будемо радіти.

Коли почалася війна,О.Довженко був у Москві.

Коли в людини є народ,тоді вона уже людина.

Він знає,коли почати грати.

означальні, з'ясувальні, обставинні

означальні, з'ясувальні, порівняльні

часу й місця, з'ясувальні, обставинні

обставинні, означальні, додаткові

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила.

Так літував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить коло мами

Здавна відомо, що заборонений плід найсолодший.

Біля ставка, де ми прощалися, нам випало зустрітися після довгої розлуки.

А там, де берізки витісняли сосни, було світло й просторо.

Біля осокорів, де він зустрів свою долю, загримів гарматний грім.

Він вийшов на галявину на узліссі, де колись виглядав свою милу.

як сто, і тисячі, і мільйони років тому. 

щоб зазипати поля, і ліси, і дороги.

який засипле поля, і ліси, і дороги.

тому що не час.

Ще не прийшла весна, хоч вже гримлять потоки.   (О. Олесь)

Ми рушили до будинку, що виднівся на околиці села.

Джерела живуть доти, доки над ними нахиляються попечені жагою губи (І.Драч)

Небо, яке сьогодні тихе, синє й глибоке, наливає море блакиттю  (М. Коцюбинський)

 Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя.

 Сонце пекло так, що й уночі степ пашів.

 Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

 От і прощай, літо, бо зима одразу впала на голову.

оскільки вчора була сильна хуртовина.

ніби лежала товста пухова перина.

тому що не була розчищена від заметів.

так що не можна було доїхати до міста.

Він розуміє, що ця байдужість страшніша за стогони й сльози.

Та Гейко вже знав, що ніяка сила не поверне його назад, у море.

Струмками, що рвалися з-під снігових підошов, бринів березень.

Артем розумів, що ночували на острівці, верст за десять од Славгорода.

А бо були вони щасливими.

Б щоб ненадовго повернутися назад.

В хоч і швидко вони промайнули.

Г доки буду топтати ряст.

туди, де ще не просвітліло небо.

щоб висвітлити поля і дати зелу піднятися.

незважаючи на те, що сонце ще не ввійшло у свої права.

 як і надійшла.

Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

Вітри гуляли по степу, що лежав тепер буйний, вилинялий, як пустеля.

Чайка у дивовижний терплячості все ще біліє на темнім уламку граніту, через який уже раз у раз перехлюпує хвиля.

Далеко від степу люди чули, як стугоніла земля.

Щоб уволю всього мати, слід багато працювати.

Годуй діда на печі, тому що й сам там будеш.

В хаті було тепло, тільки в печі шкварчала ринка з шкварками.

Очерет шумів так, що заглушав навіть думки.

  Хоч їдеш у гостину, а хліба бери в торбину.

 Треба слову радощів додати, щоб уміло душу звеселять.

 Народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали.

Вони танцювали доти, доки зовсім потомились.

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила золотую арфу.

Не може при добрі той жить, хто хоче злу й добру служить.

У полі ще лежав сніг, хоч весна брала своє.

Я люблю, як, буває, осінню пахне яблуками в хаті.

Виходить, уже не мертвий ліс, бо лебеді принесли на своїх крилах весну й життя.

Та довгий ще мені пройти судилось, щоб молодість догнати, заблукану в полях.

Часом Десна розливалася так пишно,що у воді потопали не тільки ліси й сінокоси.

Зроби так, щоб усі посміхались.

Хто ж не знає, що в кожному українському обійсті має рости ружа й шавлія,

любисток і м’ята, чорнобривці й нагідки.

Мабуть, ніколи не зможемо довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити

в узорах красу рідної природи свої переживання та відчуття.

На Україні вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. 

Внизу коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети. 

Здається, побачила вона, як через галявину пробігло веселе біле собача з атласною шкуркою.

Василь глибоко віддихається, бо попереду рубає валок Яків Кузло.

Тільки діброва, до якої він саме дійшов, пересварювалася з хуртовиною і вітром.

Добрими вважалися дні, коли на небі повний місяць.

 І вже чув композитор, як народжується пісня.

Рідну пісню треба захищати так, як захищають рідний край.

 Як одступиш од гармат на аршин, то вона од тебе на сажень. 

Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків.

 Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб? 

 Доріжка була така вузька, що зелене гілля вгорі сходилось докупи й закривало

небо.

 Щасливий тим, що живу тобою, Вітчизно рідна – земле сподівань.

А я люблю, як в вечірній час сопілка заспіває переливна. 

Так вийшло, як кожен з нас і планував.