складносурядне і складнопідрядне речення

Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі.

Національна своєрідність зближує нації, а не роз'єднує їх.

Усе йде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Хто своє носить, той чужого не просить.

коли ми повернулися з екскурсії.

як і очікуваного кілька днів сонця.

штиль тішив матерів із дітьми.

проте клекотав сильний прибій.

Ну хто не грав його і хто не слухав?

Десь коні ржуть і сумно грають сурми.

У полі сонце і в селі все залито гарячим сяйвом.

Вже червоніють помідори і ходить осінь по траві.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

І журиться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад.

Танула сиза мла й у первісній величі сходило сонце.

Гроза пройшла і грім ударив десь збоку.

Пройшла гроза і ніч промчала.

Глянуть не встигнеш і вік промайне.

Дунув вітер понад степом і сліду не стало.

Минуло чимало років і крила поважчали.

1

2

3

4

5

Хата, що стала для мене прихистком розміщувалася вище за інші.

Якщо молодший ні з чим не криється, старший не повинен дорікати.

Цілком у твоїх силах зробити, щоб світ довкола став трішки кращим.

З'являються нові машини, рушієм яких буде електромотор і водневе паливо.

Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати.

Зернина, що лягає в землю, не журиться, коли і що з неї виросте.

Для того, щоб млинець не прилипав до сковороди, треба її змастити маслом.

Хто хоче мати друзів, той повинен діяти, не шкодуючи сил і часу.

1

2

3

4

Щасливий, хто сни має милі.

Скільки голів, стільки й умів.

Нещасна нація, котра не вміє цінувати свої таланти.

Немає такого дерева, щоб на ньому птиці не співали.

І де в світі тая сила, щоб в бігу її спинила.

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить коло мами.

коли настане слушна мить.

якщо наполягатимуть друзі.

хоч на творчість немає часу.

про що мовчить більшість.