Розділові знаки в складносурядному реченні

Ніч за вікном та не хочеться спати.

У нас батьки безстрашні й невпокорені і матері посивіли від сліз.

Мати дивилася на своїх дітей і її серце раділо.

Козацьке сонце високо піднялось угору й зорі срібносяйно вкрили небо.

Срібен дощик проливається іскристо й веселка обіймає небокрай.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Пройшла гроза і ніч промчала і знову день шумить кругом.

Дощ пройшов і світлі ручаї в синє море виливають воду.

В одну мить розсунувся простір і стали ближчими зорі.

Важким холодним сном спала земля а високо над нею притаїлися зорі. 

Удалині хиталися дерева і синів задуманий прибій.

Знову дівча малювало хвилі та чайки літали низько.

Тільки море бухає та зорі тремтять у нічній прохолоді.

Повсюди зацвів бузок і кущі троянд укрилися квітами.

Я йду до гаю й серце моє пташкою співає про весну.

Інсургентам дано наказ задержатись до ночі і вони спокійно вмирали на валах, на підступах, на роздоріжжях і в мовчазних закутках підворіть.

Лише борись а щастя не втече.

Пронесеться над озером птах або пропливе рибацький баркас.

Сонце сховається і промінці згаснуть.

На долині тріщать старі дуби і скриплять і стогнуть осики.

Пісня говорила про сьогоднішні бої козацькі і її підхопили всі полки.

Простягає до сонця свою лозу соковиту виноград і пнеться за ним кедр.

Кинь у ріллю зернину, пригорни її вологою землицею і вона, суха, без ознак життя, прокинеться, оживе.

Ми йдемо через сінокіс і темніє над нами небо.

Хрестилась баба і кінчався хліб.

Лиш наше слово не вмирає і наша правда лиш живе.

І журиться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад.

Лиш храм збудуй а люди в нього прийдуть.

Танула сиза мла й у первісній величі сходило сонце.

Гроза пройшла і грім ударив десь збоку. 

Козацький вітер вишмагає душу і я у ніжність ледве добреду.

Лиш гул од копит степом котився та хліба шелестіли.

А вже весна і знову серця щем і знов надія мертва оживає.

А літо йде полями і гаями і вітер віє і цвіте блакить.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть колосом шумлять.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Заснули доли і полонина в тиші спить.

Ураз тріснуло всю світобудову і тиша впала на свічадо плес.

Ясно ще осіннє сонце сяє та холодом осіннім вже в повітрі потягає.

Чи то мій сон чи просто чорна магія чола.

Микола направив струни повів смичком і жалібна пісня розляглася по хаті.

На яру стояло чималеньке село і посеред села біліла невеличка нова церква.

Проходять покоління по землі і кожне творчий слід залишає.

Зустрілись двоє пізно по зимі та вже на скронях паморозь зимова.

Чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум’ям згорю? 

Чимось зарадиш людині і на душі легко весь день.

Чужих два слова в пісні буде і пісня вся тоді чужа.

Озвався постріл над рікою і на коня схиливсь козак.

Давно закінчилася злива і хмари розійшлися.

Квітує жито і ячмінь колос викидає.

Пройшла гроза і ніч промчала.

Глянуть не встигнеш і вік промайне.

Зросли заводи і міста і відступили хащі.

Дунув вітер понад степом і сліду не стало.

Минуло чимало років і крила поважчали.

1

2

3

4

5