Складносурядне речення

Віє вітер на долину, колише билину.

Усе порожевіло: кременисті шпилі, грюкочучий Дніпро унизу, далекії темнії гаї на верховинах і прудка пташка понад Дніпром.

Світ пахучий, сонячний, зелений палахкоче, мерехтить в очах.

І зберіг я тільки, ненечко, скарб один, що ти дала, золоте, як зірка, серденько.

Мир і любов, Україно, неси, сяй для планети, як сонце краси.

Треба слову радощів додати, щоб уміло душу звеселить.

Чого навчився, того за плечима не носити.

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи не важкий мій хрест.

Батьківська хата – це те, що завжди згадується, спиниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.

Слово – клітина мислі, артерія сили духу, і тільки воно єднає різні людські береги.

Зумійте бути вольними – і будете вольні.

По узліссі на галявині зеленіє перший ряст і цвітуть проліски і сон-трава.

Мова й пісня – дві найважливіші фортеці, які народ повинен оберігати пильніше й відчайдушніше, ніж свої кордони.

Слово – полова, але огонь в одежі слова – безсмерна чудотворна фея.

На хуторі вмирає день і гасне перестигла бронза пшениць.

і виполошено перепелині гнізда.

так що буде що їсти вівцям.

і літо буйне в береги ввійшло.

і зібрано останні колоски.

як на межі, на оболоні.

Так по землі приходять весни і по грозі сіяє день.

Навколо стояла така тиша і чути було золотий дзвін переджнивності.

Пахне сіно лугове і зав’язь в чистих росах зріє.

Зрідка пробіжить тут заєць і спиниться на кручі вовк.

Тільки коники сюрчать і перепел іноді підпадьомкає.

1

2

3

4

5

Верес цвіте і на серці осінньо.

Осіннє сонце блиснуло на мить і тільки срібна паморозь бринить.

Теплий день розхлюпує блакить і ластівки купаються в промінні.

Сьогодні день вщерть сонця повен і груші гупають в саду.

Чи ти мій сон, чи то, моя уява, чи просто магія чола?

Тільки синиці посвистують, та інколи прошелестить угорі невидима гайвороняча зграя.

Собаки валують, та заграва поза хатами повільно росте.

Може, кому я потрібен декоративний, та я не хочу бути декоративним.

Від Батьківщини – клич, і звага, і рання сила, й доля пізня.

НІ повітря не ворухнеться, ні пташка не защебече.

Між землею і небом лунала якась могутня і водночас на диво спокійна мелодія.

Цілий Божий день бродили дівчата по полях та луках , збирали сокирки, васильки й на обніжках наривали пахучого чебрецю.

Чи буде ясно і прийдуть грози?

Хто був той цар і як йому наймення?

Хай зараз ми в кільці воєнному та світ стоїть на доброті.

Вже осені кругом передчуття і павутиння срібно простяглося між саду віт.

дарма що була середина жовтня.

 залишивши на деревах сліди зими.

а день був дивовижно теплим.

 так що вийти на прогулянку ми не змогли.

 і перетворив ліс на казку.

Хвилі світла лились з неба і чорні тіні десь пощезли.

 Над лісом нависли чорні хмари і шурхаючи крилами об них летять чайки.

 Я кличу свого собаку і припалий дорожнім пилом біжить він до мене.

Тихий сон стуляє вії розігнавши давні мрії і втопивши їх в журбі.

Сивим туманом оповило велетні-дерева і навіває сум така картина.

Сичі в гаю перекликались та ясен раз у раз скрипів.

 Десь спереду гукнув потяг і полинула пісня.

 Ще мить і сад загубить пишну вроду.

 Моя любов чолом сягала неба а Гриць ходив ногами по землі.

 Навкруги мене колоситься пшениця і мак червоніє

Здобути волю – то мій рай.

Слова – полова, але огонь в одежі слова – безсмертна, чудотворна фея, правдива іскра Прометея.

Субота – не робота, і в неділю нема діла.

Адже в основі загальнолюдської моралі – любов до матері й пошана до материнства, які об’єднують людей незалежно від будь-яких відмінностей між ними.

Сорочка й штанці латані-перелатані, а випрасувала їх мама – і наче знову нові.