Способи передачі чужого мовлення. Складне речення.

А   «П? – а».                           

«П?» − а.                                    

«П?» −А.

П? – а.   

Два човни м’яко шурхнули по прибережному піску, і тихий голос поспитав: «Ви всі тут?»

Осел почванитись хотів, що чув в ліску всіх птахів спів.

Природа зітхнула повними грудьми, зітхнув і Кирило. Невже він цього ніколи не бачив?

Прислів’я каже: «Більше роби, та менше говори…»    

«За що ж, хто-небудь попитає, Зозуля Півня вихваляє?».

«Та чим же я вам досадив?» ягнятко, плачучи, питає. 

Яка ти розкішна, земле, – думала Маланка. 

Мати через пліт запитала сина, куди він зібрався.

Український письменник В. Винниченко якось сказав: «Як нудно, сіро проходить життя людей неталановитих, так нудно й нецікаво живуть без любові навіть талановиті».

«Суспільність, – говорив М. Грушевський, – що має віру в себе, мусить мати й відвагу глянути на правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу».

Мати Тереза знала силу усмішки, тож усім, хто зневірився, радила: «Отримавши від життя чергового удару, скажіть собі: «Усе могло бути набагато гірше»  і усміхніться».

«Слово – найтонше доторкання до серця – був переконаний В. Сухомлинський – воно може стати і запашною квіткою, і живою водою і розжареним залізом».

Не зводячи очей з дядька Степана, палко промовив Юрко, що він, коли виросте, теж садівником буде!

Не зводячи очей з дядька Степана, палко промовив Юрко, що я, коли виросту, теж садівником буду!

Не зводячи очей з дядька Степана, палко промовив Юрко, коли виросту, теж садівником буду!

Я люблю їхати на поле тоді, як ниви зеленіють, як колоски черкаються об голову.

Поки боярин вернувся зі свойого посольства, Максим сидів у його шатрі та думав, що йому робити.

Нехай не знає втоми та рука, що добре зерно в добру землю сіє, що зневажає чорні суховії. 

Я мрію так життя прожити, щоб кров і піт віддать землі своїй, щоб у плодах мої хилились віти, щоб розроставсь в глибинах корінь мій.

Поки я йшов по стежці, дрозди з діловитим азартом дзьобали ягоди.

Цей ведмідь спить на березі ріки не тільки взимку, а й улітку.

Ізвечора повітря наче стискувалось від холоду, а гуси ховали червоні дзьоби під крила.

Ми пішли до кінотеатру, де показують цікаві фільми.

Сонце зійде лід розтане.

Знай одно не каюсь я не плачу.

Летять і квилять в небі журавлі цвітуть сади пшениця колоситься.

Не вродив мак пробудемо й так.

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимий смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли.

Коні чвалають по калюжах, у повітрі свіжа вологість, де-не-де блимають далекі вогники.

Мовчала трава, мовчало віддалік громаддя копиць, схожих на вершників, що поснули з піднятими забралами, усе потонуло в без обрійній німій тиші.

Я слухав рідну пісню, рідну мову, і вона лилася струмком, у якому переплелись запахи чебрецю, калини, лепехи.

     – Ну що ти побачив там? –

        – Хмари, а більш нічого. –

        ‒Подивись краще, може, то й не хмари.

– Ну, а в такі ночі ви літаєте? – запитав Сергій.

        – Звичайно. Тихо, місячно, ніч саме для польотів.

– А над морем ти літав уночі? Тихо перепитав Сашко.

        – Літав.

Андрій спитав:

      – Коли ж можна прийти? –

      – На мене, то хоч і завтра! відповів Юрко.

Сьогодні день вщерть сонця повен і груші гупають в саду.

Верес цвіте і на серці осінньо.

Осіннє сонце блиснуло на мить і тільки срібна паморозь димить.

Шепче щось берізка в дуба на плечі й вітер вербам коси ніжно розплітає.

Пахнуть сонцем дині спілі  хмелем б’ють меди скажені.

Друзі розповідали подробиці втеча готувалася давно.

Віз ламається чумак розуму набирається.

Вихід із становища один потрібні негайні енергійні заходи.