Стилістична роль неологізмів і застарілої лексики

Як лицедій, міняє маски час.

Темнооким чудовим гостем я чекала тебе з доріг.

Тяжка доля спіткала його, мов ярмо.

Чи зважусь я свої персти несмілі до золотої ліри простягти?

Обгородився місяць, мов ґазда і з кимось ніч шепталася несміло.

Сплять лісоруби в колибі,сняться їм сни прості.

Десь на околицях риторики самотня істина живе.

На твоїх ланітах, як говориться в таких випадках, палає рум'янець досади.

Десь грає ніч на скрипці самоти.

Тут Січ стояла, тут гули майдани, димилися козацькі курені...

Знову - князі і смерди, корчиться з болю Русь.

Боярин зайшов до зали, де його вже чекали інші представники княжої ради.

В давній золотій печалі лебедіють небеса.

Не дивися так привітно, яблуневоцвітно...

Є для серця така покута - забути скоріше зло.

І дрижать їх руки незугарні, чорні, дубові.

боярин, раднаргосп, кольчуга, мушкет

ланіти, дещиця, перст, рать

когут, чічка, гочі, плай

скайп, блютуз, флешка, файл

Ректи - дивитися.

Рать - військо.

Лицедій - актор.

Піїт - поет.