Тире між підметом і присудком

Небо як склепіння матове.

Місто маленьке, обивательське.

Бук, як відомо, міцне дерево.

Чиста вода як сльоза.

Вірний приятель то найбільший скарб.

Старість не радість.

Земля мов казка.

Відчувати в окопі живу душу біля себе це справжнє щастя.

Ти між зірками одна.

День довгий, безконечний, тривожний.

Ці квіти спогади про світлі дні.

Життя не дим і не омана.

Ґава не пава, Хима не козак.

Ти наше диво калинове...

Я він і є, бо кажу правду.

Слово не стріла, а глибше ранить.

Почуття міри це якість митця.

Ні, він не боягуз, за чужою спиною не ховатиметься.

Зимове сонце як вдовине серце.

Я Мавка лісова.

Це мій народ.

Сонце низько, вечір близько, додому далеко.

Два чоботи пара.

Кров людська не водиця.

Ти занадто романтик.

Усе геніальне просте.

Собор як свіча.

Мова одяг думок.

Ти втілення добра.

Мова не полова.

"Віють вітри..." за жанром пісня.

Сміле слово то наші гармати.

Шість і чотири десять.

Життя прожити не поле перейти.

Поле як море.

Сиротою жити сльози лити.

Літні канікули улюблена пора.

Весна дівчисько в ластовинні.

Марудна справа жити без баталій.

Вода з вогнем не товариші.

Поезія Кобзаря це програма самовдосконалення, національного будівництва.

Сивий коник то мій брат.

Краса душі, краса любові найвища на землі краса.

Була ти наче золота царівна у зорянім вінку на темних косах.

Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм.

Червона рожа над усі квіти гожа.

Руки дівчини зробилися як лід.

Тільки труд життя основа.

Тільки пісня моя мов ридання.

Природа наймудріший співрозмовник.

Зрадити душу найнижче рабство.

Це справжнє чудо.

Коровай то щедрість нив.

Життя прожити потопати сум, єством своїм прославити людину.

Не будь тією людиною, що догори щетиною.

Думай не думай а вище себе не плигнеш.

Не міряй всіх на свій аршин.

Небо над дорогою синій кришталь.

На гривеник покупки а на карбованець крику.