Відокремлені члени речення (підготовка до ЗНО)

Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків.

Не скажу нічого, крім правди.

Дівчина плакала, витираючи сльози білою хустиною.

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебідка.

Не квіти посадили біля школи, а декоративні кущі.

Земля на тих полях була чиста, чорна і сита.

Парк прикрашають статуї, зроблені з

білого мармару.

На відміну від брата, Максим був жадібний.

Думки, надії і причали снів мені давно нічого не пророчать.

Дні летять, повні сонця й музики

Окрім груш, тут росли яблуні та сливи.

Усміхнувшись, сонце вмить висушило росу.

 В хату ввійшов старий Джеря, високий, тонкий, з сивуватими довгими вусами, з нужденним блідим лицем та смутними очима. 

Ніна не почула, як розчинилися двері і мати переступила через хатній поріг .

Навкруги чорне страшне море - безодня води і гніву.

А потім минали дні за днями, минали тижні й місяці.

Соняхи, щирі огнепоклонники, сходу кивають злотоголово.

Сторож, несучи сніданок, стукнув дверима.

Нікого Чіпка не любив, окрім баби Оришки.

Повечерявши, полягали спати.

При в’їзді в село вершників уже чекали,  юрмлячись край доріжки, босоногі діти.

Цвіте липа, посаджена навесні батьком.

Вона сиділа замислившись.

Серединою річки плив човен, перекинутий догори.

Незважаючи на погану погоду, біля освітленого під’їзду театру панувало пожвавлення

Щасливиця, я маю трохи неба.

Годі вже сидіти склавши руки.

Мружачись, Софія взяла зі стола маленький срібний дзвоник .

Василько розчепірив руки і, падаючи грудьми на воду, швиденько звів їх докупи.

Там він,  клятий, і загине.

Десь, кажуть, є чудова країна.

З переляку хлопці бігли не чуючи під собою ніг. 

усі члени речення

тільки головні

тільки другорядні

Франко,  як учений, етнограф і фольклорист, усе життя цікавився народною творчістю.

Дочитавши  оповідання, дівчина замріялася.

Ой, був на Січі старий козак, на прізвище Чалий.

Мешканці, виставивши голови з віконечок, ведуть розмови.

тире

комами

двокрапкою

не виділяються

Лірична пісня — це душа народу, це безмежне поле, засіяне зернами історії і заквітчане людськими надіями.

Старий зараз ніякої роботи не визнає, окрім пасіки.

Усяка пташечка, радіючи, співала.

 Досвітні огні, переможні, урочі, прорізали темряву ночі.