Вправа "Так чи Ні"

Залежно від того, на твердий, м’який чи шиплячий приголосний закінчується основа слова, іменники І відміни поділяють на тверду, м’яку чи мішану групи. 

Приголосні [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз], [р] перед ь (знаком м’якшення),

і, є, ю, я вимовляємо твердо.

Прикметник — це службова частина мови, що виражає ознаку предмета або належність комусь та відповідає на питання

який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?

Прикметник завжди стоїть у тому числі, роді й відмінку, що й іменник,

з яким він пов’язаний. 

На питання кого? що? відповідають іменники в родовому відмінку. 

Початковою формою прикметника є форма називного відмінка однини чоловічого роду. 

Члени речення, які відповідають на те саме питання, поставлене

від одного й того самого слова, називають однорідними.  

Основа слова — це частина слова без закінчення. 

Звук [й] завжди твердий. 

Присвійні прикметники утворюють від іменників І та ІІ відмін, які позначають назви осіб, за допомогою суфіксів -ин-, -їн-; -ів-, -їв-.

У реченні І в огні не горить, й у воді не тоне. і–й — це сполучники, у–в — це прийменники.

Школа — музикальна, а слух — музичний.