Як Оксана вербою стала

Водяник

Дівчинка

Мати

Дівчата

 Катруся

 Марійка

Оксана

  На море

 На озеро

 На річку

 На ставок

 Сорочку, спідницю, платок, туфлі

Вишивану сорочку, плахту, взути на ноги червоні 

чобітки

Вишивану сорочку, плахту, взути на ноги червоні 

чобітки, надіти на шию намисто, прикрасити волосся 

стрічками

 Віночок, босоніжки, сарафан

 Водила хороводи з подружками

  Милувалася собою

Відпочивала з друзями

Дивилася у воду

Так

Ні

 Іноді

Кожного разу

 Дівчат 

Водяника 

Вчителя

 Маму

Мати гарне вбрання

Бути весь час красивою

  Гуляти з друзями і не працювати

  Усе життя стояти край води і милуватися своєю вродою

 На коріння і міцно трималося за берег

  Стовбур дерева

 Гілля

На тоненькі гілочки, що схилялися до води

Гілля і коріння

Тонкий стовбур і гілля

Коріння і тоненькі гілочки

Тоненькі гілочки і коріння

Оксанині ноги

 Оксанин стан

Оксанине волосся

Оксанині руки

І так гарно вбрана ходила дівчина на річку — помилуватися своїм відображенням в її гладкому плесі. Могла годинами так сидіти, задивляючись на свою вроду та усміхаючись сама до себе. Кликали Оксану дівчата водити хороводи, а вона лише плечима знизувала.

 Кликали Оксану дівчата водити хороводи, а вона лише плечима знизувала. Мати просила доньку допомогти — води з криниці принести, на городі попоратися. Та у відповідь завжди чула лише: “Ой, не зараз, мамо…”.

Саме у цей час нагодилася Оксанчина матуся й покликала дівчину додому. А та у відповідь: “Не хочу йти до хати! Немила вона мені! Я б так усе життя стояла край води, милуючись своєю вродою!”. Почувши таке бажання Оксани, Водяник умить виконав його. І тут ніжки дівчини перетворилися на коріння, яке міцно трималося за берег, і вже не могла красуня зрушити з місця. 

Саме так, як мріяла Оксана. А Водяник, плеснувши по воді хвостом, опустився, задоволений, на самісіньке дно: тепер красуня-верба завжди буде перед його очима.