Як я вмію розгадувати загадки

Мохната, вусата, їсть і п'є та пісеньки наспівує.

Чотири ходуни –

     Щоб чобітки топтати.

     Чотири цвіркуни –

     Щоб чобітки нам дати.

     А вила над собою –

     Несе усім на страх.

     А ззаду – мухо боєм

     Хлясь – мах!

     Хлясь – мах!

     Хлясь – мах!

Сірий, так не вовк, довговухий, так не заєць. З копитами, так не кінь

Не баранчик і не кіт, носить шубу цілий рік. Шуба сіра – це для літа, а зимою – інша свита.

Коло пеньочка є пагорбок, а у ньому городок.

Хто це сіру і липку

     Ловче сітку тче в кутку?

     Як на неї мушка сяде –

     Враз прилипне. Жити б рада,

     Та вже доленька така:

     Їй не вилізти з сачка...

Маю ніжки, маю крила,

     У медок свій ніс вмочила...

     Хто побачить – той турне.

     А чому женуть мене?

 Ворушилися у квітки всі чотири пелюстки. Я зірвати його хтів, він спурхнув і полетів.

Його ми зрідка зустрічаємо на дорозі, безокий ходить він, без рук і навіть ніг, боїться не лисиць і не вовків, а курей та півнів.

Хто хвіст залишає,

     Як від ворога тікає?

   Хто вийде у відкрите поле, не покидаючи свого дому?