Західноукраїнські землі у міжвоєнний час (перевірочна контрольна робота)

Про які українські землі міжвоєнного періоду йдеться?

«Правлячі кола країни обрали шлях насильницької румунізації нерумунського населення приєднаних територій. Закривалися українські школи й культурно-освітні установи, людей переслідували за користування українською мовою. Назви населених пунктів були румунізовані. У 1936 р. з’явився спеціальний циркуляр, яким заборонялося вживати історичні назви в офіційних документах і в пресі. Навіть прізвища румунізувалися, тому що власті розглядали українців як «громадян румунського походження, які забули рідну мову». Промислове устаткування вивозилося в центральні регіони Румунії».

3. Коли Сойм Карпатської України ухвалив закон, уривок з якого наведено?

« 1. Карпатська Україна є незалежна Держава. 2. Назва Держави є КАРПАТСЬКА УКРАЇНА. 3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним Соймом КУ, на чолі. Державна мова Карпатської України є українська мова. Барва державного прапора Карпатської України є синя і жовта, причому барва синя є горішня, жовта є долішня…7. Державний гімн Карпатської України є «Ще не вмерла Україна…»

4. Укажіть особливості політичної ситуації в українських землях у складі Польщі в міжвоєнний період.

1. Утворена в 1929 р. Організація українських націоналістів (ОУН) не мала впливу на суспільно-політичне життя.

2. В Організації українських націоналістів (ОУН) терор розглядали як політичний інструмент у боротьбі з зовнішніми та внутрішніми ворогами.

3. Від 1925 до 1939 р. провідною політичною силою серед українців у Польській державі було Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО).

4. Українці мали можливість обіймати високі адміністративні посади в державних органах влади.

5. Комуністична партія Західної України (КПЗУ) прагнула полонізації населення на українських землях Польщі.

5. Про яку українську політичну організацію у складі Польщі в міжвоєнний період ідеться?

     Від 1925 до 1939 організація залишалася провідною політичною силою серед українців у Польській державі. Вона ставила на мету утвердження державних прав українського народу, забезпечення його права жити власним жіттям, не підпорядковуючись наказам з Варшави або з Москви. Прагнула поширити вплив на українські культурно-освітні та господарські товариства й установи, унормувати українсько-польські взаємини в Польщі.

9.     Встановіть відповідність

1. Підписання Бессарабського протоколу, визнання країнами Антанти входження Бессарабії до складу Румунії.

2. Визнання країнами Антанти входження Східної Галичини до складу Польщі, саморозпуск уряду ЗУНР.

3. Утворення Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО), на чолі з

Д. Левицьким.

4. Татарбунарське повстання

А. 1920

Б. 1923

В.1924

Г. 1925

10.  Встановіть відповідність між іменами історичних діячив, чия діяльність пов’язана з західноукраїнськими землями в міжвоєнний період, та їхними стислими характеристиками.

1. Дмитро Донцов

2. Євген Коновалец

3. Августин Волошин

4. В’ячеслав Липинський

5. Володимир-Сергій Залозецький – Сас

6. Василь Мудрий

А. засновник і лідер народно-християнської партії Закарпаття, від якої був обраний послом до чехословацького парламенту. Від жовтня 1938 р. – голова уряду, незабаром – президент Карпатської України.

Б. Один із засновників Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО), з 1926 р. — перший заступник його голови, з 1935 р. — голова. У 1930-х рр. проводив політику «нормалізації» українсько-польських відносин; у 1935 р. обраний депутатом польського сейму і головою Української парламентської репрезентації. З осені 1944 року — на еміграції в Німеччині, де очолював Центральне представництво української еміграції. У 1949 р. виїхав до США; жив у м. Нью-Йорку, голова Об'єднання українців в Америці «Самопоміч» і редактор його друкованого органу «Новий світ». З 1953 р. — дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, член його Головної Ради.

В. командир корпусу Січових стрільців на східноукраїнських землях, полковник Армії УНР, ініціатор створення Української військової організації та Організації українських націоналістів, перший голова її Проводу.

Г. Від 1922 р. мешкав у Львові, де був редактором «Заграви» - друкованого органу Української партії національної роботи. У 1939 р. заарештований і увязнений у польському концтаборі. Обстоюючи ідею самостійності України, завжди зберігав антиросійську позицію. Його політична філософія великою мірою стала основою революційно-підпільної діяльності ОУН.

Д. Політичний, культурний і громадський діяч Буковини, мистецтвознавець. Під час Першої світової війни, у 1914 потрапив у російський полон. Біжав. Член буковинської делегації до Української національної ради ЗУНР (1918), голова українського правління Буковини від 10 листопада 1918. Радник надзвичайної дипломатичної місії Української Народної Республіки в Швейцарії (1919). Співзасник і голова Української національної партії на Буковині (1927–38). 1933 виголосив у британському парламенті промову про штучний голод в УСРР.  Засновник і голова Українського музею народознавства в Чернівцях (1927–40). Від 1944 – на еміграції у Відні, де керував ляльковим театром.

Є.Один із засновників Українського союзу хліборобів-державників. Редагував друкований орган УСХД – «Хліборобська Україна», у якому опублікував політичний трактат «Листи до братів-хліборобів», де виклав програмові засади українського консерватизму. Його політичним ідеалом була конституційна монархія.

11. Де відбулися події, про які йдеться у фрагменті історичного джерела?

« У дні 18-го листопада 1935 р. поліція мала багато праці. На лавах обвинувачених нас порозділювано так, що ледве можна було привітатися. .. Спереду в першій лаві сидів Бандера, наліво від нього Лебідь, Гнатківська і Карпинець. У другій лаві за ними сидів я, а ліворуч від мене Підгайний, Малюца і Чорній.. Я привітався з Бандерою ще під час того, як входив до залі, і зразу таки нав’язав розмову з допомогою в’язничної азбуки. Я довідався, що і він протягом усього слідства сидів у кайданах, і що його арештовано у Львові… У судовій залі перед нами сиділи адвокати, а по протилежному боці, звернені до нас обличчям, сиділи журналісти. Їх було дуже багато, тому для них майже не вистачало місця в лавках. По левому боці залі сиділи батьки і рідні тих, що мали бути суджені».

12. У яких твердженнях ідеться про Андрея Шептицького?