Заняття 54 Синтаксис

Обважніле гілля дерев, зелень кущів, картоплі — все ніби порозбухало водою (О. Гончар).

За селом шелестіли хліба і пахло полином (А. Головко).

Ясне сонце геть підбилося вгору, розсіває своє золоте марево по зеленій долині (Панас Мирний).

У зелених заплавах ховалися ситі крижні й не полохані мисливськими пострілами кулики (М. Чабанівський).

Квітчає парк падучим листом карнизи, ліхтарі, дроти, встилає килимом барвистим бульвари, вулиці, мости (І. Вирган).

Коні бігали без вершників і Половці не впізнавали один одного (Ю. Яновський).

У полях диміла місячна курява і тихим посвистом бриніли жита й пшеничні ожереди (М. Стельмах).

Сіявся дрібний дощ і зразу замерзав на кущах, на траві, на деревах (О. Донченко).

На річці бухикнуло весло і злякано пискнув кулик (М. Стельмах).

Вже листопад підкрався з-за дубів і гай знімає золоту перуку (Л. Костенко).

Друзі, висівайте доброту, бо вона, як хліб, потрібна людям (Д. Луценко);

Земля тремтить у млості, і ронить пелюстки, і невідомі гості злітаються в садки (М. Рильський).

Навкруг рясні стоять сади, платани і каштани, та шелест верб у пам’яті не тане (М. Рильський).

Існує ще й таке правило: вітаючись і прощаючись з людьми, малознайомими або незнайомими, слід уникати скорочених форм вітань і прощань (А. Коваль).

В глибокому яру ніби в’ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла (І. Нечуй-Левицький).

А

Б

В

Г

Д

А

Б

В

Г

Д

А

Б

В

Г

Д

Над берегом послався невеликий, густо зацвічений білою ромашкою луг (В. Козаченко).

Неволя, як той чад, задурманила людям голови (Панас Мирний).

Межи зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці (М. Коцюбинський).

Гаснуть у плавнях комети, тихо вмирає на заході ніч (А. Малишко).

Рожевий пил спадав, синіло все кругом, і коси золоті зоря вплітала в трави (В. Сосюра).

До пишного розмаїття мальв усі давно звикли, і стали вони невід’ємною частиною родини (І. Цюпа).

Я люблю їздити на поле тоді, як ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями (І. Нечуй-Левицький).

Дівчина троянди поливала і кудись котилась хмар навала, і сміялась осінь за вікном (В. Сосюра).

Ми на землі благали Бога, щоб рідний край благословив (Олександр Олесь).

Ясно ще осіннє сонце сяє, та холодом осіннім в повітрі потягає (І. Франко).

Здоровенний дуб розлігся, розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним (М. Коцюбинський).

Реве, стогне хуртовина, котить, верне полем (Т. Шевченко).

Історія — це біографія народу, його жива душа (3 журн.).

Все про жовтень людині говорить: і каштанів розгонистий дзвін, і річок прохолода прозора, і червоні вітрила калин (Ф. Гарін).

Тим часом надворі вечоріло, жара спадала (І. Нечуй-Левицький).

А

Б

В

Г

Д

А

Б

В

Г

Д

А

Б

В

Г

Д