Заняття 55 Цитата

«Мова — то серце народу: гине мова — гинє народ», це спостереженим І. Огієнка містить у собі велику і сумну правду.

Шевченко був глибоко переконаний, що український народ порве кайдани колоніалізму, тому й заявляв — «Борітеся — поборете!»

Шевченко вірив у велике майбутнє України й українського народу і палко закликав своїх земляків:

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає…

Ідеологи звинуватили Миколу Руденка, як він сам згадує, в «Грубих помилках у поетичній творчості».

Олесь Гончар пише, що Леся Українка: «поряд із Шевченком, Франком, Панасом Мирним, Коцюбинським… наполегливо розвивала й зміцнювала літературну мову…»

У статті про О. Кобилякську сказано, що «Класичним зразком алегоричної мініатюри є поезія у прозі «Рожі».

«Борітеся — поборете!» — цими словами Т. Шевченко став на захист усіх поневолених.

Сухомлинський вважав, що: «вміння чигати — означає бути чутливим до змісту й краси слова, до його найтонших відтінків».

Борис Буряк пише, що: «В художній структурі сценаріїв і фільмів О. Довженка завжди присутній сам автор».

Важливу композиційну роль відіграє монолог Мавки, що починається словами

«О, не журися за тіло?

Ясним вогнем засвітилось воно,

Чистим, палючим, як добре вино,

Вільними іскрами вгору злетіло».

Шевченкове «…треба миром, громадою обух сталить…» стало афоризмом.

Образ Прометея Шевченко використав як символ мужності, нескореності, а отже, і остаточної перемоги: «Не вмирає душа наша. Не вмирає воля».

«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову», — так визначає роль мови в житті нації Л. Костенко.

Іван Франко назвав Івана Нечуя-Левицького: «всеобінмаючим оком Правобережної України».

Маланюк у сонеті «Шевченко» порівнює Кобзаря з його ж літературним героєм:

Гонта, що синів свяченим ріже,

У досвітніх загравах — стена

З дужим хрустом випростали крижі.

Словами: «Від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась» Євген Маланюк характеризує пізнього Павла Тичину.

Композицію роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» О. Білецький характеризував як «будинок з багатьма прибудовами й надбудовами».

Золя написав колись палку статтю «Що я ненавиджу», яка закінчується так: «А тепер ви знаєте, що я люблю, до чого відчуваю пристрасну любов ще з юних літ».

«Слова — полова, але вогонь в одежі слова!..» — писав Іван Франко.

Рильський наголошував, що «не тільки в художній літературі, а й у кожному слові людському увага до мови — доконечна річ для того, щоб думка знайшла свою справжню кришталеву форму».

"Всякому місту - звичай і прав" Гр.Сковороди

"Енеїда" Івана Котляревського 

"De Libertate" Гр.Сковороди

"Засвіт встали козаченьки" Марусі Чурай

поеми "Кавказ" Тараса Шевченка

історичної пісні "Чи не той то хміль.."

поеми "Сон" Тараса Шевченка

"Київ - традиція" Миколи Зерова

Павла Тичини

Лесі Українки

Миколи Вороного

Івана Франка

весну золоту

молодії літа

барвисті квітки

зірку провідну

"Енеїда" Івана Котляревського

"Ви знаєте, як липа шелестить.." Павла Тичини

"О панно Інно..." Павла Тичини

"Лісова пісня" Лесі Українки

"Чари ночі" Олександра Олеся

"Пісня про рушник" Андрія Малишка

"Любіть Україну" Володимира Сосюри

"Страшні слова, коли вони мовчать..." Ліни Костенко

Чіпка (П.Мирний "Хіба ревуть воли...")

Іван Палійчук (М.Коцюбинський "Тіні забутих предків")

Ліричний герой (М.Коцюбинський "Intermezzo")

Омелько Кайдаш (І.Нечуй-Левицький "Кайдашева сім'я")

Лукаша

Івана Іскру

Грицька Бобренка

Перелесника