Хліб-сіль їж, а правду ріж
І були три брати: один на ймення Кий, а другий — Щек, а третій — Хорив, і сестра їх — Либідь. Кий сидів на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, через що і прозвана вона Хоривицею. І збудували вони городок на честь свого старшого брата, й нарекли його Києвом. А навколо був ліс і пуща велика, і ловили там звірів. І були ті мужі мудрими й тямущими, і називалися вони полянами, від них в Києві є поляни й до сьогодні.
Їхав Прокіп з Прокопихою ще й з маленькими прокопенятами.
Гойда, гойда-гой, ніченька іде,
Діточок малих спатоньки кладе.
Під вікном тремтить вишенька мала,
В хатку проситься, бо прийшла зима.
Під вікном тремтить вишенька мала,
В хатку проситься, бо прийшла зима.
Гойда, гойда-гой, очка заплющи,
В сні щасливому зогрієшся ти.
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло –
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна».
В полі хороше мені
Зеленіти навесні.
Чим же я – не молодець? .
Маю диво-корінець,
Все про нього дбаю,
Цукор відкладаю
Рукавичка
Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку.
От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже:
— Тут я буду жити!
Коли це жабка плигає та й питає:
— А хто-хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка. А ти хто?
— Жабка-скрекотушка. Пусти й мене!
От уже їх двоє. Коли біжить зайчик. Прибіг до рукавички та й питає:
— А хто-хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?
— А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!
— Іди!
От уже їх троє.
— Як тебе звати, хлопче?
— А так, як мого тата.
— А тата ж твого як?
— А так, як мене.
— Ну, то скажи, як тебе кличуть, коли час їсти?
— О, мене їсти кликати не треба, я сам приходжу.
Капелюх
Кіт Васько сидів на підлозі біля комода і ловив мух. А на комоді, на самісінькому краю, лежав капелюх.
І от Васько помітив, що одна муха сіла на капелюх. Він як підстрибне – і вчепився пазурами за капелюх. Капелюх зісковзнув з комода, Васько зірвався і як полетить на підлогу!
А капелюх – шльоп! – і накрив його зверху.
А в кімнаті сиділи Володя і Вадик. Вони розмальовували картинки і не бачили, як Васько потрапив під капелюх. Вони тільки почули, як позаду щось гепнулося – впало на підлогу.
Володя обернувся і помітив на підлозі біля комода капелюх. Він підійшов, нахилився, хотів підняти капелюх та раптом як заверещить:
– Ай-ай-ай! – і кинувся вбік.
– Ти чого? – питає Вадик.
– Він жи-жи-вий!
– Хто живий?
– Ка-ка-пе-пелюх.
– Що ти! Хіба капелюхи бувають живі?
– По-по-дивися сам.
Вадик підійшов ближче і почав розглядати капелюх. Раптом капелюх поповз прямісінько на нього. Він як заверещить:
– Ай! – і стриб на диван.
Володя – за ним.
(На сцені ведучий, звучить спокійна музика)
Сцена 1.
(Сучасна сім'я. Мама повертається з роботи. Діти сидять за комп’ютером).
Мати: Привіт, діти.
Дитина 1: Привіт, мам.
Дитина 2: Привіт.
Мати: А ви що, знову цілий день просиділи за комп’ютером? Знову дурницями займаєтесь?
Дитина 1: Не дурницями, дивись, яку класну гру ми скачали.
Мати: Нічого “класного” я в цьому не бачу. Краще б книжку якусь почитали, більше користі було б .(Мати викладає з торби продукти, в тому числі і хліб)
Дитина 2: Мам, ти знову хліб купила, будеш примушувати з усіма стравами їсти. Знайшла делікатес. Наче ми без того хліба не проживемо!(Діти починають ламати хліб з різних боків, крихти падають на підлогу)
Мати: Діти, ану припиніть негайно. Припиніть, кажу. Я заробляю на цей хліб своєю працею, а ви не шануєте його. Припиніть. Гляньте на мене!
Хвалить його кожен,
Любить його кожен.
І дня ми прожити
Без нього не можем.
Бо я – людина
Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.
Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.
Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:
— Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу.
Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.
— Дідусю, — запитав хлопчик, — Ви не бачили тут каменя?
— Я прибрав його з дороги.
— Ви також спіткнулися й забили ногу?
— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.
— Чому ж ви прибрали камінь?
— Бо я — людина. Хлопчик зупинився у задумі.
— Тату, — запитав він, — а Ви хіба не людина?
Створюйте онлайн-тести
для контролю знань і залучення учнів
до активної роботи у класі та вдома