ЗНО 2021. МОВА 19 варіант

Іменником є слово, виділене в реченні

Чергування голосних відбувається в усіх наведених випадках, ОКРІМ

Літеру Е на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка

Лексичну помилку допущено в рядку 

НЕ МАЮТЬ закінчення обидва слова в рядку

Граматично правильне речення утвориться, якщо до уривка Прочитавши новелу... додати

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1)Найцікавіші пригоди були в/середині роману. (2) Не/зважаючи на великий обсяг книжки, я уважно читав кожну сторінку. (3) В моїй уяві виникали вечірні вулиці старої Барселони, запах кави, підступна блондинка й звабливий агент 007. (4) Хоча жінка й поводила себе скромно, Джеймс Бонд одразу розкусив її гру. (5) У/горі вибухали феєрверки, і розсипали свої грайливі вогники над містом. (6) І саме в цю мить розпочинається не/очікуване й найцікавіше...

Окремо в тексті треба писати виділену сполуку слів

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1)Найцікавіші пригоди були в/середині роману. (2) Не/зважаючи на великий обсяг книжки, я уважно читав кожну сторінку. (3) В моїй уяві виникали вечірні вулиці старої Барселони, запах кави, підступна блондинка й звабливий агент 007. (4) Хоча жінка й поводила себе скромно, Джеймс Бонд одразу розкусив її гру. (5) У/горі вибухали феєрверки, і розсипали свої грайливі вогники над містом. (6) І саме в цю мить розпочинається не/очікуване й найцікавіше...

Пунктуаційну помилку допущено в реченні 

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1)Найцікавіші пригоди були в/середині роману. (2) Не/зважаючи на великий обсяг книжки, я уважно читав кожну сторінку. (3) В моїй уяві виникали вечірні вулиці старої Барселони, запах кави, підступна блондинка й звабливий агент 007. (4) Хоча жінка й поводила себе скромно, Джеймс Бонд одразу розкусив її гру. (5) У/горі вибухали феєрверки, і розсипали свої грайливі вогники над містом. (6) І саме в цю мить розпочинається не/очікуване й найцікавіше...

Правило чергування У-В порушено в реченні

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1)Найцікавіші пригоди були в/середині роману. (2) Не/зважаючи на великий обсяг книжки, я уважно читав кожну сторінку. (3) В моїй уяві виникали вечірні вулиці старої Барселони, запах кави, підступна блондинка й звабливий агент 007. (4) Хоча жінка й поводила себе скромно, Джеймс Бонд одразу розкусив її гру. (5) У/горі вибухали феєрверки, і розсипали свої грайливі вогники над містом. (6) І саме в цю мить розпочинається не/очікуване й найцікавіше...

У переносному значенні вжито слово (речення 5)

Підкреслені літери позначають той самий звук у всіх словах рядка

Синонімами є слова

Подвоєні літери треба писати в усіх словах рядка

Прочитайте речення. Славиться своїми історичними пам’ятками (З/з)ахідна (У/у)країна. Одна з найцікавіших твердинь — (М/м)укачівський (3/з)амок, що на (3/з)акарпатті. З малої літери треба писати слово

Спрощення в групах приголосних на місці пропуску позначається на письмі в усіх словах рядка

Разом треба писати обидва слова в рядку

Окремо з часткою НЕ треба писати виділене слово в рядку

Прочитайте речення, у якому пропущено окремі слова. ... , навігатор показує, що найбільш ... відстань до ... 352 ....  Граматично правильним є варіант послідовного заповнення пропусків

Складне речення з підрядною допустовою частиною утвориться, якщо серед варіантів продовження речення Ми зустрілися біля парку ... вибрати

Синонімічними є всі конструкції, ОКРІМ

Виділене слово можна замінити порівняльним зворотом у реченні

НЕПРАВИЛЬНО побудовано речення

Звертанням ускладнено речення (розділові знаки пропущено)

Доберіть українські відповідники до іншомовних слів.

Іншомовне слово            Власне українське слово

1 асиміляція                   А заборона

2 адаптація                     Б замовлення

3 кредо                              В уподібнення

4 табу                                  Г переконання

Д пристосування

З’ясуйте, яким членом речення є виділене слово

Член речення                   Речення 

1 присудок                      А На дешевий товар — дешевий покупець   

2 додаток                         Б Торгувати — не вареники їсти.

3 обставина                     В Багачева правда гірше брехні.       

4 означення                      Г Двічі з неправдою не пройдеш.   

Д У сусіда навіть трава зеленіша.

Установіть відповідність між фрагментом складнопідрядного речення та видом його підрядної частини.

Фрагмент речення                                       Вид підрядної частини

1 ...засмутився, незважаючи на те що... А з’ясувальна

2 ...перестрахувалася, для того щоб…    Б мети

3 ...ударив, так що...                                      В наслідку                     

4 ...запізнилися, бо...                                      Г причини

Д допустова

Доберіть приклад до кожного випадку вживання розділового знака.

1 кома при відокремленому означенні               

2 кома в складнопідрядному реченні                  

3 кома в складносурядному реченні                                   

4 кома в безсполучниковому складному реченні          

А Страждання нам дано як милість, бо так Всевишній заповів.

Б Туман, сполоханий сонцем, тікає за хату.

В Підуть дощі, оживляючи вологою поля.

Г На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули.

Д Навкруг Землі мої кружляли мрії, і в серце хлюпав хвилями Дніпро.

З’ясуйте, якими частинами мови є виділені в реченні слова (цифра позначає наступне слово). Море, (1)що спершу прозоро просвічувало (2)аж (3)до дна й зверху було веселим, синім, (4)щодалі мовби темнішає, важчає, воно стає й справді чорним, можна зрозуміти, чому його так назвали.

1                            А частка

2                            Б сполучник

3                            В займенник

4                            Г прислівник

Д прийменник

ДІМ ЗА РІЧКОЮ

(1-4) Денне світло заходить через вікна на балкон, бо ті завжди відчинені, хоча ні господаря, ні господині, ні їхньої доньки немає вдома. Господар зовсім поруч, через дорогу, лежить під майже не помітним горбком землі біля каплиці-костьолу зі спаленим дахом. Господиня з донькою вже багато років як виїхала до родини.

(5-11) Цей дім, що стоїть серед гір та акацій, переживе ще нас з вами: гарний, мурований, з висо­кими сходами й червоним дахом. Будував його дуже затятий чоловік, котрий пустив ним коріння в галицьку землю. Не зміг той чоловік ні втекти, ні сховатися, коли в сороковому році прийшли його розстрілювати з чийогось безглуздого наказу — на випадок, щоб не служив німцям, якщо ті з’являться в краї. Серед убивць був один із села, що за річкою. Чоловік просив його: «Добийте мене, Петрицин!» А в новому домі ламала руки жінка... За що стріляють її Антося? За те, що збудував станцію, аби вода йшла до міста? За те, що поляк?..

(12-21) Вікна дивляться на всі сторони світу: на річку й село за нею, на станцію, на гори й на доли. Сонце зазирає в кімнати по черзі, а найдовше у дитячу, де стоїть фортепіано, у великій шафі повно ляльок у гарних сукнях, а збоку підвішено високе люстро. Дівчинка в рожевій сукенці з короткими рукавами дивиться в це люстерко, але не бачить у ньому ні своєї сукенки, ні сірих очей, ні русявих кісок, тільки сонячне світло, ніби то сонце, а не дівчинка, стоїть перед люстром. А потім скло темніє й від грому розтріскується. Тріщини подібні до павутиння. Дівчинка бачить, як вона в гарній сукні їде на ФІРІ розкислим шляхом і величезна парасоля нависає над нею, мов чорне небо. Та ось вона вже сміється на сходах маленького будиночка — нарешті по стількох роках блукання дівчинка може назвати його рід­ним. Павутиння обплутує їй лице й руки, що пташиними лапками виглядають з широких рукавів сірого костюма. Люстро розпадається остаточно, одна зі скалок залишається на підлозі, а інші згасли.

(22-23) Уночі біля дому пасуться коні, нічийні, бо переходять щодня в інші руки. Хто стане їхнім господарем? Чесатиме їм гриви, насипатиме вівса, укриватиме попонами взимку?

(24-29) Під час зливи через завжди відчинені балконні двері в дім залазять пастушки. Бігають по кімнатах та опиняються на горищі. Вони слухають, як б’ють по блясі струмені води, і дивляться у віконця, за якими хитаються гілки старих яблунь, хоча до самих яблук їхні дитячі руки ніяк не можуть дотягнутися. З дому пастушки вибігають на подвір’я, залазять на дерева. Ніхто не зупиняє їх, не кри­чить, що слизько, хоча господар поруч, через дорогу, під непомітним горбком, зарослим чіпкою тра­вою.

Антось став жертвою

ДІМ ЗА РІЧКОЮ

(1-4) Денне світло заходить через вікна на балкон, бо ті завжди відчинені, хоча ні господаря, ні господині, ні їхньої доньки немає вдома. Господар зовсім поруч, через дорогу, лежить під майже не помітним горбком землі біля каплиці-костьолу зі спаленим дахом. Господиня з донькою вже багато років як виїхала до родини.

(5-11) Цей дім, що стоїть серед гір та акацій, переживе ще нас з вами: гарний, мурований, з висо­кими сходами й червоним дахом. Будував його дуже затятий чоловік, котрий пустив ним коріння в галицьку землю. Не зміг той чоловік ні втекти, ні сховатися, коли в сороковому році прийшли його розстрілювати з чийогось безглуздого наказу — на випадок, щоб не служив німцям, якщо ті з’являться в краї. Серед убивць був один із села, що за річкою. Чоловік просив його: «Добийте мене, Петрицин!» А в новому домі ламала руки жінка... За що стріляють її Антося? За те, що збудував станцію, аби вода йшла до міста? За те, що поляк?..

(12-21) Вікна дивляться на всі сторони світу: на річку й село за нею, на станцію, на гори й на доли. Сонце зазирає в кімнати по черзі, а найдовше у дитячу, де стоїть фортепіано, у великій шафі повно ляльок у гарних сукнях, а збоку підвішено високе люстро. Дівчинка в рожевій сукенці з короткими рукавами дивиться в це люстерко, але не бачить у ньому ні своєї сукенки, ні сірих очей, ні русявих кісок, тільки сонячне світло, ніби то сонце, а не дівчинка, стоїть перед люстром. А потім скло темніє й від грому розтріскується. Тріщини подібні до павутиння. Дівчинка бачить, як вона в гарній сукні їде на ФІРІ розкислим шляхом і величезна парасоля нависає над нею, мов чорне небо. Та ось вона вже сміється на сходах маленького будиночка — нарешті по стількох роках блукання дівчинка може назвати його рід­ним. Павутиння обплутує їй лице й руки, що пташиними лапками виглядають з широких рукавів сірого костюма. Люстро розпадається остаточно, одна зі скалок залишається на підлозі, а інші згасли.

(22-23) Уночі біля дому пасуться коні, нічийні, бо переходять щодня в інші руки. Хто стане їхнім господарем? Чесатиме їм гриви, насипатиме вівса, укриватиме попонами взимку?

(24-29) Під час зливи через завжди відчинені балконні двері в дім залазять пастушки. Бігають по кімнатах та опиняються на горищі. Вони слухають, як б’ють по блясі струмені води, і дивляться у віконця, за якими хитаються гілки старих яблунь, хоча до самих яблук їхні дитячі руки ніяк не можуть дотягнутися. З дому пастушки вибігають на подвір’я, залазять на дерева. Ніхто не зупиняє їх, не кри­чить, що слизько, хоча господар поруч, через дорогу, під непомітним горбком, зарослим чіпкою тра­вою.

Тема твору —

ДІМ ЗА РІЧКОЮ

(1-4) Денне світло заходить через вікна на балкон, бо ті завжди відчинені, хоча ні господаря, ні господині, ні їхньої доньки немає вдома. Господар зовсім поруч, через дорогу, лежить під майже не помітним горбком землі біля каплиці-костьолу зі спаленим дахом. Господиня з донькою вже багато років як виїхала до родини.

(5-11) Цей дім, що стоїть серед гір та акацій, переживе ще нас з вами: гарний, мурований, з висо­кими сходами й червоним дахом. Будував його дуже затятий чоловік, котрий пустив ним коріння в галицьку землю. Не зміг той чоловік ні втекти, ні сховатися, коли в сороковому році прийшли його розстрілювати з чийогось безглуздого наказу — на випадок, щоб не служив німцям, якщо ті з’являться в краї. Серед убивць був один із села, що за річкою. Чоловік просив його: «Добийте мене, Петрицин!» А в новому домі ламала руки жінка... За що стріляють її Антося? За те, що збудував станцію, аби вода йшла до міста? За те, що поляк?..

(12-21) Вікна дивляться на всі сторони світу: на річку й село за нею, на станцію, на гори й на доли. Сонце зазирає в кімнати по черзі, а найдовше у дитячу, де стоїть фортепіано, у великій шафі повно ляльок у гарних сукнях, а збоку підвішено високе люстро. Дівчинка в рожевій сукенці з короткими рукавами дивиться в це люстерко, але не бачить у ньому ні своєї сукенки, ні сірих очей, ні русявих кісок, тільки сонячне світло, ніби то сонце, а не дівчинка, стоїть перед люстром. А потім скло темніє й від грому розтріскується. Тріщини подібні до павутиння. Дівчинка бачить, як вона в гарній сукні їде на ФІРІ розкислим шляхом і величезна парасоля нависає над нею, мов чорне небо. Та ось вона вже сміється на сходах маленького будиночка — нарешті по стількох роках блукання дівчинка може назвати його рід­ним. Павутиння обплутує їй лице й руки, що пташиними лапками виглядають з широких рукавів сірого костюма. Люстро розпадається остаточно, одна зі скалок залишається на підлозі, а інші згасли.

(22-23) Уночі біля дому пасуться коні, нічийні, бо переходять щодня в інші руки. Хто стане їхнім господарем? Чесатиме їм гриви, насипатиме вівса, укриватиме попонами взимку?

(24-29) Під час зливи через завжди відчинені балконні двері в дім залазять пастушки. Бігають по кімнатах та опиняються на горищі. Вони слухають, як б’ють по блясі струмені води, і дивляться у віконця, за якими хитаються гілки старих яблунь, хоча до самих яблук їхні дитячі руки ніяк не можуть дотягнутися. З дому пастушки вибігають на подвір’я, залазять на дерева. Ніхто не зупиняє їх, не кри­чить, що слизько, хоча господар поруч, через дорогу, під непомітним горбком, зарослим чіпкою тра­вою.

НЕПРАВИЛЬНИМ Є твердження

ДІМ ЗА РІЧКОЮ

(1-4) Денне світло заходить через вікна на балкон, бо ті завжди відчинені, хоча ні господаря, ні господині, ні їхньої доньки немає вдома. Господар зовсім поруч, через дорогу, лежить під майже не помітним горбком землі біля каплиці-костьолу зі спаленим дахом. Господиня з донькою вже багато років як виїхала до родини.

(5-11) Цей дім, що стоїть серед гір та акацій, переживе ще нас з вами: гарний, мурований, з висо­кими сходами й червоним дахом. Будував його дуже затятий чоловік, котрий пустив ним коріння в галицьку землю. Не зміг той чоловік ні втекти, ні сховатися, коли в сороковому році прийшли його розстрілювати з чийогось безглуздого наказу — на випадок, щоб не служив німцям, якщо ті з’являться в краї. Серед убивць був один із села, що за річкою. Чоловік просив його: «Добийте мене, Петрицин!» А в новому домі ламала руки жінка... За що стріляють її Антося? За те, що збудував станцію, аби вода йшла до міста? За те, що поляк?..

(12-21) Вікна дивляться на всі сторони світу: на річку й село за нею, на станцію, на гори й на доли. Сонце зазирає в кімнати по черзі, а найдовше у дитячу, де стоїть фортепіано, у великій шафі повно ляльок у гарних сукнях, а збоку підвішено високе люстро. Дівчинка в рожевій сукенці з короткими рукавами дивиться в це люстерко, але не бачить у ньому ні своєї сукенки, ні сірих очей, ні русявих кісок, тільки сонячне світло, ніби то сонце, а не дівчинка, стоїть перед люстром. А потім скло темніє й від грому розтріскується. Тріщини подібні до павутиння. Дівчинка бачить, як вона в гарній сукні їде на ФІРІ розкислим шляхом і величезна парасоля нависає над нею, мов чорне небо. Та ось вона вже сміється на сходах маленького будиночка — нарешті по стількох роках блукання дівчинка може назвати його рід­ним. Павутиння обплутує їй лице й руки, що пташиними лапками виглядають з широких рукавів сірого костюма. Люстро розпадається остаточно, одна зі скалок залишається на підлозі, а інші згасли.

(22-23) Уночі біля дому пасуться коні, нічийні, бо переходять щодня в інші руки. Хто стане їхнім господарем? Чесатиме їм гриви, насипатиме вівса, укриватиме попонами взимку?

(24-29) Під час зливи через завжди відчинені балконні двері в дім залазять пастушки. Бігають по кімнатах та опиняються на горищі. Вони слухають, як б’ють по блясі струмені води, і дивляться у віконця, за якими хитаються гілки старих яблунь, хоча до самих яблук їхні дитячі руки ніяк не можуть дотягнутися. З дому пастушки вибігають на подвір’я, залазять на дерева. Ніхто не зупиняє їх, не кри­чить, що слизько, хоча господар поруч, через дорогу, під непомітним горбком, зарослим чіпкою тра­вою.

Виділений діалектизм (рядок 17) має літературний відповідник

ДІМ ЗА РІЧКОЮ

(1-4) Денне світло заходить через вікна на балкон, бо ті завжди відчинені, хоча ні господаря, ні господині, ні їхньої доньки немає вдома. Господар зовсім поруч, через дорогу, лежить під майже не помітним горбком землі біля каплиці-костьолу зі спаленим дахом. Господиня з донькою вже багато років як виїхала до родини.

(5-11) Цей дім, що стоїть серед гір та акацій, переживе ще нас з вами: гарний, мурований, з висо­кими сходами й червоним дахом. Будував його дуже затятий чоловік, котрий пустив ним коріння в галицьку землю. Не зміг той чоловік ні втекти, ні сховатися, коли в сороковому році прийшли його розстрілювати з чийогось безглуздого наказу — на випадок, щоб не служив німцям, якщо ті з’являться в краї. Серед убивць був один із села, що за річкою. Чоловік просив його: «Добийте мене, Петрицин!» А в новому домі ламала руки жінка... За що стріляють її Антося? За те, що збудував станцію, аби вода йшла до міста? За те, що поляк?..

(12-21) Вікна дивляться на всі сторони світу: на річку й село за нею, на станцію, на гори й на доли. Сонце зазирає в кімнати по черзі, а найдовше у дитячу, де стоїть фортепіано, у великій шафі повно ляльок у гарних сукнях, а збоку підвішено високе люстро. Дівчинка в рожевій сукенці з короткими рукавами дивиться в це люстерко, але не бачить у ньому ні своєї сукенки, ні сірих очей, ні русявих кісок, тільки сонячне світло, ніби то сонце, а не дівчинка, стоїть перед люстром. А потім скло темніє й від грому розтріскується. Тріщини подібні до павутиння. Дівчинка бачить, як вона в гарній сукні їде на ФІРІ розкислим шляхом і величезна парасоля нависає над нею, мов чорне небо. Та ось вона вже сміється на сходах маленького будиночка — нарешті по стількох роках блукання дівчинка може назвати його рід­ним. Павутиння обплутує їй лице й руки, що пташиними лапками виглядають з широких рукавів сірого костюма. Люстро розпадається остаточно, одна зі скалок залишається на підлозі, а інші згасли.

(22-23) Уночі біля дому пасуться коні, нічийні, бо переходять щодня в інші руки. Хто стане їхнім господарем? Чесатиме їм гриви, насипатиме вівса, укриватиме попонами взимку?

(24-29) Під час зливи через завжди відчинені балконні двері в дім залазять пастушки. Бігають по кімнатах та опиняються на горищі. Вони слухають, як б’ють по блясі струмені води, і дивляться у віконця, за якими хитаються гілки старих яблунь, хоча до самих яблук їхні дитячі руки ніяк не можуть дотягнутися. З дому пастушки вибігають на подвір’я, залазять на дерева. Ніхто не зупиняє їх, не кри­чить, що слизько, хоча господар поруч, через дорогу, під непомітним горбком, зарослим чіпкою тра­вою.

Стиль тексту —