Звертання. Вставні слова. Складне речення

Мабуть, весна принесе з собою і радість.

Сподіваюся, сину мій, ти усе зробив правильно.

Поля, ліси, гори – усе сяяло після дощу.

Ти зійди на гору, брате, і поглянь на схід: стали світлі наші ха¬ти і просторий світ (Я. Колас).

О ліро пушкінська, на світ увесь брини про зорі щастя (М. Ткач).

Ми зберегли тебе, вкраїнська мово, щоб лютий ворог не по¬ранив (П. Тичина).

До тебе, мій дорогий юний друже, приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань.

Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса (Д. Павличко).

Микито, знов мою пораду ти забув і судиш про князів (І. Ко¬черга).

Мужай, прекрасна наша мово, серед прекрасних братніх мов (М. Рильський).

Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік (Л. Костенко).

Я сирота з Вільшаної, сирота, бабусю (Т. Шевченко).

Краю героїчний, пісне соколина, ми розбили бурі вільними грудьми, підняли ми в лузі журну ту калину, Україну славну звеселили ми (В. Сосюра).

Гірке, Тарасе, твоє панування, краще б до людей ішов у найми (С. Васильченко).

Південний краю, як тепер далеко лежиш від мене ти (Леся Українка).

Ти, напевно знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

Ти, напевно, знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

Ти напевно, знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

слово, що називає особу або предмет, до якого звертаються з мовленням;

слово, яке виражає ставлення мовця до висловлюваного ним повідомлення;

чуже мовлення, передане дослівно, без змін;

Ви, звичайно, знаєте мою сестру (Ю. Збанацький)

Отже, що тут багато говорити й сперечатися (М. Грушевський)

Кажуть, юність нерозсудлива й тривожна (Л. Забашта)

Пішла вона ще під інше віконце послухати, може, там на неї чекають (І. Мацко).

Пішла вона ще під інше віконце послухати може, там на неї чекають (І. Мацко).

Пішла вона ще під інше віконце послухати, може там на неї чекають (І. Мацко).

Та ворона, хоч і довго жила й багато бачила, завжди крякала щось неприємне.

А вона почула й передумала до нас іти (І. Мацко).

До нас прилетіла на срібних конях всемогутня зима, і скоро випав сніг.

Вільний і щасливий степ розлігся довкруг, а високо в небі літає

самотній шуліка.

Вітер з моря море розгойдав, хвилями здійнялися простори.

Струмок дзюрчить, і роса блищить, і вогнище палає, і ліс гілками верховіть у небесах витає.

Прийшла весна, шумить Десна та хвилі розганяє.

Наталчин дідусь Гордій змайстрував човен і частенько влітку катав на ньому онуку.

Мене водило в безвісті життя, та я вертався на свої пороги.

Ось налетить вітер і почне безжально зривати осінню красу зажуреного клена.

У бур’янах блукає літо, картопля квола там росте.