Творче впровадження ідей В.Сухомлинського в практику роботи НВК

Творче впровадження ідей В. Сухомлинського в практику роботи НВК

Створення школи радості

«Вірте в талант і творчі сили кожного вихованця!».

@@ “сила і можливості виховання невичерпні”.

 Діти повинні жити у світі краси, гри, казки, музики, малюнка, фантазії, творчості. Василь Олександрович Сухомлинський

«Людина тільки тоді стає людиною, коли вона любить людей. Люби людей! Живи так, щоб твоя серцевина була здоровою, чистою та сильною. Бути справжньою людиною — це значить віддати всі сили своєї душі в ім‘я того, щоб люди навкруги тебе були кращими, духовно багатими; щоб у кожній людині, з якою ти зустрічаєшся в житті, залишалося щось гарне від тебе, від праці твоєї душі».

Провідні ідеї В. Сухомлинського

“Якщо вчитель став другом для дитини, якщо ця дружба осяяна шляхетним потягом, поривом до чогось світлого, розумного, у серці дитини ніколи не з'явиться зло. І якщо в школах є ті, що насторожилися, що наїжилися, недовірливі, а іноді і злі діти, те лише тому, що вчителі не довідалися їх, не знайшли підходу до них, не зуміли стати їх товаришами. Виховання без дружби з дитиною можна порівняти з блуканням у потемках.”

«У середовищі педагогів, - відзначав Сухомлинський, - можна нерідко почути розмови про заохочення і покарання. А тим часом, саме головне заохочення і найдужче покарання в педагогічній праці - це оцінка». “Лихо багатьох вчителів у тім, що вони вимірюють і оцінюють духовний світ дитини тільки оцінками і балами, поділяють всіх учнів на дві категорії у залежності від того, чи вчать, чи не вчать діти уроки”.

Оцінка не повинна бути покаранням!

“Дитячий колектив – найсильніший засіб виховання, такий могутній, що ним потрібно користуватись з відомою обережністю. Діти – не дорослі, вони легко збудливі, легко піддаються вселянню, і ніяка крайність для них не крайність. Вихователь ніколи не повинний випускати з-під контролю дитячі пристрасті. І колективна думка, що серед дорослих справедливості, може стати причиною непоправних щиросердечних травм у дітей”.

«Колектив може стати середовищем, що виховує, лише в тому випадку, - вважав Сухомлинський, - коли він створюється в спільній творчій діяльності, у праці, що доставляє кожному радість, що збагачує духовно й інтелектуально, що розвиває інтереси і здібності. І при цьому треба пам'ятати, що справжній колектив формується лише там, де є досвідчений, люблячий дітей педагог. В атмосфері сердечності, доброзичливості в дітей росте прагнення стати краще не на показ, не для того, щоб тебе похвалили, а з внутрішньої потреби почувати повагу навколишніх, не упустити в їхніх очах своєї гідності.”

Ні – колективному осуду!

«Чим вище інтелектуальний рівень і глибше, чистіше моральні переконання вихованця, тим... багатше повинно бути духовне життя колективу, щоб особистість знайшла в ньому джерело свого подальшого розвитку».  «Виховання без покарання - це не вузько шкільна справа, - говорив В. О. Сухомлинський. - Це одна з найважливіших проблем... перебудови суспільства, його найтонших і найскладніших сфер - людської свідомості, поводження, взаємин”

Головне в колективі – спільна творча діяльність

«У світі є не тільки потрібне, корисне, але і красиве. Відтоді, як людина стала людиною, з тієї миті, коли він задивився на пелюстки квітки і вечірню зорю, він став вдивлятися в самого себе. Людина осягла красу...  Краса існує незалежно від нашої свідомості і волі, але вона відкривається людиною, їм осягається, живе в його душі...».

Головне – позитивні емоції!

…іноді доводиться чекати роками, поки раптом, у якийсь день, у якусь мить, при якихось обставинах і настроях серце дитини розмерзнеться, переповниться щастям... Треба чекати, вірити в дитину і тоді віна полюбить прекрасне.”

”З дітьми ми подорожували до джерел рідного слова. Ми йшли дивитися ранкову зорю, слухати пісню жайворонка і гудіння бджіл, щоб проникнути в найбагатший, доступний світ – мир слова. І тоді слово ставало в моїх руках знаряддям, за допомогою якого я відкривав дітям очі на багатство навколишнього світу. Почуваючи, переживаючи красу побачені і почутого, діти сприймали найтонші відтінки слова, і через слово краса входила в їхню душу”. 

“... У ці хвилини, коли душу дитини охоплює поетичне натхнення, слово – живими, повнокровними, граючими всіма квітами веселки входить у духовне життя дитини; діти шукають і знаходять у ньому засіб вираження своїх почуттів, думок, переживань.” 

“Музика є самим чудодійним, самим тонким засобом залучення до добра, краси, людяності. Слухаючи музику, людина пізнає себе, і пізнає насамперед, що вона, людина, прекрасна, народжена для того, що б бути прекрасною, і якщо в ній є щось погане, те це погане треба перебороти; відчути погане в самому собі і допомагає музика.” 

“Інтерес підтримується успіхом, до успіху веде інтерес. А без успіху, без радісного переживання перемоги над труднощами немає інтересу, немає розвитку здібностей, немає навчання, немає знання.”

“Навчання – праця, серйозна праця дитини, отже, воно повинно бути радістю, тому що праця, успіх у праці, подолання перешкод у праці, його результат – усе це надійні джерела людської радості.”

«Прагнення до знань живиться тисячами невсипущих, невтомних корінців нелегкої, але радісної, привабливої, жаданої для дитини праці. А такою вона стає тільки тоді, коли напруження сил невіддільне від переживання власної гідності. Дитина повинна відчувати себе трудівником, пишатися наслідками своєї праці, які здобула власними зусиллями» 

«Людській силі духу немає межі. Немає труднощів і незгод, яких би не могла здолати людина. Не мовчазно перетерпіти, перестраждати, але здолати, вийти переможцем, стати сильніше. Більше всього бійтеся хвилини, коли труднощі покажуться вам нездоланними, коли з'явиться думка відступити, піти по легкому шляху.» 

“Духовну повноту і насиченість життя може дати тільки широке, різнобічне утворення, допитливе пізнання світу, активне прагнення до знання, радість знання.”