Творчі роботи членів гуртка "Ерудит"

Заклад загальної середньої освіти «Угриничівська гімназія»

 

 

 

 

 

 

членів фізичного гуртка

 

 

 

 

 

 

Керівник: Ковальчук Г.П., вчитель фізики

 

 

 

 

Світ без тертя.

Жити в світі, де кожному нашому рухові перешкоджає тертя, нелегко, та коли б тертя зникло, нам було б значно гірше. У фантастичному Світі без тертя можуть статися пригоди дивовижніші за ті, що їх описано в казці Корнія Чуковського „Мийдодір".

У казці всі речі героя розбіглися, щоб покарати нечупару; але те· саме станеться одразу ж , як тільки зникне тертя. Поворухнеться у сні людина, і ковдра, не утримувана тертям спокою, сповзе та почне подорож по кімнаті, зачепить чоботи, і чоботи помчать хтозна-куди. Та й ліжко не встоїть на місці, якщо підлога буде хоч ледь-ледь похила. Воно зачепить стіл, і стіл пуститься в напрямку здобутого поштовху. Стіл зачепить стільці, і за якусь мить усі речі зберуться де-небудь в одному місці. Адже підлога не буває ідеально горизонтальною.

У Світі без тертя життя людини перетвориться на безперервну гонитву за речами, які весь час будуть розповзатися і розбігатися.

Без тертя навіть найменший поштовх буде викликати безупинний рух всіх предметів за інерцією. І чи зможе тоді людина щось робити? Коли вона стане га підлогу, то як устоїть на ній? Підлога, тротуари, дороги стануть ковзкішими, ніж найкращий лід. Ходити по підлозі буде зовсім неможливо, і пересуватися люди зможуть, мабуть, тільки за допомогою яких-небудь липких або клейких речовин, приклеюючись ними до підлоги на кожному кроці. Але це буде можливим лише за умови, що після зникнення тертя ці речовини не втратять своєї липучості.

Одразу, як тільки зникне тертя, люди з жахом переконаються, шо одежа на них розповзається. Адже шви тримаються тільки завдяки тертю між нитками і тканиною. Всі ґудзики одірвуться, всі вузлики розв'яжуться, цвяхи з черевиків вискочать, і тканина почне розповзатися, тому що волокна в нитках також тримаються завдяки тертю.

Всі годинники стануть поспішати, бо маятникові повітря .-їє чинитиме ніякого опору.

Всі гальма перестануть діяти, зупинити трамвай, поїзд, тролейбус або автомобіль стане неможливо. Всі вони продовжуватимуть рухатись за інерцією рівномірно, прямолінійно і без упину доти, доки не вріжуться в якусь перешкоду або не підуть під укіс на повороті.

Урагани, що виникнуть будь-де на Землі, почнуть безперервний рух навколо земної кулі, все змітаючи на своєму шляху.

Велетенські хвилі, здійняті бурями, позбавлять людей можливості спілкуватися.

І все це може статися лиш за часткового зникнення тертя. А коли б могли зникнути всі види тертя, земна куля перетворилася б на кулеподібну купу найдрібнішу пилу, окутану курною атмосферою.

Тертя заважає людям рухатися і рухати, але без тертя ми не змогли б навіть існувати.

Воно є тому, що світ матеріальний і кожен предмет в цьому світі може рухатися тільки у взаємодії з іншими предметами. Тертя є необхідним наслідком цієї взаємодії.

                                              Артишук Павло, учень  9 класу

Казка про тверді, рідкі і газоподібні тіла.

Краплина води характеризує себе так: −Я — краплина чистої прозорої води. Я—найкрасивіша у світі. Варто побачити, як виблискую я усіма барвами веселки у ранковій прохолоді. І недарма росу в народі називають срібною. Признаюсь, нелегко мені живеться на світі. Мої недоброзичливці — тверді тіла — перешіптуються поза очі, що, мовляв, у мене немає власної форми. Але ж це абсолютна неправда, адже нічна роса — це я і багато-багато моїх подружок. І у всіх нас є власна форма. Ми - маленькі чарівні кульки. Навіть, падаючи з даху чи просто з неба, ми завдяки силам поверхневого натягу зберігаємо свою форму.

Правда, коли нас, краплин, багато, ми зливаємось в одне ціле — рідину — і тоді без посудини нам уже не обійтися. Завдяки нашій текучості рідину можна перелити з однієї посудини в іншу. Скажіть, хіба це погано, що ми слухняно набираємо форми будь-якої посудини?

А Льодовичок дає Краплині таку характеристику: Ох, ця надокучлива вода! Жебонить-дзюркоче весь час під вухом. Не люблю я таких, м'якотілих, безхарактерних. Що хочеш, те й роби з нею. Захочеш перелити — переллєш, захочеш, щоб змінила форму —одразу змінить. Не уявляю, як можна жити на світі, не маючи власної форми!

Нехай мене хтось спробує „перелити"—нізащо не погоджуся. Я— твердий горішок! Не всім по зубах мій характер, я добре зберігаю свою форму. Ні, що не кажіть, а без твердих тіл людині сутужно жилося б на світі.

Та несподівано пригріло Сонечко. Льодовичок потрошку підтавав, і, нарешті, перетворився у звичайну „безхарактерну" воду.

 

Сацик Богдана, учениця 8 класу

Закон Паскаля.

У посудині, де жили звичайні Молекули Повітря, сталася надзвичайна подія: сюди пробрався Поршень! Він був просто безпардонним, не церемонився ні з ким, нещадно тиснув на голови бідних Молекул.

Посудині зовсім не байдужою була доля цих молекул, адже жили вони одним життям.

Як жити далі? - таке питання постало перед кожним. І недарма кажуть, що безвихідних ситуацій не буває. А зійшлися всі на такому. Як тільки Поршень пробуджувався і йшов на прогулянку, вільно-рухливі Молекули швидко й організовано перегруповувались. Це відбувалося просто блискавично, так що в жодному місці не виникало їхніх скупчень. Усі полегшено зітхнули.

Ну а що ж на це Манометр? Він просто показував збільшення тиску Повітря у кожній точці Посудини. Так, у цьому світі хаосу твердо діяв закон Паскаля!

Чміль Артем, учень 7 класу,

Казка про вагу і силу тяжіння.

Надворі стояла маленька Лавочка. Хтось випадково чи зумисне поклав на неї великий Камінь. Під тягарем вона зігнулася, зітхнула і промовила:

Ох, така деформація занадто велика для мене. Боюсь, аби взагалі

я не надломилася. Тоді вже я не зможу служити людям.

Камінь став вибачатися:

−Шановна Лавочко, я зовсім не винний у твоїй біді. На мене, як і

на всі тіла на Землі, діє сила тяжіння. От під її дією я і рухаюсь

до Землі. Спасибі, що ти виручила мене, створивши в собі силу

пружності. Вона зрівнялася з моєю силою тяжіння.

−Але ж ви не деформуєтесь, і вам значно легше жити на світі,-

простогнала Лавочка.

−Ну, це вже зовсім неправда! Я також деформуюсь, хоч зовні

цього не видно. Зрештою, ми діємо одне на одне з однаковими за

природою силами. Тільки твою дію на мене називають силою пружності, мою ж на тебе - вагою мого тіла.

 Підійшов   хлопчина,   піднатужився,   скинув   Камінь   і   сів   на Лавочку.     Вона    повеселішала,     бо    тепер,    принаймні,    її використовували за призначенням.

                                         Чміль Артем,учень 8 класу

Вольтметр-дивак.

Поза очі його називали Диваком. Та чому б не називати? Усі разом візьмуться за руки, створять коло, мирно розмовляють. А він...Завжди наодинці, відлюдьком. А то шукає собі притулку. Вчепиться, приміром, до Лампочки чи Резистора, та ще й твердить, що від нього велика користь. Він, бачите, міряє напругу! А кому вона потрібна, ця його напруга? Його хотіли „поставити на місце" - нехай поводиться, як усі. Та де там! Бубонів щось про великий свій опір.

Одного разу його поставили-таки силоміць поряд з усіма, так він, як завжди, усе кричав про свій опір. І добився свого—струм у його присутності був чомусь дуже малим. Після цього ніхто ніколи не тягнув його у коло.

Та недавно він, напросившись у напарники до Джерела Струму, почав твердити про велику небезпеку, що насувалася на нас, просив-благав усіх не створювати кола, бо надто висока напруга буде в ньому.

Ох, аж страшно, як згадаю. Наша Лампочка не послухала його, зробила крок назустріч своїй загибелі...і згоріла! А їй так яскраво жилося на світі!

Тепер Вольтметр усі поважають, він примусив рахуватися з собою та із „його напругою", хоч поза очі продовжують називати Диваком.

                                  Ковальчук Владислав, учень 8 класу
Хто сильніший?

Жила-була собі на світі Інерція. Справно слугувала вона усім людям, за що вони їй були дуже вдячні. Запишалася Інерція, а одного разу навіть закапризувала: Я. Інерція,— наймогутніша у світі. Я нікого не боюся! Я -найсильніша, бо можу заподіяти зло Людині, що вважає себе найголовнішою на Землі. От, бачите, біжить хлопчина по дорозі? Я зроблю так, що він зараз упаде! І справді, на очах у всіх хлопчик несподівано зачепився за камінь і ... розпластався на дорозі.

—Чи ж є на світі хто-небудь, хто міг би позмагатися зі мною? Ні, таких немає! — зухвало вигукнула Інерція. Та раптом на дорогу вийшло скромне і доброзичливе Тертя. —Ти, нікчемне Тертя, хочеш позмагатися зі мною?! — зверхньо запитала Інерція.

—Коли твоя ласка,— скромно відповіло Тертя. — Тоді зроби так, щоб ця машина зрушила з місця,  -- з викликом сказала Інерція.

Тертя на мить зморщило чоло, щось міркуючи. І, о диво! Машина повільно зрушила з місця і покотилася з гірки. Інерція насупилась і промовила:

А от зупинити цього велосипедиста ти не зумієш, це я точно знаю!

Але що це? Велосипедист натужно крутить педалі велосипеда, та даремно — їхати далі чомусь не може. Нічого не залишилось Інерції, як відступити.

Відтоді Інерція збагнула мудру істину: ніколи не хвалися сам, тоді усі шануватимуть тебе.

Чому Тертя перемогло Інерцію?

                                  Душенко Вадим, учень 7 класу

Несподівана зустріч

 

Зустрілись якось дві сили. Одна другій каже:

•               Мене звати сила Тертя. А як твоє ім'я?
•               А в мене імені немає, — говорить друга сила.
•               Ну, пішли зі мною,—говорить сила Тертя,—в дорозі розберемось.

І пішли вони мандрувати разом. Ідуть собі парком, розмовляють. Навколо зелені дерева, гарні квіти. Та раптом подув вітерець, з'явилися на небі хмарки і почався дощ. Краплинки, що падали з неба, злякали Невідому силу.

— Не бійся, — сказала сила Тертя, — на краплини діє моя подруга — сила Тяжіння. Вона напрямлена до Землі, тому краплі падають униз.

Коли дощик минув, сили помандрували далі. Ось опинилися сили біля стадіону, на якому діти грали у футбол. Один хлопчик сильно вдарив м'яча прямо у напрямку двох сил. Сила Тертя і каже:

— Зараз м'яч зупиниться.

І справді, швидкість м'яча зменшилась і він зупинився. Невідома сила запитала:

•   Звідки ти про це знала?
•   Та це ж я дію на м'яч! — вигукнула сила Тертя. — Я напрямлена протилежно до напрямку руху тіла.

Нічого не відповіла Невідома сила, і пішли вони далі. Біля одного будинку на лаві сиділи діти і роз­мовляли. Та так їх багато вмостилося, що лава аж прогнулася. Сила Тертя і каже своїй супутниці:

— Лава прогнулася, тому що на неї діє Вага дітей, що сидять на ній. Вага — це теж моя хороша давня подруга.

Вечоріло. Уздовж вулиць скрізь світилися ліхта­рі. Біля під'їзду одного з будинків над дверима на залізному ланцюжку висіла лампа. Вона гойдалася від вітру, але не падала. Сила Тертя каже:

— Бідолашна, скоро впаде і розіб'ється.

І тут Невідома сила з радістю вигукнула:

— Я згадала! Вона не впаде, тому що Я дію на неї!

—Ну і добре, нарешті й ти згадала своє ім'я. А ви здогадалися, з якою силою зустрілася сила Тертя?

 

                                                Матюк Вікторія, учениця 8 класу .