Творчість Павла Тичини

Творчість Павла Тичини

 (1б)№1.Чому збірка «Сонячні кларнети»  у творчій спадщині Тичини особлива?

Збірка «Сонячні кларнети» видана 1918 року, особлива тим, що дала змогу здобути загальне визнання читачів та критиків. Навіть внесений у назву цієї збірки образ сонячних кларнетів, якнайкраще відображає сутність індивідуальності поета як справжнього митця. Ця назва підкреслює сонячно-музикальний характер своєї творчості.

Також можу сказати про те, що збірку можна вважати поетичним вираженням авторського розуміння гармонії Всесвіту, тому що автор змальовує таке дивовижне слово – «синестезія». Це дивовижне поєднання гармонії слова, музику і кольору. Автор наче малює словом свої поетичні акварелі. Коли читаєш Тичину, ти чуєш музику і бачиш кольори…

(3б)№2. На які періоди дослідники поділяють творчість П.Тичини? Який із цих періодів був найпродуктивніший і неповторний? Доведіть.

Етапи творчого шляху Павла Тичини

Перший етап (1918-1931) – пов’язаний із роздумами поета над катастрофічними подіями в новітній історії, вболіванням за долю України.

1918 – збірка «Сонячні кларнети»

1920 – «Плуг», «Замість сонетів і октав»

1924 – «Вітер з України»

1931 – «Чернігів»

Другий етап (1932-1940) – наступ тоталітарного режиму на національну культуру, масові репресії, суворий диктат партії в галузі літератури зумовили обмеження творчості митців. За таких обставин Тичина змушений був писати тенденційні вірші, сповнені публіцистичної та декларативної тональності, наповнені швидкоплинними гаслами, позбавлені художніх відкриттів.

1934 - збірка «Партія веде»

1938 - «Чуття єдиної родини»

1941 - «Сталь і ніжність»

Третій етап (1941-1956) - у роки війни відбулося оновлення духовних сил митця, свій талант присвятив перемозі над фашизмом. Твори цього періоду сповнені оптимізму, високості духу і героїзму народу.

1941 - «Ми йдемо на бій»

1943 - «День настане», «Я утверждаюсь»

1944 - «Перемагать і жить!»

1953-1958 - Голова Верхов

Четвертий етап (1957-1967) - позначений активною громадською діяльністю.

1959 - «До молоді мій чистий голос»

1960 - «Зростай, пречудовий світе»

1964 – «Срібної ночі»

Найпродуктивнішим був перший період, бо автор видав збірку «Сонячні кларнети», завдяки отримав всебічне визнання й пошану.

(2б)№3.Що саме ВАС найбільше схвилювало в долі Тичини-поета?

Найбільше мене схвилювало те, що будучи таким геніальним українським поетом та митцем, пишучі такі яскраві твори, маючи такий хист до створювання нового-індивідуального, він переходить на сторону «партії» під час жорстокого сталінстького режиму та сталінскьких репресій. Тому в часи розстріляного відродження його він не був вбитий. І мені здається, що ця біполярність між вдалами тремтіла в його душі до самої смерті, якщо проаналізувати наступний вірш «Я утверждаюсь» це можна прогледіти. Навіть не прогледіти , а явно побачити.

(3б)№4. Прочитайте вірш «Я утверждаюсь».  Проаналізуйте його

Вірш «Я утверждаюсь» був написаний у 1943 році, під час жорстоких кровопролитних боїв з фашистами на території України. Стимул людського життя ледь не помирає. Кожна надія стає останньою, а цього разу надією стає саме цей рішучий та патріотичний твір, у якому могутньо і сильно звучить ненависть до ворога і віра в перемогу. Це зображено у останніх рядках

Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Сила розцвіла, бо вже з’явилася надія. Жорстокий ультиматум німецьким фашистам: «…тремти фашистська гидь ! Я розвертаюсь!...»

Вірш «Я утверждаюсь» по праву називають віршем-клятвою про безсмертя українського народу. Бо це «Я», яке тричі повторюється у творі, було вжито тільки у значені множини, бо

Я – ми, Я –і є народ, Я – безсмертя.

(3б) №5. (на вибір)  Прокоментуйте одне з висловлювань літературознавців  про творчість Тичини.

«Феномен Тичини — феномен доби… поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. І поет погодився на цю роль… Поет помер, але Тичина лишився жити і мусив, уже як чиновник, виконувати поетичні функції… Тичину репресували визнанням. Покара славою — одна з найновіших і найефективніших форм боротьби з мистецтвом»

Василь Стус «Феномен доби» (сходження на Голгофу слави)

Хочу прокоментувати цитату з «Феномена доби» Василя Стуса, бо здебільшого наші думки та міркування зійшлися в одній точці. Тичинине визнання стало найжорстокішим покаранням. У нього відібрали «Слово». А що може бути гірше, коли людина не може своїх думок виразити ?

Його подальша творчість після цього покарання стала опустошеною, та тимчасово приреченою на відмову від тої музикально-яскравої, проміннострунної індивідуальності.

«Я утверждаюсь»

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Тевтоніє! Мене ти пожирала,
як вішала моїх дочок, синів
і як залізо, хліб та вугіль крала...
О, як твій дух осатанів!
Ти думала — тобою весь з'їдаюсь —
та, подавившись, падаєш в траву...
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Сини мої, червоні українці,
я буду вас за подвиг прославлять, —
ідіть батькам на допомогу й жінці,
дітей спішіте визволять!
На українських нивах, на російських,
на білоруських — я прошу, молю! —
вбивайте ворогів, злодюг злодійських,
вбивайте без жалю!
 

Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,
гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Із ран — нове життя заколоситься,
що з нього світ весь буде подивлять,
яка земля! яке зерно! росиця! —
Ну як же не сіять —
І я сіяю, крильми розгортаюсь,
своїх орлів скликаю, кличу, зву...
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Ще буде: неба чистої блакиті,
добробут в нас підніметься, як ртуть,
заблискотять косарки в житі,
заводи загудуть...
І я життям багатим розсвітаюсь,
пущу над сонцем хмарку, як брову...
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.