Захід допомагає учням зрозуміти сенс людського життя, визначити своє місце в ньому, сприяяє вихованню в них людяності, великодушності, самопожертви, чесності, працьовитості, відповідальності, любові до людей, до рідної землі; навчає оволодівати мистецтвом спілкування, та навичками взаємодопомоги; пробуджує у дітей щирий інтерес до всього корисного, морального, бажання назавжди зберегти людську гідність.
Міністерство освіти і науки України
Комунальний заклад Сумської обласної ради
Шосткинська загальноосвітня школа – інтернат І-ІІІ ступенів
«Творіть добро для тих, хто поруч йде»
Сценарій свята з використанням педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського
Підготовила і провела Ліфіренко Н.М.
Завдання:
- допомогти учням зрозуміти сенс людського життя, визначити своє місце в ньому, сприяти вихованню в них людяності, великодушності, самопожертви, чесності, працьовитості, відповідальності, любові до людей, до рідної землі;
- навчати оволодівати мистецтвом спілкування, та навичками взаємодопомоги;
- пробуджувати у дітей щирий інтерес до всього корисного, морального, бажання назавжди зберегти людську гідність.
План підготовки:
1. Розподілити між учнями класу вірші за сценарієм.
2. Дібрати та розучити пісні.
3. Виготовити презентацію.
Мета: формувати етичні норми поведінки в суспільстві і спілкування одне з одним; дати уявлення про категорії добра і зла; розвивати емоційно-ціннісну сферу учнів; виховувати людські чесноти; ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом В.Сухомлинського, розвивати інтерес до його творчості, образне мислення й мовлення дітей, фантазію, бажання пізнавати світ, на матеріалах творів видатного педагога виховувати працелюбність, повагу до старших, любов до рідної землі.
Обладнання: на стіні плакати із висловами: «Будуйте храм в душі своїй», «Все те що робиш комусь, роби собі», «Поспішай робити добро», презентація.
Епіграф
Добрі слова – це сади
Добрі слова – це коріння
Добрі думки – квіти
Добрі справи – плоди.
ХІД СВЯТА
І. Вступ.
Вихователь. Людське життя... Неповторне і звичне, радісне і сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед і гірке, як полин.
Люди, їх мільйони... всі вони зовсім різні і чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.
Василь Сухомлинський говорив: „Найпрекрасніші і в той час найщасливіші люди ті, хто прожив своє життя, піклуючись про щастя інших”.
Жити щасливо – це бути здоровим, мати улюблену справу, це коли тебе поважають люди, коли у тебе є вірні друзі, коли на землі панує любов і злагода між людьми...
Від рідної хати дитину
Веде у широкий світ
Ота єдина стежина,
Що дарує красу і цвіт.
Іди по тій стежці, дитино,
Даруй любов і тепло,
І пам'ятай: ти Людина!
Вчись, думай, твори добро.
ІІ. Основна частина.
Вихователь. Людина починається з дитинства. Вона як ріка, що бере початок з чистих джерел. А як слід жити? Дружно! Розкажіть про це, діти.
Учні. В житті усім потрібна дружба:
І для розваг, і для журби, й для служби.
Із другом легше в світі жити,
Але й дружити треба вміти.
Слід другові допомагати,
В пригоді завжди захищати,
Слід жарти друга розуміти
Й самому жартувати вміти.
Коли ж якесь нерозуміння,
Потрібно виявить терпіння.
При сварці – швидше помиритись –
Не варто з друзями сваритись.
З давніх-давен стосунки між людьми, взаємопідтримка, дружба були основними у житті і це народ виражав в усній народній творчості.
„Правда навпаки”.
Вчитель. Потрібно розшифрувати народні приказки та прислів’я про дружбу.
1) Вороги забуваються у радості.
(Друзі пізнаються у біді).
2) Новий ворог гірший за двох старих.
(Старий друг кращий за двох нових).
3) Не скажу тобі, хто мій ворог, - ти не скажеш, хто я.
(Скажи мені, хто твій друг, - я скажу, хто ти).
Вихователь.
Дуже важливо путь важкий пройти,
Друга вірного в житті собі знайти,
Втішити засмучену людину
І до щастя відшукать стежину,
Дружби перекинути мости,
Бо із другом завжди легше йти.
А щоб веселіш було нам крокувати,
Не забудьте усмішки з собою взяти.
Бо усмішка робить людину гарнішою,
Ввічливішою, красивішою, ніжною,
Ласкавою і трохи сором'язливою.
Правила усмішки.
*Усміхайся, коли з кимось вітаєшся.
*Усміхайся, коли з кимось розмовляєш.
*Усміхайся, коли в тебе поганий настрій — і тобі одразу стане легше.
*Усміхайся знайомим і незнайомим людям.
*Усміхнися квітам, сонцю, незнайомим перехожим, і тоді усе на світі ти зробити з другом зможеш.
Пісня «Усмішка»
Вихователь. В народі кажуть: «Не все золото, що блищить». Є таке золото, що цінніше, ніж дорогоцінний метал - це людські стосунки, людська дружба, любов, повага, визнання, вдячність, теплі слова…
Учень. Скажеш лагідне слово, приємне людині,
Сонце ніжне й чарівне засяє в душі.
Бо в словах тих заховані справжні святині, Тож вживати у мові ти їх поспіши.
Що ж те слово приємне!
Здається - дрібниця...
Знає кожна дитина чарівні слова.
Слово це, як джерельце цілюще струмиться,
Та не кожна дитина у мові вжива.
Учениця. І погано, що слів золотих не вживає.
Викликає в людей і обурення, й зло.
Може, істин одвічних дитина не знає,
Що у створенні світу найпершим було?
Я скажу вам, було першим слово!
А вже потім повітря, моря, небеса.
І від сонця розвиднівся день світанково,
Ну, а потім з 'явилась людина іі краса.
Вихователь. Слово - матеріальне, як повітря, вода. Різниця у тому, Що воду ми бачимо і відчуваємо, воду п'ємо, і без неї не прожити й дня. Повітрям дихаємо, нам без нього не прожити і двох хвилинок. А от слово сприймається на слух і, здається, що воно менш важливе... Та воно має таку силу, що може підняти людину з колін і змусить робити чудеса, творити, летіти від щастя, може й убити, а може і зцілити.
Подивіться інсценізацію оповідання В. Сухомлинського «Добре слово».
Добре слово
Була собі дівчинка Оля. Коли їй виповнилося сім років, вона занедужала. Застудилася і злягла. Танула дівчинка на очах.
До нещасної Олі приходили родичі. Кожен приносив що-небудь смачне і поживне: липовий мед, масло, лісові ягоди та горіхи, бульйон із курячого крильця. Кожен казав: «Треба добре харчуватися, і недуга втече».
Оля їла, та нічого не допомагало. Дівчинка вже ледве підводилася з постелі. Якось біля її ліжечка зібралися усі родичі. Дідусь Панас і каже: «Чогось їй не вистачає, - а чого — і сам не збагну».
Коли це відчиняються двері, і до хати заходить столітня прапрабабуся Надія. Підійшла вона до ліжечка хворої, взяла Олину ручку в свою зморщену маленьку руку і каже: «Немає в мене ні меду, ні горіхів, ні ягід. Стара я, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила моя квіточко, моя правнучко, один-однісінький подарунок — щирі побажання, аби ти, моя крихітко, швидше одужала».
Така могутня сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине сердечко забилося частіше, щічки стали рум'яні, в очах спалахнули радісні вогники.
— Ось чого їй не вистачало, — сказав дід Панас, — доброго слова.
(В. Сухомлинський)
Вихователь. Добрі, ніжні слова можуть творити дива. Повторюйте їх якомога
частіше. «Найвище щастя і радість для кожного з нас — спілкуватися з
людьми», — писав Василь Олександрович Сухомлинський. Це прекрасно, коли
звучать між людьми гарні слова. Сплетімо «ланцюжок» хороших і важливих
слів.
Діти називають: мама, добро, мир, Україна, дружба, щастя...
— Діти, а що є кращим за слова?
Звичайно, добрі справи.
Вихователь. Добро творити на Землі
Людині лиш дано.
І навіть діточки малі
Всі знають це давно.
Краса і море доброти
Оточує нас всіх.
Подібним будь до сонця ти,
Щоб зазвучав твій сміх.
Щоб ти освітлював всім шлях,
Як сонце з висоти.
Хай сяє усмішка в очах.
Будь завжди добрим ти.
Будь завжди добрим, носи у своїй душі світле сонечко любові до всього світу, адже ти — Людина!
Таким був Василь Сухомлинський — великий педагог, мудрий учитель, чудова людина. Він віддавав дітям красу і тепло своєї душі, він ніс на долоні своє щире серце, бо був насправді доброю і щирою людиною. В його палкому серці жила велика доброта і любов до всього світу. Василь Сухомлинський не лише навчав дітей, він прищеплював кожному з них найкращі людські якості, виховував у них доброту, чуйність, людяність, патріотизм, любов до батьків, до людей і до рідної землі. Мудрий учитель писав для дітей чудові твори: коротенькі повчальні і дуже змістовні.
Давайте згадаємо з вами твори Василя Олександровича.
Відповіді дітей.
Ці твори допомогають зрозуміти найбільшу мудрість — людина приходить у цей сонячний світ для добра. Творити повсякчас добро для інших — це велике покликання людини.
Учень. Зробиш справу хорошу — і радість засяє.
Стане весело й гарно на серці у нас.
Добра справа згуртує, людей об 'єднає,
Тож хороші діла всім робити нам час.
Про це — оповідання В.Сухомлинського «Не загубив, а знайшов». Наші хлопці розкажуть, як мудрий тато з цього твору вчив свого сина.
Не загубив, а знайшов
Коли синові виповнилось дванадцять років, батько дав йому новий заступ і сказав:
— Йди, синку, в поле, відміряй ділянку в сто кроків уздовж і сто впоперек і скопай.
Пішов син у поле, відміряв ділянку й почав копати. А копати він ще не вмів. Важко було спочатку, доки приловчився копати й до заступа приладився. Наприкінці робота йшла все краще й краще. Та коли син загнав заступ в землю, щоб перекинути останній шматок ґрунту, він зламавсь.
Повернувся син додому, а на душі неспокійно: що скаже батько за поламаний заступ.
— Простіть мене, батьку, — сказав син. — Я зламав заступ.
— А копати ти навчився? Копати тобі в кінці було важче чи легше?
— Навчився, і копати в кінці мені було легше, ніж спочатку.
— Отже, ти не загубив, а знайшов.
— Що ж я знайшов, батьку?
— Бажання трудитися. А це — найдорожча знахідка.
Вихователь. У людському суспільстві існує золоте правило поведінки, яке дійшло до нас із сивої давнини і записано у "Біблії"". Воно закликає всіх і кожного до мудрості, розважливості, терпимості, любові і гласить: "Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм..." (Мт 7:12).
Діти, як ви хочете, щоб до вас ставились? (Відповіді учнів.) Вам приємно, коли вас люблять, поважають, вітаються з вами, роблять для вас добро, чи нав¬паки, коли вас зневажають, б'ють, не приймають у колективі? (Відповідіучнів.) Отже, всі погоджуються, що приємніше, коли люблять вас, зігрівають ласкою і теплом, дарують свою посмішку, хвалять за хороші вчинки, а не ганьблять, не б'ють, не кривдять, не принижують. Справді, це так.
А от що потрібно для того, щоб вам було комфортно і добре серед людей? (Відповіді учнів.) Правильно, треба і себе відповідно поводити в людському суспільстві - нести людям свою посмішку, тепло, любов, щирість і бути щедрим на добрі вчинки. Тобто поводитися саме так, як вчить нас золоте правило.
Учень. Що хочеш від людей ти мати,
То те ж і до людей неси.
Тоді не буде бракувати
Тепла і радості, й краси.
Учениця. Нести у серденьку приємно
Любов і доброту, й тепло.
Бо ж віддається все взаємно.
Що світле у тобі було,
Добром повернеться до тебе
Із першим ніжним промінцем.
Учень. Тож треба мудро в світі жити,
Нести до всіх своє тепло.
Любити світ, людей любити,
Щоб радісно усім було.
Учениця. Йди з добром до людей,
хай любов процвітає,
Доброта повернеться до тебе добром.
А от зло, що несеш, твою душу вбиває,
І поверне до тебе в сім раз більшим злом.
Вихователь. Проведемо гру «І я...». Розкажіть, як ви поводитиметеся в таких випадках.
Бабуся захворіла і я...
Впала сестричка, плаче і я...
Маленький братик не може заснути і я...
Мама втомлена прийшла з роботи і я...
Тато майструє щось у майстерні і я...
Наближається мамине свято і я...
Вихователь. Василь Олександрович дуже любив і поважав свою матір Оксану Юдівну. Часто ходив її провідувати (а жила вона за 7 км у сусідньому селі).
Це було перед жіночим святом. Стояла холодна погода. Василь Олександрович зібрався до неньки. Обережно загорнув зірвані в оранжереї нарциси і сховав їх під пальто. Пішов у дорогу, хоча трішки прихворів.
«Мати зустріла його на порозі, ніби знала, що він прийде.
- Синочку! Як же це ти! Чи не трапилось чого?..
- Ні, мамо. Прийшов у гості. Хочу привітати Вас із жіночим святом.
Простяг матері білі нарциси...
- Боже, то це мені? Ніби я пані яка...
- Ви дорожча і краща за будь-яку пані, мамо...
Вона взяла той букетик у темні натруджені руки, на очах виступили
сльози.
- То ходімо ж до хати, сину.
У хаті син витяг з портфеля теплу вовняну хустку, накинув матері на
плечі.
- Носіть мамо, на здоров'я.
- Спасибі тобі, синку, за твою добрість...»
(І.Цюпа, «Василь Сухомлинський»)
- Дорогі діти! Якби ви знали, як потрібні любов і ласка, повага вашим матерям, ласкаве слово, доброта. Все це сповнює; їхнє життя радістю, відновлює сили, продовжує молодість. Кожне ваше грубе слово, образа боляче ранять материнське серце, викликають сльози, збільшують кількість зморщок на обличчі, засніжують голову сивиною. То ж будьте хорошими синами і дочками!
Я прокидаюся рано –
й зразу, хоч ще не встаю,
тільки спросоння погляну,
бачу матусю свою.
Мати – досвітня пташина,
з досвітку віч не зімкне,
ходить по хаті навшпиньки,
щоб не збудити мене.
Мати – то сонечко рідне,
сонечко ясне, земне,
слово її заповітне
гріє і живить мене.
-У кожного з вас є дорогі, найдорожчі, рідні: мама, тато, дідусь, бабуся. Вони завжди вам допомагають, дбають про вас. Але поряд з ними є ще люди, які теж бажають вам добра, разом з вами допомагають вам долати труднощі, ділять ваші радості, вчать вас завжди бути справжньою людиною. Хто це? Так, це ваші вчителі.
Є в тебе справжній, вірний друг,
Про це не забувай!
Він розповість про все навкруг —
Про море, гори, ліс і луг.
Тобі задачки заважкі —
Терпляче пояснить.
А подолав ти труднощі,
Із радістю похвалить.
- В. О. Сухомлинський писав, звертаючись до дітей: «Умій дякувати вчителеві. Вислухавши слова похвали, дякуй за науку. Вислухавши гіркі, суворі слова, теж дякуй за науку. І будеш людиною».
-Та чи завжди ви буваєте вдячними своїм вчителям? Чи часто кажете їм добрі, теплі слова?
Чи будете з вдячністю згадувати своїх вчителів через багато років? Послухайте вірш
«Старенька вчителька»
(за мотивами оповідання В.О.Сухомлинського «Коли Ваш день народження?»)
Край села, в малій хатині
Старенька вчителька живе.
Сама-самісінька щоднини
Учнів своїх у гості жде.
Дорослими людьми всі стали,
У кожного своє життя.
А перші – вже онуків мають,
Її потроху забувають.
Колись приходили частенько,
Щоб привітать свою рідненьку.
Вони приносили їй квіти,
Щоб разом з нею порадіти.
Та плинув час, усе змінилось.
І в тій хатині край села,
Одна-однісінька лишилась
Старенька вчителька сама.
Лиш раз на місяць листоноша
Старенькій пенсію несе.
Є в неї хліб, є в неї гроші,
Та для людини це не все.
Її потрібне добре слово,
Турбота, ласка і любов.
Тому вона не випадково
Книгу життя гортає знов.
ІІІ. Заключна частина.
А закінчити наше свято я хочу легендою. Ця історія трапилась дуже давно у старовинному місті, де мешкав один мудрець. Слава про його мудрість розійшлася далеко за межі міста. Та жив у тому місті один чоловік, який заздрив славі мудреця. І от вирішив він придумати таке запитання, щоб мудрець не зміг на нього відповісти. Пішов чоловік на узлісся, спіймав метелика, заховав його в долонях і подумав: «Спитаю я в мудреця: скажи, о наймудріший, який метелик у мене в руках — живий чи мертвий?». Якщо він скаже «живий», я стисну долоні, і метелик помре; а якщо скаже «мертвий», я розкрию долоні, і метелик полетить. Ось тоді всі зрозуміють, хто з нас розумніший.
Так усе і сталося. Зловивши метелика, лихий чоловік попрямував до мудреця і запитав у нього: «Який метелик у мене, о наймудріший, живий чи мертвий?». І мудрець, який і насправді був дуже розумною людиною, відповів: «Усе у твоїх руках, чоловіче».
— Отже, друзі, як ви гадаєте, що мав на увазі мудрець, коли так відповів чоловікові? (Учні відповідають: «Що від самої людини залежить, житиме метелик чи помре»).
— Правильно. Але в цих мудрих словах є ще один зміст: від людини залежить, чого у світі стане більше — добра чи зла.
Доброта, як промінь сонця,
Що з’явився у імлі,
Пригорнувся до віконця
І розлився по землі.
Доброта, як ласка мами,
Віддає любов свою.
Ніжить серденько так само.
Як і пісенька в гаю.
Доброта, як щедрість літа, —
Радість, щастя і краса!
Як волошка серед жита.
Ще, як дощик і роса.
Пам’ятайте, любі діти,
Істина така проста!
Найцінніше в цілім світі —
Це любов і доброта.
На початку нашої виховної години ми сказали, що в основі добрих людських відносин лежить дружба, і я пропоную заспівати про це пісню.
«Пісня про дружбу»