«Творіть добро для тих, хто поруч йде» Сценарій свята з використанням педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського

Міністерство освіти і науки України

Комунальний заклад Сумської обласної ради

Шосткинська загальноосвітня школа – інтернат І-ІІІ ступенів

 

 

 

«Творіть добро для тих, хто поруч йде»

 

Сценарій свята з використанням педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського

 

 

 

 

                                       Підготовила і провела   Ліфіренко Н.М.

 

 

 

 

 

Завдання:

- допомогти учням зрозуміти сенс людського життя, визначити своє місце в ньому, сприяти вихованню в них людяності, великодушності, самопожертви, чесності, працьовитості, відповідальності, любові до людей, до рідної землі;

- навчати оволодівати мистецтвом спілкування, та навичками взаємодопомоги;

- пробуджувати у дітей щирий інтерес до всього корисного, морального, бажання назавжди зберегти людську гідність.

План підготовки:

1. Розподілити між учнями класу вірші за сценарієм.

2. Дібрати та розучити пісні.

3. Виготовити презентацію.

 

Мета: формувати етичні норми поведінки в суспільстві і спілкування одне з одним; дати уявлення про категорії добра і зла; розвивати емоційно-ціннісну сферу учнів; виховувати людські чесноти; ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом В.Сухомлинського, розвивати інтерес до його творчості, образне мислення й мовлення дітей, фантазію, бажання пізнавати світ, на матеріалах творів видатного педагога виховувати працелюбність, повагу до старших, любов до рідної землі.

 Обладнання: на стіні плакати із висловами:  «Будуйте храм в душі своїй», «Все те що робиш комусь, роби собі», «Поспішай робити добро», презентація.

  Епіграф

Добрі слова – це сади

Добрі слова – це коріння

Добрі думки – квіти

Добрі справи – плоди.

ХІД СВЯТА

І. Вступ.

Вихователь. Людське життя... Неповторне і звичне, радісне і сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед і гірке, як полин.

       Люди, їх мільйони... всі вони зовсім різні і чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.

Василь Сухомлинський говорив: „Найпрекрасніші і в той час найщасливіші люди ті, хто прожив своє життя, піклуючись про щастя інших”.

Жити щасливо – це бути здоровим, мати улюблену справу, це коли тебе поважають люди, коли у тебе є вірні друзі, коли на землі панує любов і злагода між людьми...

 

Від рідної хати дитину

Веде у широкий світ

Ота єдина стежина,

Що дарує красу і цвіт.

Іди по тій стежці, дитино,

Даруй любов і тепло,

І пам'ятай: ти Людина!

Вчись, думай, твори добро.

 

 

 

 

ІІ. Основна частина.

Вихователь. Людина починається з дитинства. Вона як ріка, що бере початок з чистих джерел. А як слід жити? Дружно! Розкажіть про це, діти.

Учні. В житті усім потрібна дружба:

І для розваг, і для журби, й для  служби.

Із другом легше в світі жити,

Але й дружити треба вміти.

Слід другові допомагати,

В пригоді завжди захищати,

Слід жарти друга розуміти

Й самому жартувати вміти.

Коли ж якесь нерозуміння,

Потрібно виявить терпіння.

При сварці – швидше помиритись –

Не варто з друзями сваритись.

З давніх-давен стосунки між людьми, взаємопідтримка, дружба були основними у житті і це народ виражав в усній народній творчості.

    „Правда навпаки”.

Вчитель. Потрібно розшифрувати народні приказки та прислів’я про дружбу.

1)     Вороги забуваються у радості.

(Друзі пізнаються у біді).

2)     Новий ворог гірший за двох старих.

(Старий друг кращий за двох нових).

3)     Не скажу тобі, хто мій ворог, - ти не скажеш, хто я.

(Скажи мені, хто твій друг, - я скажу, хто ти).

Вихователь.

Дуже важливо путь важкий пройти,

Друга вірного в житті собі знайти,

Втішити засмучену людину

І до щастя відшукать стежину,

Дружби перекинути мости,

Бо із другом завжди легше йти.

А щоб веселіш було нам крокувати,

Не забудьте усмішки з собою взяти.

Бо усмішка робить людину гарнішою,

Ввічливішою, красивішою, ніжною,

Ласкавою і трохи сором'язливою.

Правила усмішки.

 *Усміхайся, коли з кимось вітаєшся.

 *Усміхайся, коли з кимось розмовляєш.

*Усміхайся, коли в тебе поганий настрій — і тобі одразу стане легше.

*Усміхайся знайомим і незнайомим людям.

*Усміхнися квітам, сонцю, незнайомим перехожим, і тоді усе на світі ти зробити з другом зможеш.

Пісня «Усмішка»

Вихователь. В народі кажуть: «Не все золото, що блищить». Є таке золото, що цінніше, ніж дорогоцінний метал - це людські стосунки, людська дружба, любов, повага, визнання, вдячність, теплі слова…

Учень. Скажеш лагідне слово, приємне людині,

Сонце ніжне й чарівне засяє в душі.

Бо в словах тих заховані справжні святині, Тож вживати у мові ти їх поспіши.

Що ж те слово приємне!

Здається - дрібниця...

Знає кожна дитина чарівні слова.

Слово це, як джерельце цілюще струмиться,

Та не кожна дитина у мові вжива.

Учениця. І погано, що слів золотих не вживає.

Викликає в людей і обурення, й зло.

Може, істин одвічних дитина не знає,

Що у створенні світу найпершим було?

Я скажу вам, було першим слово!

А вже потім повітря, моря, небеса.

І від сонця розвиднівся день світанково,

Ну, а потім з 'явилась людина іі краса.

Вихователь. Слово - матеріальне, як повітря, вода. Різниця у тому, Що воду ми бачимо і відчуваємо, воду п'ємо, і без неї не прожити й дня. Повітрям дихаємо, нам без нього не прожити і двох хвилинок. А от слово сприймається на слух і, здається, що воно менш важливе... Та воно має таку силу, що може підняти людину з колін і змусить робити чудеса, творити, летіти від щастя, може й убити, а може і зцілити.

Подивіться інсценізацію оповідання В. Сухомлинського «Добре слово».

Добре слово

Була собі дівчинка Оля. Коли їй виповнилося сім років, вона занедужала. Застудилася і злягла. Танула дівчинка на очах.

До нещасної Олі приходили родичі. Кожен приносив що-небудь смачне і поживне: липовий мед, масло, лісові ягоди та горіхи, бульйон із курячого крильця. Кожен казав: «Треба добре харчуватися, і недуга втече».

Оля їла, та нічого не допомагало. Дівчинка вже ледве підводилася з постелі. Якось біля її ліжечка зібралися усі родичі. Дідусь Панас і каже: «Чогось їй не вистачає, - а чого — і сам не збагну».

Коли це відчиняються двері, і до хати заходить столітня прапрабабуся Надія. Підійшла вона до ліжечка хворої, взяла Олину ручку в свою зморщену маленьку руку і каже: «Немає в мене ні меду, ні горіхів, ні ягід. Стара я, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила моя квіточко, моя правнучко, один-однісінький подарунок — щирі побажання, аби ти, моя крихітко, швидше одужала».

Така могутня сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине сердечко забилося частіше, щічки стали рум'яні, в очах спалахнули радісні вогники.

— Ось чого їй не вистачало, — сказав дід Панас, — доброго слова.

(В. Сухомлинський)

Вихователь. Добрі, ніжні слова можуть творити дива. Повторюйте їх якомога

частіше. «Найвище щастя і радість для кожного з нас — спілкуватися з

людьми», — писав Василь Олександрович Сухомлинський. Це прекрасно, коли

звучать між людьми гарні слова. Сплетімо «ланцюжок» хороших і важливих

слів.

Діти називають: мама, добро, мир, Україна, дружба, щастя...

— Діти, а що є кращим за слова? 

Звичайно, добрі справи.

Вихователь. Добро творити на Землі

 Людині лиш дано.

 І навіть діточки малі

 Всі знають це давно.

 Краса і море доброти

 Оточує нас всіх.

 Подібним будь до сонця ти,

 Щоб зазвучав твій сміх.

 Щоб ти освітлював всім шлях,

 Як сонце з висоти.

 Хай сяє усмішка в очах.

 Будь завжди добрим ти.

Будь завжди добрим, носи у своїй душі світле сонечко любові до всього світу, адже ти — Людина!

Таким був Василь Сухомлинський — великий педагог, мудрий учитель, чудова людина. Він віддавав дітям красу і тепло своєї душі, він ніс на долоні своє щире серце, бо був насправді доброю і щирою людиною. В його палкому серці жила велика доброта і любов до всього світу. Василь Сухомлинський не лише навчав дітей, він прищеплював кожному з них найкращі людські якості, виховував у них доброту, чуйність, людяність, патріотизм, любов до батьків, до людей і до рідної землі. Мудрий учитель писав для дітей чудові твори: коротенькі повчальні і дуже змістовні.

Давайте згадаємо з вами твори Василя Олександровича.

Відповіді дітей.

Ці твори  допомогають зрозуміти найбільшу мудрість — людина приходить у цей сонячний світ для добра. Творити повсякчас добро для інших — це велике покликання людини.

Учень. Зробиш справу хорошу — і радість засяє.

Стане весело й гарно на серці у нас.

Добра справа згуртує, людей об 'єднає,

Тож хороші діла всім робити нам час.

Про це — оповідання В.Сухомлинського «Не загубив, а знайшов». Наші хлопці розкажуть, як мудрий тато з цього твору вчив свого сина.

Не загубив, а знайшов

 Коли синові виповнилось дванадцять років, батько дав йому новий заступ і сказав:

— Йди, синку, в поле, відміряй ділянку в сто кроків уздовж і сто впоперек і скопай.

Пішов син у поле, відміряв ділянку й почав копати. А копати він ще не вмів. Важко було спочатку, доки приловчився копати й до заступа приладився. Наприкінці робота йшла все краще й краще. Та коли син загнав заступ в землю, щоб перекинути останній шматок ґрунту, він зламавсь.

Повернувся син додому, а на душі неспокійно: що скаже батько за поламаний заступ.

— Простіть мене, батьку, — сказав син. — Я зламав заступ.

— А копати ти навчився? Копати тобі в кінці було важче чи легше?

— Навчився, і копати в кінці мені було легше, ніж спочатку.

— Отже, ти не загубив, а знайшов.

— Що ж я знайшов, батьку?

— Бажання трудитися. А це — найдорожча знахідка.

Вихователь. У людському суспільстві існує золоте правило поведінки, яке дійшло до нас із сивої давнини і записано у "Біблії"". Воно закликає всіх і кожного до мудрості, розважливості, терпимості, любові і гласить: "Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм..." (Мт 7:12).

Діти, як ви хочете, щоб до вас ставились? (Відповіді учнів.) Вам приємно, коли вас люблять, поважають, вітаються з вами, роблять для вас добро, чи нав¬паки, коли вас зневажають, б'ють, не приймають у колективі? (Відповідіучнів.) Отже, всі погоджуються, що приємніше, коли люблять вас, зігрівають ласкою і теплом, дарують свою посмішку, хвалять за хороші вчинки, а не ганьблять, не б'ють, не кривдять, не принижують. Справді, це так.

А от що потрібно для того, щоб вам було комфортно і добре серед людей? (Відповіді учнів.) Правильно, треба і себе відповідно поводити в людському суспільстві - нести людям свою посмішку, тепло, любов, щирість і бути щедрим на добрі вчинки. Тобто поводитися саме так, як вчить нас золоте правило.

Учень. Що хочеш від людей ти мати,

То те ж і до людей неси.

Тоді не буде бракувати

Тепла і радості, й краси.

Учениця. Нести у серденьку приємно

Любов і доброту, й тепло.

Бо ж віддається все взаємно.

Що світле у тобі було,

Добром повернеться до тебе

Із першим ніжним промінцем.

Учень. Тож треба мудро в світі жити,

Нести до всіх своє тепло.

Любити світ, людей любити,

Щоб радісно усім було.

Учениця. Йди з добром до людей,

хай любов процвітає,

Доброта повернеться до тебе добром.

А от зло, що несеш, твою душу вбиває,

І поверне до тебе в сім раз більшим злом.

Вихователь. Проведемо гру «І я...». Розкажіть, як ви поводитиметеся  в таких випадках.

 Бабуся захворіла і я...

 Впала сестричка, плаче і я...

 Маленький братик не може заснути і я...

Мама втомлена прийшла з роботи і я...

Тато майструє щось у майстерні і я...

Наближається мамине свято і я...

Вихователь. Василь Олександрович дуже любив і поважав свою матір Оксану Юдівну. Часто ходив її провідувати (а жила вона за 7 км у сусідньому селі).

Це було перед жіночим святом. Стояла холодна погода. Василь Олександрович  зібрався до неньки. Обережно загорнув зірвані в оранжереї нарциси і сховав їх під пальто. Пішов у дорогу, хоча трішки прихворів.

«Мати зустріла його на порозі, ніби знала, що він прийде.

 - Синочку! Як же це ти! Чи не трапилось чого?..

- Ні, мамо. Прийшов у гості. Хочу привітати Вас із жіночим святом.

Простяг матері білі нарциси...

- Боже, то це мені? Ніби я пані яка...

- Ви дорожча і краща за будь-яку пані, мамо...

     Вона взяла той букетик у темні натруджені руки, на очах виступили

сльози.  

- То ходімо ж до хати, сину.

У хаті син витяг з портфеля теплу вовняну хустку, накинув матері на

плечі.

- Носіть  мамо, на здоров'я.

- Спасибі тобі, синку, за твою добрість...»

                                                (І.Цюпа, «Василь Сухомлинський»)

- Дорогі діти! Якби ви знали, як потрібні любов і ласка, повага вашим матерям, ласкаве слово, доброта. Все це сповнює; їхнє життя радістю, відновлює сили, продовжує молодість. Кожне ваше грубе слово, образа боляче ранять материнське серце, викликають сльози, збільшують кількість зморщок на обличчі, засніжують голову сивиною. То ж будьте хорошими синами і дочками!

Я прокидаюся рано –

й зразу, хоч ще не встаю,

тільки спросоння погляну,

бачу матусю свою.

Мати – досвітня пташина,

з досвітку віч не зімкне,

ходить по хаті навшпиньки,

щоб не збудити мене.

Мати – то сонечко рідне,

сонечко ясне, земне,

слово її заповітне

гріє і живить мене.

-У кожного з вас є дорогі, найдорожчі, рідні: мама, тато, дідусь, бабуся. Вони завжди вам допомагають, дбають про вас. Але поряд з ними є ще люди, які теж бажають вам добра, разом з вами допомагають вам долати труднощі, ділять ваші радості, вчать вас завжди бути справжньою людиною. Хто це? Так, це ваші вчителі.

Є в тебе справжній, вірний друг,

Про це не забувай!

Він розповість про все навкруг —

Про море, гори, ліс і луг.

Тобі задачки заважкі —

Терпляче пояснить.

А подолав ти труднощі,

Із радістю похвалить.

- В. О. Сухомлинський писав, звертаючись до дітей: «Умій дякувати вчителеві. Вислухавши слова похвали, дякуй за науку. Вислухавши гіркі, суворі слова, теж дякуй за науку. І будеш людиною».

-Та чи завжди ви буваєте вдячними своїм вчителям? Чи часто кажете їм добрі, теплі слова?

Чи будете з вдячністю згадувати своїх вчителів через багато років? Послухайте вірш

«Старенька вчителька»

(за мотивами оповідання В.О.Сухомлинського «Коли Ваш день народження?»)

Край села, в малій хатині

Старенька вчителька живе.

Сама-самісінька щоднини

Учнів своїх у гості жде.

Дорослими людьми всі стали,

У кожного своє життя.

А перші – вже онуків мають,

Її потроху забувають.

Колись приходили частенько,

Щоб привітать свою рідненьку.

Вони приносили їй квіти,

Щоб разом з нею порадіти.

Та плинув час, усе змінилось.

І в тій хатині край села,

Одна-однісінька лишилась

Старенька вчителька сама.

Лиш раз на місяць листоноша

Старенькій пенсію несе.

Є в неї хліб, є в неї гроші,

Та для людини це не все.

Її потрібне добре слово,

Турбота, ласка і любов.

Тому вона не випадково

Книгу життя гортає знов.

 

 

 

ІІІ. Заключна частина.

 

 

А закінчити наше свято я хочу легендою. Ця історія трапилась дуже давно у старовинному місті, де мешкав один мудрець. Слава про його мудрість розійшлася далеко за межі міста. Та жив у тому місті один чоловік, який заздрив славі мудреця. І от вирішив він придумати таке запитання, щоб мудрець не зміг на нього відповісти. Пішов чоловік на узлісся, спіймав метелика, заховав його в долонях і подумав: «Спитаю я в мудреця: скажи, о наймудріший, який метелик у мене в руках — живий чи мертвий?». Якщо він скаже «живий», я стисну долоні, і метелик помре; а якщо скаже «мертвий», я розкрию долоні, і метелик полетить. Ось тоді всі зрозуміють, хто з нас розумніший.

 Так усе і сталося. Зловивши метелика, лихий чоловік попрямував до мудреця і запитав у нього: «Який метелик у мене, о наймудріший, живий чи мертвий?». І мудрець, який і насправді був дуже розумною людиною, відповів: «Усе у твоїх руках, чоловіче».

— Отже, друзі, як ви гадаєте, що мав на увазі мудрець, коли так відповів чоловікові? (Учні відповідають: «Що від самої людини залежить, житиме метелик чи помре»).

 

 — Правильно. Але в цих мудрих словах є ще один зміст: від людини залежить, чого у світі стане більше — добра чи зла.

 Доброта, як промінь сонця,

 Що з’явився у імлі,

 Пригорнувся до віконця

 І розлився по землі.

 Доброта, як ласка мами,

 Віддає любов свою.

 Ніжить серденько так само.

 Як і пісенька в гаю.

 Доброта, як щедрість літа, —

 Радість, щастя і краса!

 Як волошка серед жита.

 Ще, як дощик і роса.

 Пам’ятайте, любі діти,

 Істина така проста!

 Найцінніше в цілім світі —

 Це любов і доброта.

 

На початку нашої виховної години ми сказали, що в основі добрих людських відносин лежить дружба, і я пропоную заспівати про це пісню.

«Пісня про дружбу»