У доброти багато доріг і одна мета

Про матеріал

ознайомлення учнів із традиціями доброчинності як історичними та духовними надбаннями українського народу, його національною спадщиною; практичне формування в школярів ціннісних (гуманістичних, громадських і духовних орієнтирів); популяризації благодійності як практичного втілення духовних надбань людини, національних та загально-людських цінностей.

Перегляд файлу

Врятує світ краса -

Завжди так говорили.

Тепер врятує світ лиш доброта,

Бо однієї вже краси занадто мало.

Тож люди на Землі,

Спішіть добро творити ,

Щоб нам не згинути у морі зла,

Щоб кожен міг серед краси прожити

У царстві справедливості й добра.

Мета проекту: ознайомлення учнів із традиціями доброчинності як історичними та духовними надбаннями українського народу, його національною спадщиною; практичне формування в школярів ціннісних (гуманістичних, громадських і духовних орієнтирів); популяризації благодійності як практичного втілення духовних надбань людини, національних та загально-людських цінностей.

Аудиторія: школярі 7-9 кл.

Проектний девіз: « У доброти багато доріг і одна мета!».

Актуальність проекту. У час наукових злетів , технічного прогресу і високих технологій зла і жорстокості не поменшало , вони на кожному кроці чатують на юні людські душі. Зло багатолике, воно проявляється як егоїзм , душевна черствість,байдужість, жорстокість – страшні хвороби сучасності. І зароджуються вони тоді, коли дитина робить перші усвідомлені кроки в житті. Жорстокість, садизм підлітків – це вже « квіточки» , а коріння - у дитинстві. «Людяність, сердечність, чуйність - цей моральний імунітет проти зла здобувається лише тоді, коли людина в ранньому дитинстві пройшла школу доброти, школу справжніх людських стосунків , людину можна виховати лише добром», - писав В.Сухомлинський. Тому треба учнів учити не бути слабкодухими, безпринциповими, байдужими та жорстокими, виганяти зі своїх душ егоїзм, заздрість – корені безвілля, слабкодухості, страху, бездуховності лікуються добротою.

Очікувані результати:

розвиток життєвих компетенцій школярів;
набуття навичок дослідників;
розвиток почуття милосердя, доброти;
вироблення вмінь самостійно працювати з додатковою літературою, систематизувати матеріали, роботи висновки;
розвиток умінь працювати в команді;
удосконалення вмінь презентувати результати досліджень;
формування активної життєвої позиції.

1.Соціологічне дослідження у селі

- Хто на сьогодні на вашу думку, потребує допомоги ,підтримки. (Діти , які лікуються в лікарні , ті, хто живе в дитячих будинках ; ті, чиї права порушуються дорослими ; люди похилого віку, одинокі, інваліди; бездомні тварини; свій варіант)

- Чим ми, учні, можемо допомогти конкретно:

- одиноким людям похилого віку;

- інвалідам;

- бездомним тваринам?

- Кому ви самі особисто хотіли б допомогти?

- Кого ви вважаєте доброю людиною?

2.Підготовка до проведення Дня творчості, Дня духовності, Дня благодійника, Дня доброти.

3.Старт проекту тижня «Скарбничка добрих справ» для учнів 7-9 класів

Кожен бажаючий пише на папірці одну добру справу, яку можна , зробити протягом тижня. Свої папірці діти складають до скарбнички. Ініціативна група обробляє подані пропозиції і відбирає реальні справи. Кожен клас отримує завдання. У кінці тижня, у День доброти , школярі звітують про виконання цих добрих справ

$D:\фото\P2060407.JPG$

$D:\фото\ф2\P2070418.JPG$

Добрі справи розпочато

День 2.День творчості

1.Конкурс творів за темою:

- «Людина з добрим серцем і доброю душею – це…»( Додаток 1 ст. 17 )

2.Конкурс віршів та власних поезій про доброту та милосердя « Від серця хай іде доброта». ( Додаток 2 ст.19)

3.Презентація малюнків «Добре діло роби сміло».

$D:\фото\ф2\P2070415.JPG$

Свої малюнки презентує Зацаринна Ярина, учениця 7 класу

День 3. День духовності

По всіх класах проводяться уроки доброти і милосердя.(Додаток 3 ст.20)

День 4. День благодійника

Зустрічі з представниками благодійних організацій і приватними особами – меценатами. Основне завдання цього дня - подякувати людям , які є благодійниками і меценатами, висловити їм вдячність за допомогу і підтримку. Запросити цих людей на уроки. Мета зустрічей – розповіді благодійників про їхні конкретні благочинні справи, подальші плани щодо продовження таких акцій.

$E:\Дружба-Нова-свято\IMG_8298.JPG$

Генеральний директор компанії «Дружба-Нова», заслужений працівник сільського господарства України Сергій Гайдай

Сергій Анатолійович оприлюднив перші підсумки роботи за минулий календарний рік, серед яких і результати корпоративної соціальної відповідальності та благодійної діяльності.

Пріоритетом соціальної політики компанії і надалі залишаються освіта та охорона здоров'я, підтримка ініціатив місцевих громад. Нині «Дружба-Нова» надає допомогу майже 90 територіальним громадам 14-ти районів Чернігівської, Сумської та Полтавської областей, де провадить сільськогосподарську діяльність. Упродовж 2012 року на добрі справи компанією було витрачено майже 5,5 млн. грн.: на підтримку та розвиток освіти спрямовано близько 1,3 млн. грн., майже 600 тис. грн. виділено на галузь культури, матеріальної допомоги у розмірі понад 150 тис. грн. надано закладам охорони здоров'я. Найбільше коштів компанією спрямовано на потреби благоустрою та розвитку інфраструктури населених пунктів - це понад 2,1 млн. грн.: за ці кошти здійснювався ремонт доріг місцевого значення, проводились водогони та прокладались газопроводи, здійснювався ремонт та встановлення вуличного освітлення

Не залишаються поза увагою керівництва компанії і представники соціально незахищених верств населення, ветерани війни та праці: із власної ініціативи та у відповідь на особисті звернення громадян компанією надано майже 400 тис. грн. матеріальної допомоги. Повага та довіра простих людей до «Дружби-Нової» є результатом щедрої та різносторонньої благодійної діяльності компанії, З нагоди 69-ої річниці визволення краю від фашистських загарбників усі учасники бойових дій та солдатські вдови районів, де господарює компанія, отримали цінні подарунки та вітальні листівки від генерального директора Сергія Гайдая на суму понад 150 тисяч гривень. Отримують спонсорську підтримку ветеранські організації, Спілка ветеранів Афганістану та Союз інвалідів Чорнобиля.

«Дружба-Нова» є одним із засновників Благодійного фонду імені Георгія Вороного, який створений для здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства та окремих соціально незахищених категорій населення. Метою його також є виявлення математично обдарованих дітей та сприяння розвитку їх здібностей. Окрім цього компанія співпрацює ще із чотирма благодійними фондами, кошти яких спрямовуються на потреби соціально незахищених верств населення, дітей-сиріт та на лікування тяжко хворих.

«Дружба-Нова» дбає про збереження та популяризацію національної історико-культурної спадщини. Так за її фінансової підтримки видано книги «Чернігівський колегіум» _; «Спас Чернігівський», «Друзі зустрічаються в біді», «Георгій Вороний та його Допомогу отримує національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів Стародавній».

Компанія активно долучається до відродження духовних святинь. За підтримки «Дружби-Нової» споруджуються та відновлюються православні храми у різних регіонах України. За заслуги перед Українською Православною Церквою Блаженніший Митрополит Володимир нещодавно нагородив генерального директора компанії Сергія Гайдая орденом святителя Миколая Чудотворця.

«Дружба-Нова» є генеральним спонсором численних творчих конкурсів, фестивалів. Зокрема сумського обласного мистецького проекту «Майбутнє Є», що збирає талановитих дітей-музикантів, обласного фестивалю дитячого хорового співу «Співаймо разом».

Компанією було профінансовано проведення клубного обласного турніру з шахів Чернігівщини.

Під опікою компанії перебуває і професійний спорт. «Дружба-Нова» є спонсором призерів XXX Олімпійських ігор в Лондоні Олени Костевич та Тараса Шелестюка. Фінансову підтримку отримує і Богдан Шелестюк- майстер спорту міжнародного класу чемпіон України 2011 року, володар Кубку Світу з боксу.

«Дружба-Нова» є яскравим прикладом соціальної відповідальності бізнесу та упродовж декількох років є провідним благодійником України: четвертий рік поспіль здобуває перемогу в обласному конкурсі, іменованому на честь відомих меценатів Тарновських, та отримує відзнаку «Благодійник року - регіональна бізнес-структура»

$E:\Гайдай і небрат\DSCN1182.jpg$

Хвилююча мить зустрічі

$E:\Гайдай і небрат\DSCN1162.jpg$

Сергій Гайдай вручає подарунок до Дня Перемоги ветерану війни і праці Івану Степановичу Небрату

День 5. День доброти

1. Доброчинна акція «Милосердя» -- Допоможи тим , кому гірше , ніж тобі

Здається, що зими не так й багато…Лиш півжиття, та наситить сповна.

Так рідко зазирає в душу свято…А безнадія й відчай не мина…

Січнева непривітність тягне душу, Спліта печальні й болісні рядки.

Меланхолії піддаватись мушу. В пустуючі й безрадісні деньки.

Хтось зрідка в них до мене ще озветься, Хтось забіжить – і знову поспіша.

Жура і смуток у кутках вкладеться і до остатку вже не полиша.

$D:\фото\P2040385.JPG$

$D:\фото\P2040387.JPG$

З новорічними і різдвяними вітаннями завітали озерянські школярі в Будинок ветеранів

$D:\фото\P2040383.JPG$

$D:\фото\P2040384.JPG$

Тепло дитячих сердець зігріло душі ветеранів

$D:\фото\P2040389.JPG$

Привітали з Різдвом Христовим самотню жінку Прудиус Галину Іванівну

$D:\фото\P2040391.JPG$

Завітали з новорічними віншуваннями до ветерана війни, вчителя пенсіонера Падалки Семена Федотовича.

Подаруй бібліотеці книгу

$D:\фото\P2060408.JPG$

$D:\фото\P2060410.JPG$

Шкільний бібліотекар Пуд О.М. задоволена подарунком, адже буде що запропонувати читачам

$D:\фото\P2060411.JPG$

Від доброї справи усмішка сіяє на обличчі

2. Звіти класів про добрі справи, зроблені протягом тижня.

Життя, на жаль, не легка нині штука.

Та ще як за плечима майже все.

Букет нажитих болей в двері гупа,

Й тебе до безпорадності несе.

Очима, - каже, - все б переробила,

А от в руках розтали сил сніжинки,

І ноги неслухняність підкосила,

Лишилися лиш спогади й книжки.

Я, - каже, - все на милицях силкуюсь

По хаті перейти туди-сюди,

Сама не одягнутися вже, не взуюсь,

Сусіди принесуть коли води…

Сиджу оце, в віконце визираю:

Хто і куди у справах поспіша.

Я нині тільки дні такі згадаю…

І відчай серце вже не полиша.

Була ж потрібна, як була здорова,

Допомагала людям, чим могла…

…Ви не вважайте, то лише розмова.

То смутку тінь на душу налягла…»

Отак й сумують хворі і самотні,

А нас вкрутили круговерті буднів.

Ми це все теж згадаємо, лиш потім,

Коли червневі дні замінять лютні…

$D:\фото\ф2\P2090431.JPG$

Леоненко Ігор, учень 8 класу допоміг розчистити стежку Колісник Насті Іванівні

$D:\фото\ф2\P2090433.JPG$

Із своїм меншим братиком наносили дров у хату Зуб Олександри Трохимівни

Провели свято рушників у теплій дружній атмосфері

$L:\IMG_0891.jpg$

Зачарувала глядачів пісня про рушник у виконанні Сергія Григоровича Пуда

$L:\IMG_0889.jpg$

Любов до України, її краса і велич у вишиванках озерянських майстринь

$L:\IMG_2502.jpg$

Провели благодійний ярмарок. За кошти, що вторгували купили книги в шкільну бібліотеку

$L:\IMG_2505.jpg$

Додаток 1

Кожен із нас, де б не знаходився, може робити людям добро. Допомогти іншій людині перейти в небезпечному місці дорогу, пропустити в черзі жінку з дитиною чи інваліда, подати руку допомоги в скрутну хвилину, розділити чиєсь горе – не можна перелічити всіх випадків, коли одна людина може і повинна допомогти іншій. Головне – не пройти повз, не відвернутися, не відводити очей вбік, коли поруч із тобою в транспорті людина похилого віку або хтось потребує твоєї допомоги. Кожна, навіть невеличка зроблена тобою справа, залишить приємне почуття насамперед у твоїй власній душі.

Голобородько Яна, учениця 7 класу

Доброта… На жаль, ми рідко говоримо про цю прекрасну якість людини. Та і засоби масової інформації не переобтяжують нас цією проблемою. І даремно. Сьогодні ми є свідками того, як більшість «упакованих», «крутих» хизуються своєю перевагою над «простими», за їхнім визначенням, тобто тими, хто співчуває, співпереживає, прагне допомогти, хто «не вміє жити», «не вміє гроші робити», переступаючи через все і всіх.

У таких багатий одяг, але порожня душа. Ось він чи вона:

Має гарний одяг, вроду

В дискотеці ночі й дні

Вихилятись має моду

Хто ти? Звідки? Хто мені?

Що тобі наш рідний край?

Що тобі зрубати гай

Отруїти чисті води,

Заплювати предків роди?

Улянич Богдан, учень 7 класу

Милосердя й доброта - як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність, а його зміст звівся в основному до милостині? Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібен землетрус чи Чорнобиль? Хіба без них не можна бути милосердними? Хіба в звичайному плині немає людей, які потребують допомоги?

Ще з часів давньоруських благодійність була в традиціях нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, захистити скривдженого.

Доброта і милосердя – багатоликі. Потреба в них – повсякчасна. Навіть тоді, коли немає біди, навіть там, де гори спокійні й твердь земна не хитається під ногами.

Різні люди є на світі, з різними натурами, характерами, інтересами і смаками. А все ж хочеться вірити, що більше хороших людей. Письменник, учений Білецький-Носенко писав: «Думай добре, роби добре - і буде добро». Робити добро треба, бо людина, яка не відчуває приязні до інших людей, руйнує себе як особистість. На злі далеко не заїдеш. Зла людина ніби постійно обкрадає себе, не вміє по-справжньому радіти, сміятися, любити. І якщо з юних літ не привчити себе тамувати в собі роздратування, недовіру, злість, душа людська не ширшає - вона обростає ненавистю, поїдає саму себе. А потім дивись - і висохло у душі живильне джерело, що допомагало жити, вірити, рухатися вперед. Отже, добро - не наука, воно - дія.

Леоненко Ігор, учень 8 класу

У важкий час живемо ми нині, багато горя і біди є довкола, але мусимо жити, сіяти добро в людських душах, бути милосердними. Іноді здається, що зло перемогло. Це тому, що про нього всі говорять, пишуть, з екранів телевізорів на нас часто дивляться не люди, а звірі в людській подобі: вбивці, грабіжники. Але добрих людей дуже-дуже багато! Просто вони чинять свої благодійні справи мовчки, не афішують їх.

Я вірю, що світлими і чистими будуть наші помисли, а всі справи - добрими. Вірю у духовне очищення народу нашого, бо зло недовговічне. А щоб знищити кривду, неприязнь, нещастя, у кожного закладено так багато добра. Не шкодую його роздавати родичам, друзям, незнайомим, не лінуюсь щодня робити найлегшу справу - дарувати хоч краплину добра всьому живому на землі. І негаразди щезнуть. Гете писав: «Перед розумним треба схилити голову, а перед добрим серцем стати на коліна».

Віддані людям тепло і душевна доброта обов'язково повернуться до нас. Бо ми послані на землю, щоб примножувати добро і красу, творити земний рай, а не бути лише споживачами. Маємо таке коротке життя, тож хай же не буде в ньому місця злим помислам. Хай оживає істина стара: людина починається з добра.

Дупа Вікторія, учениця 8 класу

Додаток 2

Без добра тут ніяк не можна,

Без милосердя не вижити ніяк.

В самотності сумує бджілка кожна,

І помира в самотності черв’як.

І зламана береза серед поля

Не стримала напору всіх вітрів,

Слізьми омилась несолодка воля,

Безмежний степ душі їй не зігрів.

І стовбур покалічений у полі,

Мов постамент людської глухоти,

Відчув байдужість геть на видноколі,

На людяності ставлячи хрести.

Холод Оксана, учениця 9 класу

Що таке добро? –

Син у тата питає.

Добро високе

В світ на крилах злітає.

Це сердець благородство

І людська теплота.

Пустка хати зігріта

І в душі доброта,

Це усмішка відкрита

І порядність свята.

І сприймання чужої,

Мов за власну, біди,

І в гарячім двобої

Кружка щедра води.

І рука безпорадним

Щиро подана й вчасно,

І самотність незрадна

В ваших справах нещасна.

Щоб хвилину, годину

Потребуючим мали,

Щоби в щасті й достатку

Всім нужденним подали.

Щоб глухим не зростати,

Щоб не сліп від везіння,

Щоб майбутнє дістати

Без каліцтва й сльозіння.

Щоби серце на камінь

Не згортавсь у дорозі.

Розламай хліб по грамі,

Поступися – на возі.

Захарчук Аліна,учениця 9 класу

Світ прекрасний навколо тебе,

Сонце ясне і синє небо,

Птахи і звірі, гори і ріки –

Нехай він буде таким навіки!

Нехай людина добро приносить,

Бо світ навколо любові просить!

Остапенко Альона, учениця 9 класу

Додаток 3

Виховний захід «Добро починається з тебе»

Мета:

навчальна : допомогти учням з’ясувати сутність понять «добро», «доброта», «милосердя» як принципів людського буття;

розвивальна: навчити учнів критично ставитися до своїх вчинків та вчинків інших людей , аналізувати матеріали з різних джерел і самостійно робити правильні висновки;

виховна: розвивати почуття доброти , чуйності, милосердя,гуманності, спонукати творити добро, бути милосердним , уникати злих учинків.

Форма проведення: урок доброти і милосердя з використанням інтерактивних технологій. Протягом заходу відбувається презентація інтегрованих учнівських проектів.

За кількістю

учасників-групові

Завдання

За домінуючою діяльністю

Тлумачі

Дослідити лексичне значення понять «добро», «доброта», «милосердя»

Інформаційно-пошуковий

Етимологи

Дослідити походження цих слів

Релігієзнавці

Дослідити , як у священних книгах різних релігій відображено морально- етичні правила , і представити їх у вигляді таблиці

Дослідницький

Ерудити

Відшукати вислови відомих людей про добро та провести «сеанс афоризмотерапії»

Пошуковий

Міфологи,

фольклористи

Дослідити , як у народній міфології та в усній народній творчості відображено Добро і Зло , представити казку про Любов а Доброту

Пошуково-інформаційний

Психологи

Підготувати та провести психологічну гру « Що таке добре, а що таке погано»

Пошуково-прикладний

Орієнтований план проведення

У цьому світі є тільки одна річ , перед якою належить схилятися, - це геній , і одна річ. перед якою слідупасти на коліна , це – доброта

В.Гюго

Звучить музика, один із учнів – фольклористів розповідає казку.

«Жила-була на землі дівчина, яку звали Любов. Не весело було їй жити на світі без подружки. Ось і звернулася вона до сивого , старого чарівника, який прожив уже більше ста років:

Допоможіть мені , дідусю, вибрати подружку , щоб я могла дружити з нею все життя.

Подумав чарівник і сказав:

Приходь до мене завтра вранці, коли заспівають перші пташки і роса ще не зійде.

Уранці , коли яскраво сонечко освітило землю, прийшла Любов на призначене місце і побачила : стоять п’ять прекрасних дівчат.

Ось вибирай, - сказав чарівник. – Одну звати Радість , іншу – Вдача, третю – Краса, четверту – Журба , п’яту – Доброта.
Усі вони прекрасні, - сказала Любов. – Не знаю, кого вибрати….
Твоя правда ,- відповів чарівник ,- вони всі хороші , і ти в житті ще зустрінешся з ними , а можлива, і дружитимеш, але вибери одну з них . Вона і буде тобі подругою на все життя.

Підійшла Любов до дівчат ближче і подивилася в очі кожній. Вона задумалася, а потім підійшла до дівчини Доброта і простягла їй руку…»

Проблемні питання:

А кого вибрали б ви?
Чому , на вашу думку, Любов зупинила свій вибір саме на Доброті?
Що ж означають слова « добро» та «доброта», «милосердя»?

Дати відповідь на ці питання нам допоможуть тлумачі. Надаємо їм слово.

Добро

Усе позитивне в житті людини, що відповідає їх інтересам, бажанням,мріям, - благо, позитив;

Протилежне – лихо,зло

Добра,корисна справа, вчинок
Задоволення , яке хто-небудь відчуває , від певного становища,певних обставин
Сукупність належних кому-небудь речей,предметів, цінностей; майно
У значенні прислівника добро – без сперечань, за згодою , по – доброму.

Доброта

Чуйне ставлення до людей

Привітність,ласка, прихильність

Милосердя

1.Добре , співчутливе ставлення до когось

Якими уявляли Добро і Зло наші предки? Як відображали ці поняття у міфах та казках? Яке походження цих слів? Просимо до слова міфологів, етимологів та фольклористів.

Міфологи

Добро і Зло – міфологічні персонажі , що виступають , як правило , в дуалістичних міфах, які базуються на протиставленні двох символів - корисних і шкідливих. Богом Добра є Білобог. Він захищає людей від усякого зла, творець землі , води, батько Перуна, повелитель Вирію та інших богів. Як свідчать народні міфи, він постійно воював із Чорнобогом , який уособлював сили пітьми і мороку. Білобог , найголовніший персонаж української міфології, перетворюється за народними уявленнями, у білого лебедя. Недаремно ще у Київській Русі під страхом смертної кари заборонялося вбивати цих птахів. Між Добром і Злом постійно точиться боротьба , яка, за народними устремліннями та бажаннями , повинна закінчитися перемогою першого. У християнській же літературі Добро виступає у вигляді Бога, а Зло - сатани,Люцифера тощо.

Етимологи

«За свідченнями В. Колоскова, у давнину на Русі слово «добрий» мало значення

«міцний», «сильний». Не випадково одного із трьох билинних захисників землі Руської називали Добринею. Пізніше це слово стало оцінювати людину за зовнішнім виглядом, красою. Згодом це слово стало означати «багатий» , а слово «добро» – відповідно «багатство» , «душевний скарб». І лише пізніше « добрий» набуло значення «душевний », «лагідний». Етимологічний словник української мови зазначає історичну спорідненість слів добрий, добро зі словами на означення « хоробрий», «міцний», «корисний», «гарний», «граціозний». А слова «злий», «зло» споріднені у своєму походженні із лексемами , що означають «недобрий», «грубий», «нахаба», «кривда», «несправедливість», «ударити», «фальш», «брехня». У народі поняття Добра і Зла пов’язувалися з такими важливими категоріями , як людина , рід, діло, розум, доля, душа, серце тощо. У стародавніх іменах Доброслав, Добромисл теж не випадковою є перша частина.Називаючи так дітей , батьки вірили, що в них буде світла доля.

Фольклористи

Ще в давніших колядках , які дійшли до нашого часу , побажаннях,примовках ,люди зичили одне одному саме Добра. Коли зустрічалися , говорили: «Доброго здоров’я», « Добрий день», «Добрий вечір», «Дай, Боже час добрий». Коли були в гостях , прощаючись, зичили тільки добра: «На добро!», «У добрий час!». Існував звичай платити добром за добро, хто його порушував , піддавався загальному осаду.

У народних казках же герої , що чинять саме добрі справи, завжди одержують винагороду, досягають бажаного, перемагають. Ось так високо народ цінував Добро!

«Темного лугу калина, доброго роду дитина», «Лихо не без добра». Одним з найстрашніших прокльонів був вислів «Бодай тобі добра не було!»Лагідну людину називали не інакше як добродій. І нині ми, прощаючись у вечері , кажемо: «На добраніч», навчаємо добра, тобто виховуємо на основі справедливості. Усна народна творчість і зараз розглядає Добро і Зло як антиподи, віддаючи перевагу першому , наприклад , «Добро роби – добро й буде», « Хто людям добра бажає , той і собі має», «Добре діло роби сміло», «Добрий чоловік надійніше кам’яного мосту», «Все добре переймай , а зла уникай» та багато інших.

Один із мудреців сказав: «Доброта схожа на сонечко» яке зігріває , огортає теплом душі живих істот , робить життя ясним , світлим , радісним». Отож, як підсумок попередніх виступів , давайте побудуємо «Асоціативний кущ» до слова «доброта» у вигляді сонечка.

співпереживання

духовність співчуття

людяність милосердя

щирість любов

чуйність

Яке із перерахованих вами слів найбільше близьке до слова «доброта»? На мою думку , це – милосердя, бо це два крила , на яких завжди тримається людство.

Виступ учнів

Людство існує протягом багатьох тисячоліть, і взаємовідносини між людьми формувалися протягом дуже довгого часу. У кожному суспільстві існували норми, які регулювали ці взаємовідносини відповідно до їх суспільних інтересів. Усі релігійні та філософські вчення були спрямовані дії людей на те, щоб вони не заподіювали шкоди іншим, а творили добро. Багато норм – правил знайшли свої відображення насамперед у священних писаннях:

Буддизм

«Не причиняйте іншим того, що самим здається боляче»

Іудаїзм

« Що ненависно вам, не робіть ближньому своєму»

Християнство

«Як хочете , щоб з вами поводилися люди , так поводьтеся і ви з ними»

Мусульманство

«Не робіть іншим того, чого не хочете, щоб вони робили вам»

Тож можна зробити висновок , що в усіх релігіях однакове поняття про мораль. А мораль – це сукупність уявлення людей про те , що добре , а що погано, як треба чинити в тому чи іншому випадку, які людські вчинки заслуговують на осуд , а які на повагу.

Що таке добре, а що погано?

А чи всі з вас правильно розуміють , що таке добро , а що таке зло? Наші психологи пропонують вам психологічну гру «Що таке добре, а що погано?». Ваше завдання – заперечити (ні) або підтвердити (так) наведені положення.

1.Погано не співчувати людині , коли з нею трапилася біда .

2.Погано бешкетувати, хуліганити.

3.Погано заздрити успіхам товариша чи однокласника.

4.Погано не дозволяти кривдити себе і не дозволяти собі кривдити інших.

5.Погано користуватися результатами праці інших.

6.Погано не бути боягузом , не відступати перед труднощами.

7. Погано не поважати думку іншого , хоч вона і відрізняється від твоєї.

8.Погано розкидатися обіцянками і не виконувати їх.

9.Погано перебільшувати свої здібності.

10.Погано бути жадібним , злим, зажерливим.

У наш час, час наукових злетів технічного прогресу , високих технологій , на жаль , зла не поменшало а побільшало,воно на кожному кроці чатує на людську душу. Зло багатолике. Воно проявляється як егоїзм, душевна черствість, жорстокість. А зароджується воно, коли ще дитина робить перші усвідомленні кроки в житті. Ось чому так важливо уже в дитинстві , а тим паче і вашому віці, формувати тверді переконання га основі християнського вчення про добро і зло , шляхом самовиховання виробляти в собі непримиренність до всього негідного. А що є негідним , проти чого боротися? У пригоді вам стануть поради видатного земляка-педагога В.Сухомлинського.

. $D:\фото\ф2\P2070420.JPG$

Доброта і милосердя – найбільші людські цінності

Мета. Знайомити учнів з явищем інвалідності, причинами, життям таких людей у суспільстві, величчю їхньої душі і душевної краси. Розширювати знання учнів, прививати любов до книги. Корегувати увагу, пам'ять, мислення, художній смак, зв’язність мовлення, вміти дискутувати. Виховувати співчуття, доброту, чуйність, безкорисливість, турботу про старих, немічних, одиноких.

Обладнання. Виставка творів мистецтва і народно-прикладної творчості людей-інвалідів та портрети письменників-інвалідів і т. ін.

Учитель.

Хоча й гриміли контратаки

І вдаль летів від бою птах,

А все ж цвіли волошки й маки

У достигаючих житах.

Цвіли, цвіли в димах і громі...

І вже простерлись вдалині

Давно не бачені, знайомі

Степи морському старшині,

До них Левчук спішив з боями,

Аж он вони — нема кінця!..

Морська піхота йшла житами

І пробивалась до Стрільця.

І ось в степах - на рідкім лоні,

За мить команда пролуна,

І піде першим в батальйоні

В атаку знову старшина. Сигнал...

Ракета...

Вже стіною
Звелися в полі моряки..
І покотився клекіт бою
Аж до далекої ріки.
І засвистіла в полі криця,
І автомат приріс до рук..,
Та, наче в леті збита птиця,
У жито падає Левчук.
Невже та куля прямо в серце?
Невже злякався блискавиць?
Та ні…

Волошкове озерце,

А в ньому - жінка горілиць.

Узяв за руку - мов крижина,

Послухав серце - ні, мовчить.

А поряд з матір'ю дитина

В озерці синьому лежить.

У нені видно коси русі

І кофту, вишиту хрестом,

Напевно, йшла із Білорусі

Вона кудись з своїм синком.

Узяв Левчук дитя на руки,

Як доню брав свою колись.

А в хлопчика від болю-муки

Сльозами очі залились.

То очі сині — мов тумани,

Безсилі руки, наче брость...

За що ж йому чотири рани

Прийнять так рано довелось?

І перший раз не по уставу .

В боях гартований солдат

Пішов не в битву - на заграву,

А від вогню пішов назад.

І, пригинаючись, житами

Матрос подався навпростець

Туди, де вкритий яворами

Білів привітний хутірець,

Як біг моряк через діброву,

Йому почулось, що струмок

Співа печальну колискову —

Ех, Васильок ти, Васильок...

Матроські стрічні безкозирки

Над хлопчиком - мов крила ті,

А він на них в тривозі зирка,

Не розуміючись в житті.

Левчук всміхається до ноші

І вже простує крізь садок...

Ну, ти не плач, не плач, хороший.

Ех, Васильок ти, Васильок! Зайшов у сіни...

- Люди добрі,
Озвіться! Чуєте - свої! -
Мовчала хата

Хоч за обрій

Вже відкотилися бої.

А з-під землі:

- Іду, синочок... -

І ляда впала біля ніг,

І вийшла жінка, вийшла з ночі

Така вже біла - наче сніг.

І до матроса:

Слава богу!
Прийшли... Ой леле!
Це синок?
Ідіть мені на допомогу -
Знайшовся в житі Васильок.
Стара забігала по хаті,
Туди метнулася, сюди -
Прослала ковдрочки строкаті,
В цеберці вигріла води.

І на бинти рушник порвала,

Зілля напарила для ран...

- Та ви вже, матінко, бувала...

- Аякже... Дід мій партизан...
Вже забинтований і вмитий
Притих, сердешний, нарядні...

- Старенька,
Хлопець має жити,
Він ваш онука,
Син - мені.

Кивнув старій і вийшов в сіни

І там тихенько мовив їй:

— У мене вдома є дитина,
А Васильок — це фронтовий.
Знайшов у житі — сиротина.
Земляк ваш -
Хлопець-білорус.

У вас тут житиме хлопчина

Аж доки я сюди вернусь.

Ви ж про сирітство - ані слова,

Привчайте - батько у боях,

А справа в матері службова,

Вона в путі - далекий шлях.

Все зрозуміло?

- Розумію...

А запита ж мене онук...

Мою дружину звуть Марія,
Я - старшина Іван Левчук, -
Матрос замисливсь на хвилину,
Скида тільняшку, подає:
Пошийте хлопцю сорочину,
Хай чує серце він моє.

А вас же як?

- А я - Тетеря...

Від роду в Пісках тут живу...

— Щоб не згубили — я на дверях

Позначу пошту польову.

Ножем старанно на сосниці

Нарізав він - за знаком знак,

Вклонився матері й дитині

І за поріг ступив моряк...

А за хвилину житом він

Біг за громами навздогін. М. Нагнибіда

- Де й коли відбувалася описана подія?

- Чому матрос порушив статус?

- Про що пише поет у ліричному відступі?

- Яка доля спіткала хлопчика?

- Про що говорить боєць зі старою жінкою?

- Які епітети можна використати для характеристики бійця? Жінки?

- З якого твору наступний уривок?

«Другого дня знов іграшки, сміх, ласощі. Але надвечір Дмитрик помічає, що йому щось мулько на серці. Так чогось кортить додому, до матері. Хай вже й виб’ють його, аби бути вдома, аби почути голос неньчин. Дмитрик не витримує далі, кидає своїх товаришів і біжить додому. Йому хочеться пригорнутися до матінки, перепросити її, поцілувати ту руку, що не раз пестливо гладила його по голівці. Та чи вдома тепер матінка, чи ще носять воду? Он іде назустріч та жінка, що вони винаймають у неї хату, вона, мабуть, знає…

Тітко, чи мамка вже дома, чи ще воду носять? – підбігає до неї Дмитрик.

Жінка встає і сумно хитає головою.

Відносила вже своє, дитино!... Вже більше не понесе! – зі слізьми на очах каже жінка.

Дмитрик не розуміє гаразд цих слів, але його щось стискає коло серця. Він бачить сльози на очах у жінки, і неспокій охоплює його.

Сирітка ти нещасний! – ридає раптом жінка і хоче приголубити Дмитрика».
Що ж трапилося з Дмитриком із оповідання Коцюбинського Маленький грішник»?
Як пережив трагедію хлопчик?
Що перед цим вчинили вони з друзями по відношенню до сліпого каліки?
Як розкаявся хлопчик?

1-й учень.

Жорстокий світ,

безмозка людська тупість,

Горілка - бід людських рідна сестра,

Беззастережність,

і безпечність, і розкутість

Тягнуть життя на вогнище, вістря.

І ми тому байдуже потураєм,

Не те, щоб опиратись що є сил.

Тому на дні суспільства й знемагаєм.

Пускаючи Європі в очі пил.

2-й учень.

Світ жорстокий назвав інвалідом.

Та не плаче й прощень не хова.

Перепоною став хижим бідам,

Тут які ще потрібні слова?!

Він життя не беріг своє власне,

Коли крила майнули біди.

Він любив теж життя це прекрасне,

Смерть на ньому ж лишила сліди.

3-й учень. Він тоді був шестикласником. Білоквіттям абрикос і вишень заклечала землю весна.

Юні велосипедисти з молодим тренером повертаються із заміського тренування. Вгинався під гумою розпечений асфальт. Із червоним прапорцем Стовба замикав стрімкий ланцюжок. Вітер гуде у вухах, приємне бентежить ще не остуджене відчуття шаленої швидкості в степу, стогнуть від утоми сильні м'язи засмаглих ніг...

Ніщо не віщує небезпеки. І раптом з боку автовокзалу прямо на велосипедистів, погрожуючи зім'яти колесами всіх, мчить автобус, за кермом - Сашко встигає помітити - розчервонілий, п'яний зірвидур...

Ще мить і скоїлось би щось непоправне, страшне для всіх. І Сашко, попередивши хлопців окриком «Бережіться!», кинувся напереріз автобусу.

Він ще почув, як затріщав під колесами шаленої машини його велосипед, Сашка кинуло через кермо, протягло по асфальту, вдарило в бордюр, він утратив свідомість... Вибиті зуби, понівечена губа, здерта, чорна щока...

Більше місяця, влаштувавши щоденне чергування, ходили в лікарню до свого незмінного старости, а від нині «юного Гастелло», що здійснив «таран», однокласники й учителька літератури Антоніна Євдокимівна Феоктистова, його «мама Тонн».

Там, наче воїн у бинтах, він написав кілька віршів про землю і море, про берег, падіння і злет... Школяр жив морем, бо море — то стихія, така схожа на розхвильоване нуртування душі.

4-й учень. Навіть тут, лежачи в гіпсі, Максим не міг, не мав сили залишатися бездіяльним, відставати від товаришів. Попросив, щоб йому передали зошити й підручники за сьомий клас. Товариші поприносили йому шкільні завдання, пояснювали, що проходили на уроках. І Максим продовжував учитися в лікарні. Однак не весь вільний час забирало навчання. Та й взагалі чогось одного йому завжди було мало. Тут, у лікарні, знову з гостротою і свіжістю першого враження пригадалася прочитана Трохимом Трохимовичем «Катерина», з новою силою спалахнула його любов до поезії; тут він до кінця збагнув смак прочитаної книжки. Тут розгорілася вона і чи не найпалкіша його пристрасть.

Максим читав усе, що потрапляло до рук, читав кожної вільної хвилини. Коли забороняли, читав крадькома. Якщо не давали книжок, просив у сусідів по палаті чи в хворих з інших палат, щоб узяли книжку ніби для себе й передали йому. Коли не було нової книжки, приховував від лікарів та сестер прочитану й перечитував удруге. Десятки віршів, а ще й цілі поеми завчав напам'ять.

У лікарні вперше потрапив Максимові до рук «Овід» Е. Войнич. Він був прочитаний за одну добу і потім ще перечитаний удруге. Максим уже знав, що залишиться калікою, І в Артурі, зраненому каліці, битому-перебитому життям, але незламному й нескореному, такому вразливо-тендітному й разом ніби із заліза викутому, колючому, Максим знайшов точку опори для себе. Зрозумів, що можна залишитися в строю і не почувати себе відрізаною скибкою навіть у його становищі. Тоді, в лікарні, Артур подіяв на нього так само, як і вперше почута «Катерина». Але приніс із собою і щось зовсім нове, дуже співзвучне з хлопцевим настроєм. Він, Артур, снився Максимові ночами, разом із ним Максим обходив засади австрійських жандармів, гордий і незламний, з високо піднятою головою, ішов на страту. Замкнутість, колючість Артура, його жертовна романтична мужність, ставлення до людей — все родило в Максимові бажання наслідувати Артура, стати в гордо-сумовиту позу людини, яка не залишає в житті нічого собі, а всього себе, до останку подиху, віддає іншим. І оті почуття жили в Максимковім серці не лише в дитинстві. Ні, щось від Артура залишилось в його душі, бо навіть у зовнішності, уже й тоді, коли він став дорослим.

Ще ближче Максимові був Павло Корчагін. Максим бачив і розумів, якими несхожими були ці люди, і разом із тим в його уяві вони були братами, людьми однієї долі, одного характеру, одного прагнення: «Самому мені нічого не треба, я буду щасливим і задоволеним лише тоді, коли щасливим і задоволеним буде мій народ. Та що там, я буду щасливим тільки від самої думки про те, що віддам життя за свій народ, Батьківщину, свої переконання!...»

Артур був не в усьому зрозумілий, якийсь ніби нарочито колючий, повитий романтикою незнайомого оточення, умов. А Павка — свій, наш, звичайний і простий хлопець. Але ж наскільки він здавався глибшим, душевнішим зрозумілішим і... дужчим!

5-й учень. Як правило, він походжав по подвір'ю, засунувши руки в кишені. Руки були стиснуті в кулаки, і штани настовбурчувались, ніби в кишенях лежало по каменю.

Йому все так проходило. Розбиті шибки, зірвані уроки, бійки. До його матері завжди приходили вчителі й міліціонери. Вона мовчки вислуховувала. Потім говорила, що він відбився від рук, і починала тихо плакати.

Коли в школі загрожували йому виключенням, він, не моргнувши й оком, відповідав: «Нема такого закону, щоб людину виганяли на вулицю. Всеобуч! Обов'язкове навчання! У колонію беруть злочинців, а я не злочинець», - пояснював він у міліції.

Одного разу двірник застав його за вигвинчуванням лампочки в коридорі й огрів мітлою нижче спини. Він не кинувся бігти, а крикнув двірнику: «У нас немає тілесних кар! У нас за це — у тюрму!». Двірник нерішуче опустив мітлу, сплюнув і пішов геть подалі від гріха.

Одного чудового дня він з'явився у дворі з палкою. Палка була смугастою, схожа на міліцейський жезл, на шлагбаум, на шкіру зебри. І це приводило Мишка в захоплення. Він оперіщив хлопчика, який заґавився, і той залився слізьми.

По дорозі йому зустрілася жінка з дівчинкою. Не слід було зупинятися і вступати в розмову. Тоді все було б гаразд. Жінка спитала: «У тебе дома хто-небудь осліп?» Він відповів: «Причому тут осліп? Ніхто й не думав осліпнути. Мені подобається - я й ходжу».

— З такими палками тільки сліпі ходять. Сліпий палкою дорогу нащупує, а смуги на палиці для того, щоб всі знали: йде сліпий.

Жінка пішла. Він задумався. І думки перенесли його... на людне перехрестя.

Людина стояла на розі і дивилася в небо. На очах у неї були темні окуляри. А в руках вона тримала смугасту палку. Мишко опинився поруч. Палка манила, кликала, притягувала, дратувала. Він схопив палку і помчав вулицею. На бігу оглянувся й побачив, що людина, як і раніше, нерухомо стояла на розі.

Тепер він зрозумів, що вирвав палку з рук сліпого. Палка зіпсувала йому настрій. Він вирішив позбутися її. Замахнувся й закинув її за паркан.

А якщо сліпий усе ще стоїть на кінці тротуару, піднявши незрячі очі до неба, і не може кроку ступити без своєї смугастої палки? Мишко поліз за палкою через паркан. Він умовляв себе не ходити до сліпого. Остаточно посварився сам із собою. Але йшов.

На перехресті сліпого вже не було. Що робити далі? Може, прохожі приймають його самого за сліпого, раз він тримає у руках смугасту палку? Мимо проходили дві жінки. Одна сказала другій:

Знаєш, тут на перехресті людину задавили.
На смерть?
Не знаю.

Може, це був його сліпий… Він побіг до жінок і спитав: «Він був сліпий?» Жінка здвигнула плечима: «Не знаю».

Треба знайти сліпого. Якщо він живий, безпомічно виставивши вперед руки.

Мишко метався по вулицях, заглядав в обличчя прохожих. Він шукав підняте підборіддя, капелюх, зсунутий на потилицю, темні окуляри…

Одного разу йому зустрівся сліпий. Та це був не той сліпий. У цього ніхто не виривав палку, і вона, як маятник, ритмічно постукувала по тротуару; крокуй сміліш, крокуй сміліш.

Він пішов за сліпим – раптом якийсь хлопець подібно до нього вирве палку. Він вирішив охороняти сліпого. Мишко провів сліпого додому. І знову залишився у двох із смугастою палкою. Він присів на лавочці, почав думати, що робити.

Безжалісний буравчик свердлив його свідомість, примушував думати про людину, для якої на землі завжди ніч і не допомагають ні зірки, ні ліхтарі… А Мишко бачить усе. І будинки, які відбиваються, як у річці, на мокрому асфальті. І метелика, який помилково залетів у місто. І листя, і хмари, і пташок. І сонце б’є йому в очі. Але яка від цього радість, коли через тебе, може, загинути людина.

6-й учень.

Каліці жити в світі цим нестерпно,

Та ще як й розуміння не знайти.

Ми їх не помічаємо всі вперто,

Байдужість випускаючи в світи.

Не ми каліки, то чому страждати,

Не нам болять і тіло, і душа.

Ніколи нам каліцтва не зазнати! –

Пихата зверхність нас не полиша.

А все від Бога: щастя і біда.

Не відаєм, що доля сколотила,

Де лихо і кого напосіда.

І милосердю місця не лишаєм.

Часу на нього завжди не стає,

Лише десь при нагоді пригадаєм…

Біда ж образі жити не дає.

Усе: піду, та завтра, та ось лишень…

А час летить, мелькнув – і вже нема.

А чоловік назавжди світ полишив,

І в душі нам закралася зима.

Учитель. Коли людина самотня і за нею нікому доглянути, це одна справа. Коли ж діти відмовляються від своїх стареньких батьків, це – жах.

6-й учень.

Каліці жити в світі цим нестерпно,

Та ще як й розуміння не знайти.

Ми їх не помічаємо всі вперто,

Байдужість випускаючи в світи.

Не ми каліки, то чому страждати,

Не нам болять і тіло, і душа.

Ніколи нам каліцтва не зазнати! –

Пихата зверхність нас не полиша.

А все від Бога: щастя і біда.

Не відаєм, що доля сколотила,

Де лихо і кого напосіда.

І милосердю місця не лишаєм.

Часу на нього завжди не стає,

Лише десь при нагоді пригадаєм…

Біда ж образі жити не дає.

Усе: піду, та завтра, та ось лишень…

А час летить, мелькнув – і вже нема.

А чоловік назавжди світ полишив,

І в душі нам закралася зима.

Учитель.

Виглядала мати із вікна,

Поглядала мати на дорогу.

Другий поверх.

Мовчазна стіна не розділить

Радість чи тривогу.

Старість подивляється на шлях –

Бо це зосталось тільки й світу…

Привезли сюди на «Жигулях»

Позавчора рідні її діти.

Тут, мовляв, їй буде веселіш

(От сиди, стара, і веселись).

Від думок – полиново гіркіш:

Рідні діти матері зреклись.

Хворе серце плаче по ночах,

Та не шле проклін до їх порогу.

Озовись надією в очах,

Гомінка натруджена дорогою!..

Учитель. На жаль, час невпинний, і наш рідні, доживши до певного віку, повільно ідуть із життя, заповідаючи нам жити по совісті.

Пісня про матір

Посіяла людству літа свої літечка житом,

Прибрала планету, послала стежкам споришу,

Навчила дітей, як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу,

Куди це ви, мамо?! - сполохано кинулись діти.
Куди ви, бабусю? - онуки біжать до воріт.
Та я недалечко... де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти... а ви вже без мене ростіть.
Та як же без вас ми?
Та що ви намислили, мамо?
А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?
А я вам лишаю всі райдуги із журавлями.
І срібло на травах, і золото на колосках.
Не треба нам райдуг,

не треба нам срібла і злота.

Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.

Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу,

Лишайтесь, матусю, навіки лишайтесь.

Не йдіть.

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,

Махнула рукою - злетіли у вись рушники.

«Лишайтесь щасливі», -

і стала замисленим полем

На цілу планету, на всі покоління й віки.

Учитель. Хочеться вірити, що ніхто з вас не забуде своїх батьків, бабусь, дідусів тоді, коли до них прийде старість, бо ж усі ми повинні пам'ятати.

Учень.

Є закони природи нетлінні

Для людей, для птахів, для трави.

Ви простіть нас байдужих, ми винні,

Будем ми ще старими, як ви.

Учитель. А на завершення прислухаймося до слів, і нехай вони назавжди закарбуються у наших душах.

Учень.

Не зобидь ні старця, ні дитину,

Поділись останнім сухарем,

Тільки раз ми на землі живемо,

У могилу не бери провину.

Зло нічого не дає, крім зла,

Вмій прощати, як прощає мати,

За добро добром спіши воздати -

Мудрість завше доброю була.

Витри піт солоний із чола

І трудись, забувши про утому,

Бо людина ціниться по тому,

Чи вона зробила, що могла.

Скільки сил у неї вистачало,

Щоб на світі більше щастя стало.

$D:\фото\ф2\P2070421.JPG$

$D:\фото\ф2\P2070424.JPG$

$D:\фото\P2040393.JPG$

$D:\фото\P2040395.JPG$

На цьому тиждень добрих справ не завершується , бо в перспективі будуть організовані самостійні проекти у співпраці з різними громадськими організаціями , органами влади, приватними бізнесменами тощо. Адже недаремно відома українська поетеса Ліна Костенко писала: « Бо кожний фініш – це, по суті, старт».

Використана література

1.Кащенко Л.Л. Година спілкування (на допомогу класним керівникам 7-9 класів в проведенні годин класного керівника), Рвіне, 2004р. – 128с.

2.Журнал №4 Виховна робота у школі , 2009р.

3. Журнал №3 Класному керівнику все для роботи, 2009р.

4. Нікітін Б.П. Ми та наші діти, Переклад з російської.-К.,1989р.

doc

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Ройко Ганна Михайлівна

Пов’язані теми

Класному керівникові, Виховна робота

Додано

13 січня 2020

Переглядів

1505

Оцінка розробки

Відгуки відсутні