"Україна - Батьківщина. я - її мала частина"
Свято «Україна – Батьківщина. Я – її мала частина»
Для учнів 1-4 класів
Автор:
Боровик Тетяна Василівна,
вчитель початкових класів
Лукашівського навчально-виховного комплексу
Мета. Узагальнити та систематизувати знання учнів про Україну, народні символи; розвивати знання про красу і багатство української мови; виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.
Наочне оформлення: вишиті рушники, букети квітів, хліб-сіль, інтер’єр старовинної хати.
Музичне оформлення: українські народні мемодії, пісні: "Будем козаками" муз. і сл. А. Загрудного, "Немає України без калини" муз . М. Ведмедері, сл. Г.Клока, "На калині мене мати колихала" муз. В. Верменича, сл. Н.Сингаєвського,
Технічні засоби: музичний центр.
Хід свята
Сцена святково прикрашена рушниками, квітами, висловами про Україну. На сцену виходять ведучі хлопчик і дівчинка в українських костюмах з хлібом і сіллю на вишиваному рушнику
Хлопчик. Добрий день вам, добрі люди!
Хай вам щастя-доля буде,
Не на день і не на рік,
А на довгий-довгий вік.
Дівчинка. Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром.
Для людей відкрита хата наша біла,
Тільки б жодна кривда в неї не забігла.
Під музику в зал заходять учні, одягнені в український національний одяг
Учитель. Шановні батьки, діти, гості, запрошуємо до на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру Вітчизну «Батьківщина – Україна. Я – її мала частина".
1 -й учень: Україна – рідний край.
Поле, річка, зелен-гай.
Любо стежкою іти,
Тут живемо я і ти.
Учитель. А чи знаєте ви, звідки пішла назва "Україна"? Послухайте легенду.
"Колись давно-давно в одному селі жила бідна вдова. Не було в неї ніякої втіхи від життя, тільки важка робота. І ось настав радісний день. В неї народилась дівчинка – маленька, крихітна, гарненька. І мати стала думати, яке ім'я дати донечці. Тут невідомо звідки, осяяна маревом, з'явилась чарівниця. Вона з тривогою і жалістю подивилася на немовля і сказала: "Не давай дитині імені, вона сама його знайде, а якщо даси, то вона помре",
Дівчинка росла-підростала, була розумною, слухняною, але невеселою, часто журилася тим, що у неї не було імені, І ось їй виповнилося шістнадцять років. Задумала вона вирушити в білий світ, щоб знайти своє ім'я. Мати не хотіла розлучатися зі своєю донькою, але та була невідступною і потайки вирушила в дорогу.
Бідна вдова почекала день, почекала другий, і пішла свою дочку шукати. Ішла вона день, ішла другий, і вийшла в чисте поле, жовте-жовте, що пшеницею колосилося. У блакитному небі ластівки кружляють, світить ясне сонечко, і бачить мати – спить дівчина, її дочка. Та така гарна, що вона мимоволі замилувалася нею.
Раптом потемніло синє небо, здійняв вітер куряву, полягла до землі колосиста пшениця, а з-за обрію посунула чорна хмара. Почувся тупіт та іржання коней, брязкання зброї, вигуки чужої мови. Це були війська пана Батия.
Попереду їхав сам хан. Раптом він зупинився, побачив красуню-дівчину й вигукнув: "Укра-уина", що його мовою означало: "Дівчина молода".
Дівчина прокинулась, хан схопив її і забрав з собою. Мати, побачивши це, опустилась на коліна і стала благати Господа Бога захисту для своєї рідної дочки.
Раптом все стало чорне-чорне, загримів грім, здригнулась земля. А потому все стихло. По небу пропливали ніжні рожеві хмарки. Лише курява здіймалася навкруги і на полі стояла самотня вдова.
Пішла вона плачучи по землі шукати свою дитину. А в пам'яті у неї лишилося одне – Україна. Йшла... з очей лилися сльози. І там, де на землю падали сльозинки, проростала квітка волошка. Мати йшла боса, збивала, колола ноги, і де на землю падала крапля крові – виростали маки. Де пройшла мати по землі, так і стала та земля зватися Україною".
Чи сподобалась вам ця легенда? Україна, як сказав Степан Васильченко, "це розкішний вінок з рути та барвінку, що над ним світять заплакані зорі...".
Україна – це наша земля, наша країна з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею і мудрими співучими людьми.
2-й учень: Чудовий край мій – Україна.
Це рідна серцю сторона.
Цвіте духмяно тут калина
І рута-м'ята край вікна.
3-й учень: Лелеки весело клекочуть,
Співають дзвінко солов'ї.
Сади вишневі ваблять очі,
І колосяться пшениці.
4-й учень: В моїм серці Україна –
Гарна, рідна і єдина.
Дух в ній прадідів живе,
Скарб землі він береже.
5-й учень: Вишиванки прабабусь,
Колисаночки матусь,
Думи кобзарів старих,
Запальні серця малих.
6-й учень: Українське слово й пісня,
Що звучить ласкаво й грізно...
Ось така моя країна,
Мила серцю Україна.
Звучить пісня "Будем козаками" муз. і сл. А. Загрудного
7-й учень: Люблю тебе, моя Вітчизно мила,
Твої поля і небо голубе,
Бо ти дала мені малому крила,
Та як же не любить мені тебе!
8-й учень: Люблю тебе я, мила Україно!
І все зроблю, щоб ти завжди цвіла.
Я буду вчитись в школі на "відмінно",
Щоб мною ти пишатися могла!
9-й учень: Люблю твої ліси, струмки, джерельця
І все-усе, що є в моїм краю!
Тепло долонь, і розуму і серця
Я Україні милій віддаю!
10-й учень: На білім світі ти одна-єдина,
Святую землю я твою люблю,
Пишаюсь я, що родом з України,
Й щоденно Бога за тебе молю.
11-й учень: Україна моя починається
Там, де доля моя усміхається,
І, як небо, як даль солов'їна,
Не кінчається Україна.
12-й учень: Ми – українці – велика родина,
Мова і пісня у нас солов'їна.
Квітне в садочках червона калина,
Рідна земля для нас всіх – Україна!
Звучить пісня "Немає України без калини" муз . М. Ведмедері, сл. Г.Клока
Учитель. Як і кожна держава світу, Україна має свій герб, прапор, гімн. Гімн – це найголовніша пісня України. Гімн України написали поет Павло Чубинський та композитор Михайло Вербицький.
Учень: Слова палкі, мелодія врочиста,
Державний гімн ми знаємо усі.
Для кожного села, містечка й міста –
Це клич один з мільйонів голосів.
Це наша клятва, заповідь священна.
Хай чують всі – і друзі, й вороги,
Що Україна вічна, незнищенна,
Від неї ясне світло навкруги.
Учитель. Український прапор. Синь українського неба і золото неозорих пшеничних ланів переніс наш народ на свій прапор. Кольори ці мають значення "мир" і "багатство".
Учень: Прапор – це державний символ,
Він є у кожної держави.
Це для всіх – ознака сили,
Це для всіх – ознака слави.
Синьо – жовтий прапор маєм,
Синє – небо, жовте – жито,
Прапор свій оберігаєм.
Він – святиня, знають діти.
Учитель. Наш народ має герб – тризуб. Багато століть тому запровадив його в Україні київський князь Володимир Мономах. Княжий тризуб зображає старовинну зброю. Нею наші прадіди мужньо билися з численними ворогами, виборювали волю свого народу.
Учень: Наш герб – тризуб, це воля, слава й сила,
Наш герб – тризуб!
Недоля нас косила.
Та ми зросли, ми є, ми завжди будем,
Добро і пісню несемо ми людям.
Учитель. "Рідна мова дорога людині, мов саме життя", – говорить народна мудрість. Без мови не може існувати жоден народ та його культура. Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Пройшла вона тернистий важкий шлях.
Учень: Мово моя, ти пречиста і славна,
Трепетна, наче ранкова роса.
Ти називаєшся нині – державна!
Все в тобі є: і багатство, й краса!
Яка ж багата рідна мова!
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова,
І нищити її не смій!
Вона тобі про все розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить!
То ж мову вчи і прислухайся
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Учитель: Дитино українська!
Землю свою
В рученятах чистих тримай!
Люби її, бережи,
До неї зла не впускай!
Тоді і до тебе
Зло не торкнеться,
І ненька-земля тобі
Усміхнеться!
Учень: Не було би українське свято,
Коли б ми не стали жартувати.
Україна – то велика сила,
Плюс ще добрий гумор і сатира.
Смішинки - веселинки
1. На вулиці плаче маленький хлопчик. До нього підходить бабуся:
– Дитино, чого ти плачеш?
– Загуби-и-и-вся-я-я!..
– А свою адресу пам'ятаєш?
– Ще й як! Дабл ю, дабл ю, дабл ю, хлопчик Дмитрик, ру.
2.Діти ліпили сніговика і геть намокли. Перехожий їх питає:
– Чи не холодно вам, діти?
– Нам – ні, а Грицеві, мабуть, холодно.
–А хто з вас Гриць?
–Той, що у сніговика закачаний!..
3. Василько довго намагається розібрати, що лепече його маленький братик, а потім піднімає на маму очі:
– Мамо, а ти впевнена, що наш Андрійко – українець?!
Учитель: А зараз пропонуємо вам подивитися сценку.
Учень: На околиці села, як мовиться в казці,
Баба Мотря проживала і баба Параска.
За столом сидять баба Мотря і баба Параска
Учениця: Біля хати у саду діти гомоніли.
Розважалися малі, а старі раділи.
Мотря: А чи пам'ятаєш ти, Параско, себе молодою?
Параска: Наче вчора все те було, ніби й не зі мною.
Мотря: Працювали ж ми тоді,
Жали, молотили.
На верстаті вечорами
Полотно робили.
Параска: О, зимові вечори я добре пам'ятаю.
Онучка Параски: То, бабусю, розкажіть, бо я ще не знаю.
Учень: Пригадалося бабусям, як були малими,
Як дорослі їх повчали, як раділи ними.
Мотря: Пам'ятаю в своїй хаті колиску з калини,
Пам'ятаю пісню мами для своєї дитини.
Звучить пісня "На калині мене мати колихала" муз. В. Верменича,
сл. М.Сингаївського
Параска: Прислухайтесь, діти, до голосу інструменту. Це голос сопілки. Мотря: Дітки, а давайте заспіваємо пісню, яку ви знаєте!
Звучить пісня "Роде наш красний"
Параска: Ми живемо в Україні. В нашому краю багато народних танців. Серед них – "Гопак". В ньому сила і спритність козацького роду.
Мотря: Діти, а ви, напевно, і танцювати вмієте?
Танець "Гопак"
Учитель: Мамина пісня, батьківська хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, рушник – все це наші народні символи. Рідна хата! Як мовиться в пісні, Батьківщина починається з рідного порога, а отже, з отчого дому.
Учень: Любіть свою хату, хоч і небагату.
Тут ви бігали до мами босими ногами.
Тут ви підростали, Божий світ пізнали.
Звідси батько вас за руку вів у школу, у науку.
Може, десь земля є краща й вища,
А над нею небо золоте,
Та мені найкраща та, де вишня,
Там, де вишня мамина цвіте.
Я з того краю, де ростуть смереки,
Я з того краю, де живуть лелеки.
Я з того краю, де сопілка грає.
Я з того краю, де журби немає.
Я з того краю, де росте калина.
Всі: Мій рідний краю, я твоя дитина!
Учитель: Мені дуже хотілося нашим сьогоднішнім святом запалити у ваших сердечках хоча б маленький вогник гордості за те, що ви – українці. Будьте горді, чесні, розумні, любіть свій рідний край! Хай буде щасливою ваша дорога!
Любіть прекрасну Україну,
Цінуйте мову солов'їну,
Шануйте маму завжди, тата!
Працюйте, щоб жилось багато!
Ще посадіть вербу й калину,
Оберігайте Україну!
Література
- Квітни, мово солов’їна. Колективне свято. // Розкажіть онуку. – 2011. -
№ 1.
- Москаленко Ю., Олешко А. Україно моя …/ Ю.Москаленко, А.Олешко. – К.: Країна Мрій.- 2008. – 48 с.
- Моя Україна: Вірші / Упор. Парохова В.І. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан. – 2005. – 32 с.
- Рідний край, де ми живемо, Україною зовемо! // Початкове навчання та виховання. – 2007. - № 22 – 24.
- Свята, традиції, звичаї українського народу. – Х.: Белкар-книга. – 2008. – 80 с.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку