Лінійка-реквієм «Україна пам’ятає, світ визнає»

Урочисто прикрашений зал. На столиках кетяги червоної калини, гілочка зеленого барвінку, букет свіжих квітів -  чорнобривців, перев'язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику. В центрі столика — розламана хліби­на, склянка з водою, зверху — окраєць хліба. Напис: «Ціна йому — життя», образ Божої Матері, прикрашений вишитим рушником (бажано чорними і червоними нитками або тільки чорними). В залі оформлено книжкову виставку «Голод 1933 — незагойна рана України».

Лунає музика «Реквієм» А.Моцарта. (Впродовж ком­позиції звучить то тихіше, то гучніше)

Звучить музика і на фоні читець виконує вірш Т.Г. Шевченка

Світе тихий, краю милий,
Моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
Молилася, турбувалась
День і ніч не спала,
Малих діток доглядала
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я колись на широкім світі, -
Панувала...
(Музика продовжує звучати голосніше і затихає. Виходять ведучі)
 
1-й ведучий:
Відкрийтесь небеса!
Зійдіть на землю
Всі українські села, присілки ти хутори,
Повстаньте всі, кому сказали: вмри!
Засяйте над планетою, невинні душі!
Зійдіть на води й суші,
Збудуйте пам'яті невгасимий собор!

75 років тому по Україні гуляла смерть. Смерть без війни, без посухи чи потопу. Смерть спустошила села й хутори, і живі не встигали хоронити мертвих. Смерть мала ім'я - Голод.

Голод1932-1933 років одна з найбільш трагічних сторінок історії українського народу. Мільйони людей, які загинули у ці роки голодною  смертю, не могли безслідно розчинитися у часі. Про них пам'ятають ті, хто вижив, їх діти та онуки.

Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини.

Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. 

Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини - 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.

Теплими погожими ночами зірки падають додолу, падають, але не розбиваються, бо застигають у повітрі, спалахкують, востаннє перемовляються перед тим, як піти у вічність. Але то не звичайні зірки, то зорі-Душі безневинно вбитих діток.

Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей, - вони виявилися найменш захищеними. Смертність дітей, за деякими підрахунками, сягала 50 відсотків загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження. Стали пусткою сільські школи, бур'яном поросли дитячі майданчики,

Ми не забудем рік тридцять третій,

Як Україна стогнала від голоду.

Й досі ми чуємо стогін далекий

Голосів, помираючих з голоду.

Ми не маємо права забути все це.

Бо весна тридцять третього року

Поклала у землю людину живцем,

Не ступивши назад ані кроку,

Їстиму хліб і молитимусь Богу,

Щоб не було більше лиха такого.

Богу молитись і щиро просити,

Щоб українці завжди були ситі.

Тож давайте схилимо голови в скорботі мовчання.

Виходить ведуча з свічкою в руках.)

Хай палає свіча... хай палає
Поєднає нас вона у цей час.
Хай сьогодні спогади лунають.
Пам'ять чиста хай єднає нас.
 

  ОГОЛОШУЄТЬСЯ ХВИЛИНА МОВЧАННЯ

Можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш.

Після заборон, утисків, приниження людської гідності вона оживає, відроджується - що б там не було. З правдою нічого не вдієш.
 
1-й учень: Боже Великий, Всевладний,
Яви нам свою могуть, .
Дай розпізнати Правду,
Праведників не забудь. 

 2-й учень: Дивляться в твої очі
Мільйони скатованих душ.
Пригорни їх, посели на спочинок,
Та їх сну не поруш.                    

     3-й учень: Заступи нас і нашу державу,
Од кривавих, лютих незгод.
Всі ми - сущі, усопщі, прийдешні -
Твій пшеничний, безсмертний народ!       

           (Звучить молитва, всіх присутніх "причащають " хлібом)

 Надмогильні хрести,                                           Надмогильні хрести                         

    Ніби зведені руки в небо...                             Господи, нам прости,
Господи, їм прости, -
Тим, що в муках пішли до тебе.
Дай їм хліба й води, Вдосталь хліба й води,
Щоб забули страшні наруги,
Боже, не доведи,
Боже, не доведи,
Щоб той мор повторився вдруге.

Надмогильні хрести
Надмогильні хрести,
Розмовляють і стогнуть, і плачуть .
Господи, захисти,
Од лих усіх захисти
Нам славну праматір козачу.
Землю дай засівать,
Землю дай прикрашать
Словом, ділом своїм, душею,
Бо нам жить не роки,
Бо нам жити  віки,
Милуватись й гордитися нею.

Надмогильні хрести,
Надмогильні хрести
Ніби зведені руки в небо...
Господи, нам прости,
Господи, їм прости, -
Тим, що рано пішли до тебе.

Учитель. Тож запалімо поминальні свічі, поставимо їх у кожному вікні. Хай у кожній оселі, у кожній родині старий і малий схилить голову перед пам'яттю невинно убієнних голодом - геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим.

Учитель. Це - знак нашої пам'яті. Це -

святий вогник, який зігріє душі загиблих. Це -

світло очищення задля нашого майбутнього.

Ми живемо. Живе наш народ. Так буде завжди.

Запалимо свічку у кожній оселі

На пам'ять на вічну про дні невеселі...

Про голод, що вдерся у кожну хатину.

І нищила смерть ця старого й дитину...

І падали в гаю знесилені люди...

Й здавалося, краю страхіттям не буде!

Худесенькі діти жують лободу...

Важко уявити картину оту!

Годину трагічну вшануємо нині:

Запалимо свічку у кожній родині...