Народні символи України – обереги нашої культури

УКРАЇНСЬКА СИМВОЛІКАТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ

Символіка — своєрідна візитна картка країни. Історично склалося так, що кожна країна має свої Державні та народні символи. Народи світу дуже відрізняються одягом, традиціями, звичаями, уподобаннями. У кожного з них є свої національні святині, улюблені речі, дерева, тварини.

Народні символи — це те, що найбільше любить і шанує даний народ. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку країну йде мова. Українці мають свої традиції, які споконвіку шанують і бережуть. Це — батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, вишитий рушник, червона калина, зажурена верба, хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму народу лелека тощо. Усі вони — наші добрі і давні символи, обереги. Маючи такі чудові, прекрасні символи, український народ зумів зберегти від забуття наші пісні, легенди, думи, нашу історію, волелюбний дух. Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках. Народні символи — це наші святині.

Рідна хата — наша берегиня. Вона зігріта теплом материнської любові, осяяна мудрістю батька. Біла хата... Білий колір в Україні — це символ чистоти, здоров’я, душевної краси. Тому за традицією стіни білили. Гарненька хатиночка у вишневому садочку, мов дівчина у вінку. У цій хаті народжувались, жили і помирали, щоб поступитися місцем нинішнім поколінням. У ній — корінь нашого народу. Вона — символ добра і надії. Тому й уявляється хата величезною, де долівка — земля, стіни — гори і ліси, а стеля — небо з зірками.

Іграшки — це галузь українського народного мистецтва, що об’єднує вироби з кераміки, дерева, лози, соломи, паперу та ін. До нас дійшли переважно керамічні й дерев’яні зразки, датовані XIX ст. — «лялька», «кінь», «вершник», «птах» тощо. Народні керамічні, дерев’яні та плетені іграшки були переважно побічним промислом у системі основного виробництва — гончарства, художнього деревообробництва чи плетіння виробів.

Найбільш поширеною іграшкою для сільських дітей були чудернацькі солом’яні ляльки з перев’язаною головою і талією та довгими руками. Колись такі іграшки використовувалися у магічних дійствах.Іграшка при всій своїй різноманітності й багатофункціональності залишається важливим засобом виховання дітей. Саме через спрощені іграшки-знаки дитина пізнає світ, навчається мислити узагальненими поняттями і яскравими образами, врешті вона приєднується до одного з джерел народного мистецтва.

Українці — спрадавна хліборобський народ, відтак і традиційна українська культура ґрунтується на цінностях хліборобської праці та шануванні хліба.

Сніп — символ багатства, забезпеченого життя і родинного благополуччя. Скошене або зжате збіжжя в’язали у снопи і складали у півкопи (по 30 снопів у кожній), а потім звозили на тік для обмолоту. Кількість снопів чи півкоп визначала врожайність поля, а, отже, і достаток сім’ї на наступний рік. Особливе ритуальне значення мав сніп — «квітка» — останній сніп жнив, який в’язали визначеним способом: останні колоски з викошеного чи зжатого поля збирали в пучки, прикрашали волошками (васильками), маками та іншими польовими квітами і вручали господареві, який у знак вдячності частував женців і косарів. І цей сніп зберігали в домі на найпочеснішому місці — на покуті — аж до нового врожаю.

В ритуальних дійствах снопу — «квітці», передував обжинковий сніп — Дідух, котрого виготовляли з житніх пучків, обв’язаних кольоровими стрічками або стеблами. Вважалося, що в Дідухові живе не тільки дух поля, а й душі покійних предків, котрі вирощували — їли святий хліб цієї ниви. Дідуха ставили на покуті в урочисті дні (хрестини, весілля, Різдво), а після Щедрого вечора спалювали (з Дідуховим-сноповим димом до неба йшов щедрий дух Дідуха-поля, щоб вернутися в жнива щедрим урожаєм) і його місце займав сніп -«рай».

Хліб — символ життя. З давніх-давен він у великій пошані в народу. Недаремно у молитві «Отче наш...» люди просили не позбавляти їх хліба, бо він не просто основа життя, хліб — то саме життя. Хліб називають святим.

Хліб здавна є символом добробуту та гостинності. Протягом віків у народі вироблялося ставлення до нього як до священного предмета. Крихти й уламки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці чи худобі. За гріх вважалося не доїсти шматок хліба, а якщо такий шматок падав на землю, годилося підняти його, почистити від пилу, поцілувати й доїсти.

У традиційному інтер’єрі селянської хати хліб-сіль, покриті рушником, були необхідним атрибутом. Запрошуючи до столу, господар казав: «Просимо до нашого хліба-солі», а після застілля гості дякували за хліб-сіль. Розділити з кимось хліб-сіль — означало подружитися, побрататися. Зустрічати хлібом-сіллю дорогих гостей — цей звичай, що має глибоке коріння, дійшов до нашого часу.

Важливу роль відіграє хліб в обрядах і звичаях українського народу. З хлібом ідуть на родини, гостини, новосілля, сватання. На знак згоди дівчина подає хліб на вишитому рушнику, хлібом мати благословляє до вінця.

Коровай — ритуальний священний хліб, котрий завжди має художньо виконану і естетично оздоблену круглу, тобто сонячну форму.

Весільний коровай у людей — головний ритуальний символ: його дарування є причащанням всіх гостей, розпочинаючи з батька-матері і завершуючи музиками, — і цим кожен, присутній на весіллі, долучається до великої тайни життя і запоруки людського благополуччя — хліба, котрий освячений Господом на щастя, добро, радість і довгії літа молодих. Цей коровай-символ поєднання двох сімей, розширення і збагачення роду. Вважалось, що особливу обрядову силу має той весільний коровай, для якого воду брали з семи криниць; муку з пшениці, котра росла на семи полях і її принесли у семи міхах; покладено в заміс сім кіп яєць, знесених сімома білими курками; масло брали з семи посудин, а збито його з молока від семи молодих корів...

Без рушника, як і без пісні, не обходиться жодне сімейне свято. Рушники подавали і брали на сватанні, ними пов’язували наречених на заручинах, на рушничок ставали, коли брали шлюб.

«Без верби і калини нема України»

«Де срібліє криниця, там здорова вербиця», — говорить народне прислів’я. Українці вважають вербу святим деревом і шанують його. На останню неділю перед Великоднем припадає Вербна неділя. Цього дня в церкві повсюди святять нарізані вербові гілочки. Люди вірили в чудодійну силу живої верби. Вона мала достаток і здоров’я. Верба дуже живуча. Ввіткнеш гілочку чи кілок у вологу землю — виросте дерево. Верба — символ неперервності життя. Красива, ніжна, невибаглива, корисна.

Калина — найчарівніша рослина, кущ, про неї складено найбільше художніх творів, пісень, легенд, прислів’їв, загадок. Із давніх-давен вона була найулюбленішою рослиною, що росла біля кожної хати українця. Калина давно стала символом України.

Хрещатий барвінок... Не обходилось без нього жодного весілля. Його вічнозеленими листочками заквітчували шлюбне вбрання нареченої, устеляли доріжку перед молодими, а разом із кетягами червоної калини прикрашали коровай. На весіллі барвінок — символ вірності, краси і цнотливості.

Волошки (васильки) — символ ніжної і тонкої душевної краси, праведності і святості, душевної чистоти, скромності і привітності. Назва квітки, каже легенда, походить від імені хлопчика Василька, якого русалки на Зелені свята заманили в поле і залоскотали — і він перетворився у квітку, названу його іменем.

Вважається, що волошки мають значну магічну силу як оберіг від злих духів, лихої долі та всіляких напастей — витівок лукавого. Тому їх навіть вирощують при садибах, освячують на Маковея та Великого Спаса. Вінки з волошок, сплетені на Зелені свята, протягом року зберігають в домівці. Особливу силу мають волошки для молодих: пучком волошок кроплять наречених на весіллі; настоєм з волошок окроплюють галявини, де гуляють хлопці та дівчата Купальської ночі; таким же настоєм дівчата вмиваються — і їх краса стає недоступною злим чарам.

Мак — символ безконечності й незчисленності зоряного світу, Всесвіту, і, водночас, сну і забуття. Макова голівка — символ заспокоєння.

Мак символізує красу, молодість та їх скороминущість: натяк на це дають макові пелюстки, які швидко і навіть легко обсипаються. Вінок із червоних маків — то вираз дівочої цноти і чистоти, які такі ж легко ранимі та вразливі, як і маків цвіт. Має мак і магічну силу, спрямовану проти усякого зла — і проти відьми, і проти наврочення, і на виклик дощу, і на врожай...

Соняшник — символ Сонця, праці й достатку, сили і добробуту. Він — чи не найсильніший серед квітів

Соняшник символізує Батьківщину: як соняшник повертає за сонцем свою голову, так і людина думкою, словом і ділом звернена до своєї Вітчизни. Як сонце для соняшника — єдиний і незамінний орієнтир, так і для людини Батьківщина — єдина і найвища цінність.

Мальва — символ любові до рідної землі, до свого народу, до батьківської хати. Уособлює духовне коріння людини, її вірність духовній спадщині предків.

Вишиванка — національна святиня, бо символізує собою і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь, зв’язок, що не переривається віками.

Вишиванку передають з роду в рід, зберігають як безцінну реліквію. Вона — символ здоров’я і краси, щасливої долі і родинної пам’яті, любові і вірності. Візерунок на вишиванці залежить від того, кому вона призначається: батькові чи братові, нареченому чи другові, парубку чи одруженому — кожному вручалась вишита сорочка з візерунком відповідної символіки.

Віночки з роду-віку були найкращою прикрасою дівчини, неодмінною ознакою національного українського одягу. Український віночок — не просто прикраса, а оберіг

До віночка впліталось багато різних квітів, кожна квітка щось символізувала. Деревій — символ нескореності, барвінок — символ материнської любові, ружа, мальва і півонія — символи віри, надії і любові. Ромашка у вінку наймолодша за своїм віком, приносила не лише здоров’я, а й доброту і ніжність. Любисток додавали, щоб хлопці любили. І обов’язково вплітали калину — символ дівочої вроди та нашої України. А всього в українському віночку — дванадцять квіточок. І кожна — лікар, оберіг від злих сил.

У спадщину від пращурів дісталась нам дивовижна писанка. Це диво — витвір рук людських — народжується не з дерева, не з металу, а зі звичайного яйця і є мініатюрним живописом. Напередодні Великодня в Україні був звичай розписувати яйця і дарувати з добрими побажаннями друзям, родичам, знайомим. Яйце стало символом вічності життя. Отже, писанка — це мініатюрний символ життя. Розписуючи писанки, дівчата потай ворожили над білою шкаралупою яйця, купали кожне яйце в трав’яних фарбах, покривали символами сонця, воскресіння, любові, радості і щастя.

Лелека... Тепер не скрізь побачиш цього дивовижного птаха. В Україні його звуть по-різному: чорногуз, лелека, бусол, бузько, веселики.

Птах селився поблизу людських осель — на хатах, клунях, хлівах. Повір’я було: в кого поселився лелека — тому щастя буде довіку. І горе тому, хто зруйнує гніздо птаха. Існує багато легенд про походження цього птаха. За однією з них Бог дав людині мішок і наказав віднести далеко в ліс, але не розв’язувати і не заглядати в нього. Та на півдорозі чоловік не витримав і поцікавився, що несе. Як тільки він розв’язав мішок, із нього повистрибували жаби, повилазили вужі та змії і розповзлися по всьому світу. Розгніваний Бог перетворив чоловіка на лелеку і звелів ходити по болотах і збирати усяке гаддя. Дуже любимо ми лелек за те, що вони повертаються до своїх гнізд і приносять на крилах весну... Лелека — символ любові до рідної землі.

Наша земля, рідна оселя, солов’їна мова, невмируща пісня, червона калина, плакуча верба — це все наша рідна Батьківщина. Тож любімо її, шануймо її, бережімо і будьмо гідними синами й доньками. СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!