Урок доброти "Дивіться на нас як на рівних"

Урок доброти «Дивіться на нас як на рівних»

Мета. Сприяти розвитку емпатії  і поваги до  людей з вадами здоровʼя, мотивувати учнів надавати підтримку дітям з особливими потребами.

Обладнання. заготовка плаката  «Серце друга», кольорові сердечка, макет для пам’ятки , зображення людей з обмеженими можливостями.

  Хід

І Організація класу

•                  Добрий день, дорогі учні! А день сьогодні добрий, тому що людським теплом і добротою зігріваються серця. Сьогодні наша зустріч присвячена Міжнародному дню інвалідів.

ІІ. Повідомлення теми

•                  Сьогодні ми поговоримо про те, як живуть люди з особливими

потребами, а також про успіхи, яких вони досягають завдяки силі волі.

ІІІ. Актуалізація теми.

Учитель. Люди-інваліди або люди з обмеженими можливостями – це ті люди, які мають певні фізичні та розумові вади, вади у своєму здоров'ї. Ми всі маємо хвороби: у когось болить животик, в когось -  вушко, горло… Ви можете поламати  ніжку, ручку, але ви знаєте, ви просто упевнені, що незабаром ви одужаєте і будете здоровими. А люди-інваліди, на жаль, не можуть одужати  і змушені жити з своєю хворобою( вадою) усе життя. Люди з обмеженими можливостями мають важкі невиліковні хвороби: проблеми опорно-рухового апарату (людина не може ходити, працювати руками, тощо); вади слуху (людина погано чує або не чує зовсім); вади зору (людина не здатна бачити навколишнє) та інші.

•                   Як ви думаєте, чи важко таким людям жити поряд з нами?  Чому?

Вади, які породжують інвалідність можуть бути вродженими і набутими. 

•                   Скажіть, як ви це розумієте?

Так, людина може народитись з певною вадою і мати інвалідність від народження, а може її набути упродовж життя внаслідок нещасного випадку, тощо. Запам'ятайте головне – від цього НІХТО НЕ ЗАСТРАХОВАНИЙ.

Учитель.У теперішній час в Україні проживає понад 2,7 млн. інвалідів (в т.ч. понад 165 тисяч дітей). Причиною цьому є природні катаклізми, техногенні катастрофи, забруднення навколишнього середовища, дорожньо-транспортні пригоди, вроджені патології і хронічні захворювання та тощо. Поруч з нами живуть і навчаються діти з особливими потребами. Це хлопчики або дівчатка, які мають слабке здоровʼя, погано бачать, чують чи пересуваються в інвалідному візку. Тільки ми рідко зустрічаємося з ними, тому що вони часто обирають життя у чотирьох стінах.

-Як ви думаєте, чому вони це роблять?(у них немає друзів, вони соромляться, їм складно вибратися надвір, бо немає пристосування для візків, сходів, тротуарів, громадського транспорту)

ІV. Тренінгові  вправи

1  «Довідкове бюро» (Повідомлення заздалегідь підготовлене учнем)

Діти з фізичними обмеженими можливостями мають право на особливу увагу й піклування дорослих і держави. Про це записано у Конвенції про права дитини.

Стаття 23. Неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства.

2. Вправа «Аналізуємо ставлення» (обговорити, що відчувають люди з особливими потребами, коли їх ображають, як це можна змінити)

3. Слухання оповідання Любові Сащенко «Я – Людина»

Я – людина

Є у мене друг Ігор. Вчимося ми в одному класі, живемо в одному будинку, завжди разом граємося у дворі.

З’явився якось в нашому дворі новенький хлопчик. Не зовсім такий, як ми – він калічка. Завжди сидить самотньо в інвалідному візку і сумно дивиться на дітлахів, що гасають двором. Буває, хлопці підсміюються над ним, навіть дражнило придумали. І, ніде правди діти, ми теж бували разом з усіма.

Якось у школі вчителька завела розмову про людей-інвалідів. Розказала, як ті страждають, коли над їхніми фізичними вадами хтось насміхається. Я густо почервонів, ніби мова йшла про мене. Ледве дочекавшись дзвоника, кинувся до Ігоря. Той ніби прикипів до парти, втупивши очі в одну точку.

- Хочеш, вгадаю про що ти думаєш? Про що і я... Мені хочеться крізь землю провалитися.

Ігор підняв на мене розчервоніле обличчя і промовив:

- Знаєш що, давай ми сьогодні зробимо щось приємне хлопцеві.

- Точно, - вигукнув я, і одразу якось полегшало.

Після уроків ми підстрибом помчали додому. Вдома я заходився шукати, з чим би вийти у двір. Повідкривав усі шафи та шухлядки, повиймав усі іграшки, але так і не придумав, що взяти.

У дверях з’явився Ігор з м’ячем у руках.

- Ого, - присвиснув він. – Тут що, буря пронеслася? Ходімо, запросимо хлопця у футбол пограти.

- Додумався... А бігати він як буде?

Ігор тільки почесав потилицю…

Хлопчик сидів на звичному місці і читав книгу. Ми підійшли і спитали:

- Привіт, як тебе звати?

Хлопець недовірливо поглянув на нас, ніби чекаючи неприємностей.

- Олег, - промовив стиха.

- Давай з нами грати в м’яча, - запропонував Ігор. Побачивши, як Олегові очі налилися сльозами, я поспіхом додав:

- Ні-ні, не в футбол а в іншу гру, в неї можна грати сидячи...

Через деякий час ми втрьох вже дружно сміялися. Олег виявився чудовим хлопцем і цікавим співрозмовником. Навколо нас зібрався натовп хлопчаків. Хтось стояв, здивовано розкривши рота, хтось кепкував з нас. Та ми ні на кого не звертали уваги.

Тепер Олегові ніколи не буває самотньо. Всі у дворі ставляться до нього по-новому, по-людськи. І в цьому є і моя заслуга.

А головне – я сам собою запишався. Та й як же тут не пишатися, коли я людині допоміг!

Питання для обговорення:

•                  Як поставилися діти до нового хлопчика у дворі?
•                  Чому вони так робили?
•                  Що відчуває людина, коли її  дражнять?
•                  Чому хлопці вирішили потоваришувати з Олегом?
•                  Як вони це зробили?

Чому всі діти у дворі змінили своє ставлення до хлопчика?

Висновок: ніколи не смійся над інвалідами. Зрозумій, що твоє тепле слово може принести людині величезну радість.

4. Читання оповідання В. Сухомлинського «Як Сергійко навчився жаліти».

ЯК СЕРГІЙКО НАВЧИВСЯ ЖАЛІТИ

Маленький хлопчик Сергійко гуляв біля ставка. Він побачив дівчинку, що сиділа на березі.
Коли Сергійко підійшов до неї, вона сказала:
— Не заважай мені слухати, як хлюпають хвилі. Сергійко здивувався. Він кинув у ставок камінець. Дівчинка запитала:
— Що ти кинув у воду? Сергійко ще більше здивувався.
— Невже ти не бачиш? Я кинув камінець. Дівчинка сказала:
— Я нічого не бачу, бо я сліпа.
Сергійко від подиву широко відкрив очі й довго дивився на дівчинку.
Так, дивуючись, він і додому прийшов. Він не міг уявити: як це воно, коли людина нічого не бачить?
Настала ніч. Сергійко ліг спати. Він заснув з почуттям подиву.
Серед ночі Сергійко прокинувся. Його розбудив шум за вікном. Шумів вітер, в шибки стукав дощ. А вхатібуло темно.
Сергійкові стало страшно. Йому пригадалася сліпа дівчинка. Тепер хлопчик уже не дивувався. Його серце стиснув жаль.
Як же вона, бідна, живе в отакій темряві?!
Сергійкові хотілося, щоб скоріше настав день. Він піде до сліпої дівчинки. Не дивуватиметься більше. Він пожаліє її.

- Уявіть, що ви познайомилися зі сліпою дівчинкою. Як би ви поводилися з нею?

- Чи зважали б на її сліпоту?

- Чи підкреслювали б це у розмовах?

5. Мозковий штурм.(Складання пам’ятки «Як поводитись, коли поруч із тобою живуть люди з особливими потребами»)

- Діти, на протязі всього нашого уроку ми говорили про людей з особливими потребами, про те як поводитися з ними. То ж зараз я пропоную вам скласти пам’ятку «Як поводитись, коли поруч із тобою живуть люди з особливими потребами».

Учень  Є поміж нас багаті й бідні.

Кому що треба, доля не пита.

Та є дві речі всім нам необхідні:

У світі - мир, а в душах - доброта.

Учитель. Що ж таке доброта?

( Підсумовуємо: доброта - це уміння співчувати іншій людині, відгукуватися на її горе, яке може спіткати кожного з нас, це милосердя по відношенню до того, хто потребує допомоги, це добре ставлення до всіх людей.)

V. Підведення підсумків

•                  Як треба ставитися до людей з особливими потребами?
  1.                    Завершальна вправа «Серце друга».

На дошці прикріплено контур дитини в інвалідному візку. Вчитель звертає увагу на те, що таким дітям світ часто здається чорним, похмурим. У кожного на парті вирізані з кольорового паперу сердечка.

•                  У кожного з вас є паперове сердечко. Зараз ці сердечка порожні, але ви можете заповнити їх тим, що зробить дитину в інвалідному візку щасливішою. Запишіть або намалюйте на своєму сердечку те, що ви можете зробити для неї (тепло привітатися, подарувати квітку, погратися, зателефонувати, запросити на свято, подивитися разом мультики)

Учитель. Погляньте, завдяки вашій турботі світ для цієї дитини став кольоровим, сповненим любові. Памʼятайте, що  іноді ви можете допомогти такій людині одним теплим словом або маленькою доброю справою.

А на згадку про перший тиждень (воркшоп) інклюзивної освіти я хочу подарувати вам закладини на яких вміщені якості толерантної та доброї особистості.