Урок "Коротка історія виникнення та розвитку вогнепальної зброї"

Тема: Коротка історія виникнення та розвитку вогнепальної зброї

Навчальна група:                       10 клас

Час:                                             45 хвилин

Місце:                                         кабінет «Захисту Вітчизни»

Мета:

- Ознайомити учнів з історією розвитку стрілецької зброї.

- Розвивати у учнів уміння свідомого безпечного поводження з вогнепальною стрілецькою зброєю  та вмілого використання  повною мірою можливостей стрілецької зброї.

- Виховувати у учнів віру у високі бойові якості вітчизняної зброї, її високу надійність та прагнення до її вивчення.

Обладнання: Методичні матеріали, плакати, презентація, проектор.

Тип уроку:  вивчення нового матеріалу.

Хід уроку

1. Організаційний   момент.

Шикування. Привітання, огляд зовнішнього вигляду.

2. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Оголошення теми й мети уроку.

Коротка історія виникнення та розвитку вогнепальної зброї

Довогнепальна зброя

       Виникнення і початок розвитку метальної зброї відноситься до сивої давнини. Ще первісні люди використовували метання рукою каміння, палок, списів та інших предметів.

       Бажання збільшити дальність метання привело до виникнення пращі (палка на кінці розщеплена для каміння та пращі-брига). Однак праща не забезпечувала влучності кидка. Дальність кидка з пращі в окремих випадках досягала 200 метрів. Воїн озброєний таким видом зброї повинен був переносити досить великий вантаж снарядів (каміння).

       В подальшому, для того, щоб після першого удару можна було притягнути снаряд назад і нанести другий удар був винайдений болас, подвійний болас, потрійний болас (шкіряний ремінь на кінці якого закріплялись один, два і т.д. камінці).

       Праща і болас, як озброєння воїна втрималось в європейських арміях до кінця XVI ст., існуючи  поряд з вогнепальною зброєю.

       Більш ефективним засобом метальної зброї став лук, снарядом для якого служила стріла, метання проводилось за рахунок сили, пружності прута.

Середня дальність польоту стріли досягала 200м і більше, а в окремих випадках 800-900 метрів.

       Тренований лучник випускав за хвилину до двох десятків стріл. Самими дальнобійними вважалися турецькі луки. Стріла дальнобійного лука на 300 кроків пробивала 5-см дошку.  Лук був на озброєнні руських воїнів з часів Київської Русі до XVII ст.

       В подальшому для підвищення влучності і зручності стрільби лук почали закріпляти в дерев'яній ложі, де була встановлена прорізь прицілювання і спусковий механізм.

       Різновидом метальної зброї був арбалет, який з'явився в Європі в середині XV ст. Поступаючись лукові в швидкострільності, арбалет перевищував його в ефективності та  дальності стрільби. Короткі і важкі (до 500 грамів) арбалетні стріли на значних відстанях вбивали не захищеного латами воїна, а з менших відстаней - пробивали навіть  лицарські лати.

       На Русі ця зброя, що називалась самострілом, з'явилась на 100 років раніше ніж в європейських державах. Вперше він згадується в літописах 10-го століття.

По мірі вдосконалення самостріл почали виготовляти із сталі по типу ресори, щоб збільшити натяг тятиви. Для направлення стріли в ложі закріплювалась металева труба, нагадуючи ствол, виготовлявся пристрій для прицілювання у вигляді мушки і щитка з проріззю. Завдяки цьому, стрільба з самостріла стала більш точною ніж з луку, збільшилась дальність стрільби, а також збільшилась пробивна сила стріли: на відстані 100 кроків стріла пробивала трьохдюймові дошки

(1 дюйм-2,54 см), а на відстані 300 кроків вбивала людину. Самостріли застосовувалися в основному при обороні міст або фортець, тому що вони були важкі й громіздкі і мали невелику швидкострільність (1-2 постріли за хвилину). Поступово вдосконалення метальної зброї дало можливість створення різних механізмів та пристроїв, що знайшли потім широке застосування в стрілецькій зброї: ствола, ложі, прицілу, спускового механізму і т.п. Це прискорило появу і подальший розвиток стрілецької зброї.

Вогнепальна гладкоствольна зброя

       Порох або близький до нього вибуховий склад був відомий в Азії з найдавніших часів. Вважається, що порох був розроблений у Китаї в 10-му столітті. Спочатку він використовувався як начинка в запальних снарядах, а пізніше були винайдені порохові снаряди вибухової дії. Порохову цівкову зброю, згідно з китайським літописом, вперше було застосовано в боях 1132 р. Це була довга бамбукова трубка, куди закладався порох і потім підпалювався. Цим «вогнеметом» ворогові наносилися сильні опіки. Століття по тому, у 1259 році, вперше було винайдено рушницю, яка стріляє кулями — товста бамбукова трубка, в яку поміщався заряд пороху і кулі. Ще пізніше на рубежі 13–14 століть у Піднебесній поширилися металеві гармати, що заряджались  кам’яними ядрами.

       У 1320 році німецький монах з Фрейбурга Бертольд Шварц обстежив метальну силу пороху. Згодом легенда приписала Шварцу винахід  пороху. Застосування пороху для викидання кулі призвело до появи вогнепальної зброї, цьому також сприяв рівень розвитку техніки в цілому.

         Початок застосування вогнепальної зброї в більшості країн Європи й зокрема на Русі відноситься до XIV ст. Вперше вона була застосована руськими воїнами для відбиття нашестя татар на Москву у 1382 році. Першими зразками артилерійської вогнепальної зброї були бомбарди - знаряддя, котрі стріляли кам'яними ядрами великого діаметру. Про їх розміри можна судити на прикладі бомбарди " Кримгільда", виготовленої у 1388 році в німецькому місті Нюрнбергу. ЇЇ маса сягала 3000 кг, а вага кожного ядра більш ніж 300 кг. Для перевезення такої гармати потрібна була упряж з 12 коней.

         В кінці XIV ст. відбувається диференціація вогнепальної зброї. Перші зразки її мали вигляд залізної, інколи бронзової труби, глухий кінець якої закінчувався довгим стержнем, котрий при стрільбі впирався в землю або брався під руку. Заряд пороху підпалювали вручну, підносячи до загравного отвору тліючий гніт.

        В XV cт. з'явилась зброя аркебуза - пряма попередниця ручної стрілецької зброї наших днів. Дальність польоту аркебузних куль не перевищувала 250м, влучність й пробивна сила куль була низька. В середині XV ст. почали з'являтися гнітові замки, котрі спрощували процес проведення пострілу.

       В 1521р. на зміну аркебузі прийшов ґнітовий мушкет. Його батьківщина Іспанія. Цей вид вогнепальної зброї мав більше калібр і довжину в порівнянні з аркебузом та перевищував її по балістичним якостям. Мушкет мав калібр 23мм, довжину 180см, вагу-від 8,2 до 10,24 кг, а дальність стрільби круглими 50-грамовими кулями до 500м. Тому мушкетером міг бути тільки фізично сильний воїн.

         Якщо поява перших зразків ручної вогнепальної зброї типу рушниць відноситься до початку XIV ст., то поява пістолетів (маленьких рушниць), даючи змогу стріляти однією рукою, відноситься до середини XVI ст. Винахідником револьвера (пістолета) формально вважається італійський майстер Каміл Вітеллі. Поява пістолетів стала можливою тільки з винаходом кременевих замків, спочатку колискових, а потім ударних. Однак період кременевого запалювання порохового заряду ще не означав, що наступила історія пістолетів, скоріше всього, їх передісторія. Тільки на початку ХІХ ст., коли з'явились і швидко завоювали признання ударно-капсульні замки, як для пістолетів так й для всіх видів вогнепальної зброї, почалась ера бурхливого розвитку вогнепальної зброї взагалі.

Нарізна вогнепальна неавтоматична зброя

        Відкриття гримучих сполук, котрі запалювались від удару, й винахід металевого капсуля відкрили нову сторінку в історії стрілецької зброї, дали поштовх розвитку збройової техніки й сприяли появі і розповсюдженню нарізної, казнозарядної зброї.

       В 1774 році французький лікар Бойєн відкрив гримучу сполуку, продовжуючи досліди Бойєна, англієць Гаварі (Ховард) виготовив "Говардів порох", котрий мав величезну перевагу в порівнянні з іншими вибуховими речовинами - він був безпечний при виготовленні, перевезенні в капсулях. Для його загорання був потрібен короткий, сильний, зосереджений удар, поява металевих капсулів різко підняла ефективність нового замка. В 1818 році англієць Джо Егг сконструював мідний капсуль. Це був день народження капсуля сучасного типу, центром виробництва зброї в Росії була Московська збройова палата, заснована в 1511 році. Петербурзький збройовий двір і Тульський збройовий завод.

         Поштовх в розвиток й вдосконалення вогнепальної зброї в Росії вніс Петро І. Високу якість російської зброї підтвердила перемога армії Петра І над шведами. В XV ст. збройові майстри, бажаючи збільшити дальність стрільби винайшли нарізний ствол. Історія приписує цей винахід віденському зброяру Гаспару Цольнеру, котрий в 1498р. зробив на початку ствола нарізи, розміщенні паралельно його осі. Згодом Август Коттер пішов далі і замінив пряму нарізку нарізів на гвинтову. Кучність стрільби нарізних аркебуз була значно вища, ніж y гладкоствольних.

         В Росії нарізні рушниці мали назву гвинтових пищалей (до XVIII ст.), потім штуцерів, рушниць й карабінів.

        Швидкострільна пищаль виготовлена в середині XVI ст. в Московській збройовій палаті і вважається першою в світі нарізною зброєю. В 20-х роках

XVIII ст. професор Лейтман вперше в світі дослідив вплив нарізів на політ кулі й теоретично довів, як в стволі наданої довжини правильно нарізати відповідної крутизни спіральні доріжки. Він розрахував, які нарізи необхідні, щоб надати кулі потрібну швидкість обертального руху. Це були нарізні рушниці, котрі заряджалися з дула. Таке заряджання було дуже незручним для стрільця й не забезпечувало необхідної швидкострільності.

        Різке збільшення швидкострільності нарізної зброї стало можливим в зв'язку з винаходом в 60-і роки XIX ст. унітарних (паперових) патронів для заряджання з казенної частини ствола. Швидкострільність такої зброї збільшилась до 6-7 пострілів за хвилину, а гвинтівок під  металевий патрон - до 8-9 пострілів за хвилину.

         У 1862 році американський винахідник Хіран Бердан винайшов нову гвинтівку, затвор якої забезпечував викидання стріляної гільзи, зручність заряджання. Значним плюсом нової моделі Х.Бердана була її надійність і повне виключення можливості випадкового пострілу. В 1860 році гвинтівка Бердана була прийнята на озброєння російської армії під назвою "Гвинтівка зразка 1860 року" або просто "Берданка".

        Відкриття та застосування металевого унітарного патрона дало можливість винаходу магазинної зброї. Вперше магазинна зброя найшла застосування в 1861-1865рр. під час Громадянської війни в Північній Америці. Це були карабіни Спенсера зразка 1860 року, магазин в ньому розміщувався в прикладі і споряджався 7-ма патронами.

        В Європі магазинна зброя з'явилась в 1869 році, її автором був винахідник Фрідріх Ваттерлі. Магазин мав 11 патронів і був розміщений під стволом.

В Росії також проводились роботи по вдосконаленню магазинної зброї. Така гвинтівка була сконструйована визначним збройовим майстром С.І.Мосіним і увійшла в історію як "Трьохлінійна гвинтівка Мосіна, зразка 1891 року".

       Завдяки закінченості конструкції ця гвинтівка більш як півстоліття не знала змін в конструкції, магазин цієї гвинтівки був розрахований на 5 патронів, бойова швидкострільність -10 пострілів за хвилину, калібр 7,62 мм, прицільна дальність стрільби 2000 м, маса зі штиком-4,5 кг, довжина зі штиком -166см, без штику -123см, вага патрона -26,1г, вага кулі - 13,73г. Гвинтівку відрізняла простота конструкції і технологічність. Затвор, наприклад, можна було розібрати без допомоги викрутки.

         Трьохлінійка - чому таку назву отримала ця гвинтівка? Калібр 7,62 мм складав 3 лінії (руська міра довжини - 2,54 мм): 3 х 2,54 мм = 7,62 мм. Сергій Іванович Мосін 14 квітня 1849 року закінчив військову гімназію, а потім артилерійське училище. Після служби в артилерійських частинах С.І.Мосін вступив до Михайлівської артилерійської академії. Закінчив її в 1875 році і був призначений начальником інструментальної майстерні на Тульському збройовому заводі. Більше 20 років він працював там. Ним були створені малокаліберна гвинтівка і рійково-прикладний механізм. С.І Мосін по праву може вважатися основоположником вітчизняної школи конструювання стрілецької зброї.

         Широкому розповсюдженню магазинної зброї заважали боєприпаси, начинені димним порохом.

         З винаходом бездимного пороху почалось корінне переозброєння армій всіх країн Європи. Бездимний порох не залишав твердих продуктів при згоранні в каналі ствола, збільшував початкову швидкість кулі при меншому заряді, дозволив перейти до меншого калібру від 4,2 до 3-ох лінійного(7,62мм), вага патрона зменшилась на 1/3. Таким чином, закінчений зразок трьохлінійного патрона був відпрацьований в 1890 році. Розвиток збройової техніки на початку ХХ ст. йшов по двох напрямках: в напрямку підвищення бойових якостей зброї і в напрямку розробки й вдосконалення нових зразків автоматичної зброї.

Автоматична вогнепальна зброя

а) гвинтівки, кулемети, автомати.

       Після винаходу бездимного пороху й успішного освоєння нарізних стволів склались всі передумови для появи автоматичної зброї.

        В автоматичній зброї енергія порохових газів, виникаючих при пострілі використовувалась не тільки для придання кулі руху, а й для проведення операцій, пов'язаних з перезаряджанням і проведенням чергового пострілу, що значно збільшувало швидкострільність і відкривало якісно новий етап в історії розвитку стрілецької зброї.

       Важливим етапом у розвитку стрілецької зброї було створення автоматичної зброї. Вона з'явилась наприкінці XIX ст. Першим видом автоматичної вогнепальної зброї, котра була застосована в бою, був станковий кулемет, винайдений в 1884р. американським винахідником Максимом Стівенсоном.

Після довгих випробувань й проведених при цьому доробок і вдосконалень цей кулемет увійшов в історію як кулемет "Максим".

        Першість у серійному виготовленні і практичному застосуванні належить Росії. У 1913 р. В. Г. Федоров запропонував свій автомат, яким була озброєна рота 189-го Ізмаїльського полку під час Першої світової війни.

         Бурхливий розвиток автоматичної зброї відбувся в роки Другої світової війни. Було створено велику кількість пістолетів-кулеметів, автоматів.

Найбільше розповсюдження мав пістолет- кулемет Шпагіна.

        У післявоєнний період на озброєння армії надійшли високонадійні, невеликих габаритів зразки легкої автоматичної зброї:

самозарядний карабін Симонова (СКС),

 ручний кулемет Дегтярьова,

снайперська гвинтівка Драгунова,

автомат Калашникова АК-47.

          На початку 50-х років розпочалась ера автомата Калашникова  — найкращого зразка стрілецької зброї XX ст., модифікації якого є на озброєнні багатьох армій світу, в тому числі й Збройних Сил України.

ІV. Заключна частина (5 хв).
1. Закріплення вивченого матеріалу (3 хв):

- періоди розвитку стрілецької зброї

2. Підбиття підсумків заняття (1 хв).

3.  Завдання додому (1 хв ):
1.Самостійно відпрацювати та закріпити викладений матеріал уроку за конспектом та підручником «Захист України».