Урок "Література рідного краю. Дорога в безсмертя Миколи Шпака"

ТЕМА             Література рідного краю. Дорога в безсмертя Миколи Шпака 

   

МЕТА        Ознайомити  учнів з основними фактами життєвого та творчого шляху  Миколи Шпака;  вшанувати пам’ять  поета-антифашиста; виховувати в школярів почуття любові до рідної землі  і гордості за ратний подвиг  поета-земляка; розвивати  навички виразного читання

ЦІЛІ.    

Учні повинні знати:  головні віхи життєвого і творчого шляху поета; ідейний зміст і художні особливості   його  поезій

   Учні повинні вміти:     виразно читати поетичні твори

 

ТИП УРОКУ                  Урок – реквієм

 

ОБЛАДНАННЯ     Портрет   Миколи Шпака, твори письменника, фотодокументи,  газетні публікації,  спогади про поета-партизана, вірші українських поетів, присвячені М.Шпаку

 

МЕТОДИ І ПРИЙОМИ    Виразне читання поезій

 

ЕПІГРАФ ДО УРОКУ                                  У тридцять  три не просто усвідомить,

Що відлюбив, відмріяв, відтужив.

Ти чесно міг сказать собі самому –

Жив – як писав, ну а писав – як жив.

М.Савенець       

 

ХІД УРОКУ

 

І. Мотивація навчальної діяльності учнів.

1. Організаційний момент

 

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

1. Оголошення теми, мети і завдань уроку.

 2.  Запис у зошити теми та епіграфа до уроку.

 3. Робота з епіграфом.

Запитання до класу:

Як ви думаєте, чому саме такий епіграф було дібрано до цього уроку?

(Відповіді учнів)

 

ІІІ. Сприйняття й засвоєння нового навчального матеріалу.

 

1. Учень читає вірш                   Андрія Малишка

 

   Миколі Шпаку

Незабутній друже і поете,

В ту фашистську, в ту криваву ніч

Ти потрапив ворогу в лабети,

І погасло сонце біля віч.

 

Розстріляли пісню твою круки,

Пролітає літо і зима,

І чекає жінка, вже й онуки,

А тебе з оточення – нема.

Йдуть вітри на кругосвітні кола,

Птиці повертають з чужини.

Де ж ти, де ти, друже наш Миколо,

Ждем тебе не діждемось з війни!

 

 

 

 Микола Іполитович  Шпак

2. Слово вчителя.

Сьогодні в нас особливий урок. Ми познайомимось з творчістю і життєвим подвигом відомого українського поета, нашого земляка, уродженця села Липки Попільнянського району, Миколи Іполитовича Шпака. Він прожив усього 33 роки, але залишив глибокий слід як у літературі, так і в душах тих, хто його знав, спілкувався,  хто разом з ним відстоював свободу і незалежність рідної землі у роки фашистської навали. Наш народ глибоко шанує пам’ять про всіх письменників-патріотів, що полягли смертю хоробрих у роки Великої Вітчизняної війни. В списку цих імен і прізвище Миколи Шпака.  На сьогоднішньому уроці, присвяченому пам’яті поета-партизана, ми згадаємо його короткий життєвий шлях, ознайомимось з його творами –  як патріотичними, так і ліричними –  і прослідкуємо, як  постає його світлий образ  у спогадах його друзів по перу. 

Отож давайте послухаємо розповідь про дитячі та юнацькі роки Миколи Шпака.

1 учень

Микола Іполитович Шпак (Шпаківський) народився 23 лютого 1909 року в селі Липки Корнинського (тепер Попільнянського ) району в родині незаможного селянина.

 

   

 

               Батьки поета

  Іполит Степанович  Шпаківський та  Неоніла Василівна Шпаківська

 

Після закінчення Липківської семирічної школи він вступає до Першої Київської художньо-індустріальної школи (відділ малярства), в якій навчається біля двох років. Згодом переходить до Київського сільськогосподарського інституту. Приблизно в ці роки Микола починає друкувати свої вірші на сторінках журналу «Молодняк». Перебуваючи в лавах Червоної армії (1931-1932), готує до друку свою першу поетичну збірку «Наркому рапорт», яка виходить у світ 1933 року в Харкові.

 

 

                            Липківська школа, в якій навчався Микола Шпак

            (картина поч. ХХ століття)

 

2 учень

В цей же час Шпак приїжджає до Харкова, тодішньої столиці України,  і поринає в літературне життя. Він вступає до літературного об’єднання «Молодняк», яке очолював тоді Павло Усенко. Окрім «Молодняка»,  Микола  Шпак відвідує ще одне літературне об’єднання – ЛОЧАФ, яке працювало під егідою Червоної армії і флоту. Саме в ці роки і відбувається  його  становлення  як поета-громадянина, патріота своєї Вітчизни.

1934 року, вже будучи членом Спілки письменників України, поет переїздить до Києва і повністю віддається літературній діяльності. За шість передвоєнних років він видає збірки поезій «В дозорі» (1934), «Моя любов» (1936), «Багатство» (1938), «Сила земна» (1940), готує до видання збірку «Жита красуються», багато перекладає і пише твори для дітей.

 

Читець  1                                           Квітує жито

Квітує жито хвилями під сонцем,

Снується співом синя далина.

Орем на пар. Лоскоче радість серце...

Шумує буйно літо на ланах.

 

Робочий день. Буя життя вогнисте.

В селі росте, міцніє колектив...

А вітер хилить гриву колосисту;

Розливом лине шелест золотий.

                                           1928 р.

 

 

            З  друзями-письменниками в Києві.

Зліва направо : Ю.Гундич, Є.Фомін, М.Шпак, О Новицький.  1941 рік

 

3 учень

Тематика творчості Миколи Шпака у передвоєнні роки різноманітна. Але все-таки він залишався поетом села. Все краще, написане ним в цей час, – про отчий край, про рідну Житомирщину, про неповторну красу української землі.  І так як  батько, Іполит Шпак, плекав сади, так Микола плекав слово, бо душа його прагла до творчості і краси. Недаремно ж Максим Рильський написав про нього: «Син садівника із села Липки на Житомирщині, він усе своє коротке життя зберігав кровний зв’язок із землею, з природою..., виявив себе як уроджений і тонкий пейзажист...».

 

Читець  2                                                    ***

Бути скоро десь ранній весні,

Навіть сніг взявсь іржею, підчах,

Та і сонце теплом  уже снить,

І у кожного радість в очах.

 

А з-за моря, із півдня вітри –

Знов стрічатиму гуси, лелеки...

Розіллється бадьорий їх крик

У простори безкраї, далекі.

 

Залунають веснянки гучні,

Зацвіте сміх  луни понад гаєм...

Ще надворі трухлявіє сніг, –

Моя ж юність рум’яниться маєм!

4 учень

 Рідна липківська земля завжди кликала поета до себе. Він черпав із неї силу і наснагу для своєї творчості. Не можуть не схвилювати оці прекрасні слова поета, в яких змальовано картину ранкового поля:

 

Читець  3                                           Ранок

…Впали теплі роси,

Змили ноги босі

Хлопця-пастуха.

І стрункі тополі

На колгоспнім полі

Вишиті подолки підняли.

 

Дві крилаті птиці,

Мабуть, то жар-птиці,

Стишились вгорі.

Й синяву над лугом

Крає срібним плугом

Хмарка золота…

5 учень

Зображуючи красу рідної землі, неповторні поліські пейзажі, поет, мабуть, не думав, що зовсім скоро запалає на ній пожежа великої війни і рідні йому поля і ліси вкриються димами. І померкне краса рідної природи, яка так хвилювала його душу, і розлучиться він зі своєю родиною, з коханою дружиною Зіною.

 

Читець  4                                          На розлуку

Дайте руку на розлуку,

Угамуйте серця муку

Хоч на мить одну.

Може, нам більш не зустрітись,

З ворогами їду битись,

Їду на війну.

 

Якщо станеться, весною

Не повернуся із бою,

Згадуйте мене, –

Може, це в могилі, в полі

Угамує серця болі,

Спокій поверне.

 

Упаде роса із клена

На могилі біля мене,

Буду думать я,

Що то вашая сльозина,

Благородна, добра Зіна,

Любонька моя!

 

 

Микола Шпак з дружиною Зіною

6 учень

Коли розпочалась Велика Вітчизняна війна, Микола Шпак, український поет, офіцер Червоної армії, зустрів жорстокого ворога, як і годиться патріоту, на полі бою, на передовій. Він бере участь в обороні Києва, але наприкінці  вересня 1941 року потрапляє в фашистський полон, з якого незабаром тікає і дістається до  рідного села. Поет Павло Усенко так написав про цей період у житті Миколи Шпака: «Поет опинився, так би мовити, один на один супроти суворої дійсності, без зброї, без організації, без явок. І треба було все починати з азів запілля, починати згідно з обставинами, але суворо керуючись єдино вірною, що випливала з усього єства патріота ідеєю бити фашистську наволоч, де б вона не була. І поет починає бити ворога зброєю слова».

 

        

 

        Микола Шпак – офіцер Червоної армії

7 учень

У рідному селі Микола Шпак одразу починає збирати навколо себе хлопців і дівчат –  молодих патріотів. Минуло небагато часу,  і створена ним підпільна група розгорнула широку агітаційну роботу в Липках та інших селах району: підпільники розповсюджували повідомлення Радянського Інформбюро, залучали до організації нових членів, готувались до збройної боротьби з ворогом. Микола Шпак пише в цей час багато сміливих віршів- закликів, які поширюються в рукописних списках. Ці поезії були підписані прізвищем Пилип Комашка.

 

Читець 5                                Фашистам від Комашки Пилипа

Скільки гніву, скільки злості

Накипіло в серці у моїм!

Я з вас витряхнув би кості,

Серце вийняв би з життям лихим,

Я вас шкварив би, як сало,

Доки б вишкварками стало

Бридке тіло ваше, чорні пси,

Щоб вільніше жить змогли усі!

Я б вас голками колов би,

А куди колоть – знайшов би:

Прямо в очі, щоб сліпі були,

Стежки до Берліна не знайшли!

 

Скільки гніву, скільки злості

Накипіло в серці  молодім!

Ми прийдем до вас у гості

Витряхнути душу й кості

Гітлеру і вам усім!

Пам’ятатимуть пани з Берліну,

Як не легко взяти Україну,

Всім закажуть про війну вони,

Сучії сини!

                               22.ІІ.42. с. Липки

8 учень

У своїх віршах, написаних в окупованих Липках, поет закликає  земляків, усіх українців  не коритися ворогу, зі зброєю в руках виступати проти загарбників. Поет вірить, що вільнолюбний український народ ніколи не стане рабом знахабнілого ворога. Він заявляє, що краще вмерти у бою, ніж покрити себе ганьбою. У  пристрасних словах поета звучить заклик до боротьби за свою свободу і віра в те, що народ цю свободу здобуде.

 

Читець 6                                              До зброї

Піднімайсь, народ! До зброї!

Враз позбудемось лихої

Долі рабської, тюрми!

Піднімайсь, народ, з пітьми!

 

Хто не любить з нас свободи!

Чи де є такі народи

На великій всій землі,

Щоб не йшли до неї в млі?

 

Всі народи йдуть до волі,

Що в ясному видноколі

Промениться повсякчас

І ріднить, братає нас.

 

Не життя без неї люду.

Це вона серця нам будить,

Як весіннє сонце грунт.

І надії знов ростуть.

 

Нам свобода, воля краю

Над усе дорожчі, знаю.

Ми їх любим, як один,

Так, як матір любить син.

 

Вічно скніти, бути битим,

За свій труд чекать, просити

В ката  ласки, похвальби?

Хай це чинять лиш раби!

 

Хто за німця, той не любить

Більше краю, злодій губить

Щастя радісних країн –

Гірш тварини, зрадник він!

 

Німці б’ють нас батогами.

Розправляються із нами...

Що ж, умремо у бою,

Ніж знеславим юнь свою!

 

До свободи! До свободи!

Уставайте, скуті, горді,

Із мечами у руках,

Ворогам усім на страх!

 

Уставай, народе мій,

На побідний з німцем бій!

31.І.1942 р. с. Липки

9 учень  

Полум’яне слово поета стає нищівною зброєю в боротьбі з окупантами.  У своїх віршах Микола Шпак  просто й ясно показує звіряче обличчя фашизму,  закликає не коритися загарбникам, ставати на прю з ворогом, вірить у неминучу перемогу над гітлерівською Німеччиною, у щасливе, вільне повоєнне життя.

 

Читець  7                                Забирають окупанти хліб

 

Забирають окупанти хліб,

Забирають окупанти сало.

Що ж тобі, мій трудовий нарід,

Від фашистів перепало?

 

Перепали чорні нагаї,

Перепали кулі пана.

Що ж, кохані, дорогі мої,

Та робить тепера станем?

 

Що робити? Будем пана бить.

Кріпко будемо і хутко!

Дасть він драла в ту побідну мить,

Побіжить, конаючи, він прудко!

 

Побіжить, але куди? У дім?

Ой, не буде в супостата дому,

Як пройти услід за ним

Путь Суворова знайомий.

 

Відберемо все, що в нас накрав

І за кров братів розплату

В його край несім, щоб пам’ятав

Нашу помсту, міць крилату.

 

Не підійме ворог голови.

Заживуть народи, вільні люди,

Будуть весни, сонячні, нові,

Будуть жить брати повсюди!

 

Все бере, грабує бузувір,

Їсть вкраїнський хліб і сало.

Ну покіль нехай лютує звір,  –

Відітнем йому ще хвіст і жало!

05.ІІ.1942 р. с. Липки

10 учень  

Поет уславлює у своїх воєнних віршах вірних побратимів, які до останньої краплини крові воюють з ненависним ворогом. Він знає, що на фронтах і в партизанських загонах гинуть його товариші по зброї – воїни-фронтовики, народні месники-партизани. Але вони не бояться смерті, тому що боронять свою рідну землю, свій народ, свої родини. Люди вдячні своїм оборонцям за таку самопожертву,  готові лікувати їхні рани, зігрівати теплом своєї душі, як робить це у вірші «Фрагмент» безіменна дівчина,  яка уособлює собою все жіноцтво охопленої  війною країни:

 

Читець 8                                       Фрагмент

Народе мій! Як помирає воїн в полі,

В задимленім, карбованім війною,

І чорні хижаки спускаються поволі,

Кричать злорадно так над головою,

А він від болю пересохлими губами

В осінньому злотавім видноколі

Собі бажає смерті, друзям тільки волі,

Прохає зранений кривавими сльозами

Поміж покляклими, застиглими житами.

 

Але іде полями дівчина-порада,

Бере його, підводить, зіллям напуває,

Така прихильна, ласкава і рада,

Бинтами, мов дитину, повиває

І гонить смерть цілунком милосердним...

І ворони прехижі одлітають.

 

Ще буде воїн жити і боротись!

11. учень 

З особливим хвилюванням читається сьогодні  лірично-патріотична поезія Миколи Шпака «Дівчатам липецьким».  Кров’ю обливається серце поета від усвідомлення того, який важкий тягар ліг на плечі  юних дівчат, його землячок, які разом з хлопцями, з чоловіками  прагли відстояти свою землю від загарбників. Поет намагається вселити в їх душі віру в те, що жертви, на які вони йдуть в ім’я перемоги над ворогом, ніколи не забудуться, що ворог обов’язково буде розбитий, що земля українська ростить справжніх героїнь, «свободолюбивих, сміливих,  відважних, мужніх і мстивих».

 

 

        Микола Шпак з сестрою Лідією та двоюрідним братом Олексієм

 

Читець  9                                Дівчатам липецьким

Дівчата липецькі,

Хороші та рідні,

Безстрашно стояти

Нам треба у ці дні!

Ми мусимо, любі,

Усе віддать краю,

У дні, що найтяжчі,

У дні цього маю,

Ой, маю-розмаю,

Свободо святая,

Моя дорогая!

Для тебе не шкода

Нічого, нічого,

Що з серцем зріднилось,

Що є дорогого.

Не шкода ні батька,

Ні матері, брата,

Аби не було більш

У нас супостата.

...Тож будемо стійко

Ставати на ката, –

Коли вже вмирати,

Так мужньо вмирати!

...Сміліше до бою

Ставайте, подруги,

Хай смерті зазнають

Фашистські катюги!

Мужніше, мужніше

Ідіте на жертви,

Тоді нам, кохані,

Ніколи не вмерти!

Тоді ми доб’ємося

Щастя в ці роки,

Тоді ми не будемо

Більш одинокі.

Відважні, сміливі

Всі будьте, дівчата!

О, земле вкраїнська,

На муки багата,

Рости героїнь ти

Свободолюбивих,

Сміливих, відважних,

І мужніх, і мстивих!

30.ІV.1942 с. Липки  

12  учень

Навесні 1942 року гестапо вдалося натрапити на слід липківських підпільників, і  одного дня на них була влаштована поліційна облава. Підпільники на чолі зі своїм керівником з боєм відійшли в ліс. Після того Микола Шпак більше не мав змоги перебувати в Липках. Він їде до Києва, щоб налагодити зв’язки з київськими підпільниками, щоб друкувати і розповсюджувати там свої вірші-заклики. Спекотного       липневого дня  1942 року на одній з вулиць Києва за доносом невідомого було заарештовано Миколу Шпака та його товариша письменника Петра Радченка.  З гестапо поет не повернувся. Там і обірвалося  його молоде полум’яне життя.

 

Читець  10            

        Петро Омельченко

У школі імені Миколи Шпака

 

Надвечір. Літо. В школі тишина.

Хотілось би дитинство споминати...

Та входимо в смутну твою кімнату,

і промовляє стінами вона.

 

Тут всіх вас, юних, фото й імена,

арештів, розстрілів і вішань дати...

таке не можна тільки оглядати,

таке душею треба брать сповна.

 

Тебе фашисти потайки убили,

та ти не мрець незнаної могили.

Безсмертний-бо поет, коли стає

стратегом  світла у навалу ночі,

зв’язком – час – сонце правди – людські очі,

зразком, як віддавать життя своє.

 13  учень  

ДіяльністьМиколи Шпака на окупованій Житомирщині і Київщині як керівника партизанського загону оповита легендами. Є свідчення письменника О.Гурєєва, який 1948 року відвідав рідні місця поета з метою зібрати і зберегти спогади людей про подвиги загону Шпака в тилу ворога. Його вразило те, що  односельці поета-партизана не  вірили  у смерть командира. Більшість вважали, що він втік з гестапо і продовжував боротьбу. Справді, Миколі Шпаку судилося стати невигаданим легендарним героєм і жити вічно в пам’яті народній.

 

Читець  11                                       Борис Остапенко

            Безсмертя

Із тихих піль тривожні журавлі

Віднесли не одне вже мирне літо.

А ти в душі народу будеш жити,

Допоки сонце сяє на землі.

 

Чи там, свої повідавши жалі,

Тобі приносять на могилу квіти?

Та й  чи могила є твоя на світі

Чи в ріднім полі, чи в чужім селі?

 

О ні! У тебе ж не було могили,

Або ж убивці злі тебе не вбили,

Бо смерть у битві – то в безсмертя путь.

 

І кров, і пісню ти віддав народу.

Й тобі він дав безсмертя в нагороду.

Безсмертні ж вічно у серцях живуть.

 

14 учень  

Пройшли роки, десятиліття. Пам’ять про Миколу Іполитовича Шпака живе у серцях липківчан, жителів Попільнянщини,  всіх, хто знав поета, хто з ним спілкувався. Його ім’я носить Липківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, тут створена меморіальна кімната-музей, де кожен експонат нагадує нам про життя і творчість поета-земляка, його подвиг в  ім’я свободи рідної землі.

25 вересня 2009 року відбулися врочистості з нагоди 100-річчя від дня народження Миколи Шпака. До місцевої  школи, в якій навчався поет-партизан, зійшлися липківчани, приїхали гості з райцентру. З Житомира прибули лауреати обласної комсомольської премії імені Миколи Шпака – художник Віктор Шкуринський, поет Михайло Пасічник, режисер обласного телебачення Володимир Савченко та гурт «Древляни». Всі присутні на урочистостях радо вітали рідного брата поета Михайла Іполитовича  Шпаківського, його внуків та правнуків, племінників по лінії ще одного брата – Олександра.

На скорботному місці сільського цвинтаря, біля могили батьків Миколи Шпака липківчани та гості вшанували їх пам’ять.  Лунають дзвони. Квіти пам’яті лягають на могили від земляків, рідних Миколи Шпака.

 

15  учень  

Наступна сторінка свята – екскурсія у кімнаті-музеї Миколи Шпака.  Це була   особлива екскурсія: від дня народження  легендарного  земляка  минуло вже ціле століття, а він живе в музейних експонатах, у вишитих рушниках, подарованих музею, які тут займають цілу стіну, а найголовніше – в людській пам’яті.

 

 

Урочисте дійство переміщається ще на одне священне місце у Липківській школі – до меморіальної дошки Миколи Шпака. Біля неї читали його поезії липківські школярі. Тут ділився спогадами про минуле, закликав любити Україну брат Миколи Шпака Михайло Іполитович. Тут з полум’яним словом до земляків, до всіх присутніх звернулася соратниця Миколи Шпака, зв’язкова партизанського загону, вчителька-пенсіонерка Марія Вікторівна Гуменюк. А біля сільського будинку культури була закладена дубова алея на честь століття поета. Однині шелестітиме тут листям дубок, який посадили родичі Миколи Шпака, щоб нагадувати липківчанам і гостям села про безсмертний подвиг поета і  воїна.

 

  Брат Миколи Шпака Михайло Іполитович з родичами    садить дуб на алеї   пам’яті поета

 

 

 

Читець 12                               

                                                    Володимир Козак

***

Вже осінь сузір’ями дзвонить,

Струмує бентежна ріка,

І клен щире золото ронить

На стежку Миколи Шпака.

 

Пішов він у ніч полум’яну –

На стежці лишилася кров...

Щоосені тугу багряну

Виносять вітри із дібров.

 

Шумує наш край сонцечолий,

День струнами в небо гуде...

А ненька жде сина Миколу,

І, вірний, до матері йде.

 

Де кремсали землю гармати –

Здіймається пісня лунка.

Вкраїна – незраджена мати –

Стрічає Миколу Шпака!

 

 

 

 Експозиція  меморіальної кімнати-музею Миколи  Шпака в Липківській школі

 

ІV. Підсумок уроку

Слово вчителя.

Закінчити цей урок мені хотілося б словами поета Миколи Сингаївського про нашого славного  земляка: «Минають роки. Щодня проходжу вулицею Миколи Шпака. Щоразу чую, як водій трамвая оголошує: «Зупинка Шпака». На пам’ять приходять спогади друзів і знайомих поета: стрункий, вродливий, закоханий в життя і поезію. А його пристрасть, його життєве кредо – це служіння народові, Батьківщині. Тому високе життя поета стало мужньою піснею. І нині вона у вдячних серцях нащадків. У незглибимій пам’яті народу.

Проходжу вулицею Миколи Шпака. Вулицею поезії, життя, безсмертя...»

І наостанок хочу прочитати власний вірш, присвячений пам’яті Миколи Шпака.

 

          Микола Савенець

                Лишивсь навічно молодим

 

                      Світлій пам’яті поета-партизана

          Миколи Шпака, життя якого обірвалось

          у катівнях гестапо

 

Стояло літо. Квітували липи,

За дальнім полем небокрай димів.

Ще день тому він був у рідних Липках,

А нині – у гестапівській тюрмі.

А нині світ – за гратами в віконці,

А він – серед важких камінних стін.

Сюди не проникає з волі сонце,

Тут тільки цвіль і сутінки густі.

Що відчував ти у ті дні, поете,

Куди думками линув із-за грат?

Собі і друзям ти казав відверто,

Що не буває боротьби без втрат.

Ти знав, що ждуть тебе брати по зброї,

Бо ти для них – і воїн, і співець,

Що словом мужнім їхню міць подвоїв,

Як став відважно з ворогом на герць.

Що їм твої палкі,  вогненні вірші –

Це мов додать патрони в патронташ,

Що друзі, ще не вірячи в найгірше,

Замруть: де наш поет, Микола наш?

Ти знав, що на останньому етапі

Твого ( як жаль!)  короткого життя

Безсилі будуть всі кати гестапо

Із тебе вирвать слово каяття.

З життя підеш ти й лишишся у ньому –

Поети вічні в пам’яті людей.

Як ти помреш, то й сотні літ по тому

Тебе згадає плем’я молоде.

У тридцять три не просто усвідомить,

Що відлюбив, відмріяв, відтужив.

Ти чесно міг сказать собі самому:

Жив – як писав, ну а писав – як жив.