2 лютого о 18:00Вебінар: Самооцінювання управлінських та освітніх процесів: нормативні орієнтири та особливості проведення

Урок літератури рідного краю

Про матеріал

Під час уроку літератури рідного краю учні мають змогу познайомитися з життєвим та творчим шляхом поета-земляка Івана Даниловича Низового, розвивати творчі здібності, поринути в художнє слово поета-земляка, примножувати скарби рідного краю.

Перегляд файлу

 

Урок літератури рідного краю.

Тема. Іван Низовий яскрава сторінка Луганщини літературної.

Мета: познайомити учнів з життєвим та творчим шляхом поета-земляка Івана Даниловича Низового, розвивати здібності дітей, виховувати їх художнім словом, примножувати скарби рідного краю.

Обладнання: портрет І.Низового, виставка його збірок;

відеофрагменти:

  • «Іван Низовий. Сумщина в іменах» 2.11хв.
  • «Іван Низовий. Інтимна лірика» 3.30 хв.
  • «Я Сватовим засватаний» 3.40хв.
  • «Життя моє трива…» до с.5.25 хв.

Усний журнал, сторінки: «Життя прожити – не поле перейти»; «Творча манера поета»; «Різнопланова тематика поезій Низового»; «Низовий і Сватівщина»; «Поет  і сьогодення»

Поезія – понад усе, 
Коли душа в напрузі.
Поетів істинних пасе 
Сам Бог у райськім лузі, 
їм під опікою Отця 
І лаври, й гонорари... 
Погана ж трапиться вівця –
Відлучать від отари. 
Вівця відлучена – це я: 
Ні пастуха, ні гурту...
Але в душі моїй буя 
Потужний струмінь нурту!

Хід уроку

І.Організаційний момент

ІІ Повідомлення теми, мети уроку

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

  1. Слово вчителя.

Добрий день, діти. Сьогодні ми з вами поринемо у світ ліричного слова нашого земляка, письменника, громадського діяча Івана Даниловича Низового. 3 січня 2017 року йому виповнилося б 75. На жаль, уже шість років цього поета немає поруч із нами. Але залишилися прекрасні поетичні доробки, яких  у Низового понад 100 збірок! Ми погортаємо сторінки усного журналу «Іван Низовий – яскрава сторінка Луганщини літературної», щоб ближче познайомитися із цією особистістю, почитаємо його поезії і переконаємося, що рідна луганська земля завжди щедра була на поетичні таланти.

Отже, Сторінка 1 «Життя прожити – не поле перейти»

1 учень.

Низовий Іван Данилович український письменник, публіцист, громадський діяч, народився 3 січня 1942 року в с. Марківка Білопільського району Сумської області. У роки війни лишився круглим сиротою. По закінченні шостого класу працював у колгоспі, на будовах Казахстану, Півночі, України. Відслужив трирічну строкову службу в Радянській армії. Після демобілізації працював директором Будинку піонерів, у редакціях районних газет, одночасно навчаючись у вечірній школі. Згодом навчався на заочному відділенні факультету журналістики Львівського університету. У 1966 році переїхав до Луганська, де понад десять років працював в обласних та районних газетах, був старшим редактором студії телебачення. Керував обласним літобєднанням. У 1979-80 роках навчався на Вищих літературних курсах при Літературному інституті імені О.М. Горького. Був відповідальним секретарем Луганської організації НСПУ з 1992 до 1998 року. Друкуватися почав з 1960 року. Окрім ліричних збірок «Народжуються квіти» (1964), «Провесінь» (1971), «Стебло» (1977), «Тобі моє серце» (1980), «Чекання ранку» (1986) та багатьох інших (вийшло 106 видань автора!), письменник видав одинадцять дитячих книжок, об’єднуючи вірші в своєрідні цикли, які допомагають малечі краще відчути й пізнати довкілля, шість збірок прози й публіцистики, а також переклади творів іншомовних поетів.

Письменник Іван Низовий – лауреат республіканських премій імені Бориса Горбатова та імені Микити Чернявського, міжнародних літературно-мистецьких премій імені братів Лепких, імені Олекси Гірника та премії за кращий музичний твір-ораторію «Лелече», нагороджений медаллю «Будівничий України» ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка, а також Орденом Покрови Пресвятої Богородиці – посмертно.

Книги Івана Низового виходили в Ужгороді, Львові, Рівному, Києві, Донецьку, Луганську й інших містах України. Його твори перекладалися російською, болгарською, польською, англійською, чеською, словацькою, татарською, чуваською мовами. Член Національної спілки письменників України  з 1972 року. Член Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Помер І.Низовий 30 вересня 2011 року помер після тривалої хвороби. Похований у Луганську на цвинтарі Заріччя.

 

Перегляд відео «Іван Низовий. Сумщина в іменах» 2.11хв

(режим доступу https://www.youtube.com/watch?v=Q_9q5RjsHHE&list=PL8HkaQQgtBt7725RvAT3_Gw94Z-p5g_uZ&index=7)

Сторінка 2. «Творча манера поета»

Учень 2

         Одна з особливостей творчої манери Івана Низового – це надання образу ліричного героя автобіографічного характеру. До того ж здебільшого емоційна напруга досягається через зображення туги за втраченими в роки війни батьками, безрадісного й голодного дитинства, раннього змужніння.

Іван Низовий – значуща сторінка в українській літературі, яка прикрашає й робить честь нашому письменству. Його поезії виховують почуття патріотизму, любові до рідного краю, до всього живого. Кожну поезію тут треба сприймати серцем – інакше не осягнути глибини авторської думки, його розуміння життя.

Як говорила Антоніна Анохіна у статті «Життя моє трива!», перше враження від будь-якого вірша цього поета – справжність.  «Я просто чесний віршувальник», – сказав Низовий. «Просто віршувальник» – то, звичайно, данина самокритичності та зайвій скромності, у якій намагалися виховувати нас усіх. Але ключове слово тут – «чесний». Друге враження від віршів цього поета – легкість. Здається, він так і думає, так і розмовляє – римованими образами, ясними та простими, начебто ти й сам міг би так сказати, бо думаєш і відчуваєш так само. Та водночас і складними, бо розумієш: ти б так сказати не зміг... Уся його поезія – автобіографія і водночас частинка біографії країни, окреслена часовими межами життя поета. І великі події, трагічні й урочисті, і якісь смішні випадки, і побутові негаразди, і особисті переживання, і роздуми, роздуми, роздуми, часом сумні, часом оптимістичні – усе це знаходило відбиття у великій і розмаїтій поетичній картині. 
На основі його збірок можна було б написати не один підручник, щоб навчати дітей справжньої, прекрасної, джерельно-чистої української мови, яка йде від самого пракоріння, від душі народу. А нас усіх хай навчають людяності, щирості, небайдужості, чесності його поетичні рядки. Ім’я цього поета – Іван Низовий.

 

Декламування поезій учнями

 «Актуальне» 

Хамство – це хвороба небезпечна
І заразна вельми: бережись!
Паніка, звичайно ж, недоречна,
Та обачним будь – не заразись;
Не сказись, як деякі сказились
Від необережності, – люби
Всіх людей, які не заразились,
Геть не показились від жадьби;
Всіх шануй! Ані за які гроші
Доброти не купиш, далебі...
 

Схаменіться люди, ви ж – хороші,
Майте завше совість при собі!
Чемність – це здоров’я, а нечемність –
Це симптом повальної чуми;
Хамство ж – це мікроб, 
Його нікчемність
І жадьба
Розносять між людьми.

 «Найвище право жить відверто»

 

Найвище право – жить відверто
Серед людей на видноті,
Й з високим іменем померти
На безіменній висоті.
Померти – й знову відродитись
В піснях, у споминах, в синах...
Вітчизні вічно колоситись
На чесних наших іменах. 

 

Учитель. А тепер послухаймо голос самого поета.

Відео «Іван Низовий. Інтимна лірика» 3.30 хв. (режим доступу https://www.youtube.com/watch?v=6wx7-My8ssY&list=PL8HkaQQgtBt7725RvAT3_Gw94Z-p5g_uZ&index=3)

 

Сторінка 3 «Різнопланова тематика поезій Низового»

Учень 3

Мабуть, не буде помилковою думка, що немає справжньої поезії без любовної лірики, без оспівування цього старого як світ і завжди нового великого почуття, яке й робить людину людиною. Щасливе кохання, взаємне чи гірке, безнадійне – однаково безцінне, воно збагачує душу, воно дає відповідь на вічне запитання про сенс життя. Закохана людина здатна злетіти до небес, здолати будь-яку відстань і будь-яку перешкоду, кохання додає їй великодушності, милосердя, співчуття, чуйності... Якщо б Іван Данилович Низовий був автором тільки своїх прекрасних творів про кохання, одне це давало б йому право зайняти гідне місце у вітчизняній літературі. Він завжди любив і шанував жіноцтво, захоплювався жіночою красою, жіночою душею. «Усе на світі від любові», – був переконаний поет. У його проникливих рядках чути і пристрасть, і біль, і радість, і гіркоту, і зачарування, і розчарування, і надію, і чекання – усі ті емоції, які притаманні величнішому із почуттів. Їх можна цитувати й цитувати, щоразу вражаючись і захоплюючись красою щирого поетичного слова. 

***

Любов не старіє ніколи, не стає
Мудрішою з роками, і своє

Не вміє приховати здивування
Собою – навіть пізня вже, остання,
Розважлива б здавалось, соромлива, –
Вона ж породження самого дива!
Вона завжди первинна, як весна,
Дарма, що вже не тане сивина...

        Для пізнього періоду творчості Івана Низового характерними є філософські роздуми про сьогодення, підсумовування своїх здобутків, життєвих перемог і поразок. Переважають сумні, мінорні настрої, бо навколишня дійсність і власне буденне життя залишають небагато місця для радощів. 
***
Наївність втрачено з роками,
в усіх казок – сумний кінець,
на сторінках межи рядками
нінащо вицвів промінець...

До теми патріотизму, національної свідомості, гордості за свій народ, любові до рідної мови Іван Низовий звертатиметься протягом усього поетичного життя. 
 


Декламування поезій

 ***
Народ наш є!
До крайнощів здрібнілий,
Розсіяний по світу, – 
Все ж він є,
Ніякий ураган осатанілий
Дорешти не донищить, не доб’є
Дубовий гай,
Окрасу калинову
Не обезкровить натиском завій...

 

«Хто знає, як народжуються квіти?»

Хто знає, як народжуються квіти?
Вони народжуються так, як діти,
Як діти, б’ються в пуп’янку: на волю!
І пуп’янок здригається від болю.

Які солодкі материнські муки!
Весна бере дітей на теплі руки, 
Колише ніжно: люлі, люлі, люлі, 
Ростіть щасливі на обох півкулях!

Куди не глянеш: всюди квіти, квіти, 
Народжені для щастя, як і діти.

 

 

 

 

 

«Пробігає вітер комишами»

Пробігає вітер комишами,
Каламутить дзеркало ставка…
Ти вже спиш.
А я з товаришами
Довго ще сиджу на колодках.
І ніхто не знає ще,
Для кого
Пахнуть матіоли під вікном.

Повз твій двір усі мої дороги
В вечори,
Напоєні вином.

«Я тебе витворював з уяви»

Я тебе витворював з уяви,
Я тебе з фантазії ліпив - 
У своїй уяві не лукавив,
У своїй фантазії любив.

Я хотів комету наздогнати,
Я хотів промінчик перейнять,
Приручити мить
І загнуздати,
Мов коня,
Минущу благодать...

Сонечку з небесного гніздечка,
Янголині пісне і крило,
Не для тебе сріберна вуздечка,
Не для тебе бісерне сідло!


 

Сторінка 4. «Низовий і Сватівщина»

Учень 4.

Подорожуючи Луганщиною в журналістських справах, Іван Низовий знаходить місце, яке так нагадує йому любу серцю батьківщину. Це – Сватівщина. Мальовничі краєвиди, прості, гостинні люди, рідна до щему народна українська мова... І щирі друзі – сватівські літератори, журналісти, музиканти. Цим людям і цій землі поет присвятив окрему збірку поезій, деякі з них потім стали піснями. 
***

Тут я, їй-право, чуюся, як вдома, 
Невимушено в мові та думках, 
Не вимучених примусом, 
І втома 
Стає нараз солом’яно-м’яка 
Й сонливо-колискова –
Рідна мова
Зціляє тіло й душу від тривог
Сучасних і грядущих...

***(Уривок з вірша «Над Сватовим світає Україна»)

Тож їдьмо в Сватове частіше
З усіх усюд, з усіх сторін,
Щоб душу вродою потішить
За молодістю навздогін.
Спішімо в Сватове, братове, - 
Сюди прямі дороги всі,
Тут неодцвітна квітка мови
Палає в райдужній росі!
4
Тут українським духом пахне
(Чебрець, безсмертник і полин
Залляли обшири долин)
І хати сіл у білих плахтах
Стоять у затишку калин.

З урбаністичного Луганська
Під небо це, гучне, мов дзвін,
Охоче їду - і не гасне
Моя любов - печаль прекрасна - 
До кращої з усіх країн!

Тче нить Червона в зелен-лузі,
Мережить прошву голубу...
Живуть у Сватовому друзі - 
Є з ким розвіяти журбу,
Є з ким і радість розділити,
Немов хлібину за столом.
Мені тут є кого любити
Під Божим затишним крилом!
Нема ні гонору, ні чванства,
Ані великих, ні малих...
Тут «зливки» рідного селянства,
Тож не чужий я серед них.

 

Перегляд відеофрагменту «Я Сватовим засватаний» (режим доступу https://www.youtube.com/watch?v=I-OF5pqd1AE) Слова  Івана Низового, музика Василя Леоненка. Виконує Василь Леоненко.
 


           Сватівський поет Сергій Зятєв також присвятив Другу Низовому декілька поезій «Лист до Івана Низового» та «До Низового на Сумщину»

«Лист до Івана Низового»

Шукає хтось, де нижчі перелази,

Щоб пузо не подряпати своє.

 Іван же зразу з постаменту злазе

Й серед людей людиною стає,

Хоча на самоті він теж людина,

А, може, геній? Не мені судить.

При зустрічі всміхнеться неодмінно,

Цигарку не забувши припалить.

 Про все довідається, все йому ціка­во,

Аякже, бо у Сватове не раз

Він приїздив. Наліво і направо

Містечко обійшов. А пив і квас,

І каву, чай міцний, що до вподоби

Йому тепер в останні ці роки;

Писав про бджолярів і хліборобів,

І про дівчат гарненьких залюбки;

 Про друзів (їх багато не буває,

А тим, що є - тим вельми довіря),

І втоми, так здається, він не знає,

Пливучи у житті поневірянь.

Іване! Я пишаюся тобою,

Ти і товариш вірний і поет.

З тобою в бій пішов би. А із бою...

(Не варто забігати наперед)!

Отож живи ще довго й плодовито,

 Твори на радість людям, як годиться.

Нехай як в полі рясно родить жито,

Так на твоїй хай ниві колоситься.

                                       06.06.2006.

Учень 5.

На вшанування пам’яті Івана Низового з ініціативи й за допомогою його друзів Олександра Стешенка і Володимира Просіна 5 січня 2012 року в центрі Сватового було відкрито меморіальну дошку, з волі його земляків ім’ям Івана Низового названо одну з вулиць села Марківки Білопільського району Сумщини, і декілька років тому завдяки матеріальній підтримці друзів і шанувальників творчості Івана Даниловича, друзів доньки Лесі не тільки з усієї України, але й Італії, США та Ізраїлю (поетів, учителів, підприємців) на його могилі в місті Луганську встановлено пам’ятник. 18 листопада 2015 року Рівненською обласною організацією Національної спілки письменників України спільно з донькою письменника Лесею Низовою засновано Всеукраїнську літературну премію на увічнення пам’яті Івана Даниловича Низового. 15 січня 2016 року нагороджено перших лауреатів: Світлану Костюк (Нововолинськ), Анну Лимич (Рівне), Надію Кошель (Верхньобогданівка, Луганська область), Марину Брацило (посмертно; Запоріжжя).

       Перегляд відео  «Життя моє трива…» до с.5.25 (режим доступу  https://www.youtube.com/watch?v=mWbGEoJYYU&list=PL8HkaQQgtBt7725RvAT3_Gw94Z-p5g_uZ&index=13)

 

Підсумок уроку.       Сторінка 5. «Поет і сьогодення»

Учитель. Поезії Івана Даниловича Низового дуже актуальні, пророчі, відіграють величезну роль у реалізації проблеми виховання гідного громадянина своєї держави, «спонукають» читача до власного, неповторного, індивідуального, особливого погляду на життя. І. Низовий жив, говорив, думав, творив українською. Він творив Україну, а серцем лишався у своєму селі. Найзаповітнішою мрією було побачити рідні краї, перш аніж вирушити у позахмарний вирій:

***

Я хотів би востаннє

Побачиться з рідним селом,

Пом’янути під вербами

Пам’ять про знищену хату,

Взять «відпусту» в священика

Київського патріархату

І на стіл свій письмовий

Тихесенько впасти чолом.

Та водночас Іван Данилович любив цей край, його воронцеві степи, гаї та байраки, тихоплинні Дінець і Айдар. Братньо любив своїх друзів,  товаришував із багатьма українськими патріотами-луганцями. Поет невтомно кликав:

Донбасе мій, прокашляйся від пилу

Вугільного, горлянку сполосни

Горілкою гіркою, і надсилу

Напружившись, пласти переверни

Історії козацької своєї…

         З усіма ніжністю й болем рано осиротілої дитини Іван Низовий любив  матір-Україну й потерпав за її долю:

***

Україно, раю мій, руїно,

Де ж бо твоя доля золота?!

Лишень села плачуть солов’їно

І мовчать причаєні міста,

І вмирають шахти і заводи,

В закутках спиваються бомжі,

Трави сохнуть і міліють води,

Й родичі не рідні вже – чужі.

У верхах – роздвоєння і чвари,

У низах – ні вітру, ні грози,

І не бачать рідні яничари

Гіркоматеринської сльози. 

 

Нині, коли на теренах Донбасу, що став Низовому «кровним», лютує війна, як ніколи важливими й потрібними є для нас поетові уроки любові й віри в Україну. Віри й любові, які надихають на перемогу наших оборонців, а суспільство – на згуртованість і міць духу:

***

Ніхто й ніщо не похитне

Моєї віри в Україну…

Хай світла доля обмине

Мій дім; зневажать хай мене

У ріднім краї… До загину

В душі палатиме одне:

Люблю і вірю в Україну!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток

 

Над Сватовим світає Україна 

1
Над Сватовим світає Україна
В своїй неперевершеній красі:
І соняхи, і вишня, і калина
Вмиваються у росяній ясі, 
Являючи символіку правічну
Оновленому світові: сприймай
Країну цю прапервісну й космічну,
Приймай її в чистилище і в рай.
Не відвертай вгодовану парсуну
Від лика худорлявого її - 
Персоною нон грата на трибуну
Вона не прийде!
Наші солов"ї
За вигідний прокорм не продавались
Ніколи і нікому,
Й журавлі,
Де б не були,
Весною повертались
Додому, до найкращої землі!
Ми прийдемо в Європу, як почесні - 
Не гості, ні - господарі життя,
І в кожнім нашім вислові і жесті
Побачить світ осмисленість буття.
Ми є "народ, якого правди сила
Ніким звойована ще не була!",
Трагічної історії могила
Курганом слави стала й підняла
Народ козацький на святу вершину
Державності;
Священна булава
Богданова
Боронить Україну
Й щодень її утверджує права!
В гаях не мовкне пісня солов"їна
І поглина сторонні звуки всі - 
Над Сватовим світає Україна
В своїй неперевершеній красі.
2
Тут і шляхи рівніші, ніж усюди,
І не такі заплутані стежки,
На межах межи трав
І аж по груди
Пшениці виростають колоски.
І соняхи тут сонячніші наче
Від простору блакитного в полях,
І ближчою минувшина козача
Здається,
І Чумацький зорешлях
Реальніший - 
У затінку раїни
Скрипить від давнини,
Не поспіша
В майбутність невідому
України...
Тут вольницею тішиться душа,
Притлумлена міською суєтою!
Сюди я приїжджаю залюбки,
Й мене тут гріють дружбою святою,
Присватують прості степовики
До звичаїв усталених, до пісні, 
Що з давнини, не втратившись,
Прийшла...
Тут слухаю новини добровісні
Про переміни в побуті села.
Найбільша насолода - 
Рідна мова,
Яка давно,
Немов ручай дзюрчить, - 
Мала дитинка навіть тут готова
По-рідному балакати навчить
Перевертня зросійщеного...
Всюди,
У цім краю слобід і всіх свобод,
Я зрозумів:
Живуть якраз ті люди,
Що мають право зватися - 
Народ!
Я Сватовим засватаний в любові
Взаємній - 
Не зіб’юсь на манівці,
Прямуючи сюди:
Мій шлях дзвонкові
Звіряють придорожні криниці!
3
Маленьке Сватове - столиця
Красунь. Не раз я помічав:
То йде цариця-молодиця,
То павою пливе дівча
Такої гордої постави
На витончених каблуках,
Ласкаве й трішечки лукаве,
Ще й з ямочками на щоках.

Про місто Сватове доцільно
Лиш позитивно говорить,
Бо тут спрадавна традиційно
Вогонь відродження горить,
Яскравіший, аніж в столиці,
І мова предківська - жива:
З провінції, з її традицій
В нас України прибува!

Тож їдьмо в Сватове частіше
З усіх усюд, з усіх сторін,
Щоб душу вродою потішить
За молодістю навздогін.
Спішімо в Сватове, братове, - 
Сюди прямі дороги всі,
Тут неодцвітна квітка мови
Палає в райдужній росі!
4
Тут українським духом пахне
(Чебрець, безсмертник і полин
Залляли обшири долин)
І хати сіл у білих плахтах
Стоять у затишку калин.

З урбаністичного Луганська
Під небо це, гучне, мов дзвін,
Охоче їду - і не гасне
Моя любов - печаль прекрасна - 
До кращої з усіх країн!

Тче нить Червона в зелен-лузі,
Мережить прошву голубу...
Живуть у Сватовому друзі - 
Є з ким розвіяти журбу,
Є з ким і радість розділити,
Немов хлібину за столом.
Мені тут є кого любити
Під Божим затишним крилом!
Нема ні гонору, ні чванства,
Ані великих, ні малих...
Тут «зливки» рідного селянства,
Тож не чужий я серед них.
 

docx
Додано
19 серпня 2018
Переглядів
644
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку