Урок літератури рідного краю "Поетичними стежками В. С. Мирного"
Тема: Поетичними стежками В. С. Мирного
Мета : ознайомити учнів із творчим доробком В. С. Мирного, його чудовим поетичним словом; удосконалювати навички виразного читання та дослідницької роботи; навчати учнів знаходити істину, висловлювати власну думку; виховувати любов до поезії рідного краю, бажання глибше знати його історію; формувати естетичний смак, розуміння краси.
Тип уроку: урок літератури рідного краю.
Обладнання: збірки поезій В. Мирного, мультимедійна презентація.
Зміст уроку
І. Організаційний момент(емоційна та психологічна підготовка учнів до сприйняття теми уроку).
ІІ. Актуалізація опорних знань (відповіді на запитання).
- Кого з поетів рідного краю ви знаєте?
- Які прочитані твори митців рідного краю вам запам’яталися і чому?
- Які ви знаєте види лірики?
ІІІ.Оголошення теми і мети уроку
Учитель. Володимир Степанович Мирний, визнаний полтавський поет, прозаїк, належить до покоління «дітей війни» в українському письменстві. Так, своє дитинство він провів у жахливих умовах війни та голоду в селі Супротивна Балка Новосанжарського району, де й народився 1 листопада 1935 року в простій селянській сім'ї. Батько, Степан Семенович, у 1941 році вступив у лави захисників Вітчизни й не повернувся... Але на все життя залишився безперечним героем у серці малого сина. Скрутно приходилось Ользі Василівні без мужицьких рук, тепер вона була змушена сама дбати про долю єдиної дитини. У роки війни хлопець іде до першого класу в с. Рої, а пізніше, в 1946, переходить до Чорнухівської середньої школи імені Г.С. Сковороди в третій клас, де навчається добре і старанно. У цей же рік, як відомо, страшний голод охопив майже всі села України. Не оминув він і оселі Мирних. Страшні холодні та голодні дні малий Володимир просиджував у рідної тітки Одарки на печі зі своїми двоюрідними сестричками, поки Ольга Василівна ходила по селах міняти рушники на хліб. Та такі обставини не завадили розвиватися буйному таланту майбутнього письменника, який давав потроху про себе знати. Ще у шостому класі (13 років) Володимир написав свій перший вірш (але російською мовою) і завів навіть так званий «збірничок», який назвав рос. «Стихи». У сьомому класі він зрозумів, що варто спробувати писати українською мовою. З перших примітивних поезій письменник добре пам'ятав байку «Диня і буряк» та історичний вірш про напад кочівників на Київську Русь. Великий вплив на формування творчої натури хлопця мала природа Чорнух, що були схожі на «маленьку Швейцарію» зі своїми гордими горами та таємничими улоговинами, та ше досить інтелігентні генетичні корені: його прабабуся була дворянського роду, бабуся Ганна ще у 1905 році відвідувала соціально-демократичний гурток, де зачитувала свої вірші, а може, просто захоплювалася художньою літературою. Своє добре серце і могутню силу волі Володимир взяв у спадок від діда, споконвічного хлібороба.
Перший друкований вірш побачив світ у 1952 році на сторінках чорнухівської газети «Нова праця», і називався він «Новорічне». У 1954 році повний натхнення і бажання навчатися Володимир вступає до Львівського університету імені І.Я. Франка. Тут він має змогу відвідувати могутне літературне об'єднання і займатися з такими відомими магістрами слова, як Ігор Калинець, В.Лучук, Б.Горень, М.Петренко та ін. Але на остаточне становлення Мирного, як поета, вплинула творчість Д. Павличка. У цей час юнак активно починає друкуватися в місцевих газетах «Вільна Україна», «Ленінська молодь», у журналі «Жовтень», що нині «Дзвін», тощо. Пізніше, після отримання вищої освіти, Володимир Степанович викладає історію та українську літературу в сільських школах: с. Соночі Володомерецького району Рівненської області та с. Гільці Чорнухівського району Полтавської області. Під час учителювання письменник продовжує активно творити, і ось у 1968 році народжується його перше поетичне дитя - збірка «Криниця», яка відразу ж отримала цілий ряд схвальних відгуків. Першим редактором її був сам Володимир Підпалий, відомий український поет-земляк. Проте вистачило й холодної критики. Хоча сам той факт, що його слово привернуло увагу Ф.Рогового, М.Шевченка, П.Ротача, .Наливайка, свідчить про талант, вартий глибокого художнього аналізу. Згодом він стає методистом обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, старшим науковим співробітником Полтавського краєзнавчого музею. Потім з 1991 по 2002 рік головує в Полтавській обласній організації НСПУ, почесним членом якої він став ще у 1973 році. У той же час Володимир Степанович невтомно працює на поетичній ниві. Про це свідчить ціла низка його подальших збірок: «Матіоли» (1970), «Вечірнє поле» (1973), «Монолог землі» (1976), «Літні зорепади» (1979), «Світло берези» (1983), «Криниця (вибрані твори)» (1985), «Багряне гроно горобини» (1986).
Справжній прорив творчої думки поета відбувся з проголошенням незалежності України, коли біль за ошукані надії, мрії, ідеали виливається гострим словом на сторінках таких збірок, як «Надія, віра і любов» (1994), «В дорозі до храму» (1995), «Вибране» (1995), «Сто поезій про кохання» (2001), «Сурмачка». Автор щиро вболіває за сучасність, плаче над минулим і молиться за майбутнє. А останні дві збірки особливо емоційні й задумливі, сповнені спогадів поета про власне дитинство та юність. Напрацьоване Мирним в той час становило справді вагомий вклад у поетичну спадщину Полтавщини. У 1999 році письменник стає лауреатом премії Панаса Мирного. Творчість його визнається «не позиченою і тим особливо цінною» .
Збірки «Життя по колу йде...» (2005) та «Стукати у брами» (2010), що відкривають у всій повноті зрілий, філософський світогляд письменника, його здатність глибоко аналізувати себе й навколишню дійсність крізь призму модерну. І взагалі, за словами Миколи В'ялика, вся «його біографія - то нескінченне й спокійне горіння факелу його душі, яке прагне осягнути і зрозуміти оточуючий світ для його більш повного і правдивого зображення. У тому - його місія...»
Володимир Степанович завжди, горів невтомним бажанням творити, творити і ще раз творити, бо «все плинне, все хвильне», «все цвіль, що летить. Лиш вічна, як небо, Вкраїна. Поле і узгір'я. Колиска твоя і руна".
Його не стало 21 липня 2020 року. Після тривалої хвороби серце письменника зупинилося. Похований у Полтаві біля могили матері.
ІV.Робота над поезіями в групах.
Читець.
І кожна квітка мерехтить
По-своєму, по-своєму.
Ручай, травинка, світла віть
По-різному настроєні.
Спіралі жайворонок в’є
Під сонцем, понад бурями.
Зозуля жалю завдає
Своїм «ку-ку» зажуреним.
А що ж душа, людська душа?
Не йдіть до неї з міркою.
Вона – як вітер, що лиша
Сліди в лугах вечіркових.
Її у рамки не вкладеш,
То світлу, то стривожену.
Вона – сліпучий світ без меж,
На райдугу помножений.
Її нелегко підкорить
Казками балакучими.
Та кожну вдасться вам відкрить
Лиш особливим ключиком.
Бо кожна сяє і болить
По-своєму, по-своєму.
Як сонце, як зелена віть,
Як рана незагоєна.
Дослідник. Головна ідея поезії «І кожна квітка мерехтить…» -це неповторність, унікальність всього живого на землі, ствердження безмежної широти прояву себе кожною індивідуальністю - відбувається саме за допомогою проведення паралелі між законами існування природи та людини. З шести чотирирядкових строф, дві перших присвячені опису саме природних явищ, які частково втілюють і поширюють значення «неповторності». Рефрен слова «по-своєму» посилює їх важливість, одночасно концентрує увагу читача на них:
І кожна квітка мерехтить
По-своєму, по-своєму.
Ручай, травинка, світла віть
По-різному настроєні.
Вживання конкретних, одиничних понять (квітка, ручай, травинка, віть), сприяє деталізації уявлюваної реципієнтом картини і відповідно наштовхує на думку про те, що справді «кожне» є «унікальне».
Наступна строфа починається словами: «А що ж душа, людська душа?». Таке риторичне питання само собою орієнтує на порівняння, перенесення вище сказаного на те, що буде описуватися далі. Автор відразу дає свій варіант відповіді, але залишає місце для роздумів читача: « Не йдіть до неї з міркою». А між рядками прочитується: абсурдно «виміряти» чиюсь душу своїм мірилом, бо у «кожного» вона «бринить по-своєму». Людська душа має право бути недоторканною, непоміченою для інших: «Вона - як вітер, що лиша сліди в лугах вечіркових..». Саме тому «її у рамки не вкладеш, то світлу, то стривожену». Вона не може підпадати під якісь стандарти: вона мінлива, багатогранна й неосяжна, як «сліпучий світ без меж, на райдугу помножений». Слова "без меж" та ще й "помножений" підсилюють кількісні виміри описуваного явища поряд з процесом якісного насичення його яскравими образами «сліпучого світу» та «райдуги», кольорова гама яких безмежна.
Між строфами вірша помітні чітко встановлені автором причинно-наслідкові зв'язки. Зміст кожної з них органічно поєднує в собі висновки з попередньої та засновки для наступної. Саме тому ніби напрошуються рядки строфи, що йде далі:
Її нелегко підкорить
Казками балакучими
Та кожну вдасться вам відкрить
Лиш особливим ключиком.
Поет конкретно, без порівнянь висловлює думки про складність процесу пізнання чужої людської душі. Ця справа вимагає не лише великих зусиль, а ще й "особливого" (індивідуального) підходу. Грубі, улесливі, нещирі слова, тим більше вигадки та брехні («казки») ніколи не зворушать, не викличуть довір'я. Відгадай, чим болить ця душа, чому радіє, що переживає, допоможи Їй, і вона відкриє тобі своє багатство. Вчувається відгук афористичного вислову Ліни Костенко: «Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш - то уже навіки…», який можна продовжити рядками Мирного з останньої строфи аналізованої поезії:
Бо кожна сяє і болить
По-своєму, по-своєму.
Як сонце, як зелена віть,
Як рана незагоєна.
Ці слова звучать як висновок до всього вірша і становлять собою заключний етап проведення паралелі й установлення остаточної аналогії.
Вірш написаний чотиристопним ямбом, перехресним способом римування (майже без відхилень). Чіткість, лаконічність, простота, впорядкованість думки - характерна риса авторського стилю письменника.
Активне використання традиційних художніх засобів, аж до народнопісенних, узагалі властиве для поетичних зразків творчості письменника.
Читець.
По місячній білій землі,
По тінях дрімотного гаю
Не йду я – пливу -пропливаю
По місячній білій землі.
Вже спить срібноспинна ріка,
Затоки, мов руки, простерши,
Десь падають зорі у верші.
Вже спить срібноспинна ріка.
І білі вербові човни –
Мов древні індійські піроги.
Чи в бризках вам сняться попроги,
О місячні білі човни?
І кожна півтінь – як мазок.
І відсвіт, і відблиск – не в гримі –
Встають відчеканені, зримі.
І кожна півтінь – як мазок.
Ні фальші, ні пози нема.
А таїною повито,
Щоб ти придивлявся до світу.
Ні фальші, ні пози нема.
Дослідник. Яскраво виходить у Мирного і метафора при описі картин природи. Письменник вміє дібрати потрібний арсенал виражально-експресивних засобів і вразити читача. У деяких вірша Мирний навіть експериментує у творенні нових слів:
Вже спить срібноспинна ріка,
Затоки, як руки, простерши.
Про пейзажну лірику Мирного Ф. Роговий писав: «Це добротна поезія, в котрій вчувається щось далеке і філософське, а звукова енергія, як і в деяких інших віршах, - одиниця мелодійного П.Тичини» .
Читець.
Лиманом ідуть тумани,
Досвітні тумани йдуть,
Ну що ж, до побачення, мамо,
Я знову, я знову - в путь.
Зірок зеленисті бризки
На мене – із вишини.
А ти ще тепліше вкрийся,
Засни, моя мамо, засни.
Дослідник. Шанування стареньких та вічна пам'ять про дорогих серцю людей, батьків - це святиня для Мирного.
Близькі до серця кожному такі рядки Мирного, у яких ліричний герой боліє розлукою з рідним:
І тихо перед відходом
Промовлю тихі слова:
Мій скопаний, чорний городе,
Ви, небо, і дерева,
Ви, вітряки навкружні,
Ти, річенько, ніби нить,
Я дуже прошу вас, дуже:
Матір мою бережіть.
(«Лиманом ідуть тумани...»)
Особливе місце у творчості Мирного займає образ матері. Він свято постає там, де автор згадує про дитинство:
Пригадалося поле... і хата, і в хусточці мати.
Руки сильні, робочі. Їх сонячний жар золотив.
Скільки тими руками пов'язано „ теплих снопів".
(«На Ай-Петр
Володимир Степанович Мирний - відомий поет та прозаїк - займає чільне місце серед талановитих і визначних постатей літературної
Полтавщини. Вагомий його вклад саме в поетичну скарбницю нашого краю.
V. Підсумок уроку (інтерактивна вправа «Мікрофон»)
1. У біографії В. Мирного мене вразило найбільше…
2. Я хочу дізнатися більше про…
3. Я потребую роз’яснення щодо…
4. Мені сподобалось…
VІ. Домашнє завдання. Виразно читати поезії В. Мирного.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку