Психологічна новела «Intermezzo». Психологічно переконливе розкриття
внутрішнього стану людини. Символічні образи, ускладнена метафора.
Поетика імпресіонізму.
Цей стан з’являється під впливом гармонії, якою сповнене життя природи. А природа в новелі — щось більше, ніж просто тло. Вона одухотворена, недарма ж на початку твору письменник подав перелік «дійових осіб», серед яких є і «Ниви в червні», і «Сонце», і «Зозуля», і «Жайворонки». Спокійно-споглядальний стан. ПСИХОЛОГІЗМ НОВЕЛИ
У чарівну мелодію кононівських полів і небес вриваються дисонанси, викликані контрастом між прекрасною природою і потворною реальністю людського життя. Зустріч із селянином-трудівником, (кульмінація), розмова з ним викликає в митця і співчуття, і обурення, й гнів; пробуджує нове бажання до творчості й боротьби. ПСИХОЛОГІЗМ НОВЕЛИОбурення, гнів, нетерпіння
Що ж утомило ліричного героя, у чому його трагедія?Ще на початку твору ліричний герой перебуває в стані втоми, яка ось-ось має спричинити стрес і депресію: «мене втомили люди». «…мені надокучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять».«Я уже чую, як чуже єстество входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку». «А люди йдуть. За одним другий і третій, і так без кінця. Вороги й друзі, близькі й сторонні – і всі кричать у мої вуха криком свого життя або своєї смерті, і всі лишають на душі моїй сліди своїх підошв». Символічні образи новели. Кому заздрить герой? Чому герой заздрить планетам? Кожна планета має свою орбіту і ніщо не стає їм на дорозі. «Признаюсь – заздрю планетам: вони мають скрізь свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі. Тоді як на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину». Моя утома – втома, зневіра в людину, відхід від громадських обов’язків письменника
Залізна рука города. СИМВОЛІЧНІ ОБРАЗИЗалізні конструкції є основою кожного міста, замість землі - холодне каміння; холод і замкнутість у серцях його мешканців; цивілізація приречена на загибель, екологічна катастрофа неминуча.“А вдень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні, з усіх городських вулиць». Будинки в місті – «тисячі чорних ротів».«Ти бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості, злості. Як звірина».. Чи вдалося б ліричному героєві відпочити у межах міста?У місті панує закон, суть якого полягає в одному слові – «треба», як ви це розумієте?Чи можна побудувати життя так, щоб слово «треба» збігалося з «хочу»?
З чого видно, що душа героя переповнена людським горем, що вона більше не спроможна сприймати і відчувати чужу істоту? Перші хвилини перебування героя в кімнаті. Звістку про повішених він заїдає стиглою сливою: «Так взяв, знаєте, в пальці чудову сочисту сливу... і почув у роті приємний солодкий смак». Дізнавшись про страту людей, лише ліниво позіхнув. Душа уже перенасичена стражданнями, вона нічого не може вбирати в себе, інакше – загине. Людське горе -страждання, зневіра. Символічні образи новели
Три білі вівчарки. Символічні образи новели. Чи можна провести паралель між ліричним героєм і вівчарками?Звичайно, адже вони були на прив’язі. Героя тримала, наче ланцюг, залізна рука міста, роблячи його злим, знервованим, втомленим. Металевий ланцюг робив те саме з вівчарками. САМОЗАКОХАНА ПАВА – ДВОРЯНСТВО. ТРЕПОВ – ЖЕНДАРМЕРІЯ (КЛИЧКОЮ ЦЬОГО ПСА СТАЛО ПРІЗВИЩЕ МІНІСТРА ВНУТРІШНІХ СПРАВ ТРЕПОВА, ЯКИЙ ПІДПИСУВАВ СМЕРТНІ ВИРОКИ ПОВСТАНЦЯМ).«ДУРНИЙ ОВЕРКО» - ПРИНИЖЕНЕ Й ТЕМНЕ СЕЛЯНСТВО, ЯКОМУ ДОСИТЬ ДАТИ ХОЧ ТРОХИ ВОЛІ – І ВОНО НЕ БУДЕ СПРОМОЖНЕ ВІДСТОЯТИ СВОЮ СВОБОДУ, ВИБОРОТИ ПРАВО ВІЛЬНОГО ЖИТТЯ.
Символічні образи новели«СОНЦЕ! Я ТОБІ ВДЯЧНИЙ. ТИ СІЄШ У МОЮ ДУШУ ЗОЛОТИЙ ЗАСІВ — ХТОЗНАЄ, ЩО ВИЙДЕ З ТОГО НАСІННЯ? МОЖЕ, ВОГНІ?»ТИ ДОРОГЕ ДЛЯ МЕНЕ. Я П’Ю ТЕБЕ, СОНЦЕ, ТВІЙ ТЕПЛИЙ ЗЦІЛЮЩИЙ НАПІЙ, П’Ю, ЯК ДИТИНА МОЛОКО З МАТЕРНІХ ГРУДЕЙ, ТАК САМО ТЕПЛИХ І ДОРОГИХ. НАВІТЬ КОЛИ ТИ ПАЛИШ — ОХОЧЕ ВЛИВАЮ В СЕБЕ ВОГНЯНИЙ НАПІЙ ТА П’ЯНІЮ ВІД НЬОГО. Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ. БО... СЛУХАЙ: З ТЬМИ «НЕВІДОМОГО» З’ЯВИВСЯ Я НА СВІТ, І ПЕРШИЙ ВІДДИХ, І ПЕРШИЙ РУХ МІЙ —У ТЕМРЯВІ МАТЕРНЬОГО ЛОНА. І ДОСІ ТОЙ МОРОК НАДІ МНОЮ ПАНУЄ — УСІ НОЧІ, ПОЛОВИНУ МОГО ЖИТТЯ СТОЇТЬ ВІН МІЖ МНОЮ Й ТОБОЮ. ЙОГО СЛУГИ — ХМАРИ, ГОРИ, ТЕМНИЦІ —ЗАКРИВАЮТЬ ТЕБЕ ВІД МЕНЕ — І ВСІ ТРОЄ МИ ЗНАЄМО ДОБРЕ, ЩО НЕМИНУЧЕ НАСТАНЕ ЧАС, КОЛИ Я, ЯК СІЛЬ У ВОДІ, РОЗПУЩУСЬ У НІМ НАВІКИ. ТИ ТІЛЬКИ ГІСТЬ У МОЇМ ЖИТТІ, СОНЦЕ, БАЖАНИЙ ГІСТЬ, — І КОЛИ ТИ ВІДХОДИШ, Я ХАПАЮСЬ ЗА ТЕБЕ. ЛОВЛЮ ОСТАННІЙ ПРОМІНЬНА ХМАРАХ, ПРОДОВЖУЮ ТЕБЕ У ВОГНІ, У ЛАМПІ, У ФЕЄРВЕРКАХ, ЗБИРАЮ З КВІТОК, ІЗ СМІХУ ДИТИНИ, З ОЧЕЙ КОХАНОЇ. КОЛИ Ж ТИ ГАСНЕШ І ТІКАЄШ ВІД МЕНЕ — ТВОРЮ ТВОЮ ПОДОБУ, ДАЮ НАЙМЕННЯ ЇЙ «ІДЕАЛ» І ХОВАЮ В СЕРЦІ. І ВІН МЕНІ СВІТИТЬ. ДИВИСЬ ЖЕ НА МЕНЕ, СОНЦЕ, І ЗАСМАЛИ МОЮ ДУШУ, ЯК ЗАСМАЛИЛО ТІЛО, ЩОБ ВОНАБУЛА НЕДОСТУПНА ДЛЯ КОМАРИНОГО ЖАЛА... (Я СЕБЕ ЛОВЛЮ, ЩО ДО СОНЦЯ ЗВЕРТАЮСЬ ЯКДО ЖИВОЇ ІСТОТИ. НЕВЖЕ СЕ ЗНАЧИТЬ, ЩО МЕНІ ВЖЕ БРАКУЄ ТОВАРИСТВА ЛЮДЕЙ?)Сонце - символ вічності, життя, світла громадського обов'язку
Символічні образи новели. КОМУ ЗАВДЯЧУЄ ЗЦІЛЕННЯМ ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ? ПРИРОДІ…«МОЇ ДНІ ТЕПЕР ТЕЧУТЬ СЕРЕД СТЕПУ, СЕРЕД ДОЛИНИ, НАЛИТОЇ ЗЕЛЕНИМ ХЛІБОМ... Я ТЕПЕР МАЄ ОКРЕМИЙ СВІТ, ВІН НАЧЕ ПЕРЛОВА СКОЙКА: СТУЛИЛИСЬ КРАЯМИ ДВІ ПОЛОВИНИ – ОДНА ЗЕЛЕНА, ДРУГА БЛАКИТНА – І ЗАМКНУЛИ У СОБІ СОНЦЕ, МОВ ПЕРЛИНУ... А Я ТАМ ХОДЖУ І ШУКАЮ СПОКОЮ...»ЧОМУ СПІВ ЖАЙВОРОНКА АСОЦІЮВАВСЯ У ГЕРОЯ З АРФОЮ?«МАЛЕНЬКА СІРА ПТАШКА, МОВ ГРУДКА ЗЕМЛІ ВИСИТЬ НАД ПОЛЕМ... І НАТУЖНО ТЯГНЕ СТРУНУ ВІД ЗЕМЛІ ДО НЕБА, ПОТІМ НАТЯГУЄ ДРУГУ, ЄДНАЮЧИ ЗЕМЛЮ З НЕБОМ У ГОЛОСНУ АРФУ І ГРАЄ НА НІЙ СИМФОНІЮ ПОЛЯ...»АРФА В ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ БУЛА УЛЮБЛЕНИМ МУЗИЧНИМ ІНСТРУМЕНТОМ АПОЛЛОНА - ПОКРОВИТЕЛЯ МИСТЕЦТВА. ТОМУ СПІВ МАЛЕНЬКОЇ ПОЛЬОВОЇ ПТАШЕЧКИ ПОРІВНЮЄТЬСЯ З БОЖЕСТВЕННОЮ МУЗИКОЮ, ЯКУ МОЖНА СЛУХАТИ ДЕНЬ І НІЧЖайворонок вважається символом творчої наснаги митця
Ниви у червніСимволічні образи новели Для ліричного героя твору мандрівка в природу – відпочинок, можливість оновити фізичні й моральні сили. Для ліричного героя твору мандрівка в природу – відпочинок, можливість оновити фізичні й моральні сили. Душа героя переповнена людським горем, вона більше не спроможна сприймати і відчувати чужу істоту. Він збайдужів до людей.«Мої дні течуть серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом», «ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба», «Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини – одна зелена, друга блакитна – й замкнули в собі сонце, немов перлину.», «синіше небо», «чорніші крила», «киплять срібноволосі вівса», «тихо пливе блакитними річками льон», «зелений серпанок». «Мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл. Просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. Стою і слухаю.»
Домашнє завдання·Прочитати матеріал підручника, виконати завдання.·Написати повідомлення, висвітлити пізнавальне, виховне й естетичне значення новели «Intermezzo».·Прочитати повість «Тіні забутих предків».·Виписати по 2-3 цитати із твору, в яких розкриваються проблема «людина і природа».