Урок літератури рідного краю "Василь Костинюк "Громова бартка""

Тема: Василь Костинюк. Славний земляк, співець опришківської слави. Поема “Громова бартка”.

Мета: Ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом Василя Костинюка; формувати в учнів навички роботи з художньою літературою, удосконалювати навички виразного читання; розвивати уявне мислення; виховувати почуття національної гордості.

Обладнання: портрет письменника, виставка літератури (журнал “Гуцульська школа”, “Громова бартка”), фотомонтаж.

Тип уроку: Урок-дослідження.

Хід уроку.

І. Вступне слово вчителя.

Оголошення теми і мети уроку, розгляд портрета письменника.

Гуцульщина дарувала Україні багато самородних талантів, які в найтяжчий час самовіддано служили народові на полі культури, мистецтва та просвіти. Одним із таких був Василь Костинюк – журналіст, літератор, громадський діяч, що жив і діяв у міжвоєнний час, в далекому гуцульському селі Красноїлі. Відновити це призабуте ім’я є завданням нашого уроку.

(Учні в зошитах з української літератури записують тему уроку і конспектують розповідь товаришів про життєвий шлях Василя Костинюка).

1 бібліограф. Одним із перших письменників Прикарпаття, який звернувся до теми опришківства в прозі, був Василь Костинюк (1897–1942 рр.).

Він народився в нашому селі Пістинь 19 вересня 1897 року. Батько Василя був дяком, мати Марія з Кабинів. Навчався спочатку в Косові, опісля в Коломийській гімназії і перед самою війною закінчив середню освіту в Брідській торговельній школі. На початку Першої світової війни батька ув’язнюють в сумнозвісному концтаборі “Галєргоф”, а сина мобілізують до австрійської армії, де він, як “тірольський стрілець”, воював на італійському фронті. В 1920 році повертається з англійського полону до Яворова, два роки живе з батьками в Стопчатові і в 1925 році переїжджає до Красноїля, де батько продовжує дякувати на парафії. Згодом одружується з Пазею Лівак, дочкою господаря зі Старих Кут, вчителькою сусіднього села з Красноїлі, села Перехресне.

Гуцульське село Красноїля стає для молодого подружжя не тільки осідком життя, але й тереном для самовідданої просвітянсько-патріотичної праці. Цінні спогади про ті часи і про подружжя Костинюків залишив мешканець Красноїлі Дмитро Дідушко, активіст товариства “Гуцульщина”, для якого Василь Костинюк був близькою людиною.

2 бібліограф. За Дмитром Дідушком, опинившись у Красноїлі, Василя Костинюка, як члена радикальної партії, обирають членом управи товариства “Селянська спілка” та членом управи кооперативи при Спілці. Він засновує в селі спортивне товариство молоді “Каменяр”, освіту молоді веде за чітко визначеною програмою, яка закінчувалась “каменярським іспитом” у Косові, де головою районного товариства “Каменяр” був його друг Михайло Горбовий, якого в 1941 році розстріляли більшовики. При товаристві був організований хор, а Василь Костинюк був його диригентом. Маючи гарний голос, він співав у церковному хорі, був бажаним і частим лектором у читальні. Великою його заслугою було відродження в 1932 році Гуцульського театру, організованого в Красноїлі в 1910 році українським письменником і бандуристом Гнатом Хоткевичем, що з початку війни перестав існувати. Як режисер відродженого ансамблю, він поставив такі вистави, як “Верховинці”, “Довбуш”, “Гуцульський рік”, “Данило-чарівник”, які йшли у Жаб’ю (Верховині), Красноїлі, Косові.

3 бібліограф. Окремою сторінкою життя Василя Костинюка є його журналістсько-літературна діяльність, що розпочалась у 1925 році в газеті “Голос Дяків”, що деякий час виходила в Коломиї. В 1927 році Василь Костинюк разом з Іваном Волошином з Коломиї організовує свій, незалежний, світський, безпартійний часопис – місячник “Український Верховинець”, присвячений культурно-освітнім і господарським справам гуцулів, бойків, лемків і підгорян. І хоча через матеріальну скруту вийшло небагато чисел, Василь Костинюк зумів проявити свій хист. Він пише і друкує свої передові, репортажі, нариси, новели (“Шевченкове слово в Красноїлі”, “Чому люди пишуть писанки”, “Задушний дар” та ін.).

У вірші “З Гуцульщини” під псевдонімом В.Будиволя висловлює кредо своєї майбутньої творчості, яка зачинається словами:

У нас є віра й сильна воля

Прогнать темряву з наших гір,

Щоб завитала краща доля,

Щоб клич лунав від гір до гір.

Він творить цілу низку новел на гуцульську тематику, друкує їх у львівських газетах “Громадський голос”, “Робітнича справа”, в календарях “Календар для всіх”, “Приятель народу”. Пише літературною мовою та на гуцульському діалекті.

4 бібліограф. У новелах за допомогою літературного слова автор бореться з аморальністю, черствістю душі, егоїзмом у побутових відносинах на селі, із темнотою та неписьменністю, перестерігає наївних селян перед шахраями-картярами. На прикладі життя показує, що вихід із тяжкого стану села пролягає через освіту, малює страхітливу картину евакуації села перед лінією фронту в час Першої світової війни, співчуває бідним, знедоленим гуцулам. Жодна болюча сторона в житті села на залишається поза увагою автора. Спомин про перебування автора на італійському фронті, який він щасливо пережив, якщо не рахувати шестигодинного перебування під сніговою лавиною, автор розповідає в оповіданні “Газова тривога”.

Василь Костинюк був не тільки вправним оповідачем, але робив спроби пера і поезії. Залишив поему “Громова бартка”. У пресі розкидані численні принагідні великі вірші, сатиричні каламбури-коломийки, згруповані в циклі “До складу і прикладу”, “Ніби правда, ніби байка”, в яких автор послідовно виконує своє завдання, бореться з пияцтвом, темнотою, викриває головних ворогів селянина: представників польської влади та їх посібників – війта, писаря, жандарма, хитрого жида, облудливих агітаторів-брехунів, що наїжджають у гуцульське село на час виборів. Закликає до єдності, злагоди, братньої любові, будить національну свідомість. Щоби правда швидше доходила до гуцула, користується діалектом. Складається враження, що віршування авторові дається легко, наче він не пише, а відразу говорить коломийковим ладом. Кожна коломийка кінчається зичливим побажанням автора. Наприклад:

Най з нас кождий йде за своїм, най свого ратує,

Тай для добра народного най кождий працує.

В кождім селі най настане об’єднаннє-злука

До просвітньої роботи. Ваш Іван Клябука.

5 бібліограф. В одній із останніх своїх коломийок “Часом” автор засвідчує свою глибоку любов до України, до Гуцульщини, а у вірші “Ой коби то!” наче передбачає свій трагічний кінець:

Ой коби то в таку хвилю все це написати,

Шоби слово ділом стало! Тогда умирати

Я вже можу без наріки, без жодного звука…

Та ци діждуси я того? – Ваш Іван Клябука.

В автобіографії приводяться численні псевдоніми (В.Дячок, В.Будиволя, П.Задума, Іван Бідочка, Красноїльський, В.Чорногірський, В.Костинів, Іван Клябука, Іван Порука, В.Гуцул, В.К.), якими, очевидно з метою конспірації, Василь Костинюк підписував свої твори.

За свідченнями Дмитра Дідушка, Василя Костинюка несправедливо обмовили у співпраці із совєтами, він загинув трагічно в 1942 році в Коломиї, його розстріляли німці.

Вчитель. Його твори, саме ім’я були піддані повному забуттю, були невідомі читачеві, як і творчість інших письменників Гуцульщини – Петра Шекерика-Доникового, Онуфрія Манчука. Повість “Трембіти грали” була надрукована єдиний раз у Львові в 1933 році в серії “Найкращі оповідання Самоосвіти” ч.13 у видавництві “Самоосвіти”. Темі Гуцульщини присвячена і поема “Громова бартка”, яка вийшла окремою книгою у видавництві “Гуцульщина” в Боффало в 1996 році.

Поема “Громова бартка” – це віршована гуцульська легенда про Довбуша.

Виразне читання поеми “Громова бартка”.

Робота над змістом поеми.

Словникова робота. Пояснення незрозумілих слів.

1. Де відбуваються події, описані в поемі?
2. Між ким ведеться розмова?
3. Яка основна мета життя Олекси?
4. Що додавало сили Довбушеві і він був непереможний?
5. Чому Довбуш сумний, що гризе його сумління?
6. Яку раду давав дід Довбушеві, даруючи бартку?
7. Чому Довбуш підняв бартку на діда і що сталося?
8. Що розповів дід Довбушеві про життя наших предків?
9. Що сказав божок грому людям, яку умову поклав їм?
10.  Розкажіть про роль бартки в гуцулів.
11.  Доки остра бартка обороняла людей?
12.  Як ви думаєте, хто такий Богдан, Петро, Іван?
13.  Чому бартка не спасає нарід і через що він бідує?
14.  На що сподівався дід, вручаючи бартку Довбушеві?
15.  В чому сила бартки?
16.  Яку кару заслужив Довбуш за те, що зломив умову?
17.  Яка доля бартки, кому вона дістанеться?
18.  Чого вчить поема В.Костинюка “Громова бартка”?

Слово вчителя. Громової бартки немає, є лише діла, вчинки, що так, як грім, нагло вдарять. Є лише туга осягнути таку зброю, яка громом вразила би противників. Та зброя, та громова бартка є в серці кожного чоловіка. Лише зарубана в скалу (у жертовник по обух затята) байдужості і щовечора кидає свій блиск від заходу сонця, нагадуючи про прадідівські із божком умови.

Завдання додому. Написати твір-мініатюру “Бартка в наших руках”.