Урок літературного читання "Легенди рідного краю"

Урок літературного читання

ЛЕГЕНДИ РІДНОГО КРАЮ

Мета: розширювати знання учнів про легенди; вдосконалювати техніку свідомого виразного читання; вчити аналізувати прочитане, переказувати близько до тексту; сприяти збагаченню словникового запасу; працювати над виробленням правильного мовлення; формувати оцінні судження; збагачувати словниковий запас школярів; розвивати спостережливість, творчу уяву, здатність реагувати на художнє слово; виховувати почуття патріотизму, любов до рідної Батьківщини, повагу до традицій свого народу.

Обладнання. Карта Миргородського району, фото чарівних куточків села Яхники,легенди і перекази рідного краю, кросворд, прислів’я, компас великий

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Робота над акровіршем ( Читають підготовлені діти)

— Прочитайте акровірш.

У всіх людей одна святиня:

Куди не глянь, де не спитай, —

Рідніша їм своя пустиня,

Аніж земний в чужині рай.

Їм красить все їх рідний край.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без Батьківщини.

М. Чернявський

— Про що розповідає вірш?

— Чим славиться Україна?

Робота над речівкою.

Мій рідний край!

Моя земля!

Хочу тебе пізнати!

Не тільки взнать,

А й полюбить,

Знання про край свій

Збагатить!

Тихою, невпинною рікою тече час Його не спинити ні на хвилину, Але пам'ять – це і совість, і суддя для кожної людини - збереже все найдорожче, найчарівніше дл людської душі. І обов’язково в ній знайдеться місце для маленької  батьківщини, того куточка рідного краю, де ти народився, який згадуєш з великою любов’ю і душевним трепетом. Бо саме тут промайнуло твоє босоноге дитинство з бабусиною казкою, з дідусевою ласкою, з батьківським повчальним словом і матусиною колисковою піснею. Бо світ тоді здавався ну просто величезним, неосяжним, світлим, яскравим, різнобарвним і чарівним.

2. Слово про моє рідне село .

Мов перлина коштовна

Блищить у намисті –

Між сіл України –

 Яхники милі.

                     Багато гарних сіл на світі,

          Але мені миліш за все

           Моє село – Яхники,

           Таке прекрасне й дороге.

 

2.  Моє село – частинка України,

            Моя оселя – часточка села,

            Тут я живу і вся моя родина,

            Тут батько, мати,

            Брат мій і сестра.

 

3. Кругом села ставки і сіножаті
4. Ліси малиною й суницею цвітуть.

           Господарі є в нас, і люди є багаті

           На поміч один одному ідуть.

 

4. Є у нас церква – храм добра, просвіти

            І школа нам свої знання дає.

           Хати в селі купаються у квітах,

            І місце відпочинку навіть є.

 

5. І все в нас є, щоб жити й працювати

           Ростити хліб, виховувать дітей,

           Ну, як мені тебе переконати:

           Прийди в село – не одірвеш очей.

 

6. Село моє рідне, заквітчаний рай,

          Укритеє щастям казковим.

          Далеко летить нехай пісня твоя,

          Барвистим шляхом веселковим.

 

7. Священна земле,батківська колиско,

          Гніздо лелеки, шепіт стиглих нив,

          Тобі вклоняюсь я доземно – низько

          За мир, життя, за пісню солов’їв.

 

8. На цій землі мій дім, моя родина,

          Калина в лузі солов’ї в лісах,

          Моя безсмертна славна Україна

          Неначе сонце в синіх небесах

Мої Яхники це моя батьківщина. Мила, рідна і дорога серцю . А де ваша маленька батьківщина? А у моїй так відчувається у кожній пташиній трелі чарівний переспів із глибини древніх пущ, і срібний перелив тихої хвилі на Ревці, яка вливає свою часточку і несе дух сторіч і мрію про майбутнє – до Дніпра.

Тут усе неповторне – і праслов’янська загадкова краса природи, й історія,і легенди.

•          Діти, щоб краще знати свій край, треба знати його минувшину, його історію. А історія ця у переказах і легендах, на які ох як багатий наш край. Тож запрошую я вас  у подорож у глибину століть.

Про  сиву- сиву давнину

Мого згорьованого краю

Сьогодні розповідь почну,

яку даненько я плекаю.

 Текла в далекі ті часи

В моїм краю ріка глибока,

По берегах її ліси

Шуміли по обидва боки.\

А в нетрях древніх тих лісів

Звірів водилося чимало,

І розмаїття голосів

Пташиних звідусіль лунало.

•          Що ви знаєте про  наше село?

 

Група «Дослідники» Офіційні дані з сайту Яхниківського старостату 

Яхники (до 1920 року – Івахники) – село, центр сільської ради, розташоване при впадінні річки Глинки в річку Лохвицю, за 12 км від районного центру та за 210 км від обласного центру. Найближча залізнична станція – Юсківці, за 15 км. 

Вперше згадується під назвою Івахники в 1660 році. 

Через Івахники проходили Варвинський і Прилуцький шляхи. З 1863 року Івахники – волосний центр Лохвицького повіту. В 1910 році нараховувалось 3207 жителів, 570 господарств. На території села знаходилось 46 вітряків, 4 крамниці, церковнопарафіяльна школа, початкове училище. В Івахниках чотири рази на рік відбувалися ярмарки, два рази на тиждень – базари.

В 1897 році за кошти  громадян була  споруджена Покровська церква. Значні кошти  були внесені  місцевими поміщиками С.Суковою та Л. Цилінським. Церква функціонує і на сьогоднішній день.

У 1920 році село дістало сучасну  назву. За переписом 1926 року село Яхники – центр сільської ради Лохвицького району Роменського округу нараховувало 3058 жителів. 

Під час  Великої Вітчизняної війни загинуло 371 жителів сільської ради. В центрі села Яхники  збудовано меморіальний комплекс: братська могила радянських воїнів, пам'ятний  знак полеглим  воїнам – землякам, також пам’ятні знаки встановлено в селах Романиха, Шмиглі та Закроїха, які підпорядковані Яхниківській сільській раді.

Площа населеного пункту – 993,5 га.

Кількість населення станом на 01.01.2016 року – 1272 осіб, 476 дворів.  

День села – остання неділя вересня.

Група «Історики»

Село виникло на терені давнього поселення.  Заселення почалося набагато раніше,але перша згадка про село  Івахники датується 1666 рік. Село Івахники (сучасні Яхники) має багатовікову історію. Поселення виникло в козацьку добу і вперше документально згадується у першій половині XVIII століття як село Лохвицької сотні Лубенського полку. Проте територія була заселена набагато раніше, про що свідчать численні місцеві кургани.

• IX–X століття: Поблизу села, в урочищі Шклярівщина, знайдено відомий Івахниківський скарб срібних гривень та прикрас, захований орієнтовно в 30-х-40-х роках IX століття.
• Група «Географи»

•          А тепер пропоную розглянути карту нашого району..

Село Яхники має вигідне географічне положення на півночі Полтавської області, входячи до складу Лохвицької міської громади Миргородського району

Основні географічні характеристики:

• Гідрографія: Поселення розташоване на берегах річки Суха Лохвиця (басейн Сули), безпосередньо у місці, де в неї впадає невелика річка Глинка. На річці та в межах села є кілька великих ставків.
• Сусідні населені пункти: Вище за течією річки на відстані всього 1 км лежить село Шмиглі, а нижче за течією (за 5 км) — село Безсали. Також неподалік розташовані села Закроїха та Романиха.
• Транспортне сполучення: Село знаходиться за 12 км на північний захід від колишнього районного центру — міста Лохвиця. Найближча залізнична станція Сула (або Юсківці) розташована на відстані 15 км.
•  Рельєф та висота: Середня висота над рівнем моря становить 105 метрів. Місцевість переважно рівнинна, порізана річковими долинами та ярами, що характерно для Лісостепової зони Придніпровської низовини.

•          А тепер пропоную розглянути карту нашого села. Що цікавого ви помітили на ній ?
•          Так, крім річки Глинки і доріг територія розділена на своєрідні регіони, це місцеві назви територій і кутків. У нашому селі десятки назв урочищ і кутків, адже в у зовсім недалекому минулому, якихось 60-70 років  тому не було звичайних сьогодні назв вулиць. Однак, щоб дійшов лист, щоб знайти . де живе та чи інша сім'я , потрібна була адреса. І адресами ставали народні назви кутків.
•          У Свою чергу назви виникали ось таким чином. Сто і більше років тому багато яхничан були власниками кількох гектарів землі. Коли виростали діти і батьки їх женили синів, віддавали дочок заміж, то їм діставалась частина землі, на якій будували хату. Тут же селилися і дорослі внуки та правнуки. Отже, на одному кутку чи вулиці селилися значна частина родин були родичам і носили одне прізвище. За цим прізвищем назвали кутки Сергіївка, Жидівщина (жили жиди), Рудівка(за кольором волосся), Баламутівка( жили люди, які не підкорялися, баламутили народ)Сулимівка( від Сулейман, за переказами жив нащадок турків), Закроївка(напевно жили кравці)
•          Є куток, кий знаходиться на горі і де завжди віють вітри – Вітрівка.

Центр колись називався Покровкою, це пов’язано зі Покровською церквою, яка знаходилася на центральній площі села. Є суто грунтові назви наприклад, Піщана гора(місце, де брали пісок), Кам’янка (дорога, викладена каменем), Глибока дорога( неначе у землі), Горби (горбаста місцевість).Є й географічні назви, які визначаються берегами річки. Адже  Зарічка якраз і означає, що ця територія відносно до основної, знаходиться за річкою.

Як бачимо, наше село дуже багате на самобутні назви. У селі живуть і жили багато-багато цікавих людей, серед яких зберігається дуже багато цікавих історій і легенд про наше село та його мешканців.. Хоч можна написати не одну захоплюючу книгу з легендами і переказами про наш рідний край, але цим ніхто серйозно не займався.

Я знаю,що кожен з вас добре попрацював, відшукуючи легенди і перекази, пов’язані з історичними назвами територій нашого краю. Тож торкнемося до священних криниць нашої минувшини, щоб бути гідними нащадками нашої землі, примножувати її славу, передати історію прийдешнім поколінням.

До речі, що ж таке легенда?

Легенда — це народний переказ або оповідання про неймовірні, чудесні події чи життя відомих людей. Це усні розповіді, які описують минуле, але в них завжди переплітаються реальні факти та фантастика, чарівні перетворення чи вигадки.

Зазвичай такі твори мають повчальний зміст та пояснюють походження назв міст, природних явищ чи походження різних тварин і рослин.

•          До якої творчості належить легенда?
•          Які ще жанри усної народної творчості ви знаєте? Це казки, прислів'я, приказки, пісні, загадки, байки, народні балади, думи, народні романси, анекдоти тощо.

Група «Збирачі Легенд»

Легенди про  назву села Івахники

Легенда про першого поселенця Івахника

Найпопулярніший переказ розповідає, що у XVII столітті, під час козацьких рухів проти польської шляхти, у мальовничу місцевість біля злиття річок Глинка та Суха Лохвиця прийшов вільний козак на ім'я Іван. У народі його по-вуличному, лагідно або за козацьким звичаєм називали Івахник (варіант імені Іван, подібно до Івась чи Івах).

Він збудував першу хату-зимівник на пагорбі біля води. Місце було вдалим: навколо росли густі ліси, а річка захищала від раптових нападів ворогів. Згодом до нього почали підселятися інші втікачі та козаки. Коли подорожні чи чумаки, що йшли Варвинським або Прилуцьким шляхами, питали: «Чиє це поселення?», їм відповідали: «Івахника». Так хутір розрісся і став селом Івахники.

Трансформація у «Яхники»

Усі народні легенди сходяться на тому, що початкова назва була саме «Івахники». Проте з часом, через особливості місцевої говірки, жителям було простіше вимовляти назву без початкового звука «І». Назва поступово «стерлася» в розмовній мові до Вахники, а згодом — до сучасного варіанту Яхники, що й було офіційно закріплено радянською владою у 1920 році.

 Про плакучу вербу біля води

Інша поетична версія пов'язана з місцевою природою. Село розкинулося у низині біля річки, де росло дуже багато старих розлогих верб (які в деяких діалектах або під впливом інших мов поетично називали «іва»).

• Коли дув сильний степовий вітер, гілки дерев схилялися до самої води, терлися одна об одну й видавали протяжний, тужливий звук, схожий на тихий плач або скиглення.
• Місцеві жителі казали, що це «іва хникає» (тобто верба плаче).
• Мандрівники здалеку впізнавали це місце за характерним звуком вітру у верболозах, кажучи, що йдуть туди, де «іва хникає», що згодом трансформувалося в Івахники.

Про вередливу козацьку доньку

У часи заснування поселення на березі річки Суха Лохвиця оселився вільний козак. Він мав красуню-доньку на ім'я Іва (або Іванна). Дівчина мала дуже чутливу вдачу, сумувала за старим домом і постійно плакала, коли батько залишав її саму, йдучи у походи чи на полювання.

• Чумаки та подорожні, які проїжджали повз їхній хутір Варвинським шляхом, часто заставали дівчину в сльозах.
• На запитання: «Що там чути на хуторі?», вони відповідали один одному: «Та знову Іва хникає».
• З часом фраза «Іва хникає» злилася в одне слово, перетворившись на назву всього козацького поселення — Івахники.

Куток Баламутівка у селі Яхники (колишні Івахники) має свою унікальну народну історію. Слово «баламут» в українській мові означає бешкетника, бунтівника, того, хто сіє неспокій або заплутує людей.

З усної народної творчості Лохвиччини відомо дві основні легенди, які пояснюють, чому цю частину села назвали саме так:

1. Легенда про козацьких бунтівників («баламутів»)

Найпопулярніший козацький переказ розповідає, що на цьому кутку селилися найбільш непокірні козаки та втікачі. Коли козацька старшина або волосний управитель намагалися нав'язати громаді свої суворі правила чи додаткові повинності, жителі цієї частини села першими піднімали протести. Вони підмовляли сусідів не слухатися наказів, збирали віче та відкрито заявляли про свої права.

• Управлінці та пани бідкалися: «Знову ті заколотники на краю села всю громаду збаламутили!»
• Через це непокірну околицю почали презирливо чи з острахом називати Баламутівкою, а самі жителі згодом гордо перейняли цю назву як символ своєї волелюбності.

2. Побутова легенда про сільських хлопців-ловеласів

Інша, більш легка й жартівлива версія пов’язана зі звичаями українських вечорниць. Розповідають, що на цьому кутку жила неймовірно кмітлива, весела та гостра на язик молодь. Місцеві парубки славилися на всі Івахники своїм умінням «баламутити» голови дівчатам — гарно залицятися, розповідати небилиці та жартувати так, що дівчата з інших кутків забували про все на світі й тікали на вечорниці саме туди.

• Старші люди з інших кутків, шукаючи своїх доньок вечорами, бурчали: «Знову пішли до тих баламутів».
• Так за кутком і закріпилася назва місця, де живуть справжні майстри веселого слова та залицянь.

Мовознавча довідка

З погляду топоніміки, назва також могла виникнути від прізвища чи вуличного прізвиська першопоселенця цього кутка — Баламута (людини з відповідним характером), навколо хати якого згодом розрослася уся вулиця. Подібне розділення великих козацьких сіл на історичні кутки за характером чи прізвищами жителів було традиційним для Полтавщини.

Легенда про козака Сергія та «родинне гніздо»

Найвідоміша легенда переносить нас у часи Лохвицької сотні (XVII–XVIII століття). Переказ розповідає, що на цій околиці села першим отримав земельну правомочність та побудував свій зимовик вільний козак на ім'я Сергій.

• Він був шанованим і заможним господарем, мав багато синів.
• За тогочасним козацьким звичаєм, коли сини виростали й одружувалися, батько не відпускав їх далеко, а нарізав їм землю поруч із власною хатою.
• Хати синів, а згодом і онуків, приростали одна до одної, немов цибулинки, формуючи спільний великий простір — родинний куток. Сусіди та мешканці інших частин Івахників казали: «Пішов на Сергіївку» (тобто на землю козака Сергія та його нащадків). Так назва закріпилася за всією довгою вулицею.

 Легенда про Сім Братів-Вітрівників

Найвідоміша легенда розповідає, що на найвищому пагорбі села колись оселився старий козак-мірошник, який мав сім дорослих синів. Вони були майстрами на всі руки і збудували на пагорбі перші великі дерев'яні вітряки.

Місце було обране настільки вдало, що навіть у тихі літні дні, коли внизу в селі панувала спека й затишшя, на цьому пагорбі крила млинів продовжували невпинно крутитися та молоти зерно.

Люди з усього повіту з'їжджалися сюди по борошно. Казали, що брати знають «секретне слово» і вміють прикликати вітер, або що сам Стрибог (повелитель вітрів) допомагає їм.

Територію навколо цих млинів, куди постійно зліталися сильні потоки повітря, прозвали Вітрівкою, а згодом назва перейшла й на весь житловий куток, що розрісся поруч.

Легенда про річку Глинка.

Колись давно за горбами росли дрімучі ліси. Жила  у тих лісах , що сім'я мала доньку  Лину гарну на вроду, блакитні очі були у дівчини і довга-довга коса. Одного разу на хутір напали татари. Помітивши лісову красуню, вони захотіли взяти її в полон. На захист лісової мавки стала природа: дерева перешкоджали їм,  птахи клювали їм очі. . Та ось отруєна стріла  наздогнала красуню. Дівчина зойкнула , підвела голову до неба, просячи допомоги  у Бога, і впала на землю. І в т ж мить татари кинулись до неї, але руса коса розплелась  і перетворилась на воду, яка понесла бусурман за водою. Зникли вороги під водою, а дівчина так і залишилась вільною, як річечка, Яка має глиняні береги . Звідси і назва річки Глинка.

_ Але серце заходиться болем, коли бачиш занедбані береги цієї річечки. Що сталося, чому повноводна річечка міліє, і міліє з кожним роком? (Відповіді дітей)

Так , справді люди не були справжніми господарями на цій землі, не турбувалися про власну землю. Можливо вам, маленьким, у майбутньому вдасться змінити цей світ і подбати про все, і тоді природа вам обов’язково віддячить.

•          Ще є багато легенд , пов’язаних з нашим рідним краєм. Але ми їх розглянемо на наступних уроках. А що ви вкладаєте, яке значення у слова «батьківщина»?(Відповіді дітей)

Підсумок віршований.

Є багато країн на землі,
В них — озера, річки і долини…
Є країни великі й малі,
Та найкраща завжди — Батьківщина.

Є багато квіток запашних,
Кожна квітка красу свою має.
Та гарніші завжди поміж них
Ті, що квітнуть у рідному краю.

Є багато пташок голосних,
Любі, милі нам співи пташині.
Та завжди наймилішими з них
Будуть ті, що у рідній країні.

І тому найдорожчою нам
Є і буде у кожну хвилину
Серед інших країн лиш одна —
Дорога нам усім Україна!

Робота над  прислів’ями .

Своє ставлення до рідного раю наш народ відтворив  у прислів’ях. Пригадайте і доповніть їх. (Робота в групах)

Рідний край – земний …рай

За рідний край – хоч …помирай.

Нема без кореня рослини, а нас людей без …Батьківщини.

У нас такий край, що й під вишнею …рай.

Рідна сторона – мати, а чужа -… мачуха.

Ось і закінчилась наша мандрівка по легендарних місцях рідного краю. Звичайно, вона  далеко не повна. Цікаві легенди мають інші назви кутків і вулиць, але про них ми поговоримо на натупних уроках. А зараз розгадаємо кросворд.(Робота в парах)

1.Куток, на якому жили неслухняні люди.(Баламутівка)

2. Яке дерево, за легендою, пов’язане з назвою нашого села. (Верба)

3. Як називається вулиця, яка розташована за річкою. (Зарічка)

4.Яку назву має куток, розташований на найвищій горі села?(Вітрівка)

5. З іменем якого козака пов’язана назва однієї з найбільших вулиць села? (Сергій)

6.Назва річки, яка протікає у селі.(Глинка)

- Сьогодні ми з вами доторкнулися своїм серденьком до легендарної минувшини рідного краю. А для чого ми це робимо? У щоденник вражень запишіть, яке завдання ви б визначили для себе? Намалюйте, що вам запам’яталося .

І, роблячи висновок, треба сказати, що про назву села, час виникнення, історію ми знаємо все-таки дуже мало, а дізнатися можна більше. Для цього потрібно проводити археологічні розкопки на його території. Немає сумніву, що і серед вас, любі діти, знайдуться охочі стати археологами, й оді ви розповісте нам про наше село. Але для цього треба багато вчитися,багато знати. То ж нехай вам щастить!