Урок "Милосердя Святого Миколая у творах Ірини Калинець"

Урок 2

Милосердя Святого Миколая у творах Ірини Калинець

Народилася 6 грудня 1940 року у Львові в робiтничій сiм’ї. Закiнчила Львівську СШ № 87, згодом — вiддiлення слов’янських мов Львiвського державного унiверситету ім. І. Франка. Уже з часу навчання в унiверситетi потрапила пiд нагляд КДБ. У січнi 1972 року була заарештована одночасно з В.Чорноволом, С.Шабатурою, В. Стусом та iншими відомими нині громадськими дiячами. Засуджена за «антирадянську агiтацiю й пропаганду» на шiсть рокiв таборів суворого режиму (Молдовія) та три роки заслання (Читинська область). У звинувачувальний вирок увiйшли самвидавiвськi поетичнi збiрки  - «Дорога вигнання», «Оранта», «Гротески» та ін. Поетичний доробок побачив свiт у Нью-Йорку ще пiд час перебування Ірини в ув’язненнi. Тодi ж почала писати дитячi казки.

Пiсля вiдбуття термiну повернулася до Львова, працювала в обласному Будинку вчителя. У 1987 роцi розпочала випуск культурологiчного самвидавiвського журналу «Євшан-зiлля», одночасно публiкувала свої твори в самвидавiвських часописах «Український вiсник», «Кафедра», а також у виданнях української дiаспори («Сучасність», «Визвольний шлях» та ін.).

З 1988-го органiзовувала літературнi вечори, зокрема, присвяченi В. Стусові, Б. Антоничу. Активiстка заснованого наприкінцi 80-х рокiв «Меморiалу», громадської органiзації Рух, жiночого християнського товариства «Милосердя» та iн. У 1990-му її було обрано депутатом Верховної Ради України. У цьому ж році Ірина Калинець очолила Львiвське обласне управління освіти. За два роки працi на цiй посаді введено нові програми з iсторiї та географії України, української мови та літератури, організовано низку гiмназiй та лiцеїв, зокрема ліцей ім. Героїв Крут.

3 1990 року Ірина Калинець почала друкувати твори в офiційних виданнях України — у перiодицi з’явилися фантастичні оповiдання, новела «Повернення», вiршi та вiршовані сценарії  вертепiв, казки для дiтей, публiцистика (бiльше сотнi статей, вiдгукiв, заяв на рiзнi теми полiтичного й культурного життя в Українi, написаних у 1990— 2001). 1992-го у США в українському видавництвi вийшла книжка «Поезії», 1993— казки для дітей «Лелека і Чорна хмара» 2002— казка «Пiмбо-Бімбо» 2001 — «Казки дитячого телефону» 1995 — вибранi поезії «Шлюб iз полином» 1997 —детектив «Вбивство тисячолітньої давності» та новели. У 1999 році вийшла друком монографiя «Гуни — нащадки Ізраїля» (про першi державнi формування на територiї Схiдної Європи та Пвнiчного Кавказу). Наукове визнання здобула праця «Студії над “Словом о полку Ігоревім» 1999). 2000- го вийшов у свiт науково-популярний нарис «Загадки хрещення України-Русі».

У 1998 році Ірині Каличець присвоєно титул «Героїня свiту» (США, Ротчестер).

Нагороджена орденом Княгинi Ольги ІІІ ступеня (2000 р.).

 

 

                                      СВЯТИЙ МИКОЛАЙ

 

   Коли заснуло тихе мiсто згасло останнє освiтлене вiкно, вийшов на вулицю чоловiк. Старенький сумний чоловiк. Принцеса Ночi, яка зi срiбним дзвiночком пливла в колi Мiсяця, здивовано глянула на нього:

   — Чому ви не спите, дiдусю?

   — Це ж моя нiч! — старенький у задумi потер чоло. — Колись, — вiн щедрим жестом обвiв усе довкола, — ходив я разом iз зоренятами-янголятами вiд хати до хати, носив дарунки дiтям, аби знали вони, що зима минеться, що весна воскресне i щедрi соки забуяють знову...

   —Хi-хi, колись! — задзвеніло-заскреготiло з хмари, аж Принцеса Ночi невдоволено стрiпнула дзвiнком.

   Дiдусь насварив пальцем рухливй хмарцi, з якої звисали начищені до блиску ратицi чортеняти Лежебоки:

   — А хіба тобi зле було ходити з мною, ласуне? Лише тому, що ти нечемний, дітей лякав, поїдав ти цiлий мiх обаранків*!

   —Ох, то вони Колоксай-Миколай, ви Святий наш Миколай?— зашепотiла Принцеса Ночi.

   — Я колись був ним, — похитав головою дiдусь. —А нині мене нема.

   —Хi-хi-хi! —задригав ратицями Лежебока.

   —Тож як нема? -  здивувалася Принцеса. — Я ж бо вас бачу. Я ніколи не сплю!

   — Якби я мiг померти, — сказав дiдусь, — я б помер! Усi довкiл кажуть, що я вигадка, легенда, що дарунки купують батьки, що мою роль грають артисти.

   — Невже можна грати ролю того, кого нема? — знову здивувалася Принцеса Ночi. — Ось мене теж представляли в театрi, але ж лише тому, що я є. Артистка була в срiбнозорій сукнi, значно гiршiй, нiж моя, але на те нона й артистка.. Уявляєте, що сталося б, якби мене не було? Цiлий день, i вся ніч — також день! Жахливо!... Нi, нi, Святий Отче, не вас нема, а в людей пам’ятi нема. Носiть свої дарунки...

    - Не маю дарункiв для нинiшнього часу, розвiв руками Миколай. - Бо ж мої дарунки — добре слово, ласкава пiсня, барвистi кольори, нiжнi звуки. Хто нині хоче таких дарункiв?

    - Золото, срiбло, найдорожчi ласощi, багато одеж — хiба це є? Я не бачу їх! Я не бачу їх! — закричала Принцеса Ночi. — Без кольору, без запаху, без звуку, без пiснi й слова — як жити на свiтi? Святий Отче, iдiть у поле — там почують вас вiтер i кущ, дерево i травинка, що дрiмає пiд зимовими шатами. Поки є ще хоч один живий пагінець на землi — носiть свої дарунки!

   І вiн пiшов у поле, у заметене снігом холодне поле. За ним чорнiло мiсто гостроверхими дахами будинкiв, дротами телеантен i височiла, наче диригент, струнка й химерна телевежа.

Заспане Опудало обтрусилося зi снiгу:

    — Добрий вечiр, дiдусю! Куди це ви серед ночi?

    — Дарунки несу! —сказав Святий Миколай i погладив рукою Опудало.

   Затрiпотiв розмаїто солом’яний брилик, блиснула новизною заношена маринарка — ох, бравий легiнь-молодець опинився перед Святим Миколаєм, аж горобцi злякано заворушилися в його капелюсi.

   — Цитьте, каверзнi! — блиснув усмішкою Легiнь, пiдхопив палицю, що вмить стала топiрцем. — Гречно дякую, Отче Миколаю, за щедрий дарунок!

   — Чи ба! — прошепотiло щось поруч. — А я думав: опудало воно та й опудало! Чи ба! — i порожнiй солом’яний Снiп вигрiбся з-пiд снiгу.

   — То добрий хлопець, — сказав Легiнь. — Люди забули його на полi, вiн осипався iз зерна i лишився отак зимувати поруч зi мною. Ми собi часто ночами гуворимо…

   Святий Миколай погладив Снiп! О, диво! Як виструнчилося його тiло, як наповнилися зерном колоски, розхилившись у всi боки, нiби велична корона. Сам Снiп-Король, сам Дiдух-Король стояв перед ними!

   — Ох-ох! — зiтхнули зоренята. — Диво! Диво! — i злинули яскраві на важкi колоски.

    - Що ж, тепер iдiть до дiтей, — сказала Принцеса Ночі. — Я певна, що вони привiтають вас, адже понад усе в свiтi дiти люблять не ласощ, навть не іграшки, а диво-казку!

   —І я з ними! — зiрвався з хмарки Лежебока, та так, що штурхнув у бiк сусiдку-зiрочку. Зірочка таки не втримала рiвноваги i тихенько покотилася далі, аж ударилася об чиєсь вікно.

   Від цього звуку здригнувся Дмитрик. Хто там ходить попiд вiкна? Може, Снiгова Королева? Хто там? По той бiк шиби виднiлася чиясь стрипiхата голова, а поруч — нiби князь у коронi. І ще хтось вистрибує-витанцьовує на снiгу,

   Хлопчик мерщiй відчинив вікно.

    - Добрий вечiр! Чемно привiтався Легiнь. - А ми до тебе в гостi. Зі Святим Миколаем.

   Хлопчик здивовано глянув на дiдуся:

   —А де ж ваша патериця? Де ризи? Корона?

   — Немає, — розвів руками Святий Миколай. — Я ж бо не артист!

   Дмитрик запросив гостей до хати.

   — Зараз щось придумаємо, — загадково мовив вiн. Лиш зайшли всi до кiмнати, як горобцi покинули Легiнiв бриль всiлися на столi довкруг миски з хлiбом. А Лежебока взявся рахувати цукерки в кришталевiй вазі:

   — Раз, два, три — моє. Раз, два, три моє...

   — Тихше ви, ненаситнi! — прикрикнув Снiп-Король на верескливих горобцiв, а Легiнь вiдiгнав Лежебоку.

   — Корону i рясу зробимо з кольорового паперу, в мене його досить. А за патерицю, Отче Миколаю, візьмiть татiв кийок! — надумався Дмитрик.

   Що це? Невже це паперовi корона і ряса iскряться так, що аж очам боляче? Невже це таткiв кийок розцвiтае диво-квітами? Вже не старенький дiдусь, а величний i мудрий добродiй — Святий Миколай перед ними!

   — Якби вас побачила Оксанка, — захоплено мовив Дмитрик, — нона б утiшилася, як i я!

   — То ходiмо, задзеленчали зоренята-янголята.

   — Я вiзьму їй казки Андерсена, — сказав Дмитрик, — на память про цю нiч...

   Оксанку в цю нiч мучило сумлiння: вона сьогоднi весь день сачкувалася нi разу не дала санок Дмитриковi. Побачивши Дмитрика на порозi своєї кiмнати, дiвчинка випалила:

   — Завтра будеш санкуватися, скiльки схочеш! Ой, хто це?

   Затанцював по хатi Легінь, заспiвали зоренята-янголята, а статечний Сніп-Король розповів про Миколаєве свято. Дмитрик подав Оксанцi книжку. І тут вигулькнули з неї i брати-царевичi з сестрою, i Кай з Гердою, i олов’янi солдатики, і китайський соловейко. Вони стали кружка повели танець довкола захоплених дітей, а потiм знову сховалися у книжку.

   — Ходiмо до Оленки! Я подарую їй свою ляльку, адже я вже велика, а Оленка ще мала!

   I  пiшли вони всі вiд хати до хати... Все росла й росла їхня ватага, i сягали піднебесся їхнi дзвінкi голоси, i привiтно видзвонювала їм Принцеса Ночi,..

   — Наснилося, — сказала вранці мама Дмитриковi, вислухавши його розповiдь. —Але, справді, де твоя книжка?

   — Чи знаєш, мамо, як пахне снiп у полi? Я знаю! — сказав одного разу Дмитрик.

   — Пахне снiп? Може… Я вже й забула, — призналася мама.

•     Ось горобчик прилетiв, просить їсти! —Дмитрик відчинив квартирку, — Чуєш, що вiн говорить?

   —Говорить? Не вигадуй!

   Але хлопчик вже простягнув пташцi долоню з крихтами хлiба. Горобчик процвiрiнькав «дякую» і почав довiрливо клювати...

   - Чуєш, мамо, квiтка росте! — Оксанка нахилилася до землi й розгребла снiг. Тендiтний пагiнець уже пробив землю...

    - Влiтку я принесу тобi вiнок з польових квітiв, — сказала Оленка своїй мамi. —І ти будеш справжня королева!

    Справдi, коли настало лiто, Оленка сплела для мами вiнок з польових макiв, волошок i ромашок. Мама глянула в дзеркало — не впiзнала себе: краще за найдорожчi прикраси сяяли на головi польовi квiти...

   — Якесь диво сталося з нашими дiтьми пiсля тої зимовоi ночі, — якось призналися собi батьки. — Бачать те, чого ми не бачимо, чують те, чого ми не чуємо.

   — .. .Наспiвав менi пiсню жайворонка...

    - ...А моя сказала, що найкраще золото — квiти...

   — ...А мої до зiрок щось шепочуть, i вони їм блискають у вдповiдь...

   Що ж сталося тої дивної ночi? Якi дарунки принiс Святий Миколай? Вслухайтеся, дiти, i ви також зустрiнете його. А як не зустрiнете, то почуете його голос — у шепотiннi зерна, що переживе зиму, в тремтiннi гiлки, що розцвiте навеснi, у музицi зiрок, чию мелодію повторить соловейко... Бо не тліннi дари носить Святий Миколай, а творчу уяву вашим очам, силу рукам i вiру та любов серцю!

__________________

• Обаранків – бубликів.

 

Завдання

І. Огляд малюнків на тему: « Подарунки, які я хочу одержати від Миколая»

 

ІІ. Оцінювання учнями власної поведінки і заслуги перед Миколаєм.

 

ІІІ. Вибіркове читання.

1.читання в особах розмови між Миколаєм , Принцесою і чортиком.

- Яким виступає Миколай?

- Як переконувала Принцеса Ночі Миколая, що його подарунки дуже важливі?

2  читання в особах « в полі»

- Яким виступає Миколай?

- Як ставляться жителі поля до старенького чоловіка7 чому?

3.  читання в особах уривку «між дітьми»

- Як хлопчик зустрів Миколая?

- Як Дмитрик вирішив допомогти старенькому Миколаю?( зачитати рядки)

ІV. Вправа « Сенкан»

Хлопчик       Який?  Добрий, щирий …

                      Що робить? Допомагає одягнути Миколая, забуває   образи  від Оксанки, …

                       Нагадує …

V.  Характеристика Миколая за опорними словами:

Сумний      бідний       ставало добрішим, веселішим      люблять діти  не тлінні дари         добре впливає на дітей

 

VІ. Гра « Продовжіть речення»

Діти змінилися, бо …