Конкурс розробок «Вчительська десятка»
Розробки додавай – подарунки вигравай!

Урок мужності «Героям слава!»

Про матеріал

Розробка виховної години про героїв АТО Корсунщини. Відомості про початок війни на Сході України, її перебіг.

Перегляд файлу

Урок мужності «Героям слава!»

  (Вшанування учасників АТО на сході України)

Мета: узагальнити відомості про воєнні дії на сході України, ближче познайомитися з героями-земляками учасниками АТО, вшанувати пам'ять загиблого односельця Тимченка Олексія;

формувати патріотизм українського громадянина, почуття гордості за відважних захисників Вітчизни;

 виховувати любов до всього українського.

Хід заняття

І. Слово вчителя.

   Дорогі старшокласники! Ви знаєте, що зараз в нашій школі проходить тиждень гідності та свободи. Це не випадково, бо саме в ці дні чотири роки тому почалися події, які стали початком революції Гідності. Ми знаємо про події на майдані, Небесну сотню і війну, яка триває і дотепер. Сьогоднішній урок мужності має назву «Героям слава!» Мова йтиме про сьогоднішню війну, її героїв, тих, хто не пошкодував найціннішого – своїх життів заради нашої з вами свободи і свободи нашої України.

ІІ. Поетична хвилинка.

Знову здригнулась земля
Від вибухів, плачу й прокльонів
Знову московська орда 
Підлізла до наших кордонів.

 

Пробачте, мамо, я не прийду на вечерю,
Не лийте сльози, серце не міцне.
Хтось мусить захищати рідну землю —
Для цього доля вибрала мене.
 

Батьку, пробачте, зараз чи ніколи —
Ви ж бачите самі усю біду.
Ми діти України, ми соколи —
У шию гнатимемо ворога орду.
 

Згадайте, ви ж самі мені казали:
«Країну захищай — вона свята».
Пильнуйте маму, щоби там не стало,
І бережіть її — вона у нас одна.
 

Пробач мені і ти, мій менший брате,
Найближчим часом не зіграємо в м’яча.
Так сталося — я їду воювати.
Сам зрозумій, назад шляху нема.
 

Тобі ж передаю я естафету:
Будь сильним й бережи сім’ю.
Так важко покидати рідну хату,
А ви ж моліться — я до вас верну.

Перегляд відеоролика К. Бужинської   «Солдат України»

ІІІ. Слово вчителя.

      23 роки  Україна не знала війни. Наш народ пишався тим що у буремні 90 – ті,Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер.  Третій рік в Україні іде АТО, насправі - війна, на якій майже щоденно гинуть люди. Донедавна ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні – Героям слава»,а тепер вони набули нового змісту.

       Наразі вже точно зрозуміло,кому ці слова адресовані,і ні в кого немає сумнівів,що ці герої – хлопці що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери, завдяки яким  наша армія вижила в перші місяці війни і чия підтримка є дуже важливою і сьогодні.

       Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням,  це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини, а також є засвідченням справжнього патріотичного подвигу.

 

ІV.Воєнна хронологія (Повідомлення учнів).

     1 учень. У перебігу збройної агресії Російської Федерації від її початку 27 лютого до сьогоднішнього моменту можна виокремити кілька фаз.

        У першій фазі відбулося силове захоплення російським спецназом приміщень Верховної Ради та уряду Автономної республіки Крим, яке супроводжувалося:  введенням на територію півострова російських збройних формувань, особовий склад яких не мав розпізнавальних знаків; – блокадою Чорноморським флотом Російської Федерації українських портів, де перебували кораблі Військово-Морського флоту України; – створенням та озброєнням формувань найманців із числа місцевих жителів та їх використанням разом із особовим складом підрозділів Збройних сил Російської Федерації, розташованих у Криму. Далі відбувся псевдореферендум про входження півострова до Російської Федерації. 17 березня, розпущена постановою ВР України Верховна Рада АРК проголосила Крим незалежною державою, а 18 березня самозвані його представники підписали з президентом РФ Путіним договір про включення автономії до складу Росії. Інакше кажучи. Росія анексувала частину української території – півострів Крим.

     2 учень. Друга фаза збройної агресії РФ проти України розпочалась у квітні 2014-го, коли контрольовані, керовані й фінансовані російськими спецслужбами озброєні групи проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014- го) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014-го). Протягом травня 2014 року їхні самозвані лідери (серед яких було багато російських громадян) у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом тих «референдумів» і задля підтримки незаконних територіальних формувань на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, очолювані кадровими офіцерами Головного розвідувального управ-ління Генштабу Збройних сил РФ, парамілітарні формування російського козацтва, укомплектований чеченцями – громадянами Російської Федерації сумнозвісний батальйон «Восток», а також задіяні такі озброєні групи найманців, як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньою участю розпочалися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, напади на частини українських Сухопутних військ та літаки Повітряних сил України. Контрольовані, керовані й фінансовані Російською Федерацією збройні формування, задіяні в агресивній війні проти України, регулярно підживлювалися російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців ЗС РФ та постачанням зброї і військової техніки включно з танками, артилерійськими системами, засобами протитанкової боротьби та сучасними зенітно-ракетними комплексами. З липня 2014 року підрозділи Збройних сил України почали зазнавати систематичних артилерійських обстрілів, які велися з території Російської Федерації.

3 учень. Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014-го масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних сил РФ, зокрема тих, що входили до складу 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно- десантних військ. Задіяння регулярних ЗС Російської Федерації у збройній агресії проти України су- проводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, у яких, зокрема, містився такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)». На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня у зв’язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову Україну із застосуванням своїх регулярних Збройних сил».

V. Слово вчителя.

  Подальші військові події розгорталися «на наших очах». Майже зруйнованій українській армії було важко протистояти ворогові. Солдати не були забезпечені найнеобхіднішим. Проте Путін не сподівався, що на захист України піднімуться прості люди. Виявлять бажання захищати Україну тисячі добровольців. Одним із них виявився наш земляк корсунець Роман Сокуренко.  Роман отримав важке поранення 10 серпня під Іловайськом. Він не міг залишити вмирати поранених друзів. Вони були бойовими товаришами – "Світлячок", "Береза" і "Сокіл" (такий позивний був у Романа). З простреленим животом Сокіл витягнув з-під обстрілу двох товаришів. На жаль, їх поранення були смертельними.Про смерть Романа батькам повідомляли тричі. Але Роман вижив. В Україні йому зробили безліч операцій. 3 вересня його відправили на лікування до Німеччини. Однак і німецькі лікарі виявилися безсилими. У військовому госпіталі Бундесверу міста Ульм Роман Сокуренко помер. Роману було всього 31 рік. Зараз переглянемо відео з піснею. присвяченою трьом товаришам: «Березі», «Світлячку» і «Соколові». У фільмі вони живі…

Перегляд відеоролика  «Пам'яті добровольців»

 

VІ. Слово вчителя про воїнів-стеблівчан.

  В країні оголошено часткову мобілізацію. Тисячі чоловіків були призвані на військову службу. Відбулося кілька хвиль мобілізації. Низький уклін цим людям і їх родинам, адже вони першими відчули на собі тягар війни. Батькові нашого однокласника Вадима Виноградову Володимиру Юрійовичу теж довелося стати тимчасово солдатом. Більше року чоловік був на війні, переніс контузію, після якої знову повернувся до своїх побратимів. Володимир Юрійович - простий чоловік, надзвичайно скромний, не любить підвищеної уваги до себе. Він вважає, що не зробив нічого особливого, тільки виконав свій обов'язок чоловіка – пішов захищати свою країну, свою родину від ворога. Таких, як Володимир Юрійович, у Стеблеві на сьогоднішній день більше 40 осіб. Це наші земляки-односельчани, які хто за призовом, а хто і добровільно стали учасниками АТО. З їхніми прізвищами ви можете ознайомитися на стенді, розміщеному на другому поверсі нашої школи.

      Хочу ще звернути увагу на прапор, який ви бачите. Його подарував учням нашої школи теж наш односелець учасник бойових дій Гарькавенко Юрій. На ньому ви побачите побажання учням і йому самому від Юрієвих побратимів. Зверніть увагу, написи зробили люди з різних куточків нашої країни  і різними мовами, проте їх об'єднала спільна мета – визволення Батьківщини.

 

VІІ. Сторінка пам'яті «Вічна слава героям. Тимченко Олексій».

      Учитель. Окремою сторінкою пам'яті сьогодні стане згадка про нашого земляка, колишнього учня нашої школи, Тимченка Олексія Степановича. Незвично вживати таке звертання до 22-річного юнака, свого учня, але своїм подвигом він заслужив цю шану. Сьогодні у нас присутні рідні Олексія, його сестри.

     Повідомлення учнів.

      27 березня 2017 року страшна звістка блискавично облетіла наше селище. Ніхто не хотів вірити в неї, сподіваючись на помилку чи неправдиві чутки. Проте сподівання на краще швидко розсіялись: наш односельчанин Олексій Тимченко загинув. Неоголошена війна раптово обірвала життя юнака, принісши горе і до Стеблева. А вже увечері ми побачили репортаж про трьох бійців, які загинули, виконуючи бойове завдання. І фото нашого Олексія.

       Репортаж  на ТБ каналу СТБ, програма «Вікна. Новини» «Трагічна доба у зоні АТО» від 27.03.2017. В цьому сюжеті ми побачимо місце, де служив Олексій, його бойову машину, почуємо його командира.

Відео репортажу.

  «26 березня неподалік Авдіївки 72 ОМБР втратила 3 воїнів. Бойовики прицільно б'ють по наших позиціях з великокаліберних кулеметів і мінометів. Яке ж завдання виконували бійці? Четверо армійців виконували бойове завдання на позиції, працюючи на зенітній установці. Помітивши ворожий безпілотник, армійці відкрили вогонь. В цей же момент терористи з мінометів почали бити по них. Хлопці зістрибнули з автівки і спробували сховатися в бліндажі. Троє встигли забігти в бліндаж, а четвертий - ні. Доля розпорядилася так, що той, що не забіг, отримав контузію і залишився живим. Побратими, що забігли в бліндаж, загинули від щільного прицільного вогню»

 

АНДРІЙ ГОНЧАР, заступник командира зенітного дивізіону 72 ОМБР

«Є люди, які багато говорять і обіцяють, та нічого не роблять. А є такі, хто мовчки виконує свою справу. Ці хлопці не чекали на зміни. Вони не чекали на стабільність, яка «впаде з неба». Люди дії, вони були там, на нулі. Відстоювали Батьківщину. Тримали мирне небо над нами. На війні, на жаль, трапляється і так, що солдат, сержант чи офіцер змушений принести в жертву найцінніше - власне життя. Це свідомий вчинок Людини і Громадянина, який поставив інтереси України, суспільства, бойових товаришів, рідних людей понад власні інтереси та природний інстинкт самозбереження. В усі часи, в усіх культурах такий вчинок називався словом Героїзм, на який здатна лише Надлюдина. Військовий Олексій Степанович Тимченко. Його ім'я назавжди закарбовано у Літописі втрат Української армії.

Олексій Степанович Тимченко народився 25 серпня 1994 року у нашому селищі  Стеблів. До дев'ятого класу навчався у нашій школі. Серед рослих однокласників довго залишався найменшим, непоказним. Не любив підвищеної уваги до себе, був скромним, сором'язливим. Навчання давалось важко, проте Альоша любив працювати фізично, був активним учасником трудових десантів по прибиранню шкільного подвір'я, особливо старанно працював, коли його класові доручали впорядкувати пам'ятник загиблим воїнам-односельчанам. Ніхто тоді не міг уявити, що через декілька років знову буде війна, і нові герої, які ціною власного життя захищатимуть рідну землю. І серед них буде Тимченко Альоша. Сором'язливий і трохи боязкий, він виявився дуже сміливим, прийнявши рішення піти захищати незалежність та цілісність Української держави.

Життя хлопця не було простим, траплялося всього, та очевидно, що опинившись віч - на віч зі смертю, юнак змінив свої життєві цінності. Про це яскраво свідчать записи на його сторінці «В контакті»: « Ти починаєш ставитися до життя інакше, коли знаєш, що можеш не повернутися з війни додому». За день до смерті, ніби передчуваючи її, Олексій написав: «Мені не страшно загинути. Десь там мене чекають справжні друзі, які вже загинули за мене».

   На війну хлопець  пішов добровольцем. Свою військову біографію розпочав влітку 2016-го у військовому навчальному центрі «Десна», посада -стрілець-навідник зенітної установки 23-2. Потім уклав контракт із ЗСУ на три роки. Друзі та побратими зазначають, що його сильною рисою була витримка: навіть крізь біль, зціпивши зуби, він йшов до мети, не ниючи, не жаліючись, а - жартуючи. Воїном був сміливим та відважним, не боявся війни, не боявся загинути, завжди рвався на бойові виїзди - прагнув помститися за раніше загиблого бойового друга. Незадовго до загибелі отримав поранення, але залишився     на   « нулі»,     бо     не    міг    кинути побратимів.

    Сім'я залишилася без сина, брата... Добрий, хороший, щирий хлопець з простої української сім'ї... Земляки з почестями провели в останню дорогу Олексія Тимченка. По дорозі Бійця проводжали люди, стоячи на колінах.

    Поховали героя на цвинтарі селища Стеблів. 22 травня 2017 року наш земляк Олексій Степанович Тимченко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Пишаємося своїм героєм і низько схиляємо голови перед його світлою пам'яттю.

Хвилина мовчання. Пропоную вшанувати хвилиною мовчання пам'ять Тимченка Олексія і всіх наших воїнів, які поклали життя за мирну і щасливу Україну.

Бесіда з рідними.

 

VІІІ. Слово вчителя.

   Тема героїзму, патріотизму актуальна сьогодні як ніколи. І герої не десь, а поруч з нами. Про них складають пісні, знімають фільми. Наш односелець Лисенко Сергій, який працює методистом районного Будинку культури змонтував документальний фільм під назвою «Воїни АТО Корсунщини». В цому фільмі є згадка про загиблих земляків і розповідь про чотирьох бійців, які отримали тяжкі поранення, але залишились живими і зуміли не втратити бойового духу. Це Вадим Мазніченко,Іван Журавльов, Руслан Фрізін, Андрій Зозуля.

Перегляд уривка відеофільму «воїни АТО Корсунщини». Історія Вадима Мазніченка .

 

Сьогодні ми не можемо не згадати людей, які добровільно, не за винагороду, виконують не менш важливу роль, ніж солдати. Це волонтери,які доставляють  нашим воїнам майже усе необхідне – від їжі і одягу до військового спорядження. Українці в стислі терміни змогли мобілізуватися і віднайти резерви там, де ніхто і не сподівався. Саме прості люди виявилися найбільшими патріотами, здатними на реальну допомогу. Ми з вами теж брали участь в кількох акціях на допомогу бійцям української армії, які організовувалися Корсуньським волонтерським об'єднанням на чолі з координатором Людмилою Сімшаг при активній участі священника УПЦ Ростислава Била. Можливо, хтось читав на сторінках районної газети розповідь про останню поїздку Корсунських волонтерів в Дебальцеве, де служили багато наших земляків. Згадаємо деякі факти з неї…

 

ІХ. Підведення підсумків.

1.Інтерактивна вправа «Мікрофон»

_ Яке враження справив сьогоднішній урок?

-Що найбільше вразило?

 

2. Слово вчителя.

  Події останніх  років стали для нас хоча й не оголошеною, але справжньою війною. ЇЇ жертви ідуть на тисячі, як військових, так і мирного населення. Уже всім зрозуміло, що кінець ще далеко. Але ця війна, безперечно, ввійде в історію як Вітчизняна війна проти зовнішньої агресії. За Україну, за її волю, за честь і славу, за народ. За Незалежність.«Вітчизняна» вона тому, що на захист Батьківщини піднялися всі – від малого до старого. Боротьба за перемогу стала всенародним рухом, справою всіх і кожного. Переконана: битва за Україну, за Незалежність завершиться для нас успішно - завдяки загальнонаціональній солідарності, помноженій на мужність та героїзм наших воїнів. У важких виснажливих боях народилося нове українське військо. Воно сильне не лише зброєю та хистом, але й потужним патріотичним духом. Словосполучення «захисник Вітчизни» перестало бути абстрактним ритуальним висловом. Воно наповнилося конкретним змістом.

Х. Перегляд відеоролика  «Коли закінчиться війна»

 

 

Залишити відгук до розробки

Ця розробка бере участь у конкурсі «Класні керівники – супергерої». Її оцінювання доступне лише учасникам конкурсу. Деталі та умови участі.

Оцінки та відгуки
Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
docx
Додано
28 січня
Переглядів
75
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку