Урок мужності «Лиш той життя й свободи вартий, хто йде щодня за них у бій»до Дня гідності та свободи. Презентація книги Світлани Талан «Оголений нерв»

Урок мужності

 

«Лиш той життя й свободи вартий, хто йде щодня за них у бій»до Дня гідності та свободи. Презентація книги Світлани Талан «Оголений нерв»

Мета: вшанувати патріотизм і мужність громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року-лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів України та її європейського вибору,  прищеплювати любов до Батьківщини, зберегти та донести до учнів об’єктивну інформацію про доленосні події в Україні початку ХХІ століття,  розвивати бажання стати гідними громадянами України.

Оформлення: виставка плакатів «Наш дух не зламати, свободу не вбити!», виставка учнівських творчих робіт «Наш пошук і творчість тобі, Україно!», двоє учнів тримають прапор України, привезений з АТО волонтерами, з підписами та побажаннями учням від воїнів.

Вступне слово вчителя:

Відео «Доборолися»

21 листопада вся Україна святкуватиме День Гідності та свободи. Варто нагадати, що  це свято є наступником Дня свободи, заснованого через рік після Помаранчевої революції, згодом скасованого Януковичем, а 2014–го року знову повернутого до календаря знаменних дат уже як День Гідності та Свободи.

Давайте пригадаємо , якими ми були , скажімо, у 1990-х рр.? Кожен сам по собі, а тому дозволили витирати об себе ноги, розтринькали багатство, створене попередніми поколіннями, допустили до влади пройдисвітів. І лише восени 2004-го року гонор українців склався в єдине ціле – національну гідність. Виявляється, що в такому випадку, за законами суспільного розвитку відбувається вибух. Про нас заговорили у світі: «А українці таки народ!» Але потім ми знову дали волю олігархам, бюрократам, хабарникам, самодурам. І от 2013-го – новий спалах гідності, ще яскравіший за попередній. У нас вийшло. Показали негідникам на двері. Можемо , якщо захочемо. Світ був у захопленні й замилуванні: «А вони таки класні, ці українці – не співучі раби, а горді козаки…»Бідний, виявляється теж має гідність.Хтозна , що робила б наша відроджена гідність далі, може взялася нарешті за бюрократів, казнокрадів, але Путін не дав їй вибору, він спробував продовжити справу Януковича , який намагався втоптати нас у багнюку. Не визнав за українцями права на самовизначення, на власну мову, культуру, історію.

На противагу   український народ відчув потребу в єднанні, повірив у своє майбутнє і довів, що у нації, яка вийшла на Майдан і заявила, що спроможна на захист своєї свободи, є велике серце і високий дух.

Революція Гідності кардинально змінила напрямок розвитку держави та суспільства, згуртувала свідомих, зрілих громадян – справжніх патріотів Батьківщини. Але шанс на зміни дістався нам дорогою ціною – ціною люд­ських втрат. Вічною раною на серці кожного українця буде пам’ять про героїв Небесної Сотні, кожен з яких віддав за свої переконання найвищу ціну – власне життя.

 

Ми вшановуємо всіх, хто загинув, захищаючи незалежність та свободу України. Ми віримо в перемогу наших військових, які з почуттям гідності, патріотизму нині воюють на сході України, захищаючи її територіальну цілісність, відстоюючи ідеали свободи і демократії як найвищої цінності сучасного цивілізованого суспільства.

Останнім часом українська книга в бібліотеці користується великим попитом. В тому числі і книги Світлани Талан, які ніколи не залежуються на полицях.

 Урок мужності побудований у формі презентації книги укр. Письменниці, яка писала події про справжніх українців від початку майдану до війни на сході України.

Світлана Талан — українська письменниця. Пише романи в жанрі «реальних історій», які їй підказує життя. Усі її твори на гостросоціальну тематику. Незмінним лишається єдине: головна героїня її книжок — жінка-українка, вольова, зворушлива, ніжна, чуттєва, яка іноді помиляється, але її завжди веде за собою любов: до чоловіка, до дітей, до батьківщини.

Світлана Олегівна Талан  мешкає у Сєвєродонецьку. Вона не залишила рідне місто в найчорніший час, пережила окупацію й почала писати книгу про Донбасс.Саме тоді робота над текстом рятувала. Лише занурившись у творчість із головою, можна було хоч якось відволіктися від гуркоту обстрілів та подиху смерті.

 Книгу  "Оголений нерв" читати спокійно не можна. Із перших сторінок поринаєш у світ Майдану, АТО, справжніх патріотів , які люблять свою Вітчизну  і бажають жити тільки в Україні.

Мирне й спокійне життя, міцна родина, вірні друзі... Усе, що здавалося непохитним, перевернулося догори дном. Війна роздирає навпіл усі зв`язки, і рідні люди й вірні друзі стають ворогами...
Кілька місяців 2014 року Сєвєродонецьк перебував під владою ополченців. Цей короткий проміжок часу став нездоланним для родини Насті Агафонової. Син, запальний прихильник Майдану і патріот України, боротиметься із сепаратистами, а дочка — вступить до ополчення... Так само розійдуться й шляхи друзів Геннадія, нерозлучних змалечку хлопців. Бо війна проходить і по родинах, і по душах..

Учитель: Цитата з книги:  сторінка 7 «Я почала писати цей роман , коли…»

Минув другий  рік із того моменту, як загинули вони – герої, яких народила революція  Майдану. Чим була революція для кожного з нас? Для когось прогулянкою, для когось війною. Але в першу чергу Майдан став випробуванням на цінність особистості  людини, виміром людяності та гідності.

Учитель: Син головної героїні з Донбасу також їде на майдан. Після повернення пораненим додому розповідає друзям…Про майдан цитата з книги ст. 60-61

Відеофільм

Учитель: Якщо тебе справді засмучує ненависть у світі,не плач і не втрачай надії,а зроби щось, хай навіть маленьке! Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

(Хвилина мовчання)

Кліп «Небесна сотня»

Учитель. «…..Події, з часу яких минуло два роки , назавжди вкарбувалися в історію України, в серце кожного українця. Герої, котрі віддали своє життя за краще майбутнє, допомогли усвідомити багатьом людям, мені в тому числі, що таке патріотизм і те, що за себе і свою державу потрібно боротися, бо вона того варта…»Ми не можемо цінити те, що маємо сьогодні. Лише з утратою приходить усвідомлення цінності того , що мали. І тоді з'являється бажання повернути втрачене, щоб воно було завжди з тобою, і берегти надалі як зіницю ока.

Ведучий 1: І до цих пір на території нашої держави немає спокою, після Майдану  розпочалися військові дії на Сході України, в ході яких було втрачено вже кілька тисяч життів солдат та мирних жителів, серед яких наші земляки: Мокляк Олександр , Максим Збицький, Василь Писаренко, Віктор Ходак.

Учитель:  З квітня на ОДТРК «Лтава» стартував проект «Лицарі Небесної варти». Кожна історія – це розповідь про героїчний вчинки наших земляків, які воювали в зоні АТО та поклали своє життя за Україну, за нас, за тих, хто тут, сьогодні мирно живе.

 

 «Розуміння того, що потрібно увічнити пам'ять наших героїв-земляків не залишало нас давно і ми вирішили створити цей проект. Військкомат надав нам списки загиблих, але не кожна родина могла говорити про болюче горе, про втрату сина, чоловіка чи батька. Тому, лише через деякий час і тільки з дозволу рідних та близьких, ми можемо вам розповісти про цих хлопців» – говорить керівник проекту Наталія Іванченко.

Кожна серія – це невигадана історія про людину з великим серцем, що було сповнене патріотизмом, сміливістю, рішучістю. Ще вчора ці хлопці ходили одними з нами вулицями, можливо Ви навіть бачили їх обличчя, обличчя героїв. Кожен з них загинув при різних обставинах: хтось випадково, як це буває на війні, а хтось – рятуючи побратимів. Більшість із них добровільно пішли захищати Україну, свою Батьківщину, щоб ворог не пройшов далі.

«На наших очах твориться сучасна історія України, і для того, щоб ми не мали потім спекуляцій на тему чергового етапу визвольної боротьби. Ми сьогодні документуємо і фільмуємо ті події, які відбуваються на Сході. Імена кращих синів України, які полягли у зоні АТО повинні бути відомі нащадкам. Це треба робити тут і зараз, щоб потім не дай Бог, не було чергових спроб спотворити історію України» – наголосив генеральний директор Полтавської ОДТРК «Лтава» Євген Лопушинський.

Сьогодні, ці сюжети пишуться живими, болючими слідами, але минуть роки і це стане історією. Тож, ми не маємо права забути жодного з них. Прийдешні покоління повинні знати та пам’ятати героїв, які були віддані своїй справі і не ховаючись за спини товаришів виконували свій обов'язок, захищали рідну землю.

Колись ми росли на прикладах героїзму наших дідусів і бабусь, які боронили Батьківщину від ворога, а вже сьогодні ми маємо сучасних героїв, на прикладах яких можемо виховувати своїх дітей.

1.Кліп»Лицарі небесної сотні»

2. Фільм про Віктора Ходака

В.-Кожна людина є цінною та неповторною. Усі ми різні, але прагнення стати гідною людиною має стати нашою спільною рисою. Недарма кожен з батьків намагається зробити усе можливе, щоб їхня дитина виросла гідною людиною. Але як це – бути гідним? Що таке гідність?

В -Протягом життя ми всі робимо вчинки та приймаємо рішення. Деякі з них є правильними, деякі призводять до помилок. Таким чином ми вчимося та розвиваємося. Є також певні орієнтири, на яки ми маємо рівнятися – морально-етичні принципи, затверджені суспільством.

 

В -Гідність – це вміння тримати себе та свої думки чистими, що допомагає вчинити правильно, навіть якщо для цього доведеться боротися з особистими емоціями та переступати через свої слабкості.

В-Гідність – це внутрішнє відчуття благородства та відчуття власної відповідальності за своє життя та життя близьких.

В- Наше життя є складним. В ньому зустрічається усе: радість і горе, нагороди та випробування. Ми стикаємося з підлістю, зрадою, ненавистю та болем. Це також невід’ємні частини нашого життя, але тільки від нас залежить: чи гідно ми витримаємо ці складні життєві іспити та вийдемо з труднощів переможцем, зберігши людяність,чи зламаємося та втратимо єдине, що нам по суті належить – свою гідність.

В- Революція 2013-2014 років, на моє переконання, це не протистояння Заходу й Сходу, не протистояння України й Росії – це протистояння між тими, хто має гідність, і тими, хто не тільки не має її, а й взагалі не розуміє, що це означає.

Тільки той, хто має гідність, може знайти в собі сили робити те, що вважає за потрібне, не зважаючи на страх. Страх померти.

В- Я бачила гідність в очах жінок, що відправляли своїх чоловіків у ніч на Майдан і плакали, бо відпускати страшно, а не відпустити ще страшніше. Бо як потім поважати чоловіка, котрий спить удома тоді, коли інші боронять свободу?

В- Ми бачимо матерів, жінок, коханих, які відпускають своїх чоловіків на захист України. Ми бачимо жінок, які воюють. Ми бачимо волонтерів, які , завдяки своїм зусиллям, при підтримці народу, всього світу створили армію України, якої уже майже не було. Ми бачимо робітників заводів, які цілодобово ремонтують, створюють нове озброєння. Ми бачимо наших учених, медиків, артистів, які теж захищають свій народ. Ми теж своїми листами, малюнками, благодійною допомогою робимо усе можливе для збереження , відвойовування миру.

Але я не бачив гідності в тих, хто, сидячи вдома, казав: "А, нічого не зміниться, все куплено, все прораховано, все вирішено за нас, навіщо витрачати сили?"

 

В-Я бачив гідність у волонтерах-медиках, що виносили поранених під кулями.

Але я не бачив гідності в тих представниках "правоохоронних" органів, котрі прицільно стріляли в Червоний Хрест.

В-Я бачив гідність в очах хлопців, що без бронежилетів, у пластикових касках, прикриті самими тільки дерев'яними щитами, захищали барикади на Інститутській, Європейській.

І я не бачив гідності в тих, хто маючи на руці годинник за 600.000 доларів США, платив по 200 гривень тітушкам, що пробивали голови молотками захисникам демократії в Україні.

В-Я бачив гідність у людях, котрі, незважаючи на мороз і блоковане метро, несли їжу й медикаменти на Майдан і в шпиталі. Я бачив гідність українського офіцера, котрий беззбройний ішов на озброєних окупантів.

В- Що є негідно? Негідно– роздягати людину на морозі.  Негідно – викрадати людей із лікарень, вивозити в ліс і катувати.  Негідно – убивати людей тільки тому, що вони спілкуються державною мовою й носять на собі символіку країни, у якій проживають. Негідно – зневажати народ, частиною якого є ти. Подумай про це.

 

Учитель. Україна заплатила і продовжує платити  надзвичайно високу ціну за те, щоб Гідність була першою із чеснот українців.

 

 « „У часи особливої напруги у людей оголюються почуття. Скільки серед нас дітей своєї країни, які лише зараз, коли можуть відібрати її, зрозуміли, наскільки вони люблять Україну! Хто не знав гімн України – уже вивчив, хто не тримав у руках прапор – підняв його, хто не мав вишиванки – придбав. Усе те, що раніше здавалося не таким уже вагомим, одразу стало рідним до щему в серці, до болю в душі”, – пише автор. 
Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя - відчувати, що ти потрібен людям. 

Бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість.

 

Коли головній героїні вдається виїхати на декілька днів з окуповного міста вона по –справжньому розуміє ціну щастя

 Цитата ст. 279

 

Тільки тоді, коли потрапляєш під приціл сепаратистів вона розуміє ціну свободі.

Цитата ст.. 281

 

У нелегкий час, який зараз, на жаль, панує в країні, хоробрі та сильні духом захищають територіальну цілісність України. Наші військові є втіленням справжньої свободи – без компромісів та меж. Вони – живий приклад героїзму, який переплавив у собі холодний розум та палкі серця.

Відео про полковника Олександра Радієвського , який звільняв місто Сєвєродонецьк 22 червня , а при  , звільненні міста  м. Лисичанська потрапив з побратимами у засідку і героїчно з загинув.

Ми повинні пам’ятати про подвиги таких людей.

 

В цей день хочеться згадати слова Тараса Григоровича Шевченка: «В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля». Тож давайте дивитись у майбутнє з оптимізмом та виборювати для себе та наступних поколінь те життя, якого варта наша Батьківщина.

 

Лист до президента Росії та України

Шановні Президенти!

Раніше якось не звертала уваги на те, що відбувається на планеті.

Всі події, катастрофи, війни були десь далеко, за морем… Я жила у своєму комфортному і мирному світі  родини, друзів, знайомих.

Дякувати Богу, біди обходили мене стороною. Ніяких природних катаклізмів (Україна має, на диво, прекрасне географічне положення), війн (ми досить спокійна нація), з усіма країнами ми пов’язані мирними домовленостями. Та виявилося, що ці договори -  звичайні папірці, які не мають ніякої сили. Тож, коли вигідно, їх можна порушувати…. У час, коли почав прокидатися  патріотизм українців, братня  східна держава не пробачила нам прагнення до  кращої долі.

   Скільки вже загинуло людей? 100? 1 500? 10 000? І це лише військові. А скільки загинуло мирних жителів? Такі ж, як і ми, такі ж, як і німці, поляки, французи, росіяни…такі ж люди, як і Президенти.

  Ви маєте мрію? А плани на життя? І головне, ви можете їх здійснити. Ви повернетеся додому, обіймете маму, посміхнетеся на жарт товариша, підставите обличчя, аби останні теплі сонячні промені попестили його. А ввечері, у сімейному колі,  будете пити каву… Ви можете це зробити, а  тисячі вбитих, вже – ні. І ніколи не зможуть. Не зможуть посадити сад, відкрити нову альтернативну енергію, побудувати дім, чи просто – закохатися… І добре, якщо є кому плакати над їхніми могилами,  добре, якщо взагалі є могила… А, якщо  вони ще не створили родину, не залишили сліду на землі?.. Що буде після них?

Лиш цифра в сухих статистичних даних?! Один із тисяч, один із багатьох, із тих, які любили цей край, вірили в мир, захищаючи свій дім, віддали життя за спокій і майбутнє Батьківщини. Але ж можна було уникнути цієї трагедії, якби деякі політики і терористи не продавали людську честь і совість за кольорові банкноти.

Жахливо, що не можна повернути загиблих, але ще можна зупинити нові вбивства,  врятувати від кулі чи ракети тисячі життів!!! Це в наших силах, адже це не лихоманка Ебола, не СНІД, не онкозахворювання…

 Тому прошу Президентів не допустити нових смертей, покарати винних, адже саме для чесного й справедливого керування їх обирали народи. Прошу повернути нам дитинство, адже страшно, коли  навіть малеча семи років грається замість квача в сепаратистів та вояків.

Хочу щоб Президенти згадали себе малюками. Чи переживали вони за тата, який пішов на війну? Чи  втирали сльози друга, в якого вбили старшого брата? Чи відкладали кишенькові гроші на бронежилети для солдатів? А може Президенти в юності підтримували випадкового співбесідника-біженця, жінку, яка забрала дітей і документи та втекла до родичів, залишивши дім, чоловіка і матір, яка кожен день молиться за них і чекає дорогоцінного дзвінка від рідних?..

  А ще, прошу повернути нам віру в правду, віру в те, що людське життя цінніше грошей і чиїхось амбітних планів. Діти нашого міста, району, області, країни хочуть миру! Паніван Анастасія з міста Звенигородки,

Черкаської області, Україна

Наша гідність не повинна вибухати раз на десять років, а має стати постійно діючою величиною, яка рік у рік примножуватиметься тяжкою працею, сміливими і добрими вчинками. Щоб кожний пишався тим, що він українець, якнайвищою нагородою.