Урок мужності "Віхи козацької слави"

Віхи козацької слави

                                                                               З досвіду  роботи

                                                                               вчителя української                              

                                                                               мови та літератури

                                                                              Чуб Вікторії Володимирівни

Клас: 5-Б

Форма виховної діяльності: урок мужності.

Мета:

• познайомити учнів з історією українського козацтва та його ватажками;
• виховувати любов до своєї Батьківщини, почуття гідності за славне минуле рідного народу;
• формувати почуття патріотизму та бажання захищати свою Батьківщину.

Завдання:

•  поглибити знання учнів про свою державу, історію українського народу;
• пробудити пізнавальний  інтерес до історичного минулого, видатних постатей Батьківщини;
• сприяти розширенню загальнокультурного рівня, розвитку комунікативних умінь учнів;
• розвинути відповідальність як важливу рису особистості за долю Батьківщини;
• виховувати почуття власної віри в духовні сили народу, його майбутнє;
• сприяти формуванню ціннісного ставлення до історичного минулого, суспільства та держави, що виявляються у патріотизмі  та національній самосвідомості;
• створити атмосферу духовності, емоційності, людських відносин.

Обладнання: портрети гетьманів українського козацтва, фонограми козацьких пісень.

Підготовка виховної діяльності: 

1. Зібрати та систематизувати матеріали за даною темою.
2. Підібрати завдання та розподілити між учасниками.
3. Підготувати музичне оформлення.
4. Підготувати наочність та оформлення кабінету.
5. Розучити пісні та вірші.
6. Забезпечити естетичне оформлення.

План проведення

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності школярів

Учитель. Ми з вами живемо у незалежній державі, ім'я якої –  Україна. Україна – це ре­зультат тяжкої боротьби і праці багатьох поколінь. Тяжка і трагічна її доля. Історія нашої державності складна і суперечлива, сягає корінням у далечінь віків, має свої злети і падіння.

      Історія наводить безліч прикладів безмежної відданої любові до Батьківщини. З літописних джерел нам відомі імена далекоглядних і мудрих правителів: Олега, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Данила Галицького. Овіяні незвичним ореолом постаті славних дочок України: Ярославни, Роксолани, Марусі Чурай, Марусі Богуславки.

ІІІ. Повідомлення теми, мети, завдань заходу

ІV. Основна частина

      Учень.

  За Дніпровськими порогами,

  За південними дорогами,

 За степами за широкими,

 Наші прадіди жили.

Мали Січ козацьку сильную,

Цінували волю вільную,

 Україну свою рідную 

  Як зіницю берегли.

      Учитель.  Наш народ споконвіку відзначався своєю волелюбністю, прагненням до створення незалежної держави. Вінцем цих прагнень стало утворення Запорозької Січі, єдиної в світі дійсно демократичної військової республіки, що виникла у XVI ст. і була центром визвольної боротьби українського народу. На острові Хортиця, де знаходився цвіт козацтва, зародилася знаменита Запорозька Січ. Її виникнення сягає в давнину. Близько 1554 р. легендарний Байда-Дмитро Вишневецький збудував на  острові Мала Хортиця замок, що вважається гніздом Запорозької Січі.

      Назва козацької столиці «Січа», або «Січ», пішла від слова «сікти, висікати» в розумінні «рубати». Люди, які переселялися на нові землі, вибирали собі лісові хащі, недоступні для набігу ворогів, вирубували галявини і там  поселялися. Так була заснована Січ.

      Слово «кіш» частіше вживалося як назва уряду або в розумінні тимчасового місця для перебування козаків. Інколи слова «кіш» і «січ» вживали одне замість одного.

      Ось вона, наша Січ, ось те гніздо, звідки вилітають усі горді і дужі, як орли. Ось звідки розливаються воля і козацтво на всю  Україну.

   Учень

На острові, на Хортиці,

За порогами Дніпра,

Там зійшла козацька слава

Для народного добра:

Там стояли

На сторожі Запорожці Січові...

Ой, не раз там до схід сонця

Грали сурми бойові!

Тут життя і кров віддали

Запорізькі козаки,

Україну рятували

Від ворожої руки.

     Учениця.  Козаки-запорожці – душа народу, основа основ козацького способу життя, воля та рівність. Козак був особисто вільною людиною. Ніхто: ні московський цар, ні турецький султан, ні польський король – не мав влади над запорожцями. В основі порядків запорозького звичаю було Коло, або Рада, з її священним принципом абсолютною рівністю всіх її учасників. Рада – вищий адміністративний, законодавчий та судовий орган Запорозької Січі. Влада на Січі була тільки виборна, сьогоднішній кошовий отаман міг вже завтра стати рядовим козаком. Влада отамана обмежувалася звітом, часом і Радою. По козацькому звичаю, запорозька старшина є лише виконавцем.

      Інтерес сучасників із сусідніх держав, особливо європейських, до унікального державного устрою Запорозької Січі був дійсно великим. На тогочасних європейських картах та документах земля наша  називалась УКРАЇНА – ЗЕМЛЯ КОЗАЦЬКА. Адже, на відміну від усіх держав Східної та Західної Європи, протягом сотень років існувала Держава Козаків та Запорозька Січ, що була влаштована нашими предками за принципом прямого Народного Правління.

     Учень. На Запорозькій Січі загальний рівень добробуту товариства козаків визначався потребою тих, хто знаходився в  найгіршому матеріальному становищі, тобто біднотою. Тут кожний не тільки мав право на їжу та житло, але ще й дійсно забезпечувався ними. По суті, січові порядки втілювали ідеал життя людини в суспільстві. Таким чином, на Січі не на словах, а на ділі був побудований лад, що тепер називають соціалізмом, але насамперед цей лад був найбільш пристосований до національної вдачі українців жити своїм власним, природою і Богом, встановленим для них устроєм життя і державою соціальної справедливості. Ще на початку XVI ст. кримський хан так писав великому литовському князю за Україну: «То земля не моя і не твоя, лишень Богова». Було колись так, поки був живий козацький звичай: «Лад суспільний був справедливим, він був притаманний і нормам людської природи, та по тому, як каже Совість. Лад цей існував ще з тих часів слов'янських, де всі люди – діти божі, і від того всі рівні перед батьком Сонцем та матір’ю Землею. За українським звичаєм, який захищали запорожці, духовна сутність вічна і незмінна, жити можна лише по Правді, по Совісті, і тому бути вільним у своїх словах і діях та не віддавати Богом даною Волю кожної людини нікому, навіть ціною життя свого».

     Учениця. Козаки свято почитали і Божу Матір, Богородицю. Існує безліч легенд про Покрову, про її чародійну силу, про випадки, пов'язані з появою Божої Матері, коли треба було захистити віруючих від ворога, про сльози, що виступали на її обличчі... Відомий дивним чином порятунок Почаївської лаври в липні 1675 року, коли над храмом з'явилася Богородиця, заслонивши омофором святі будівлі і врятувавши їх від зруйнування під час турецької облоги. Ця подія увічнена  у псалмі «Ой, зійшла зоря вечоровая, над Почаєвом стала».

     Переповідають: коли на козаків у боях чекала поразка, то по святому ликові текли сльози. Так плакала Божа Мати перед Полтавською битвою. Запорожці на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком, що приєдналися до повстання Івана Мазепи, взяли з собою її образ до Полтави. І розділив він гірку долю переможених козаків, які змушені були покинути Україну.

      Історик Дмитро Яворницький у своїх працях писав, що на честь Покрови козаки побудували сорок чотири храми. У січовій церкві на Хортиці на іконі Пречистої написано: «Ізбавлю і покрию люди моя...». За козацьких часів Покрова була національним святом, оскільки запорожці, а отже й українці, вважали Пресвяту Богородицю Діву своєю покровителькою. Ікони з образом Божої Матері вони брали з собою в походи. На честь своєї заступниці у цей день на Січі було встановлено величезне  храмове свято.

    Учень.

Пресвятая Покрівонько,

Перед твоїм покривалом

Голови схиляєм.

Прохаємо, Покрівонько,

 Од лиха укрити.

Здоров'ячко наше

Знов нам обновити.

   Учитель. Указом Президента України 14 жовтня визнано як День українського козацтва.

    Учениця.

Цар Петро і Катерина зневажали наш народ,  

Горювала Україна і тужила Україна під п’ятою у заброд.

Але наш народ боровся.

 І Хмельницький в нас знайшовся,

І Сірко, і Дорошенко, Полуботок й Морозенко...

Рабства каламутну ніч переборювала Січ.

Козаків боялись зайди,

Бо була в них сила правди!

    Учитель. Багато видатних воїнів дала нам Запорізька Січ.

   Учениця. Визначне місце в історії України належить Богдану Хмельницькому, котрий підняв її народ на визвольну боротьбу проти польсько-шляхетського панування і заклав основи нової держави. Богдан успадкував від своїх батьків гордість і непокірність, холодний розум, а ще – великі здібності до навчання. Молодий Хмельницький вступає до Чигиринської козацької сотні, ходить у походи, набуває військового досвіду. Авторитет Хмельницького був настільки високий, що його обирають гетьманом. Про неабиякий військовий талант Богдана засвідчують такі факти: в боях під Корсунем та Жовтими Водами його армія вщент розбила добре озброєні та навчені військові загони польського короля. Крім того, Б. Хмельницький був гарним політиком та дипломатом.

    Учениця. Максим Залізняк  родом з Медведівки. Замолоду наймитував у Запоріжжі, звідки і прийнятий у Січ за відвагу, вдачу правдолюбця. Згодом козаки обрали Максима полковником. Навесні 1768 року він разом із загоном з'явився в Холодному Яру. Отримав благословення в Мотронинському монастирі і почав готувати зброю та закликати до себе людей з усіх околиць. Максим Залізняк розпочав боротьбу проти свавілля польської шляхти. Так починалася Коліївщина – найгрізніше з усіх повстань на Україні. Гайдамаки на чолі з Залізняком спромоглися здобути ряд укріплених міст. Дорогою до повстанців продовжували приєднуватися селяни і міщани з України. На буланому коні  в’їхав у Черкаси полковник Залізняк. Нікого ще Черкаси не вшановували так пишно і щедро, як його. На гаптованих рушниках винесли Максимові хліб-сіль.

   Учень. Іван Підкова (р.н. невід. –  1578 р.) – запорожець. У 1577 р. на чолі козацького війська розбив татар і турок та захопив Ясси, де став молдавським господарем. У 1578 р. на запрошення польського короля прибуває до Львова, але  там по-зрадницьки був захоплений та страчений. Герою присвячена однойменна поема Т. Г. Шевченка.

  Учениця. Северин Наливайко (1560 – 1597р.) –   козацький отаман, який очолив народне повстання за православну віру проти польського уряду в 1594 - 96 рр. Відзначився особливою відвагою та військовим талантом. Страчений 11 квітня 1597 р. у м. Варшаві. Про подвиги Наливайка складено народні думи.

    Учень. Михайло Дорошенко (р.н. невід. – 1628р.) – гетьман запорозького козацтва. Уславився перемогою над татарами під Білою Церквою, де вщент знищі усю орду. Лише кільком сотням татар вдалося вибратися з цього бою, але й вони потрапили у козацьку засідку і теж були знищені. Після цієї перемоги зруйнував турецьку фортецю Аслам-Кермень та пішов походом через увесь Крим з 4 тис. запоріжців під Кафу, де знову розбив кримчаків. На зворотньому шляху загинув в одному з боїв у червні 1628р.

(Пісня  «Ой, нагорі та й женці жнуть»)

    Учениця. Максим Кривоніс (р.н. невід. –1648р.)  – запорожець. Полковник Черкаський. Відзначився великою особливою хоробрістю. В битвах не знав поразок. Помер від чуми у листопаді 1648 р. під Замостям. Народний герой оспіваний в історичних народних піснях.

    Учень. Данило Нечай (р. н. невід. – 1651 р.) – запорожець. Полковник Брацлавський. Командував окремим козацьким  корпусом у числі 40 тис. козаків. Загинув смертю героя в м. Красному 10.02.1651 р.

    Учениця. Іван Богун (р. н. невід. – 1663р.) – запорожець. Прославлений герой визвольної війни 1648 – 1654 р.р. Вінницький полковник. В 1651р. під Берестечком обраний наказним гетьманом. Уславився мужністю, великим військовим мистецтвом. Не прийняв участь у Переяславський раді 1654 р. Загинув 17.02.1663р. під   м. Новгород-Сіверський.

     Учениця. Іван Сірко (р. н. невід. – 1680 р.) –  запорожець. Кошовий отаман запорозьких козаків, обирався 8 разів. Козаки і вороги козацтва мали його за характерника – чоловіка надзвичайної сили волі та духу. У 55-ти битвах (за винятком однієї)  виходив переможцем. З ім'ям героя пов'язаний  переказ про лист запорожців турецькому султану. Помер своєю смертю у 1680 р.   

Підбиття підсумків

    Учитель. Усе на світі робиться недарма: як­що ми мали честь з'явитись на світ в Україні, значить, на те була воля Божа, а наше завдання полягає в тому, щоб принести найбільшу користь неньці-Україні. Коли ж обставини складаються так, що потрібно покинути рідний край, не забувайте, де ви народилися, бо недарма мовиться: «Там земля мила, де мати народила».

    Ви – майбутнє України! Тож своїми знан­нями, працею, здобутками підносьте культуру, славте її! Будьте гідними своїх предків, любіть рідну землю, бережіть волю і незалежність Ук­раїни, поважайте свій народ і його мелодійну мову.

      Ми – українці, і кожен із нас має пишатися своєю Батьківщиною.

 Україна –  країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю.

(Пісня «Козацькому роду нема переводу»)

Загальні висновки

    Проведення заходу сприяє розширенню і поглибленню почуття громадянськості, розвитку таких рис, як активність, ініціативність, спонукає до творчості, розвиває в дітей прагнення бути свідомим громадянином і патріотом своєї держави, сприяє усвідомленню власної гордості за приналежність до своєї нації, вихованню у дітей почуття поваги та гордості до героїчного історичного минулого, рідного краю, народу, мови.

Література

1. Бех І. Патріотичне виховання дітей та молоді / І. Бех, К.Чорна // Позашкілля. – 2011. – №10.
2. Моральне та громадянське виховання. – Х.: Вид. група «Основа», 2006.
3. Голобуцький Володимир. Запорозьке козацтво. — К.: Вища шк., 1994.
4. Українське козацтво: Мала енциклопедія. — Київ: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2002.
5. М. Грушевський. Історія України-Русі. Т. 7. К.: Наукова думка, 1995.
6. Д. Яворницький. Історія запорізьких козаків. У 3-х томах. – Львів, Світ, 1990.