Урок «Народ Шевченка не забуває і ніколи не забуде. Поет живе в серцях свого народу».

Про матеріал

Даний матеріал можуть використовувати на уроках читання, української мови та при проведення виховних заходів вчителі початкових класів, педагоги - організатори по творчості Т.Г. Шевченка

Перегляд файлу

Урок-свято

присвячений пам’яті великому Кобзареві з нагоди його народження

«Народ Шевченка не забуває і ніколи не забуде. Поет живе в серцях свого народу».

Підготувала: вчитель

початкових класів

Монастирищнського ЗЗСО

І-ІІІ ступенів №2

Селецька І.М.

Мета: поглиблювати уявлення учнів про тяжке сирітське дитинство Тараса Шевченка;

про його велике прагнення до навчання;

розширювати знання дітей про творчість земляка;

розвивати виразне мовлення , уяву, мислення, образну пам'ять;

збагачувати словниковий запас;

виховувати любов до Кобзаревого слова, рідної землі.

Літературно-музична композиція з театралізованим дійством.

Особливості проведення: позакласний захід розроблений з використанням мультимедійної презентації.

Обладнання: інтерактивна дошка, відеозаписи, бюст Шевченка, свічка, вишиті рушники, кетяги калини, портрет Шевченка, малюнки дітей, картини художника, книга «Кобзар».

Святково прибраний клас. На столі бюст Т.Г. Шевченка, вишиті рушники, свічка.

На полиці книжки (видання «Кобзаря»), малюнки дітей до творів Шевченка.

Діти святково одягнені

Ведучі заходять до зали, звучить пісня «Думи мої, думи мої…»

$C:\Users\вита\Pictures\репрод.шевченко\2009-02-19\Scan10054.JPG$

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

В1. Встань навіки тут, Тарасе,

Встань же поміж нами,

Ми давно є твої друзі,

нині всі брати ми.

В2.Хочуть стати всі єдині,

як калина в лузі.

Не пора вже нас ділити ,

На ліві і праві.

Пора знати, що живемо

ми в одній державі.

В1. Україна в нас одна,

як рідная мати.

В кого в грудях серце б’ється,

той повинен знати.

Пісня «Лелеченьки»

Вчитель: Шановні гості!

Ми гостинно запрошуємо вас до української світлиці, у гості до мудрого, красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова геніального сина українського народу Т.Г.Шевченка, що залишив по собі безсмертну славу, художню та літературну спадщину.

Дівчинка Добрий день вам, добрі люди!

Хай вам щастя-доля буде

Не на день і не на рік,

А на довгий, довгий вік.

Хлопчик Ми гостей своїх стрічаємо

Круглим пишним короваєм,

З рушником берем таріль,

Коровай кладем і сіль

Шанобливо хліб підносимо:

Любий гостю наш приймай

І рушник і коровай.

Вчитель Поезія – це маленький вогник, схожий на полум’я свічки, ш

Що запалює душу людини.

(вчитель запалює свічку)

Дівчинка Хай палає свічка

Хай палає.

Поєднає нас вона в цей час

Друзів голоси нехай лунають .

Слово й музика нехай єднають нас.

Пісня

Вчитель Чий портрет у кожній хаті –

І у бідній, і в багатій –

Прикрашений рушниками

Вишитими руками мами?

Діти: Тараса Шевченка.

Пісня « По діброві вітер виє.»

Дівчинка Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм :

Учні: пам'ять Шевченка.

Хлопчик Ти, Тарасе, сьогодні

Нас зібрав докупи

І зійшлися у цій залі

Шевченка онуки.

Вчитель За що ж люди так шанують і люблять поета і день народження його святкують як найбільше свято?

Дівчинка Бо нещастя свого люду ніс в душі Тарас, сіяв добре, , мудре, вічне поет серед нас.

Вчитель Чому гіркі людські болі гостро відчував?

Хлопчик Бо таку вразливу душу,

Господь йому дав.

Бо з дитинства не знав волі,

Кріпаком зростав.

(Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля портрета Т.Г. Шевченка. До неї підходить хлопчик).

Хлопчик. Матусю, а правда що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, синку, правда.

(Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає “Колискову”)

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив.

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, ясно і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся мій хлопчику. (Гладить його по голові).

Як гірко, як нестерпно жаль

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі , змучені раби,

Не знаєм радісної днини.

Промовиш слово і нагай

Над головою люто свисне

І так усюди з краю в край

Панує рабство ненависне .

Вчитель: Одного сонячного ранку восени 1822 року, мама у темно-зеленій корсетці, у синій спідниці, в зеленій квітчастій хустці на голові – вся святково усміхнена, пригладила Тарасові чупринку, наділа нову шапку, почепила йому через плече торбину для книжок, обдарувала лагідною усмішкою:

Мама – Щасти тобі, синку, може, людиною станеш...

Вчитель: Так на восьмому році життя Тарас став учнем дяка.

Тарас -.... Давно те діялось. Ще в школі

Таки в учителя – дяка

Гарненько вкраду п’ятака –

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге – та й куплю

Паперу аркуш, і зроблю

Маленьку книжечку;хрестами

І візерунками з квітами

Кругом листочки обведу,

Та й списую Сковороду...

Дівчинка

Так 200 років тому, 9 березня 1914 році на небі засяяла ще одна зірочка.. В сім'ї кріпака Григорія Івановича та Катерини Бойко народився хлопчик Тарас, геній, який не віддаляється, а наближається .

Хлопчик.

Батько Григорій Іванович родом із козаків, був людиною письменною, кохався у слові Божому.

Дівчинка.

Мати - Катерина Бойко була натурою чутливою і люблячою.

Хлопчик .

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину...В тім гаю,

У тій хатині, у раю

Я бачив пекло...Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила

Там батько плачучи з дітьми

( А ми малі були та голі)Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині! …А ми

Розлізлися поміж людьми,

Мов мишенята.

Вчитель Так від роду і до роду

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

В похилій хаті, край села,

Над ставом, чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Хлопчик Рано вмерла його мати,

Вмер із часом тато.

Залишився сиротою.

Не міг раду дати

З горем і журбою.

Вчитель

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду

Нема куди прихилиться,-

Хоч з моста та в воду.

Дівчинка - З ким же ріс Тарас малий?

Хлопчик

Були у Шевченка

Брати й сестри рідні

Усі кріпаки, всі сироти ,

Усі дуже бідні.

Були сестрички Яринка,

Маруся та братик Микита,

Малим його забавляла

Найстарша Катруся.

Сценка Тараса з сестрою Яриною

(Тарас-підліток порається коло хати. Приніс відро з водою, поставив коло типу. Поправив покривало на лаві, позамітав, поставив лавку, пензлі і присів. Виходить Яринка з клунком в руці. Сідає на лавку.)

Яринка. Здоров, Тарасе! На хвильку забігла до тебе (розв’язую клунка). Ось твоя свитка, полатана вже.

Тарас (бере свитку)

О, як гарно полатана! Яринко, ти вже як дівка шиєш! Рідненька моя, хоч ти мене не забуваєш (тулиться до неї).

Яринка. Давай, я тобі ще й сорочку виперу, зашию…

Тарас. Не треба я сам.

Яринка. Тарасику! А у тебе малюнки є? То покажи.

Тарас. Добре, тільки тобі, сестричко (показує дощечку з малюком). Ось наша хата.

Яринка. Дуже схожа.. Невже це ти сам намалював? А чому на дощечці?

Тарас. Паперу не було. Дяк не дав… Ось розживусь, може на свитку, і на фарби, і на папір.

Яринка. Коли ж це буде?

Тарас. Колись буде. Ось чекаю, коли дяк повернеться. Обіцяв вчити малювати. Бачиш, і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені… малярем… я б нічого не хотів більше.

Яринка. То вчись у нього.

Тарас. А… Хіба йому голова болить за мене? Тільки п’є та й норовить щоб різками одшмагати…

Яринка. І зараз? (Тарас ствердно киває головою) Та хай йому грець! Вертайся додому.

Тарас. А там що? (розводять руками).

Дівчинка.

А ще дівчинка Оксанка

Як іскра вогниста –

Перша любов полум’яна

Тарасова чиста.

Пісня «Зацвіла в долині»

Вчитель

Отак залишившись круглою сиротою Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші "Мені тринадцятий минало".

Інсценізація вірша ''Мені тринадцятий минало"

(Підходить дівчина до хлопчика. Витирає йому сльози,цілує. Тоді вдвох взявшись за руки - виходять.)

Оксана Чом же ти плачеш? Ох, дурненький Тарасе, давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, ще й ,кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас Еге ж, малярем.

Оксана І ти розмалюєш нашу хату.

Тарас Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду – таки малярем.

Оксана Авжеж будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята. Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий - вони ж питочки хочуть! Жени їх до води!

Оксана і Тарас вибігають.

Змалку в малої дитини прокинувся талант художника. Це було незвичайне дитяче захоплення. Вугіллям, крейдою чи олівцем він малював скрізь, де тільки міг: на стінах, дверях, папері. Ходив від села до села в пошуках учителя. Знайшов – таки одного маляра, який погодився взяти його в науку, проте Тарасові треба було отримати дозвіл від пана.

Сценка

Тарас – Пане управителю, я до вас! Я дуже хочу вчитися малювати і дяк з Хлипнівки погодився взяти мене в учні. Я прийшов, щоб ви дозволили й документа дали.

Управитель – А батьки в тебе є ?

Тарас – Ні, померли, сам я. Так дасте документа ?

Управитель – Якого документа? Дурниці! Оце я одержав листа від пана, йому саме таких хлопців, як ти, треба в козачки набрати.

Тарас – В козачки!? Які козачки??

Управитель – А такі козачки, пан уже знає. Так що я тебе до кухаря нашого пошлю.

Тарас – Пане управителю... я хочу на маляра вчитися...

Управитель – Ну, годі там базікати! Одведіть його до кухаря.

Дівчинка

Недовго там служив Тарас

Не вийшов кухар з нього – й край.

Пан Енгельгард

у слуги взяв:

картав, карав щоднини.

Тарас же нишком малював

Із панських стін картини.

Вчитель: – Чи довіку залишився Тарас кріпаком?

Чи усе таки звільнився від тяжких оков?

Хлопчик

Раз застав при малюванні

в саду його Сошенко.

Поміг, щоб вільним став Тарас.

Вчитись став Шевченко.

Вчитель: - А звільнившись від кріпацтва, чи став він щасливим?

Дівчинка

Його пізнали малярі,

Хвалили вдале діло.

Але злякалися царі:

- Він вірші пише сміло!

Пісня « Бандуристе, орле сизий…»

Вчитель:- Як сприймалося народом Шевченкове слово?

Як ставився до людей, а люди до нього?

Хлопчик

Серце мліло

Від горя людського ,

Й воскресало гордо й сміло

Тарасове слово.

Дівчинка

Бо в тих віршах розповідав

Як добре вже вільним бути.

Яка неволенькам біда,

Як гнобить ворог лютий.

Хлопчик

Які степи, який Дніпро

І українські люди ,

Як переможе ще добро

І весело всім буде.

Дівчинка

А вже цар

Та пани прелюті

Налякались того слова,

Бо люди розкуті.

Підуть волю здобувати,

Кайдани ламати ,

Із неволі народ визволяти.

Тому й засудили.

І вірші писати там

Вкрай заборонили.

А він писав,

У халяви –

вірші ховав.

Писав! Не вагався!

10 літ пробув Шевченко

В солдатській неволі

Повернувся на Вкраїну

Вже хворим додому.

Заповіт

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани і гори —
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Не злим тихим словом