УРОК(нетрадиційний) "Розмова з хусткою"

           Нетрадиційний  урок  української  літератури/ позакласний захід

                                      Розмова  з хусткою

Всі тексти художнього стилю цієї розробки є авторськими

(авторка -  А. Михальчук )

Матеріал можна використовувати на уроках української літератури та позакласних заходах )

1. Оголошення теми уроку( заходу)

Вчитель.

Доброго ранку! зимової днини

Ми завітали на свято Хустини.

Будем сьогодні про неї читати,

Будем віршами гостей чарувати,

Добрі традиції ми пригадаєм,

виразно казку для вас прочитаєм.

Разом згадаєм приємні моменти,

Скажем Хустині свої компліменти.

                         (А. Михальчук )

   Звучить мелодія

(Вчитель роздає кольорові листочки, на яких згодом діти писатимуть “компліменти “хустці, використовуючи прикметники)

Вчитель. Сьогодні я почула розмову, яка мене здивувала і схвилювала водночас. Про почуте захотілось поговорити. Дорогі діти, дозвольте  і вас запросити на літературні посиденьки “ Розмова з хусткою”. Адже саме в розмові  пізнається істина. Попередньо попрошу прихопити з собою гарний настрій, увагу, влучне слово, уяву, поетичність. Прихопили?

( З яким предметом асоціюється ваша налаштованість на зустріч, зобразіть її за допомогою кольорових олівців )

Ну що ж ,тепер ми можемо запросити нашу гостю. Спробуйте відгадати хто вона.

 Поетична загадка

 Люди кажуть- маю вік,

Та йому згубився лік.

 Молодію крізь роки,

 Є я в матері й дочки.

 Все життя  мене зовуть,

То зав’яжуть, то несуть,

То у скриню покладуть,

То беруть в далеку путь.

Вчитель. Чи впізнали ви її, хто ж завітає до нас на посиденьки? (діти відповідають, що це хустка)

Чути стукіт у двері. Заходить дівчинка (хустка).

Дівчинка. Чи дозволите зайти до вашої гостини?

Вчитель.

З задоволенням запрошуємо вас до себе. За дивним збігом обставин, саме про ваш рід ми хочемо поговорити. Сідайте , будь ласка.

Звучить пісня «Мамина хустина»

(дівчатка по черзі виходять в танок,  кружляють )

1 учениця

 Барви розлилися по тканині,

 Квіти відродилися у ній –

У яскравій маминій хустині,

Йдемо ми дорогою до мрій.

 

 

2 учениця

У важку хвилину – то розрада,

В радості – то символ й оберіг,

То підтримка й мовчазна порада.

 То уклін минулому до ніг.

                 ( разом  кланяються)

 

2. Робота з новим матеріалом.

- Презентація про хустку           

Вчитель.

а) Історія хустки

Хустка – це життя народу у візерунках.

        Хустка для українок – це не просто головний убір, це річ символічна,це наша культурна спадщина. Хустка об’єднувала жіночі покоління та передавалася як родинна цінність від матері до доньки.

  Вона  вказувала і на матеріальний стан сім’ї.  Адже була доволі дорогою. Ще століття тому святкова хустка коштувала не менше, ніж половина місячного  заробітку середнього господаря.

         Хустки носили жінки в усіх регіонах нинішньої України, але мали свої «місцеві» способи пов’язування. У північних районах, наприклад, хустку зав’язували під підборіддям, а кінці — на маківці. На Київщині кінці хустки обгортали навколо шиї та зав’язували на потилиці. Вибір хустки залежав від пори року, певного приводу та вподобань.За хусткою також  визначали вік дівчини. Молоді дівчатка покривали голову білою або яскравою хусткою, старші жінки — темною, вдови — чорною. Найдавніші хустки вишивали або ткали шовком, сріблом та золотом. Спочатку хустки були білого кольору. Пізніше їх вишивали червоними, синіми, зеленими, рожевими та жовтими нитками. Дуже рідко використовували чорні нитки. Доречі, хустки лише з синіх та жовтих ниток ніколи не вишивали, а обов’язково додавали червоний або інший колір. Орнамент був  здебільшого геометричний.

       Інколи хустину наділяють властивістю пам’ятати, кажуть, що вона зберігає пам'ять про певні миті людського життя. Досить часто ці спогади були пов’язані з втратами, не позбавлене, на жаль, втрат і сучасне життя.

б) Виразне читання поезії

Читання поезії. Читає учень

Не кутайсь , сестрице, в хустину жалю,

Не плач, не зітхай, бо так важко

Дивитись на сльози твої з кришталю

І покрик твій слухати, пташко.

Ти ж знаєш- я чорних хусток не люблю.

Ніколи ти в них не ходила,

Я тут, де все добре, тихенько посплю,

А там – лиш холодна могила.

Дарма хтось сказав, що життя відійшло,

Не вір, не всі знаються в тому.

Дивися, вже сонечко знову зійшло,

Вставай же, долаючи втому.

Із квітів своїх назбиравши букет,

Тихенько посидь, згадай мрії.

Не бійся, під посвист шалених ракет,

Не варто зрікатись надії.

Зайди в магазин і хустин набери.

Яскраві хай барви заграють.

По той бік працюють меткі снайпери.

Вони ще їм все пригадають.

А ти не журись і живи за усіх.

З- за сивих хмарин я все бачу.

Зірветься із уст твій вражаючий сміх,-

Знеможеться ворог від плачу.

 А. Михальчук

в) Аналіз поезії ( коротко)

Вчитель.

- Який настрій викликала у вас ця поезія?

- Якою ви уявляєте собі ліричну героїню?

- Слова сміх - плач — це... (антоніми)

З якою метою ( на вашу думку ) вони використовуються?

- Яким є відношення брата ( нині загиблого) до своєї сестри?

Доведіть свою думку,  спираючись на текст.

Вчитель.

 

З початком повномасштабного вторгнення побільшало тих чорних хусток. Але, ми сподіваємося, що незабаром заграє хустка чистими яскравими барвами, що не плакатимуть, а будуть радіти наші українські жінки, сильні, витривалі, мудрі, вродливі.

---Я знаю, що ви підготували візерунки, давайте ми з вами трішки пофантазуємо і створимо свою імпровізовану хустину – символ життя, надії, вірності, любові. Добавимо в наш витвір щирість, тепло сердець, яскравість кольорів, якими ви позначали  своє бажання працювати разом зі мною. Ми ж знаємо, що у єдності – сила. Разом і працювати легше і захищати своє.(звучить ніжна мелодія, діти прикріплюють свої візерунки, які вони виготовляли заздалегідь, прикрашають чисте полотно - хустку).

Дівчинка (хустка )

Про захист ви добре сказали. Моє ім’я (Хустка) теж походить від слова хистити, захищати. Мною  жінки захищали голову, плечі від вітру, дощу, спеки.  Я - оберіг, захист від зла, проживаю поряд з людьми, супроводжую їх і в радісні, і в сумні хвилини.

Вчитель.

Коли народжувалась дитина, її сповивали в біленьку мережану льолю – хустинку, яку традиційно передавали від роду до роду. Підростали діти, дорослішали, наставав час заручин. Даючи згоду, дівчина затикала за пояс хустку. Нею перев’язували  нареченого і сватів. Хустка була обов’язковим атрибутом на кожному українському весіллі. Впродовж усього святкування руки молодят мали бути покриті хустками,  бо вірили, що таким чином можна  було  вберегти молодих від темних сил. Її вносили на короваї, нею покривали голову нареченій на знак того, що вона вже заміжня жінка. В давнину вважали, що жінці гріх ходити з непокритою головою. Власноруч вишиту хустку давали в дорогу чоловікам, які йшли на війну. Сподіваючись, що вона оберігатиме, сприятиме швидшому поверненню додому. З хустиною проводили й в останню путь. Тому справедливо кажуть, що вона - вірна супутниця людей.

 3.Закріплення  вивченого матеріалу .

Вірш Про хустку ( читають діти)

                       ПРО ХУСТКУ

Вона увібрала завзяття і силу,

Всі барви життя умістились на ній.

Хто тільки родивсь, і хто рушив до схилу,-

 Купались у  владі її чарівній.

 

Все знає і бачить, розкаже тихенько

Про зраду і вірність, про щастя й біду.

На плечі накину, стріпнеться серденько,

Троянда розквітне в зимовім саду.

 

Озветься піснями душа українки,

Між листя і квітів сховає журбу.

Прокинеться доля щасливої жінки,

Полине самотність у шумну юрбу.

 

Летять, мов птахи візерунки крилаті,

Згадаю бабусі усмішку й тепло,

Згадаю дитинство у батьківській хаті,

У пам’яті зрине усе, що було.

 

Хустина - наш спадок і згадка велична,

Мандрує віками гінець поколінь.

Для когось нова, для когось вже звична,

У добрих руках оживе без сумлінь.

                                     А. Михальчук

 

 

Вчитель.

Сьогодні до нас в гості завітала хустина

-         Що ви можете про неї розказати?

-         Якими прикметниками опишете її зовнішність?

(різнокольорова, святкова, велична,  нова, звична, вишита… )

-         Визначте іменники, які допоможуть розкрити її сутність

(згадка, традиція, оберіг, спадок, пам’ять, рід)

-         Нещодавно, я казала, що хустка - це життя народу у візерунках( запис на дошці чи слайді)

Як ви розумієте цей вислів ?

(На дошці прикріплюємо “ компліменти “ хустці, які діти писали на початку уроку)

 Дівчинка (Хустка). Про мене пишуть вірші, співають пісні,  складають казки і легенди.

Робота з текстом

Вчитель. Цілком погоджуюсь з вами і навіть пропоную послухати одну таку легенду

Читає вчитель

                  Легенда   ( казка) про  хустку

      Було так чи не було, а старші люди ось про що розповідають.

      В одному українському селі жила дівчина Килина. Була вона сиротою, проте  ніколи самотньою не почувалася. То подружки забіжать, то сусіди навідаються. Ніхто не бачив її зажуреною, чи непривітною. Як тільки сонечко зійде, так вона вже й не всидить. Порається по господарству, збирає цілющі трави – це поки надворі тепло. Коли ж зима вкриє землю білою ковдрою, сідає за шиття та вишивання. Що вже майстринею була!.. Про неї знали і односельці, і жителі навколишніх сіл, бо не раз приходили до неї – роботою помилуватися  та візерунки підгледіти. Для всіх були відкриті двері її будинку. Для всіх знаходилось і частування, і добре слово. Нічого не жаліла, нічого не приховувала.

      Та одного разу, був глибокий осінній підвечірок, почула вона сильний стукіт. Вийшла на поріг, щоб подивитись, що коїться, та нічого незвичного не побачила. Вже хотіла заходити назад в свою затишну хату, як раптом заворушилося гілля калини і з неї злетіла величезна чорна ворона.  Не встигла дівчина й оком змигнути, як птиця стала більшати, більшати і перетворилася на високу жінку з холодним поглядом і довгими чорними косами.  « Віддай, віддай! – прокричала вона. Від несподіванки дівчина оніміла. Ніхто ніколи на неї не кричав, ніколи й не вимагали  нічого, бо чужого не брала, а своє сама щиро роздавала. « Що віддати? – ледь знайшла сили, щоб озватися. « Свою вроду віддай, життя своє віддай»,- продовжувала жінка – ворона. « Але ж я ще така молода, я хочу жити»,- спробувала переконати непрохану гостю дівчина. « Байдуже мені до твоїх бажань, віддай силу, талант віддай!»- почулося у відповідь. Оглянулась Килина, хотіла на поміч звати, та передумала. Кинула оком довкола. Квіти! Вони ще квітнуть!

У світлі вечірнього сонця, виринуло на подвір’я казкове видиво.  Заболіло серце дівчини. «Коли б хоч їх не забрали»,- подумала вона і безсило опустилася на лаву.

       Налетів сильний вітер, довго  лунало голосне каркання.  Чорна ніч зійшла на землю. А на ранок до Килининої хати знову йшли люди. Йшли до хатини, чекали дівчину, звали її та дарма. Згодом якийсь метикуватий хлопчак знайшов і приніс мереживну білу тканину. Стало зрозумілим- щось трапилось. Щось страшне, непоправне. Жінки, навчені Килиною,  дбайливо взяли те полотно, розділили на частини, стали вишивати на ньому квіткові візерунки. Вишиваючи, журилися, згадували, якою радісною і світлою була Килинка. Коли вишили, назвали ті шматки полотна хустинками. Згодом їх ставало все більше і більше. Відтоді кожній родині була хустка – згадка про добру дівчину Килину, що зберегла свої квіти.

       Багато часу пройшло з тих пір, а дівчата й жінки все носять хустки-тримають біля себе магічний оберіг.

                                                                                                        ( А. Михальчук)

- За можливості ( особливо, якщо це урок виразного читання) читають частинками учні, звернувши увагу на особливості читання казок, легенд.

 

                              Запитання до тексту

1. Про що розповідається в тексті?

(  про дівчину Килину, та пояснення походження хустки )

 

2. Ознаки якого жанру ви помітили?

  ( казки, легенди)

 

3. Якою ви уявляєте головну героїню?( словесний портрет)

( струнка, можливо світловолоса, весела, добра, працьовита, щедра. гостинна, любить природу і особливо квіти)

 

4. Як ви розумієте вислів: була сиротою, та не була самотньою?

Чому так трапилось? Про що це свідчить?

( Килина любила людей, а люди – її. Була товариською, допомагала)

 

5. Чому навчила вас ця розповідь( легенда)?
6. ( бути добрими, оптимістами…)

 

7.Які почуття виникали у вас під час слухання тексту?

( радість, співчуття, злість… вдячність)

 

8.По відношенню до кого вони проявляються?

 ( до Килини – позитивні, до ворони – негативні)

 

9.Які сили показані у творі?

( світлі і темні, добро і зло). Килина – перетворилась на шмат полотна. Це все? Чи згідні ви з думкою, що зло перемогло?

 ( Полотно ожило, Килина переродилася. Отже, вона живе, в згадках, в пам’яті людей.)

 

 

10.Розповідь – вигадка. Але має натяк на реальні ознаки хустки. В чому вони?

( Хустка -  має орнамент, візерунок, має символічне значення, оберіг, актуальна й зараз…)

 

Дівчинка (Хустка). Як багато хороших слів ви сказали про мене, про мій рід. Мені  приємно чути, що я ще потрібна, адже, бабуся колись розповідала, що стали забувати хустини.

 

4. Підведення підсумків. Оцінювання( у разі необхідності)

 

Вчитель.  Справді, був час, коли ледь не відмовилися від хусток, та тривало те напівзабуття недовго. Сучасна молодь має хустки.

« Тепер їх носять не лише на голові, а й замість браслету, топу чи пов’язану на шиї. Вкотре  українська традиція стала світовим трендом»,- читаємо ми в інтернеті.

 

Вчитель. Сьогодні у нас відбулася розмова з хусткою. Ми пригадали звичаї та традиції нашого народу. Простежили, який довгий шлях пройшла хустка, довели, що вона супроводжує людей і в радісні, і в сумні хвилини. Справедливими є слова нашої поетичної загадки “ все життя мене зовуть, то завяжуть, то несуть...”( Слово зовуть вжите в значенні кличуть). Бо хустка з людиною скрізь.

  Проте, якою б цікавою не була наша розмова, а настав час завершувати  наші посиденьки, адже маємо ще багато справ.  Тож подякуємо нашій гості, побажаємо їй довгого віку. Сподіваюсь, що ця зустріч була цікавою для всіх. Гордімося тим, що ми українці, що маємо чудову спадщину. Збережімо її – це відлуння нашого великого роду.

За активну участь та цікаву бесіду ви отримуєте  подаруночки. Дівчинка, яка виконувала роль хустки роздає  візерунчаті серветки з цукерками( з оцінками, якщо це урок).

 

Звучить пісня “ Край, де я родилась і живу”.

 

 

 

 

 

 

Додаток

 

                                        Легенда   ( казка) про  хустку

      Було так чи не було, а старші люди ось про що розповідають.

      В одному українському селі жила дівчина Килина. Була вона сиротою, проте  ніколи самотньою не почувалася. То подружки забіжать, то сусіди навідаються. Ніхто не бачив її зажуреною, чи непривітною. Як тільки сонечко зійде, так вона вже й не всидить. Порається по господарству, збирає цілющі трави – це поки надворі тепло. Коли ж зима вкриє землю білою ковдрою, сідає за шиття та вишивання. Що вже майстринею була!.. Про неї знали і односельці, і жителі навколишніх сіл, бо не раз приходили до неї – роботою помилуватися  та візерунки підгледіти. Для всіх були відкриті двері її будинку. Для всіх знаходилось і частування, і добре слово. Нічого не жаліла, нічого не приховувала.

      Та одного разу, був глибокий осінній підвечірок, почула вона сильний стукіт. Вийшла на поріг, щоб подивитись, що коїться, та нічого незвичного не побачила. Вже хотіла заходити назад в свою затишну хату, як раптом заворушилося гілля калини і з неї злетіла величезна чорна ворона.  Не встигла дівчина й оком змигнути, як птиця стала більшати, більшати і перетворилася на високу жінку з холодним поглядом і довгими чорними косами.  « Віддай, віддай! – прокричала вона. Від несподіванки дівчина оніміла. Ніхто ніколи на неї не кричав, ніколи й не вимагали  нічого, бо чужого не брала, а своє сама щиро роздавала. « Що віддати? – ледь знайшла сили, щоб озватися. « Свою вроду віддай, життя своє віддай»,- продовжувала жінка – ворона. « Але ж я ще така молода, я хочу жити»,- спробувала переконати непрохану гостю дівчина. « Байдуже мені до твоїх бажань, віддай силу, талант віддай!»- почулося у відповідь. Оглянулась Килина, хотіла на поміч звати, та передумала. Кинула оком довкола. Квіти! Вони ще квітнуть!

У світлі вечірнього сонця, виринуло на подвір’я казкове видиво.  Заболіло серце дівчини. «Коли б хоч їх не забрали»,- подумала вона і безсило опустилася на лаву.

       Налетів сильний вітер, довго  лунало голосне каркання.  Чорна ніч спустилася на землю. А на ранок до Килининої хати знову йшли люди. Йшли до хатини, чекали дівчину, звали її та дарма. Згодом якийсь метикуватий хлопчак знайшов і приніс мереживну білу тканину. Стало зрозумілим- щось трапилось. Щось страшне, непоправне. Жінки, навчені Килиною,  дбайливо взяли те полотно, розділили на частини, стали вишивати на ньому квіткові візерунки. Вишиваючи, журилися, згадували, якою радісною і світлою була Килинка. Коли вишили, назвали ті шматки полотна хустинками. Згодом їх ставало все більше і більше. Відтоді кожній родині була хустка – згадка про добру дівчину Килину, що зберегла свої квіти.

       Багато часу пройшло з тих пір, а дівчата й жінки все носять хустки-тримають біля себе магічний оберіг.