розширювати знання учнів про життєвий та творчий шлях Т.Г.Шевченка; пробуджувати інтерес до вивчення спадщини Т.Г.Шевченка; стимулювати пізнавальну активність молодших школярів; з

 

 

 

 

Тарас Григорович Шевченко – батько української мови

 

 

 

 

 

      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета: розширювати знання учнів про життєвий та творчий шлях Т.Г.Шевченка; пробуджувати інтерес  до вивчення спадщини Т.Г.Шевченка; стимулювати пізнавальну активність молодших школярів; збагачувати словниковий запас; розвивати мислення, уяву, пам’ять, дикцію, артистичні здібності; виховувати любов до творчості поета, до рідного краю, до його історії.

Хід свята

Палабугіна Мірослава

Гомін лине по країні

Сонячно, крилато.

Гомонить Дніпро із степом

Про велике свято.

 

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

 

Штельмах Микита

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами сльозами.

 

Фоміна Катерина

В похилій хаті, край села

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка мати, вбита горем.

Сценка

Ведуча.А зараз пропонуємо вашій увазі віртуальну зустріч з Т.Шевченком

Дійові особи:

Дівчинка 1 – Гуляєва Дар’яна

Дівчинка 2 – Коншина Дарія

Тарас – Неклеса Святослав

Жінка з дитиною – Луценко Ангеліна

І дія

Дівчина1 Привіт! Не можеш відірватись від свого комп’ютера? Хоч би пішла подихати свіжим повітрям. Очі пожалій! Уроки вивчила?

Дівчина2 Ще не всі виконала. Слухай, а що нам було задано з  літератури?

Дівчина1. Треба прочитати повість «У бур’янах». Це твір про малого Тараса Шевченка, про його дитинство.

Дівчина2.Ой, як я не люблю читати! Як це нудно і ліньки! Слухай, Наталю, цікаво було б побувати у тому часі і зустріти малого Тараса - нашого ровесника. Нехай би він розказав сам про своє дитинство, поговорили б з ним про життя, побачили б усе на власні очі. Ото було б здорово!.. А то сиди, читай нудота!

Дівчина1. Придумала!

Дівчина2 Мати машину часу! (Захопленню). Ось що мені треба!А ти б хотіла?

Дівчина1. Звичайно, це захоплююче й цікаво! Але де там нам!

Дівчина2Можна спробувати.

Наприклад, віртуальна подорож у часи Тараса Шевченка. Сідай! (Жваво). Зараз складемо програму, запустимо в комп’ютер і... (щось робить з комп’ютером, радиться з однокласницею. Вони обоє захоплені, радісно збуджені)

Раптом потемніло, потім спалах, і ось вони обоє вже серед незнайомого оточення.

 

II дія

(Тин, хата під солом’яною стріхою. Біля тину хлопчик (13 років) - малий Тарас. Сидить у солом’яному брилі, щось на клаптику паперу пише огризком олівця. Перед ним з’являються наші герої: хлопець і дівчина).

Дівчина2 Слухай, де це ми? Дивись, хата солом’яна, тин. Це що, ми в минулому?

Дівчина1. Напевно, в минулому... Поглянь, он якийсь хлопчик, дивно вбраний. Давай спитаємо його.

(Дівчата підходять до незнайомця і здороваються одночасно).

Дівчата. Привіт!

(Тарас Шевченко (підліток) здивований їх привітанням і зовнішнім виглядом, розглядає їх, знімає бриль).

Тарас. Здорові були!

Дівчина2 (здивовано до дівчини). Вітання у нього якесь допотопне.

Дівчина1. Хлопчику, ти не знаєш, що це за село?

Тарас Шевченко. Авжеж, знаю, наше село — Кирилівка.

Дівчина1. Кирилівка! (Радісно і здивовано). Це ж те село, де пройшло дитинство Тараса Шевченка?!!

Тарас. Село.І серце одпочине.

Село на нашій Україні,

Неначе писанка, село

зеленим гаєм поросло,

А ви звідки знаєте про мене, бо я вас не знаю, вперше вас бачу.

Дівчина2Ти що, справді Тарас Шевченко - наш геніальний поет?

Тарас (зніяковілий). Так, Тарас я, Шевченко, сирота убогий. (Ховає за спину папір).

Дівчина1 (лагідно). А що ти оце робив? Ну, не бійся, признайся - вірші складав чи малював?

Тарас. Як, ви і про це знаєте? Не смійтеся хоча ви з мене. А то все село дорікає. Кажуть, що я ледащо, що робити не хочу, лише в бур’янах вилежуюся. А я всі свої жалі на папір виливаю і легше мені, одинокому сироті, на душі стає.

(Хлопець і дівчина переглядаються. Від захвату у них дух перехоплює).

Дівчата. Ура! Ми в минулому!!!

Дівчина1. Ти не уявляєш, Тарасе, які ми раді, що перенеслись до тебе, розмовляємо з тобою!

Дівчина2Ми з XXI століття ( гордовито-хвацьковито ). Вирішили прогулятись у часі. І заодно домашнє завдання з  літератури виконати - практично! Вчительці розкажу - не повірить!

Дівчина 1(до здивованого Тараса). Розумієш, нам задали прочитати повість Степана Васильченка про тебе, а вона(показує на подругу) лінується. Тому радіє, що все на свої очі побачить і читати не треба.

Шевченко (зніяковілий, перестрашений і здивований). Про мене?! Як це? Через двісті років про мене знають? У школі дяк розповідає про сироту Тараса?

Дівчина2Який дяк? Учителька, і то дуже строга. Як не прочитаю повість, то одиницю буду мати. То ж не барись, розповідай біографію від початку

Дівчина 1(прохально). Будь ласка, розкажи.

Тарас (ніяково). Я віршем, добре... (Читає автобіографічний вірш (уривок) «Якби ви знали, паничі...» ).

Якби ви знали, паничі,

Де люди плачуть живучи,

То ви б елегій не творили

Та марне бога б не хвалили,

На наші сльози сміючись.

За що, не знаю, називають

Хатину в гаї тихим раєм.

Я в хаті мучився колись,

Мої там сльози пролились,

Найперші сльози. Я не знаю,

Чи есть у бога люте зло,

Що б у тій хаті не жило?

А хату раєм називають!

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала.

Свою нудьгу переливала

В свою дитину... В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою,

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи —

Носити воду школярам.

Брати на панщину ходили,

Поки лоби їм поголили!

А сестри! Сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії!

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!

Дівчина2 (захоплено). Ну ти даєш! Такий малий, а такий талановитий! Мені б так...

Дівчина1 (із захватом). Молодець! Геніально!

Шевченко (радісно, сміливіше). Невже вам і справді подобається? Мене всі так лають, тільки одна Оксанка, моя подруга, підтримує і підбадьорює.

Дівчина2 (із захватом). Ти смішний і дивний! Українці вже понад 200 років твої вірші вчать напам’ять! А ти питаєшся, чи подобаються!!!

III дія

(Чути дівочий спів «По діброві вітер віє...» ).

Дівчина1. Гарно тут... Спадає на думку твій вірш «Тече вода з-під явора...» 

 Дівчина2А щось людей не видно... Де вони?

Тарас. На панщині (задумано)... 

 Дівчина1. Темніє... Он люди якісь йдуть, ледве ноги волочать.

Тарас. Це кріпаки - панські слуги. Цілісінький день працювали на пана.

Дівчина2Я згадала твій вірш «Садок вишневий коло хати...». 

Дівчина. Життя, як у раю, здається.

 (Жінка-селянка з немовлятком розказує вірш «На панщині пшеницю жала...» ).

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

І усміхнулася небога,

Проснулася — нема нічого...

На сина глянула, взяла,

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла

Ця сама селянка. Коли вже та воля буде... Як не нам, то хоча б дітям і внукам нашим.

Дівчина2Воля є, є... Ми вже не кріпаки, і Україна вже вільна.

Жінка-селянка (гірко). Що ти, дитино, вигадуєш (махнула рукою).

Чудні ви якісь... (Відходить).

Дівчина1. Не повірила... Я б сама не повірила на її місці.

Дівчина2Тяжкі часи випали на твою долю, Тарасе. Коли ми читали твої вірші, то нам важко було в це повірити, в те, що так наші українці бідували. А це правда виявляється.

Дівчина1. І я тобі скажу, Тарасе, не треба було нам і в минуле переноситись.

Твої твори такі правдиві і так написані, що і бачити не треба... Потрібно лише уважно читати твої вірші. І минуле стане зрозумілим і близьким.

Дівчина2 (з ентузіазмом). Тарасе, а може, ти з нами у XXI століття гайнеш, га? Давай?

Дівчина1 (до хлопця). Розумний який!!! Що вигадав?! А вірші хто напише? Адже його твори виховали патріотів, які вибороли незалежність України.

Дівчина2Дійсно... Ти правильно кажеш, Наталю...

Тарас. Кожна людина повинна достойно прожити у своєму часі... Зробити все можливе для кращої долі України й українців... (звертається до хлопця і дівчини, які підходять до нього). Не сумуйте, я завжди буду з вами, в усі часи. (До присутніх). Читайте мої вірші! Отак і поговоримо крізь віки.

 

Кривенький Руслан
В оцій землі лежить проста кріпачка, 
Що їй вклоняється і наш суворий час. 
Приходять всі. Та хто ще так заплаче, 
Як плакав тут колись малий Тарас? 

Світило сонце, та світило іншим, 
Світило сонце - сироту пекло. 
І западало зерном гнівних віршів 
В дитяче серце страдницьке село. 

 

 

 

 

1-й ведучий Моїсеєнко Гліб

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині. Ріс Тарасик лагідною, чуйною та щирою дитиною. Найбільше він любив свою матінку.

2-га ведуча Шейко Каріна

Радість і втіха хлопчика потьмарилась горем: померла мама, коли йому виповнилося 9 років. І почалося страшне сирітське життя при мачусі.

3-тя ведуча Любимова Вєста

Коли Тарасикові виповнилося 11 років, помер і батько. Хлопець залишає домівку, оселяється у дяка в школі – як школяр і помічник.

1-й ведучий Моїсеєнко Гліб

Малому Тарасу хотілося вчитися читати і писати. А ще він мріяв бути малярем: малював вугіллям, крейдою, олівцем на папері,  дверях, стінах.

2-га ведуча Шейко Каріна

Прагнення навчитися малювати змусило сироту блукати селами у пошуках учителя. Захоплення малюванням дорого коштувало Тарасу. Він був змушений займатися улюбленою справою таємно від пана. Коли злочин викривали, доводилося зносити жорстоку кару. Але жодна кара не могла його зламати.

3-тя ведуча Любимова Вєста

Посміхнулась Шевченку доля у 1838 році. Йому на той час виповнилося 24 роки. Благородні друзі викупили його з неволі.

Ставши вільним, Шевченко вступив до Академії мистецтв. За час навчання одержав 3 срібні медалі за свої художні роботи. У цей період він написав багато поетичних творів.

Поет дуже любив свою Україну і порівнював її з образом матері.

Зоріна Єлизавета

Україно! Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю,

Заплаче серденько.

 

Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте,

В останню тяжку минуту,

За неї Господа моліть.

 

Сумарков Єгор

Не цурайтесь того слова,

Що мати співала,

Як малого сповивала,

З малим розмовляла.

 

Качук Микита

Учитесь читайте,

І чужого научайтесь,

І свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

 

Рязанський Микита

Любітеся, брати мої,

Вкраїну любіте.

І за неї, безталанну

Господа моліте.

 

Карпушенко Ельвіра

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата

Нехай мама усміхнеться,

Заплакана мати.

 

2-га ведуча Шейко Каріна

Тарас почав писати вірші ще у дитинстві. Перша його збірка називається Кобзар.

 

Всі його ми батьком звемо,

Так від роду і до роду.

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

 

 

3-тя ведуча Любимова Вєста

Шевченків «Кобзар» - це біблія українського народу; це книга, які судилося стати безсмертною. Народ, який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як «Кобзар» - безсмертні. У цій книзі переплетена доля селянки-кріпачки з долею всієї неньки – України, боротьба гайдамаків та козаків – із боротьбою народу за щастя і волю. Автор зібрав у ній кожну сльозинку, найменший стогін болю кріпака. Духовну велич і красу народу він підніс на найвищу височінь, чим і збагатив увесь світ.

 Ми сьогодні читаємо вірші Т.Г.Шевченка.

 

 

Вертій Дар’я

Встала весна,

Чорну землю сонну розбудила,

Уквітчала її рястом,

Барвінком укрила.

 

 

Бурлаков Дмитро

Світає, край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють.

Між ярами, над ставами

Верби зеленіють.

 

Луценко Ангеліна

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину.

Над водою гне вербою

Червону калину.

Вранці – рано на калині

Пташка щебетала,

Під калиною дівчина

Спала не вставала.

 

1-й ведучий Моїсеєнко Гліб

Свої твори він писав чарівною, барвистою українською мовою, наближеною до народної. Тому його вірші легко читати і запам’ятовувати. Вітер, сонце, зорі, дерева, вишневий садок – усе оживає у віршах Шевченка. Його поезія стала джерелом творчого натхнення для композиторів.

Луценко Анна

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина,

Полюбила – не спинила,

Пішов – знай загинув.

 

Фоміна Катерина

Пішла вночі до ворожки,

Щоб поворожити:

Чи довго їм на сім світі

Без милого жити.

 

Жовтоштан Анна

Пішла вмилась, напилася,

Мов не своя стала,

Вдруге, втретє, та, мов сонна

В степу заспівала.

 

Зуєва Вікторія

Плавай, плавай, лебідонько,

По синьому морі.

Рости, рости, тополенько,

Все в гору та в гору.

 

Зілля дива наробило

Тополею стало,

Не вернулася додому,

Не діждала пари,

Тонка-тонка, та висока

До самої хмари.

 

 

2-га ведуча Шейко Каріна

Десять років заслання підірвали фізичні сили, здоров’я Шевченка. Поет повернувся в Україну, маючи намір писати, працювати. Проте йому не дозволили жити в Україні, наказавши виїхати до Петербурга. Він був змушений виконати цей наказ.

 

Алєйнікова Анна

Повернувся Тарас з неволі

Вже хворим додому.

Але пісню, але думу,

Не забув складати,

Як страждала-горювала

Україна – мати.

3-тя ведуча Любимова Вєста

Справжній співець України прожив тільки 47 років. 10 березня 1861 року Тарас Григорович помер. Поховали його в Петербурзі на Смоленському кладовищі. Та чи могли люди забути і не виконати ще одного заповіту?

Качук Микита

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі,

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

 

 

1-й ведучий Моїсеєнко Гліб

У травні того самого року його прах перевезли до України. Поховали його на Чернечій горі, поблизу Канева. Саме тут знайшов вічний спочинок геній поетичного слова, великий художник, патріот і борець за свободу Т.Г.Шевченко.

 

Колесова Софія

На Вкраїні милій Канів на Дніпрі,

Тут його могила на крутій горі.

І дорослі, й діти все сюди йдуть,

І барвисті квіти Кобзарю несуть

Тож, як будеш часом в Каневі колись,

Дідусю Тарасу низько поклонись.

 

 

Колесова Софія

Любов і шана вічна – Кобзареві.

Завжди він в серці нашому живе.

Його слова, як зорі променеві,-

Дороговказ нам у життя нове.

 

Маловик Дар’я

З колін вже піднялася Україна:

До волі прагне, щоб там не було!

Лунає рідна мова солов’їна:

Для спраглого цілюще джерело.

 

Сичова Маргарита

Пророчі думи в Кобзаревім слові

Сплелись навіки в лавровім вінку.

І плине повінь щирої любові,

Що в пісню перелитися дзвінку.

 

2-га ведуча Шейко Каріна

Шевченко – це наша душа, наша мудріть, наша сила. Нехай «Заповіт» Великого Кобзаря стане заповітом для всіх вас: берегти мову, його звичаї, його пісні пронести все це через віки. Нехай вогонь його душі запалить у наших серцях іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі свого народу.

 

Пісня «Мій Кобзар» Н. Май