Тема: Україна пам’ятає – світ визнає!

Мета. Ознайомлювати учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни; виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників, виховувати патріотів своєї держави.

Обладнання. Свічки, рушник, хлібина, кетяг калини, тематичні ілюстрації, відео. презентація виховної години.

Не звільняється пам’ять, відлунює знову роками, Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.

Україна пам’ятає – світ визнає!

Хід виховної години

На столі — розламана хлібина, поруч кетяг калини, букет свіжих квітів, перев'я­заних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику.

Лунає музика — «Реквієм» А. Моцарта (упродовж композиції звучатиме то тихіше, то гучніше). Учні, одяг­нені в темного кольору вбрання, виходять з обох боків і шикуються в журавлиний ключ.

1. Учитель.   Щороку в Україні, як і в усьому світі, четвертої суботи листопада українці вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 рр.

-  Сьогодні у нас урок пам’яті.   Прошу вас бути уважними і задуматись, що відбулося в Україні  83 років тому і що витерпів український народ  на шляху до незалежності.

-         У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій.  Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей. Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потягу, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, - це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно. Ви вже знаєте, що в Україні родючі землі і вона багата хлібом. Ще нашу Україну називали «житницею Європи».

Хіба можна уявити, що народ – хлібороб помирає від голоду? Хіба можна уявити, що людина збирала урожай, радувалась, що зможе прокормити свою родину, своїх дітей, а на наступний день влада все забирала, не лишаючи ані зернини, ані картоплини.

В ті часи жертвами ставали не окремі люди, винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і молоді. Найстрашніше – помирали діти.

А чи так давно це сталося? Ні. Ще досі живі свідки тих часів. Це наша історія. Ми не можемо її викреслити з нашої пам’яті.

Минає час, пливе рікою,                            

Кудись звертає за бугор.
Та пам`ять ця завжди зі мною
Про той страшний голодомор                                                    

                                                                                                       Пригадай, Україно, ХХ століття своє…

Дві трійки фатальні, як символ ненависті й горя.

Цей рік 33-ій ще й досі у серці пече

Якимсь несказанним і вічно страждаючим болем.

 2. Що таке Голодомор?

• Сьогодні ми згадуємо страшну сторінку нашого народу – Голодомор 1932-1933рр. Ця трагедія забрала життя мільйонів наших земляків.

Голод це неврожай, а Голодомор це штучно створений голод.

          Український народ – свободолюбивий. Проти його свободи боролися у різні способи. Сталін винайшов власний, один з найжорстокіших за усю історію людства. Він залізною рукою впровадив терор і голодну смерть.

Дотепер ми не знаєм імен всіх, хто загинув від голодної смерті. Їх не називали героями. Їм не ставили пам’ятників чи обелісків.

Нас просто заставляли про це забути. Але пам'ять не можна знищити!

 3. Як чинився Голодомор?

Насильно забирали всі продовольчі припаси.  Засуджували навіть дітей, які підбирали колоски пшениці на вже зібраних полях. 

Якщо селянин чи колгоспник не виконав план здачі зерна, у нього забирали усе: картоплю, зерно, корову, хату.

Люди розуміли, навіть тим, хто переживе голодну зиму, сіяти навесні не буде чим.

Найбільше від Голодомору постраждали Харківська, Київська, Полтавська, Сумська, Черкаська, Житомирська області.

    Запізнілими дзвонами шукаємо мільйони українських душ, щоби вписати їх в історію Пам'яті.

Сталося це літа Божого 1932-го       

Сталося це літа Божого,

Яке запам'ятається кожному

Навічно, важко, гірко.

Сталося це літа Божого 1933-го.

Пекельні цифри і слова

У серце б'ють неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік тридцять другий...

Голод... Голод...

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах.

Сім мільйонів (Боже мій!)

Недолічилась Україна

4. Голодомор мовою фактів

Учитель.   Липень 1932 р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель;

 Учитель.  Серпень 1932 р. – прийнято закон ”Про п’ять колосків”, за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;

Учитель.  Листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;

Учитель.  Грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві.

Учитель.   Блокада мешканців окремих територій та всієї України:

Голодомор в Україні був спеціально створений.

5. Свідчення очевидців

” У 1933 році померла моя сестричка…, їй було лише три роки. Вона не кричала, не вередувала, а лише тихо просила їсти…”

Микола Піскун, 1926 р. н., смт.Сиваське, Херсонська область.

Згадався 1933-й ”То ж таки був геноцид! Пів – Сухої виморено голодом за одну весну. Сім'я Булата – коваля, де діти старші поїли менших… А ті мої товариші-однокласники Киселі, що незрівнянні успіхи виявили в математиці, - сьогодні в школі були, а на завтра вже не прийшли: померли обоє. Ні, то довічний Сталінів гріх, злочин, якому ніколи не буде виправдання…”

 

 

«Петро Макарович Соловищук з села Луки Дашівського р-ну на Вінниччині: «Батько кладе на тачку моїх два брати 1 сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгор­нув рядно, поклав їх туди ж, до мами. Батько почав лопатою ки­дать землю в яму, а я собі руками. А тоді помер і батько... І так від моєї родини ніякого сліду — ні могили, ні хреста. Тільки імена».

          Ці історії є лише краплиною в морі людського горя, яке довелося пережити мільйонам українських сімей у 1932-1933рр. У запізнілій жалобі схилимо голови в каятті перед світ­лою пам'яттю тих, хто загинув. Вони згасли як зорі.

(Хвилина мовчання)

  В руках, що виростили хліб.                    

 Не залишили і зернини

 Ні, рід наш в горі не осліп -

 Ти все згадаєш, Україно!

 Згадай усе ти, щоб воздать

 Близьким і дальнім людоморам.

 ... Хоч радість легше пам'ятать.

 Та треба пам'ятать і горе.

РОЛИК

 

Учитель.  Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і  життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.

А люди біднії в село, Неначе злякані ягнята, Позамикалися в хатах, Та й мруть….	Гробокопателі в селі Волочуть трупи ланцюгами За царину і засипають Без домовини.
Сумують комини без диму, А за  городами за тином Могили чорнії ростуть.	Дні минають, Минають місяці. Село навік замовкло, оніміло, Кропивою поросло.

         Учитель.    Звали її Параскою. Помила дітей, натопила маковинням, закрила лядку, і до ранку всі померли.

Спіте, діти, спіте, любі.

І не просинайтесь.

Вже не буде мучить згуба.

Забере вас пташка райська.

Спіте міцно, спіте, діти.

Янгол Божий на порозі.

Вже не буде їсти хтітись.

І не будуть пухнуть нозі.

Натопила маковинням,

Затулила лядку й комин.

І в тумані темно-синім

Заспівала колискову.

     Учитель. Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили.

Один з дослідників вважає, що справжня кількість померлих від голоду складає приблизно 7 млн. 500 тис осіб. А на міжнародній конференції з питань голодомору в Україні була оприлюднена цифра 10 млн. людей.

     Спільна заява делегацій 65 держав-членів ООН 7 листопада 2003 року.

Остання хлібина              Це остання хлібина, остання! Очі горем налиті вщент, Батько й діти не їли зрання, Це остання хлібина, остання! Після неї голодна смерть.   Плаче й крає, мов соломину, Пильно дивиться дітвора. Тату, їжте ось цю шкуринку, Майте жалю до нас краплинку, Умирати вже вам пора.

Взяв шкуринку дідусь і плаче,       І стареча рука тремтить. Сиве око, сліпе, незряче, Але серце його козаче Б'ється рівно і хоче жить.   Стали кожному крихти в горлі, Спазми в горлі. Немає слів. А над хатою — клекіт орлів, А на вигоні — трупи чорні, Там, де саваном сніг білів.

        МОЛИТВА

      6.   Всеукраїнська акція “Запали свічку”

В Україні є давній звичай – у пам’ять про померлу людину запалюють свічку. І щороку в Україні у четверту суботу листопада на пам’ять про тих людей, які померли з голоду, запалюють свічки. Цього року 28 листопада 2015 року о 16 годині Україна схилить голови у загальнонаціональній хвилині мовчання на знак вшанування всіх убитих голодом.

Із настанням темряви засвітіть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.   

ПІСНЯ

                         Україна пам’ятає! 

                          Світ визнає!

Ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було.

Гадаю що всі ті хто сьогодні почули історію як все відбувалося трішки задумаються над тим,  що пережив наш Український народ.

ДІТИ

 

Не дай нам, Боже,
таку лиху годину…
Збережи, Боже,
Мати-Україну

 

 

          Дякуємо за увагу .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виховна година до Дня пам'яті жертв голодомору

« Україна пам’ятає! Світ визнає! »

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала

Зелінська С.А.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Не звільняється пам’ять,

відлунює знову роками,

Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.

 

 Україна пам’ятає – світ визнає!