Урок-презентація. М. Павленко, "Русалонька з 7-В"

МАРИНА ПАВЛЕНКО, «РУСАЛОНЬКА З 7-В». Урок-презентація.

МЕТА: сприяти творчому відношенню до навчання через мистецтво відтворення художнього твору на сцені. Усвідомлювати та доносити до глядача теми і ідеї повісті. Формувати  вміння по-філософськи дивитися на світ, бачити своє місце в низці свого роду і цілого народу; впевненість, що світ можна змінити на краще, та в ньому необхідно знайти своє, справжнє, надійне, не відпустити щастя, не помилитися. 

Сприяти формуванню творчої, активної, освіченої, особистості, яка вміє організувати як свою індивідуальну роботу, так і знайти себе в колективному ділі.

Сприяти розвитку духовно-моральної сфери особистості;

Сприяти правильному вибору в житті, який формується на прикладах української і світової класики;

Розвивати мислення, мовлення, увагу, пам’ять, активну позицію в житті.

Формувати навики соціалізації через спілкування в творчому колективі; підвищувати самооцінку; формувати відповідальність за доручену справу; потребу в аналізі свого духовно-душевного життя.

Залучати до скарбниці культури людства через твори, що діти самі грають на сцені; вчити поєднувати форму і зміст у всьому, в першу чергу, у своєму внутрішньому, духовному.

Сприяти гармонійному, всебічному розвитку, ЩОБ ДИТИНА ВІДЧУВАЛА ПОВНОТУ І ЩАСТЯ ЖИТТЯ.

1. Слово вчителя.
2. Вистава з коментарями і евристичними питаннями до глядачів.

 

 

АНГЕЛ: Живемо в вічності святій.

І тільки очі ти відкрий: побачиш Господа в словах,

Минулого як тихий птах майбутньому несе дари.

Й вам не спочити до пори: себе впізнати і свій шлях

У вічності живих очах. Щось виправляти,

Поновляти, так долю роду будувати.

Що сіємо, те і пожнемо. У річку спогадів пірнемо.

Ми ж вузлики на стрічці роду. В роках відбутись хороводу.

АВТОР: Казку нам розказати вам, щоб будувався душі храм,

Щоб бачили ви істин коло, думки не падали щоб долу,

Слова, діла знали лиш світло, бо в ньому  серденько розквітло.

Дівчинка ж наша закохалась, на прикрощі не ображалась,

Боролася за свого друга, так і відкрилась Божа смуга:

Прокляття зняти з роду разом, за благородства жить наказом.

АНГЕЛ: Не забувати: любов – сила, що темноту життя скосила.

Слово Ісуса: Вам любить Бога й людей, усіх простить,

Щоб мати Дім, щоб мати Царство, Отця святого Государство.

СЦЕНА 1

СОФІЙКА: За вікном життя струмочки, квіти відкривають очки,

Шелест листя в співі птаха. І сорока, як та сваха,

Заважає вдень читати. Мрії моїй не заспати.

Ось Русалонька і сльози, посхилялись верболози.

Нащо казка із нещастям, із гірким таким ненастям?

Принц, як мій Вадим, танцює, мого погляду не чує.

Дивиться він лиш на Ірку. Вибереться час на гірку:

Хмаркою стане Русалка. … Знову розкричалась галка.

Краплі дощику солені падають, ніби свячені.

СНІЖАНА (тітка): Й я не люблю, коли казка

Закінчилась гірко, й ласка до сердець не добиралась.

У поганім залишалась. Видала би я закон,

Всяку казку за балкон, як закінчилась погано,

Тож в життя її не звано!

АВТОР: Тітонька сумно хмаринку провела, як дня годинку.

І зітхнула, обіймала, подружкою ніби стала.

СНІЖАНА: Й я б хотіла полетіти, подих висоти зустріти,

Щоб не знати про весілля, мати простір і дозвілля.

Безтурботнії клубочки, неба ніжні сини-дочки!

СОФІЙКА: Ви серйозно? Що я чую? Біля вас тільки дивую.

Тож нарешті знайшли щастя. Втримати у вашій власті!

АВТОР: Всі раділи за Сніжану. Вона лікар. Все старанно

Женихів перебирала. Не підходять їй, - казала.

Прізвище не те, щось інше. Не виходить заміж! Ліпше

Дівою старою стане, на всіх з гордістю погляне.

Та Валентин Білий – хват! Футболіст, талану брат.

СНІЖАНА: Ногу поламав на матчі. І слова я чула смачні,

Підкорив, не підкорив – вийти заміж вговорив.

СОФІЯ: Шиють з мамою тож плаття.

Як на озері латаття, квіточками оточили,

В білосніжності спочили. …

Знову Ростик закричав, день мій бавив, не мовчав,

Математиці моїй відшукати погляд злий:

Занепасти у навчаннях, «не спитають!» - в сподіваннях.

АВТОР: Вечір. Братик, добре, спить. Математика мовчить. Поробила так і сяк. Сил нема. А час - літак перепони ще долає,

Зуби чистить вимагає.

СОФІЯ: З ніг упасти – укладатись. Отак радощів набратись!

АНГЕЛ: Сон приніс спочинок в дім, тільки сумно чомусь в нім.

Стало стукать щось, лякати, у квартиру знизу звати.

Не живуть там і сусіди. А у повні якісь біди:

Стукають, кричать, тікають,

Привидів так нагадають.

ХА-ха-ха! – чулося знизу, подолати як цю кризу.

СОФІЯ: Мамо, мамо! Вони знов! Аж холоне в жилах кров.

МАМА: Йди я пригорну тихенько, хай не б’ється так серденько.

Вранці йшли до бабці Валі. Може, крадіїв медалі

Треба в хаті позбирати. Чи міліцію позвати?

Б. ВАЛЯ: Все в порядку в тій квартирі,

Чисто, тихо, стоять гирі і годинника, й зозуля

Спить, як у рушниці куля.

СЦЕНА 2

СОФІЙКА: Я встигла нині на уроки, пережила зрадливі кроки

І математики. От й сімка. Та думки, смілі невидимки,

Задачі вирішить уміли, а ще й Вадиму догодили,

Дала списать йому усе, десятку день і принесе.

Сенкью, - у відповідь, а Ірці, немов зіграти на сопілці,

Він хрущиків в рюкзак кидав і в посмішках не замовкав.

УТІХА: Утіха! Втішу я Софійку, і спогадів наберу лійку,

Щоб посмішки пополивати, давнього друга щоб згадати.

Он він, під липою сидить, мов тротуар так сторожить.

Поряд – ваги і хмизу в’язка, ще квіти рясту, а ще казка:

Софійку бачив, підхопився, веселим й радісним зробився.

САШКО: Привіт! Не бачив вже давно. На новім місці, як воно?

Хочеш - безплатно тебе зважу, скільки заважила не скажу!

СОФІЙКА: Спасибі! НІ! Не худну я, як однокласниці – щодня.

САШКО: Візьми букетика тоді, гостинець фірми! Все тобі!

СОФІЙКА: Спасибі, нащо? Де зложити, і як до себе притулити?

Зглядаються вже перехожі. На кого це тепер ми схожі?

АВТОР: І Сашко погляди ховав, ваги ганчіркою втирав.

СОФІЙКА: Давно зі школи повернувся? Туди піти чи не забувся?

САШКО: Це в вас в гімназії – уроки, а в нас короткі, без мороки,

І не ходити на останні – думки нам мати одностайні.

СОФІЙКА: Напевно, мова в вас остання!

Не прочитаєш без старання, що ти про дрова написав,

В неграмотності заблукав.

АВТОР: «Тирміново продаюця дрова. Приймаюця оптові замовлиня» У хлопця запалали вуха. Та подивився він на друга.

САШКО: Добре було, як ти писала! Напис -милуєшся! Все знала!

СОФІЙКА: Я сподіваюсь – допоміг. Гроші якісь зібрати встиг?

САШКО: Таке є. Літо – худнуть люди. А мені зиск, - от й добре буде! А ще і квіти з лісу нині, от й вторгувати уже днині!

СОФІЙКА: І дрова з лісу? (в сторону) Не питаю уже про школу,

Все бо знаю!

САШКО: Щоб стартанути треба гроші, а люди у нас всі хороші:

Купують. Ще сестричкам треба, бо дома, як-то, справжня «зебра»: Гроші то є, то їх немає, а мама трудиться й страждає!

АВТОР: Й Софійка на свій комп збирала, та тільки днина постраждала: обліз ніс й добре підгоріла, таку роботу залишила.

В сім’ї єдиний Сашко син, трійня малих сестричок! Вір! Матуся все працює важко, хворіє. День їх – Божа ласка!

… Здоровань скочив на ваги, зважитись ніби до снаги.

МОЛОДИК: То скільки кілограмів в мене? Може, вже їсти лиш зелене?

САШКО: Та 98 каже!  МОЛОДИК: А скільки коштує, розкаже?

САШКО: Дешевше ніж будь-де – 15, бо там сказали б, що всі – 20.

МОЛОДИК: Багато хочеш! Ось всі 5! Ще й пучок квітів мені брать!.

АВТОР: Пішов, Сашко наш аж горів. Тут ще й Софійка. Він знімів. Дівчинка щебетала щиро, щоб дух піднять другові! Діло:

СОФІЙКА: А в мене стільки є новин! В гімназії багато змін.

А двір із кішками малими й собаками не дуже злими.

Ще тітка заміж зазбиралась. В нічних страхах я не скінчалась.

А ще читала про Русалку, такую от знайшла забавку. Там Вадим-принц, про це мовчання, хай не помітить хвилювання!

САШКО: Ти кажеш про нічні страхіття? Відкриєм таємниці миті:

У повню злазимо в квартиру. Зупинимо жахів так ліру!

СОФІЙКА: Жити набридло?  То ж це страх! А якщо нас чекає крах?

САШКО: Ні-ні, подумай, добре діло, коли на страхи ідеш сміло!

Тоді й відступлять, так і знай. У півню йдемо! Загадай!

СОФІЙКА: Гаразд, мені давно пора, чекає справ дома гора!
СЦЕНА 3.

МАМА: Софійко, де була так довго? У нас бо плаття все із шовку,

Зметуєм, шиємо, шукаєм, все помічницю ми гукаєм!

Іди обідати хутчіш, ти нині нам тільки мовчиш.

Супчик! І не кривися нині, треба бо чемній буть дитині.

СОФІЙКА: Усе знесла: і суп гарячий, підручник з пащею, невдячний, що математикою звався, і братика: не сумнівався, що гарцювати по кімнатах, то мати радість в будні й в свята!

МАМА: Доню, як звільнишся, у шафу полізеш, щоб не статись краху. Там щось потрібне на весілля. І це прохання, не свавілля!

АВТОР: Полізе з радістю! Стара! У ній немов живуть дива.

Стояла раніш у підвалі, нині знайти у ній коралі.

Прабабин скарб – для всього роду, мати щоб щастя, долю й вроду. Під вінець дівчині вдягнуть, тоді в майбутнєє пірнуть!

СНІЖАНА: Шухляду відімкну! Булавка, а невидимка, як забавка.

Легка рука, тож відчинилась, а я вже в платті, нарядилась.

СОФІЙКА: Цікаво тут, у цій шухляді. В пилюці я, не в шоколаді,

А в шафи про коралі пісня, скарби старі! Чи стане кисню?

Тут давні лахи, чобітки і фотографії – птахи, а ще газети і коробка,

Видно, хорошого доробку.

З-під тих парфумів, що мій тато подарував, коли завзято

 Тільки до мами залицявся. Скарб в них сьогодні там сховався. Коралі – трубочки дрібненькі. Вишневі, радісні, маленькі.

СНІЖАНА: Дай приложу собі до плаття, А ці коралі ніби браття.

Ще підібрати і помаду, от й буде все тоді до ладу.

СОФІЙКА: А поносить даси мені? Ми ж всі в весільному човні.

СНІЖАНА: Та поноси, тільки…. СОФІЯ: Не з’їм, пограюся лише твоїм! Я на балкон, в уяви колі, думка шепоче вже на волі:

З Вадимом, церква і вівтар, майбутнє бо не знає чвар.

                          СЦЕНА 4

АВТОР: Наступний день! Дорога в школу, Мало не збила бабцю кволу, що в ТІЙ квартирі поливала квіти сусідські й мов стогнала.

А далі Ірка лізла в очі, наколка в неї. Дні пророче

Про вчених учениць все знають, бо хлопчаки їх обирають!

СОФІЯ: Я через парк піду додому, так подолаю душі втому,

Може Його побачу теж, стежина, за усім ти стеж.

Акація – тут його слід, чи не наробить днина бід?

ВАДИМ: Я ж на пеньку сидів й курив. Скривилася. Я й говорив:

В нас проклятий рід, так велося. За гроші щастя продалося.

Предок лиш гроші висилає, мати, що в неї син – й не знає.

Стара всю голову проїла, вже до печінок надоїла.

А мені все по барабану. Плюну я всюди, де не гляну!

Про це нікому не кажи, на вустах вузлик зав’яжи.

СОФІЯ: Не сумнівайся….І пішов, мені довірився він знов.

А вдома жарені котлети, ніби найкращії сюжети.

В мами талантів – не злічити,  до неї серце притулити.

СЦЕНА 5.

СНІЖАНА: Сонько, прокинься, уже день!

А вві сні виросте лиш пень. Ось фото, роздивися – Він!

В час, як виписувався! Дзвін в серці, і посмішка в очах –

Ось летить щастя й долі птах!

СОФІЯ: Широкоплечий і вродливий, погляд у ніжності щасливий,

Сніжана в білому халаті, тоненька, в радіснім завзятті.

А хто той хлопчик, що сумний, немов ображений і злий?

СНІЖАНА: Не знаю, може, пацієнт, відвідувач. Точно не стенд!

АВТОР: Сніжана з сукнею і мама, для Соні ж днів звичайна драма:

Катати Ростика, як спить. Бігти додому, як кричить!

До Сашка їде, він відрада, із ним надійність, спокій, правда.

САШКО: Привіт! У мене є прибуток. Чи ж 800 кг. - це смуток?

На стільки зважив я сьогодні, букетики продав, бо модні.

Це на ремонт, на босоніжки, буде для мами на горішки!

СОФІЯ: Я ж до коробки: котенята, клубочки, милії малята.

І Напис: «Продаюця! В киці, розумної, всі світлолиці».

Яке гарненьке і миленьке! А ж стукотить моє серденько.

От Чорнобілку хочу я. Буду просить маму щодня.

То ж ти її не продавай. Рішення моїх зачекай!

САШКО: Добре! Ти ж на Русалку схожа, така ж вродлива, ніжна, гожа. Намисто це на тобі світить. Сліпий хіба що не помітить!

СОФІЙКА: Віддать забула, не моє, в кишені хай лежить – старе.

Шкарлупки, фантики, монетки, хай буде замість тут серветки.

А скажеш: проклятий, що значить? Мудрість це слово як побачить?

САШКО: Важка робота, - мама каже. Отаким словом мов обв’яже.

АВТОР: Ростик кричав, Соня – додому. Дорога проганяла втому.

Вадима постать, потім дим. Залишилося: Вадим – дим!

Далі оглядини, жених. Всім подарунки – день затих.

Тільки згубилися коралі! Софія винна. От й моралі

Докором глянули у очі. Ніби нагримать всі охочі.

 СЦЕНА 6

РАНОК: Я невдоволений, нервовий, безрадісний сьогодні й кволий.

Софійка на уроках, вдома, а серце обіймає втома.

До шафи підійшла, на лахи усілася. А ті, мов птахи,

Своїми крилами гойднули і дівчинку перевернули.

Двері закрились, світло в очі, а фотографія пророче

Заговорила у цю мить - дівчинці в інший час летіть.

СОФІЯ: Фотограф і жених, Сніжана. Осінь – чарівна ясна панна.

А я на купі сосни сіла, тітонька тільки й не зловила.

Мерщій в кущі, там хлопчик в смутку, камінь в руках,

День без прибутку. Йому дала я шоколадку.

Він викинув, як прикру згадку. Тікав, а я за ним в погоню,

Вітер вже стукав в німу скроню. Побачила двір, їхню домівку.

Сіла тихенько на долівку. Коралі! – хочеться додому.

Та ІЛАРОК, - і вже по всьому: у шафі, у своєму часі.

І радість буде при відвазі!

ДОРОГА: Дорога. Веду до Вадима. Ось брама стала нам дверима.

Дівчинку бабця і впускає. БАБЦЯ: Тобі кого? Грізно гукає.

СОФІЯ: Вадима, на хвилинку хочу. Розмову дружню напророчу.

БАБЦЯ: Вадим! Нема, пішов харциз! Проклятий рід. А мій каприз вийти за гроші! Я шкодую. Проклятий рід! Ото й бідую!.

СОФІЯ: Бабусю, ви побережіться, хорошого лише держіться.

АВТОР: І фотографії давались, щоб дні до кращого вертались,

Буцімто комусь показать, отак прокляття і знімать.

АНГЕЛ: Це казка. Та біда – прокляття! Знімає Бог! Ви знайте, браття. Шість кроків є молитв свободи, І очищають небозводи.

Прийди, признай вину в Ісусі. Попроси прощення й в недузі,

Прийми очищення із рук Святого Бога, почуй звук

Слова живого, що прощає, життя Духу розпочинає

В Твоєму серці і у днях. То вічності літає птах.

ЛЮДИ: Прости, Отець, Тебе не чтили, Твої дарунки погубили.

-Прости, інших Богів придбали, мамону злата обирали.

- Прости, ішли у потойбіччя, до ворога були обличчя.

- Прости, садили ми обмани, прийшли тоді в душі тумани,

- Прости, ми крали, не любили, в облудах, зрадах ми ходили,

І лицемірство наше діло, воно біду в грудях носило.

Та Ти омив нас життя кров’ю, Ти всиновив знову любов’ю,

Ми біля Тебе, у Тобі. Так радуватись днів судьбі.

АНГЕЛ: І відкривалась шафа в казці, і  спогад йшов в Господній ласці. І покаяння дні світліли, гріхи до Бога полетіли. Ісус всі взяв на свої плечі, вам дав свободу, а не втечі. Казав любити і рости, духовними щоб ви були .

(Всі діючі особи виходять на сцену)

ВАДИМ: Признався я що вкрав коралі. Правда, не сам. Та днини далі йшли, щоб хорошеє прийнять, щоб милості Господні знать. Софія (як не знаю сам) ввела сім’ю немов у храм,

Мирилися тато і мама, вернувся дід – отака драма.

САШКО: А я Софійці помагав, коли про шафу тую взнав, що рятувать треба людей, Катрусю і сім’ю, з сітей

грози, і блискавки, і смерті, тож від прокляття круговерті.

Шовковицю спиляли в час, і відмінились смерті враз.

СНІЖАНА: Про Валентина взнала правду: він Міщенко-Білий, і ковдру зради життям своїм носив, дітей своїх кидав. Просив, щоби його тільки любили. В самого - дні совість губили. Та в мене щастя – є Сергій, він мій герой і лицар мрій. Художник, любий і коханий, довго у днях життя жаданий.

СОФІЙКА: Минуле, близьке і далеке. Не бігала я до аптеки,

Та старця слово, що сліпий, побачила у святі мрій: небо з землею там зійшлося, блискавка в очах! Що знайшлося!

Господь бо відміняє кару, Дає життя і мир, не свару.

Бачила Кулаківських Гната, від нього йшла хвиля багата та і прокляття: зчинив гріх: всіх обікрав – себе беріг.

І його пращури нещасні: Франя і Фрол, години власні іншим лиш біди підкидали: Клава, Корнілій вже волали.

А далі Яків, Лизавета, синок Василь! Що до секрета:

Жінка від голоду сконала, хоч поряд їжа там лежала.

Яків скінчався – удавився, чужий обід його скінчився.

Васюня і Олена разом. Війна ішла страшним наказом,

І 40 років у підвалі ховали роки мужа сталі.

Катрі допомогла Олена, старця кормила, і проблема

Вже вирішилась: вздоровіла. Життя змінить роду зуміла.

ВСІ: Казка з щасливим тут кінцем.

Майбутнєє лягло вінцем: Сашко бо вивчився, чекав,

Він ресторан свій відкривав. Соня зайшла – русалчин слід.

 І в щасті мир не знав вже бід!

3. Оцінка глядачів. Відгуки.

 

4. Аналіз роботи. Самооцінювання. Оцінювання.

 

5. Домашнє завдання: Відгук на виставу ( Мої враження, почуття, роздуми, досвід)