«Чому у снігурів червоні груди» Жила собі пташка маленька, Така неяскрава, сіренька. Та серце палке вона мала І сонечко дуже кохала. А що вже смілива була Ця сіра пташина мала! От якось спекотного літа Надумала пташка злетіти До сонця у небо високе, Таке недосяжне й глибоке. Так, справді, смілива була Й завзята ця пташка мала.
Знялася вона й полетіла, До сонця несли її крила. Чим вище вона підіймалась, Тим сонце все більш дивувалось: Занадто хоробра була Ця крихітна пташка мала! І сонце палкі свої стріли В сміливого птаха пустило, І груди вогнем запалали,- Криваво-червоними стали… Відважна пташина мала Тепер вже не сіра була.
Спустилась на землю невдаха… Відтоді ображена птаха Не мріє до сонця злетіти, Не любить спекотного літа. Тепер вона любить сніги… Ти взимку поглянь навкруги Й побачиш на тлі білосніжнім- Птахи, як троянди розкішні, В червонеє пір'ячко вбрані. Поглянь лиш, які вони гарні! Їх груди – немов ліхтарі. Цих красенів звуть снігурі.