Урок «Степан Сапеляк. «І долі білий чорно шлях». Цикл «Це титло слова родове». Нерозривний зв’язок творчої долі поета із журбописом болю та боротьби за Україну.

Про матеріал

Розробка уроку з літератури рідного краю.

Мета: ознайомити учнів із життєписом та поезією лауреата Шевченківської премії Степана Сапеляка, її особливостями; розвивати навички самостійної та творчої роботи учнів, здатність аналізувати літературні твори, пов'язувати їх ідейно-тематичне спрямування зі світоглядними позиціями автора, розвивати в школярів здібності до виразного читання, вміння «уявляти» поетичну особистість автора поезії, розуміти світ його творчості; формувати почуття співпереживання, уміння відчувати глибину людського болю, власної долі й долі рідного краю; виховувати патріотизм, естетичні смаки, поглиблювати знання учнів про представників сучасного літературногоТернопілля, формувати культуру осмисленого читання поетичних творів.

Перегляд файлу

Тема. Степан Сапеляк. «І долі білий чорно шлях». Цикл «Це титло слова родове». Нерозривний звязок творчої долі поета із журбописом болю та боротьби за  Україну. Філософська наснаженість та особлива метафоричність поезії.

Мета: ознайомити учнів із життєписом та поезією лауреата Шевченківської премії Степана Сапеляка, її особливостями; розвивати навички самостійної та творчої роботи учнів, здатність аналізувати літературні твори, пов’язувати їх ідейно-тематичне спрямування зі світоглядними позиціями автора, розвивати в школярів здібності до виразного читання, вміння «уявляти» поетичну особистість автора поезії, розуміти світ його творчості; формувати почуття співпереживання, уміння відчувати глибину людського болю, власної долі й долі рідного краю; виховувати патріотизм, естетичні смаки, поглиблювати знання учнів про представників сучасного літературногоТер-нопілля, формувати культуру осмисленого читання поетичних творів.

 

Тип уроку:вивчення нового матеріалу.

 

Обладнання: портрет Степана Сапеляка, виставка збірок поета, роздруковані тексти циклу поезій «Це титло слова родове», словник літературознавчих термінів.

Очікувані результати: учні ознайомилися з життєвим та творчим шляхом Степана Сапеляка, розглянули його твори в єдності зі світоглядними позиціями автора, акцентували увагу на активній громадській позиції митця, ознайомилися з деякими аспектами аналізу його творчості.

Поети, як і Слово, не вмирають.
Вони лиш переходять у пісні,
У сповідь і молитву, честь і правду,
У вічні гімни сонцю та весні...
В одвічних одах Матері й Коханій
Звучить поетів голос, не стихає.
На благовіст у вільнім отчім краї
Живе поезія. Поет не помирає.


В.Калашник

Пішов у безсмертя, нам храм дарувавши, —
Зі слова несхитного сам збудував;
Він з людством залишиться, вірю, назавше,
Бо так, як Степан, ще ніхто не писав.

Б. Мельничук

Хід уроку

І. Організаційний етап. 

Учні в процесі підготовки були розділені на групи: 1 - група біографів, 2 - група журналістів, 3 -  група літературознавців, 4 - група комп’ютерного забезпечення.

Кожна група отримала випереджальне завдання:

1 група - розглянути життєвий та творчий шлях Степана Сапеляка, підготувати стислий хронологічний звіт;
 2 група –підготувати уявне інтерв’ю з поетом;

3 група – підготувати роздатковий матеріал для учасників засідання (поезії циклу        С. Сапеляка  «Це титло слова родове» для подальшого виразного читання та аналізу); пояснення літературознавчих термінів.

4 група – підготувати мультимедійну презентацію – огляд життєтворчості С. Сапеляка, допомагати підбором матеріалу до виступів інших груп.

Письмове завдання:записати в зошит основні підтеми проблемно-тематичних ліній

поезії (протягом уроку).

 

ІІ. Повідомлення теми, мети й завдань уроку. Запис епіграфів.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Вчитель читає поезію Богдан Мельничука:

Невисокий, та міцно збитий,
Чорно-сивий волососпад...
Роздавав голубам він крихти,
В жменю зібрані зі стола.

Брали птахи дари поета,
Не боялися — із долонь...
Жаль, такого нема портрета.
Вже й не буде. Як і його.

Звичка ця - берегти і крихту —
Із дитячих голодних літ;
Потім разом з юнацьким криком
Він ту звичку взяв у Сибір.

Поєднались тоді назавжди
Сила духу та львівський гарт,
І не зміг кадебістський зашморг
Залякати у пастці грат.

Зберігав там не лише мужність,
А й любов свою до краси;
Повсякчас цінував він мудрість,
Разом з нею - птахів голоси.

...Очі — мовби вуглинки долі,
А волосся — неначе німб.
Дарував він народу Слово,
Голубам дарував він хліб...

        Ім’я Степана Сапеляка (1951–2012) – поета-дисидента, публіциста, правозахисника, лауреата Національної премії імені Т.Г.Шевченка та багатьох інших літературно-мистецьких відзнак – тільки останніми роками почало входити в духовний простір нашого народу, у структуру Космо-Психо-Логосу (за Г.Гачевим) українства, незважаючи на те, що його життя і творчість у зарубіжжі давно стали символом незламності духу, уособленням найкращих людських чеснот, лицарства, безкомпромісності, стійкості. Д.Мейс у передньому слові до третьої книги тритомного видання спадщини поета "І каміння те сталохлібами..." (Харків, 2011) писав, що він у дуже молодому віці "потрапив у цупкі сплети ГУЛАГового пекла, пережив катування, неодноразові голодовки, моральний і психологічний терор і все-таки все витри-мав,виніс на волю свою, хоч обпечену і зранену, але чисту і благородну душу".     С.Сапеляка було заарештовано 26 лютого 1973 року й засуджено Тернопільським обласним судом ст.62, ч.1 КК УРСР ("Антирадянська агітація і пропаганда") та ст.64 ("Організаційна діяльність та участь в антирадянській агітації") до п’яти років позбавлення волі й трьох років заслання. Як поет він "народився за колючими дротами", зберігши за відсутності свободи й блокади моральності особисту й національну гідність у нелюдських умовах "задротів’я". Він належав до тієї когорти письменників-нонконформістів, що зуміли в ситуації новітньої інквізиції та духовного мародерства застійних 1970-х років "не відступитися. І не / Покласти лжу на струни" , а жити й творити за кодексом Честі, Правди й Совісті, свідомо офіруючи свою «прибиту морозом (М.Жулинський) юність, аби « БУЛО СЛОВО / І БУЛО ПИСАНЕ / І БУЛО СВОЄ...»

    Надамо слово нашим групам, які ознайомлять  з підсумками своєї пошукової роботи. Виступи груп супроводжуються слайдовою презентацією, підготовленою 4 -ю групою комп’ютерного забезпечення

ІV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1 група - біографи:

Виразне читання вірша "Село мого дитинства"

Учень

Росохаче.Яслиночко. Яскине.

Чортківщино.Намистино калин.

Гніздеченько і пісня лебедина

Моя ти доле з вузликом золи…

 

Тобі хто я … Сівач, поет чи лірник…

Чи блудний син з пожитками гріхів?..

Росохаче. Ім'ям твоїм я мовкну.

Ні слів. Ні верб. Потоки навсібіч…

Та гупа пам'ять. Гупа, наче довбня

Прямобіж і поднинно по спині.

Поклич мене, Росохаче, поклич ще,

Ліщинонько, травиченько, птахи…

Доповіді учнів

1.Степа́н Євста́хійович Сапеля́к (26 березня 1951, за паспортними даними 1952, село Росохач Чортківського району Тернопільської області) — український поет, письменник, публіцист, літературознавець, правозахисник, громадський діяч. Учасник «росохацької групи». Член Національної спілки письменників України (1991), міжнародного ПЕН-клубу (1992), Української Гельсінської спілки (1987).

Народився в селі Росохач неподалік Чорткова південніше на Тернопільщині. Одними з перших книг Степана були «Коли ще звірі говорили» та «Лис Микита» Івана Франка. Батько був родом з Перемишля (нині Польща) — український лемко, вірний греко-католик, муляр і рільник. Мати — Ганна була родом з Тернопільщини, разом із своєю матір'ю Анастасією співали у хорі у Церкві святого Миколая. Навчався у середній освітній та музичній спеціальній школах за класом духових інструментів у м. Заліщиках (у Росохачі була лише восьмирічна школа), які закінчив в 1969 році. Студентські роки та перший період літературної творчості і громадсько-політичної діяльності. Навчався на філологічному факультеті Львівського університету у 1969—1973 рр.

29 жовтня 1972 р. після чергових арештів (Ігоря Калинця та ін.) написав відкриту заяву на ім'я тодішнього Генсекретяря КПРС Леоніда Брежнєва та Першого секретаря КПУ Володимира Щербицького, у якій висловив незгоду супроти арештів та свавілля української інтелігенції.1972 року Сапеляк надіслав до видавництва збірку поезій, яку один із рецензентів охарактеризував як «націоналістичну».          2. 17 листопада 1973 році був виключений з комсомолу, а згодом і з ВНЗ. З лютого 1973 року перебуває під слідством в Тернопільському КҐБ, як учасник молодіжної підпільної групи, яка у ніч 22 січня 1973 р. на честь 50-річниці Акту Злуки УНР і ЗУНР в м. Чорткові вивісили жовто-блакитні прапори й розклеїли летючки із протестом й закликом: «звільнити політв'язнів із радянських тюрем й концтаборів..». 19 лютого 1973 року заарештований та 24 вересня 1973 засуджений Тернопільським обласним судом за частиною 1 ст. 62 КК УРСР («Антирадянська агітація і пропаганда») та ст. 64 («Організаційна діяльність та участь в антирадянській організації») до 5 років позбавлення волі та 3 років заслання. Степан Сапеляк під час заслання в Хабаровському краї, де він працював електриком. Покарання відбував в концтаборах та тюрмах ГУЛАГу міст Пермі, Владимира, Північного Уралу, Охотського побережжя Хабаровського краю та в Казанському централі. На засланні був на Колимі та в Хабаровському краї. В ув'язненні брав активну участь у концтабірному русі Опору.                                                                  3. Після ув’язнення поета "під гласним наглядом" КДБ поселили в селі Безлюдівка  (Дорошеве) на Харківщині, що стала його другою Батьківщиною (народився він на Тернопільщині). У Харкові він заснував Гельсінську групу, а у серпні 1988 року вперше в цьому місті підняв жовто-блакитний прапор біля пам’ятника Т.Г.Шевченкові. Після високого поцінування (Шевченківська премія) збірки "Тривалий рваний зойк" до поета прийшло заслужене визнання. Його приймають до Національної спілки письменників України. Він – відомий громадський діяч, член міжнародного відділення ПЕН-клубу, Української Гельсінської Групи, співголова Асамблеї Шевченківських лауреатів, один із фундаторів Асоціації незалежної творчої інтелігенції, член редколегії громадсько-політичного часопису "Український вісник", відповідальний редактор (у співпраці з поетом М.Даньком) харківського позацензурного видання "Кафедра", лауреат літературно-мистецьких премій ім. І.Франка (США), В.Свідзінського, братів Лепких, Т.Мельничука, першої літературної премії та диплома фонду Волиняків-Швабінських Українського вільного університету. 2001 року С.Сапеляк нагороджений медаллю "В’язень сумління" Міжнародного фонду "Смолоскип", 2005 року – орденом "За заслуги ІІІ ступеня". 2009 року за особистий внесок у державотворчий процес, подвижницьку діяльність в ім’я України поета нагороджено Хрестом Івана Мазепи. Його удостоюють звання "Харків’янин 2009 року" в номінації "Діячі науки, культури, мистецтва" та почесного громадянина Тернополя (2011). 1 лютого 2012 року помер від інсульту.

 

Підсумок роботи групи «Анкета поета»:

 

Сапеляк Степан Євстахійович

 

Дата народження:

26 березня 1951 (61 рік)

Місце народження:

Тернопільська область
      село Росохач Чортківського району

Національність:

українець

Громадянство:

Україна

Мова творів:

українська

Рід діяльності   :

поет, політико-громадський діяч,   письменник,    публіцист,

літературознавець, мистецтвознавець

Роки активності:

1973 – до відходу у засвіти

Напрямок:

неоромантизм

      Премії:

Літературно-мистецька премія ім. І.Франка,  Національна премія України імені Тараса Шевченка, Літературно-мистецька премія імені братів Левка та Богдана Лепких, Літературно-мистецька премія ім. В. Свідзінського, Перша літературна премія (диплом) Фонду Волиняків-Швабінських Українського вільного університету

 

      Група 2 – журналісти:

   Постать Степана Сапеляка – досить одіозна. На наш погляд, найкраще свій духовний мікросвіт зуміє розкрити перед нами сам автор. Тому  пропонуємо вашій увазі рольову гру «Журналістське інтерв’ю із Степаном Сапеляком».

— Степане Євстахійовичу, 1973 року Ваше молоде безтурботне життя круто змінилося після того, як Ви з іншими юнаками вивісили у м.Чорткові на Тернопільщині синьо-жовті прапори і розклеїли протестні листівки. Що Вас спонукало до цього відчайдушного кроку? Це був миттєвий порив душі? Чи Ви справді думали, що таким вчинком могли щось змінити?

— За своєю природою я маю дуже чутливу душу. Дата 22 січня 1918 року завжди світилась ясною зорею у моїй пам’яті ідеалом незалежності. Ідеаліст, я хотів прислужитися цій даті і запалити свічу в часі тотальної мряки над вигасаючою Україною. І ось 1972 року моральна сила родинних традицій змусила мене виступити із заявою на захист політв’язнів і арештів у СРСР «написанням віршів антирадянського (націоналістичного) змісту» та вивішуванням жовто-блакитних прапорів із однодумцями у м.Чорткові 22 січня 1973 року. І цей моральний, жертовний дух і досі витає наді мною уже в умовах ринкових торгів.

— Після заслання Вам дозволили «під гласним наглядом КГБ» проживати на Харківщині. Як Вам, західнякові, вдалося інтегруватися у харківське життя? Здається, Ви полюбили це місто, присвятили йому не один вірш.

— Згадаймо 80-ті минулого століття. Харківське суспільство заангажоване на «мілітарну» службу. Мені у «спецовці» нелегко було влаштуватись, а ще важче — відповідати на запитання набундюченого чекіста чи вохровця з кадрів: «Где Вы шлялись десять лет не работая нигде?» Прописатися мені в материнській оселі в Галичині не дозволило КГБ. Завченою фразою, яку мені підказали харківські гебісти, я відповідав «кадровику»: «Работал на секретных обьектах…» І брали «дворніком», причепчиком у радгоспі тощо…

— Ви песиміст чи оптиміст?

— Я оптиміст. Оптиміст із християнської традиції. На ґрунті правих ідей і віри в Бога…

— Одна з Ваших книжок називається «Во ім’я Слова». Що для Вас слово — зброя чи молитва?

— Слово — це причастя мого дару. Слово для мене — будитель. Співучасник джерела Істини. Отієї, Кирило-Мефодіївської… І мій хрест!

— Хто для Вас герой?

— Той, що горить найсвятішою любов’ю до своєї країни: Джавахарлал Неру, Магатма Ґанді, Андрей Шептицький, Катерина Зарицька, Олена Теліга, Олег Ольжич, Микола Міхновський, В’ячеслав Липинський, Роман Шухевич, Євген Коновалець, Олекса Гірник, довічний засланець Павло Грабовський. І ще, і ще, за ким подзвін.

— Як Ви пишете? Що потрібно Вашій Музі — тиша, увага, аплодисменти?

— Пишу душею у згоді з терпінням і самотністю. «Золота пора» поезії — заслання на Охотському побережжі. Там жила моя надія. Надія і доблесть.

— Порівняно з іншими, Ви мало пишете поетичних творів. Вони у Вас виважені і вистраждані. Як до Вас приходить натхнення?

— Натхнення моє — це мить смирення з пташкою, деревом, звірятком. Це мить, коли розум мій блокується назовсім.

— Яке Ваше життєве кредо?

— Моє кредо: «Дай нам Боже днесь…»
— Чого Ви не можете пробачити?

— Сезонних лицедіїв, злих карликів, для яких профанована роль «службі вітчизні» і каральним загонам стала нормою і не закінчилась й понині.

— Чого Вам сьогодні найбільше не вистачає?

— Не вистачає аскетизму, дисципліни. А це чинник, що не дає розслабитися думці про боротьбу за волю, мужність…

— Скажіть, будь ласка, а які книжки Ви читали у дитинстві, що вплинуло на формування Вашого світогляду?

— «Коли ще звірі говорили», «Лис Микита» Івана Франка. Світогляд мій будувався «на дико» — висота гір, скель і простір неба. І досьогодні відчуваю нестачу цього…

— А які книжки сьогоднішніх сучасників могли б відзначити?

— Хотілося, щоб сьогодні культивувалися твори, написані особистостями, зокрема Андрія Кондратюка, Феодосія Рогового, Ігоря Калинця, Ігоря Костецького, Богдана Чепурка, Любові Проць і ще… ясних імен нашої сучасної культури. Прикро, що мало уваги читач звертає на значущий духовний твір Валерія Шевчука «Пізнаний і непізнаний Сфінкс: Григорій Сковорода сучасними очима: розмисли». Більше уваги потребує популяризація нашої перекладацької школи, зокрема, творчості Миколи Лукаша, Василя Мисика, Григорія Кочура, Євгена Поповича, Ольги Сенюк.

— Яку музику Ви слухаєте?

— Музику Артемія Веделя і Максима Березовського. Давні канти. І тріо Маренич…

— Які види спорту Вас цікавлять?

— Змалку і донині цікавлюся спортивною гімнастикою, вітрильним спортом.

— Зараз багато людей у відчаї: втрата роботи, соціальних та духовних орієнтирів…

— Маловір’я…
 

— Що б Ви порадили людині, яка у відчаї?

— Віри, «що гори ворушить…»

— Яку б настанову хотіли дати молодій людині?

— Високого й нелегкого обов’язку перед тими, хто честь і свободу ставив понад дар життя. На цих постатях трималися студенти-захисники під Крутами і повстанці УПА…

— Ви відчуваєте себе щасливим?

— Щастя, як на мене, — це життя на висоті Заповідей. А в народі кажуть: «Щастя — коли немає нещастя…»

Підсумок роботи групи «Асоціативне гроно»:

 

Внутрішній світ поета:

- прагнення духовної самореалізації;

- нетерпимість до несправедливості;

- готовність померти, але зберегти людську гідність;

- уболівання за долю рідних.

 

Зовнішні фактори впливу:

- умови ув'язнення (репресії проти творчості, провокації начальства і кримінального

оточення, жорстокі покарання).

 

Група 3 – літературознавці:

Учень

І найперше було слово

І розмовляли квіти

І цвів мак Україною

І йшли віки

І були українці

І створилося

Слово Українське…(С. Сапеляк)

 

Літературна творчість С.Сапеляка надто повільно входить у духовну орбіту народу, а відтак і в науковий обіг, що й зумовлює актуальність її багатопланових інтерпретацій. Прикметною рисою усієї творчості С.Сапеляка є "гостре відчуття самотності, одинокості зрячоїдуші в атмосфері хаосу, духовного і національного зубожіння". М.Жулинський підкреслює, що йому властива "стихійна егоцентричність образного самовираження, яка ігнорує дисципліну форми і не прагне дошукуватися образно-логічного відповідника почуттям і настроям поета". Поетична творчість митця органічно вписується в художньо-філософську парадигму з чітко вираженою біблійною інтертекстуальністю.

 

«Літературознавча розминка»

Цикл (грецьк. kyklos — коло) — ряд пов'язаних між собою явищ, які творять певну замкнуту цілість. У літературі — сукупність художніх творів одного жанру, які об'єднуються задумом автора в естетичну цілість. Послідовність творів, які включаються до Ц., визначається плинністю настрою ліричного героя чи розвитком внутрішнього конфлікту, переживання. Різні за мотивами, інтонаційно-ритмічною структурою, строфічною будовою, жанрами, твори Ц. витримані у спільному стильовому ключі, завдяки композиційній єдності набувають додаткової естетичної вартості.

Філософська лірика — поезія, спрямована на філософське осмислення світу, людини, є виявом філософських поглядів ліричного героя. Філософська лірика і філософія мають спільний предмет осягнення — загальні закономірності життя, природи, розвитку суспільства. Проте наука базується на узагальненнях логічного порядку, а поезія — на асоціативних роздумах. Характерними особливостями філософської лірики  є художня настанова на пізнання сутнісних проблем буття, часу і простору, превалювання логізованих узагальнених образів, медитація як спосіб ліричного осмислення дійсності.

Метафора (грец. metaphora - перенесення) - один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.

Згідно класифікації, що пропонує Н. Д. Арутюнова, метафори поділяються на такі:

-  номінативні - заміна одного дескриптивного значення іншим. Вони слугують джерелом омонімії;

-  образні метафори, що слугують розвитку фігуральних значень і синонімічних засобів мови;

-  генералізуючі метафори (як кінцевий результат когнітивної метафори), які стирають в лексичному значенні слова межі між логічними порядками та стимулюють виникнення логічної полісемії. Існують й інші погляди на класифікацію метафор. Наприклад, Дж. Лакофф і М. Джонсон виділяють два типи метафор, що розглядаються щодо часу і простору: онтологічні, тобто метафори, що дозволяють бачити події, дії, емоції, ідеї і т.д. як якусь субстанцію.

 

Вчитель

 

Поезію С.Сапеляка неможливо аналізувати і навіть незручно оцінювати. Її просто

треба читати, дозволяючи своїм емоціям і почуттям (а іншими словами, душі) відгукнутись на поетичне слово автора. Мотиви поетичних рядків, що увійшли

до циклу «Це титло слова родове», написаного у 2008 році,  переплітаються, адже серед них:

 – світ природи і філософія життя;

– людина і вічність;

– сенс життя людини взагалі і власного зокрема;

  Слово, Бог, Україна.

Відповідно до зазначених мотивів учні чотирьох груп виконують завдання на картках для аналізу циклу.

 

1 картка

Виразно прочитайте 1-3 поезії циклу.

Працюючи над змістом, дайте відповіді на запитання:

– який природній фон змальовано у поезії?

– які мікрообрази створюють картину поетової малої батьківщини ?

– які епітети несуть смислове, особливе звучання поетичних рядків?

 

2 картка

 Вдумливо прочитайте 4-5 поезії циклу.

Створіть монолог-роздум, відповідаючи на запитання:

– як змальовано плинність часу?

– яку роль відіграє риторично-спонукальне речення в поезії?

– які ознаки філософської лірики тут відмітні?

– чому ліричний герой хоче вірити у вічність життя?

 

3 картка

Читаючи 6-8 поезії циклу, передайте стан зболеної душі  ліричного героя через власну долю, невіддільну від долі України.

Дайте відповіді на запитання:

– поясніть логічне навантаження дієслів у поезії;

 – який часовий простір змальовано в образі зозулі-зигзиці?

– визначте метафори, що передають стан душі ліричного героя.

4 картка.

Емоційно перечитавши ІІ розділ циклу, відтворіть картину життя ліричного героя, жертовно принесеного на олтар Вітчизні.

 Продумайте відповіді на запитання:

- яке емоційне навантаження присутніх тут образів-символів ?

- розкрийте метафоричну картину поетової долі та його творчості.

 

Підсумок роботи групи «Лінія цінностей»:

Цінності загальнолюдські = Цінності поета С. Сапеляка

Добро

Любов

Пам'ять

Віра

Вірність

Життя

Відданість

 

V. Рефлексія

 

1.Вчитель

     Поети не вмирають, вони, можливо, лише перестають писати, та залишають свої твори прийдешньому, очікуючи суду історії, читача вибагливого і проникливого, який зронить у свою душу думку і мрію поетову.

       В. Саган, називаючи автора Паном Слова, який творить симфонічну поезію, виділяє 7 «секретів», 7 характерних особливостей, притаманних авторові:

1. Стривожене серце.

2. Любов до України.

3. Віра, що продовжує віру Каменяреву в нашу щасливу зорю.

4. Органічна причетність до її Королівської Величності Літератури.

5. Дар чуття, розуміння, бачення Слова, енергетика твору, філософська метафоричність тексту, віртуозність звукової інструментовки.

6. Моральна непохитність перед Словом Його.

7. Жертовне прагнення пізнати істину.

 

2. Складання сенканів про Степана Сапеляка.

VІ. Оцінювання відповідей.

Домашнє завдання (на вибір).

1. Підготуйте усні враження від прочитаного.

2. Напишіть міні-твір за темою одного з розглянутих мотивів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Урок з української літератури в 11 класі

Література рідного краю

Степан Сапеляк. «І долі білий чорно шлях».

 Цикл «Це титло слова родове».

Нерозривний зв’язок творчої долі поета із журбописом болю та боротьби за  Україну.

Філософська наснаженість та особлива метафоричність поезії.

 

 

 

 

Квасниця Олександра Ярославівна,

вчитель української мови і літератури

Джуринської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Чортківського району

 

 

2016

docx
Додано
23 липня 2018
Переглядів
220
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку