Урок "Суть орієнтування на місцевості"

Тема 4. Основи військової топографії

Тема уроку Суть орієнтування на місцевості. Визначення сторін горизонту за компасом, годинником та сонцем, зірками, місцевими предметами. Азимут магнітний і його визначення. Визначення азимута на місцевий предмет і напрямку руху за азимутом.

Мета:

• ознайомити учнів з основами військової топографії;
• узагальнити та систематизувати знання про суть орієнтування на місцевості;
• ознайомити учнів з порядком визначення сторін горизонту за компасом, годинником та сонцем, зірками, місцевими предметами;
• дати поняття про магнітний азимут та його визначення;
• виховувати ініціативу, кмітливість;
• прищеплювати учням навички дій у комплексі з усіх питань у єдиній тактичній обстановці; 
• обґрунтувати необхідність знання основ топографії для виконання бойового завдання.

Очікувані результати:

Учень (учениця):

характеризує поняття орієнтування на місцевості;

має уявлення про визначення сторін горизонту за компасом, годинником та сонцем, зірками, місцевими предметами;

пояснює порядок орієнтування на місцевості, рух за азимутом

визначає відстані на місцевості за топографічною картою, сторони горизонту та азимут за предметами на місцевості;

обґрунтовує необхідність знання основ топографії для виконання бойового завдання;

вміє користуватись та рухатись на місцевості за компасом і топографічною картою.

Учні повинні засвоїти терміни і поняття:

Топографія, військова топографія і місцевість, орієнтування на місцевості, сторони горизонту,магнітний азімут

Обладнання та матеріали:

Учбові топографічні карти, плакат «Визначення сторін гарізонту за компасом, годинником та сонцем, зірками, місцевими предметами», олівці, лінійки, транспортири, компаси .

Базові поняття та терміни:

топографія, магнітний азімут.

Форма проведення

пояснювально - ілюстративна.

Методи проведення:

розповідь, пояснення, демонстрація, тренування.

Місце проведення:

Навчальний кабінет №5

Тип уроку:

теоретичне заняття

                     Міжпредметні зв’язки: географія

Структура уроку

І.Організаційний етап ………………………………………………………… 2 хв.

ІІ. Тренування особового складу ……………………………………………. 5 хв.

ІІІ. Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності …….. 7 хв.

IV. Вивчення нового матеріалу ……………………………………………... 23 хв.

1. Суть орієнтування на місцевості.

2. Визначення сторін горизонту за компасом, годинником та сонцем, зірками, місцевими предметами.

3. Азимут магнітний і його визначення. Визначення азимута на місцевий предмет і напрямку руху за азимутом.

V. Узагальнення, систематизація й контроль знань та вмінь учнів …………3хв.

VІ. Підбиття підсумків уроку ………………………………………………….3 хв.

VІІ. Домашнє завдання ………………………………………………………… 2 хв.

Хід уроку

І. Організаційний етап

1. Шикування особового складу (двошеренговий стрій).

2.Перевірка учнів за списком та  зовнішнього стану учнів, віддача рапорту вчителю, привітання вчителя.

4. Виконання Гімну України

 ІІ. Тренування особового складу  

Стройове  тренування повороти на місці, розмикання та перешикування у складі відділення.

ІІІ. Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності

1.Опитування особового складу (узагальнення знань, отриманих на минулому занятті).

2.Фронтальна бесіда з елементами розповіді.

3.Оголошення теми, мети та порядку проведення заняття.   

 IV. Вивчення нового матеріалу

1. Суть орієнтування на місцевості.

Орієнтуватися на місцевості у бойових умовах – це означає визначити своє місцезнаходження і потрібний напрямок руху або дій стосовно сторін горизонту, оточуючих місцевих предметів і елементів рельєфу, а також стосовно розташування своїх військ і військ противника.

У бойовій діяльності військ орієнтування має дуже велике значення, особливо під час дій у лісі, вночі, у негоду і на незнайомій місцевості.

Сутність орієнтування складає три основних елементи:

а) розпізнання місцевості, на якій перебуваєш, за її характерними ознаками і орієнтирами;

б) визначення свого місцезнаходження, цілей, які спостерігаються, і інших об’єктів;

в) пошук і визначення напрямків на місцевості.

Важливою задачею орієнтування є знаходження і витримування потрібного напрямку руху за будь-яких умов – на полі бою, у розвідці, під час маневрування і здійснення маршів.

Задача орієнтування не обмежується лише пошуком і витримуванням напрямку руху. Вона органічно входить, як складовий і початковий елемент в обов’язки командира і його підлеглих з вивчення місцевості, розвідки противника, організації цілевказання, взаємодії і пересування на полі бою. Таким чином, орієнтування на місцевості – це не епізодичний захід, а безперервний процес, який повинен здійснюватися самим командиром підрозділу і особовим складом під його керівництвом протягом всього періоду підготовки до виконання отриманої бойової задачі і під час її виконання.

Орієнтування повинно бути безперервним як за часом, так і у просторі. Це означає, що в ході виконання бойової задачі його потрібно здійснювати систематично, у міру пересування підрозділу по місцевості і так, щоб за будь-яких умов, в будь-який момент часу і в будь-якому місці впевнено і точно знати своє місцеположення стосовно відомих орієнтирів, об’єктів, своїх дій, вихідного і кінцевого пунктів руху.

У бойовій обстановці відрізняють топографічне і тактичне орієнтування.

Під топографічним орієнтуванням необхідно розуміти визначення свого місцеположення (точки перебування) стосовно сторін горизонту (сторін світу), оточуючих місцевих предметів і рельєфу.

Під тактичним орієнтуванням розуміють швидке і правильне визначення свого місцеположення на полі бою стосовно розташування своїх військ і військ противника, знання даних щодо дій противника, а також бойової задачі – своєї і свого підрозділу.

Для орієнтування на місцевості потрібно вміти находити напрямки на сторони горизонту, визначати напрямки (вимірювати горизонтальні кути) на оточуючи місцеві предмети і деталі рельєфу і вимірювати відстані до них. Місцеві предмети і деталі рельєфу, стосовно яких визначається своє місцеположення, називають в цьому випадку орієнтирами.

Горизонтальні кути (напрямки) під час орієнтування вимірюють від будь-якого напрямку, що прийнятий за початковий, до напрямку на предмет (орієнтир). За початковий напрямок під час орієнтування стосовно сторін горизонту береться напрямок на північ, а під час орієнтування стосовно місцевих предметів – будь-яка уявна пряма лінія, що проведена на місцевості і проходить через точку знаходження та місцевий предмет (орієнтир), що добре спостерігається.

Топографічне орієнтування полягає в орієнтуванні підлеглих на місцевості. Воно сприяє швидкому усвідомленню підлеглими місцеположення орієнтирів, рубежів, цілей і своїх бойових задач. Топографічне орієнтування проводиться в ході рекогносціювання і є важливим етапом роботи командира підрозділу під час поставлення бойових задач підлеглим. Під час топографічного орієнтування спочатку вказують напрямок на одну із сторін горизонту, звичайно на північ, потім місце розташування підрозділу і положення оточуючих місцевих предметів, форми рельєфу і відстані до них. 

Наприклад, доповідь про результати орієнтування супроводжується діями та викладається у приблизно такій послідовності: „Увага, орієнтую! Південь – у напрямі узлісся „Чорний ліс”. Знаходжусь на висоті 300 м на схід від нас. пункту Березівка. 800 м ліворуч нас. пункт Трохіно, 1200 м прямо перед нами урочище „Гола долина”, 1,4 км позаду – водонапірна вежа”; (рис.1): «Північ – залізничний міст, знаходимось на висоті „Кругла”; праворуч 3 км – Іванівка; прямо 3 км – ріка Біжиця, далі 6 км – місто Каменськ; ліворуч 3 км – озеро „Широке”. Після цього командир вказує орієнтири і проводить тактичне орієнтування.

Рисунок 1 – Топографічне орієнтування на місцевості

Для тактичного орієнтування, крім перелічених вище заходів, необхідно:

• вибрати (призначити) орієнтири, надати їм номери і назви;
• зазначити стосовно місцевих предметів і вибраних орієнтирів розташування оборонних споруд, вогневих позицій, спостережних пунктів та інших об’єктів противника; повідомити (доповісти), що відомо про склад і дії противника;
• вказати на місцевості розташування свого підрозділу;
• повідомити (доповісти) задачу свого підрозділу і поставити завдання підлеглим.

Топографічне орієнтування може використовуватися під час доповіді засобами зв’язку про своє місце розташування в тих випадках, коли відсутня карта або втрачено орієнтування на місцевості. Наприклад: „Знаходжусь на кургані 2 км на північ – залізничний міст, 900 м на південний захід – ліс; 5 км на південь – зруйноване поселення”. За вказаними орієнтирами (місцевими предметами) старший начальник визначає місцеположення підрозділу на топографічній карті. Тому під час топографічного орієнтування вибирають найбільш характерні площадні і лінійні орієнтири, які легко і швидко можна відшукати на карті. 

Орієнтування на місцевості може бути загальне і детальне.

Загальне орієнтування полягає у наближеному визначенні свого місцеположення, напрямку руху і часу, який потрібен для досягнення кінцевого пункту руху. Таке орієнтування найчастіше використовується на марші, коли екіпаж машини не має карти, а використовує лише заздалегідь складену схему або список населених пунктів та інших орієнтирів по маршруту. Для витримування напрямку руху у такому випадку необхідно постійно стежити за часом, пройденою відстанню, що визначається за спідометром машини, і контролювати за схемою (списком) проходження населених пунктів та інших орієнтирів.

Детальне орієнтування полягає у точному визначенні свого місцеположення і напрямку руху. Воно використовується під час орієнтування по карті, на аерознімках, приладах наземної навігації, під час пересування по азимуту, нанесенні на карту або схему розвіданих об’єктів і цілей, під час визначення досягнутих рубежів і в інших випадках. 

Основними способами орієнтування на місцевості є орієнтування по карті, по компасу (за сторонами горизонту) і по орієнтирах.

На практиці всі ці способи тісно взаємозв’язані між собою і доповнюють один одного.

Найбільш універсальним способом, який широко використовується всіма командирами, особливо під час першого початкового вивчення району майбутніх дій, здійснення маршів і переміщень на значні відстані, є орієнтування по топографічній карті. Воно полягає у визначенні по карті точки свого місцезнаходження, у розпізнаванні оточуючих місцевих предметів і подробиць рельєфу шляхом порівняння місцевості з її зображенням на карті, а також у встановленні стоствно розпізнаних пунктів і орієнтирів місцеположення цілей, які спостерігаються, і інших об’єктів.

Однак на закритій місцевості, на якій недостатньо орієнтирів, наприклад, у лісі, в пустелі, яка сильно зруйнована в результаті ядерних ударів, а також в умовах поганої видимості (вночі, в туман, снігову завірюху, під час задимлення і т.п.) порівняти карту з місцевістю і орієнтуватися по ній досить складно, а іноді зовсім неможливо. У таких випадках як доповнення до карти використовують компас і визначають напрямки за азимутами, тобто орієнтуються за сторонами горизонту. При таких способах задача орієнтування вирішується лише частково, оскільки дозволяє визначати на місцевості тільки напрямки. Місцеположення ж різних пунктів вздовж напрямків руху визначаються за відомими відстанями до них, які вимірюються по карті або будь-яким іншим способом.

Орієнтири і їх використання на полі бою

В основі будь-якого способу орієнтування лежить вміння вибирати на місцевості орієнтири і використовувати їх як маяки, що вказують потрібні напрямки, пункти і рубежі.

Як орієнтири можуть використовуватися будь-які місцеві предмети, елементи рельєфу і різні предмети, що спостерігаються на місцевості.

Вивчення і запам’ятовування незнайомої ділянки місцевості з метою кращого орієнтування на ній необхідно завжди починати з вибору навколо себе трьох-чотирьох найбільш характерних орієнтирів. Потрібно добре запам’ятати їх вигляд і взаємне розташування, щоб у подальшому можна було за ними у будь-якому пункті розпізнати місцевість і визначити своє місцеположення. Під час пересування орієнтири вибирають за напрямком шляху, послідовно намічаючи їх, у міру виходу у нові райони.

Особливо важливе значення орієнтири мають на полі бою. Вони полегшують вивчення місцевості і запам’ятовування взаємного положення на ній різних об’єктів і пунктів: за ними призначають і витримують напрямок наступу, вказують сектори спостереження і обстрілу, межі ділянок зосередженого вогню і т.п. Тому одним із обов’язків командирів підрозділів по організації бою є встановлення у районі наступних дій загальних орієнтирів.

Загальний порядок вибору і призначення орієнтирів на полі бою. Підпорядкованим і приданим підрозділам орієнтири вказуються командиром на місцевості під час доведення бойового наказу; вони використовуються для управління підрозділами, підрозділами, організації взаємодії і цілевказання під час ведення вогню.

У механізованих підрозділах призначається: у роті, взводі – два-три орієнтири, у відділенні – один-два; в обороні їх може бути і більше. Орієнтири вибирають більш-менш рівномірно по фронту і в глибину, щоб ними можна було користуватися у будь-якому місці для вказівки цілей, які з’являються, і витримування заданого напрямку руху. У наступі по мірі просування підрозділів призначають нові орієнтири, які забезпечують цілевказання, безперервність орієнтування і правильність витримування напрямку дій.

Орієнтири вказуються і нумеруються справа наліво і по рубежах – від себе у бік противника(рис.2). Для зручності запам’ятання і пошуку на місцевості орієнтирам, якщо потрібно, надають також умовні назви, що відображають їх характерні, явні ознаки, наприклад: „Темний кущ”, „Червоний дах”, висота „Кругла”.

Рисунок 2 – Схема спостереження

 Якщо орієнтирів, призначених старшим начальником, недостатньо, командири підрозділів додатково вибирають і вказують підлеглим свої орієнтири, маючи на увазі, що номери і умовні назви орієнтирів, які вказані старшим начальником, не повинні змінюватися.

Під час взаємодії з підтримуючим підрозділом і сусідами, а також під час доповідей старшому начальнику використовуються тільки орієнтири, вказані цим начальником.

Особливості орієнтування вночі. Під час організації і ведення нічного бою загальний порядок призначення орієнтирів в основному той же, що і за умов дня. Однак вночі вибір і використання орієнтирів ускладнюється, оскільки багато об’єктів і подробиць місцевості, які добре помітні у денний час, стають мало примітними або зовсім не відрізняються не тільки у темряві, але і за умов штучного освітлення.

Таким чином, спостереження, цілевказання і орієнтування на полі бою у нічних умовах, незважаючи на застосування освітлювальних засобів і приладів нічного спостереження, значно ускладнюється, тому від командирів підрозділів вимагаються ретельність і увага під час вибору і призначення нічних орієнтирів. Але необхідно враховувати особливості нічного бачення і характер зміни виду місцевості залежності від способу спостереження.

Так, під час спостереження у темряві без застосування засобів і приладів нічного бачення більш-менш чітко буває видно лише загальні контури (силуети) деяких місцевих предметів і елементів рельєфу, але їх об’ємні форми і колір не розрізняються. Тому орієнтири, які добре видно вдень, якщо вони виділяються лише своїм коліром, вночі стають непридатними.

Під час штучного освітлення видимість і умови спостереження наближаються до денних, але відрізняються такими основними особливостями. Природний колір місцевості різко змінюється: предмети жовтого кольору здаються білими, світло-зеленого – жовтуватими і т.п. Внаслідок безперервного переміщення променів прожекторів і палаючих зірок, інших освітлювальних засобів освітленість різних ділянок місцевості стає нерівномірною і швидко змінюється; утворюються різкі рухомі тіні неприродно витягнутої форми, що хаотично пересуваються у різних напрямах з різною контрастністю і з різною швидкістю. Різка і швидка зміна контрастів світлотіней сильно викривлюють контури предметів, які спостерігаються, і створюють оманливу уяву щодо глибини і просторового розміру ділянок місцевості, які освітлюються по-різному: сильно освітлені предмети вважаються ближчими, а слабо – далекими.

Під час спостереження за допомогою приладів нічного бачення, сприймається чорно-біле або зелено-чорне зображення, внаслідок чого природний колір місцевих предметів і оточуючої місцевості не відрізняється. Але предмети, що спостерігаються, можна розпізнати лише по силуетах за ступенем контрастності їх зображення.

 Таким чином, із наведеного вище матеріалу можна зробити висновок, що як нічні орієнтири слід вибирати по можливості більш значні за висотою предмети місцевості, які відрізняються характерною формою своїх силуетів і контрастом на фоні неба або оточуючої місцевості (гребені висот, окремі будівлі, великі дерева, лісопосадки і т.п.). Вночі і за умов поганої видимості витримувати заданий напрям руху найзручніше вздовж лінійних орієнтирів (доріг, рік, лісових галявин і просік, рівчаків та інших нерівностей рельєфу), що простягаються у напрямку шляху.

Вибір орієнтирів під час організації нічних дій і їх вивчення особовим складом повинні проводитися по можливості вдень, а вночі – за умови штучного освітлення. Якщо орієнтири призначають вдень, потрібно по першій же можливості перевірити і показати особовому складу, як їх видно вночі – у темряві і під час штучного освітлення і як з настанням темряви змінюється вигляд місцевості, умови спостереження і орієнтування. Якщо орієнтири призначаються вночі, командир підрозділу показує їх своїм підлеглим, використовуючи освітлення місцевості, а якщо потрібно, то і прилади нічного бачення.

Штучне освітлення місцевості у поєднанні із застосуванням освітлювальних і світлосигнальних засобів використовується для встановлення світлових орієнтирів, позначення напряму дій підрозділів і бойових курсів танків, а також для вказівки цілей і позначення досягнутих підрозділами пунктів і рубежів. Це суттєво полегшує нічні дії військ, створюючи більш сприятливі умови для спостереження, цілевказання і орієнтування на полі бою.

Освітлення місцевості і використання освітлювальних засобів для встановлення світлових орієнтирів і виконання інших задач здійснюється за планом старших начальників. Для цієї мети використовуються прожектори, світлові авіабомби, освітлювальні снаряди, міни і патрони (ракети). Крім того, можуть використовуватися пожежі, що створюються у розташуванні противника за допомогою запалювальних снарядів і авіабомб. Як орієнтири можуть також застосовуватися, якщо дозволяє видимість, розриви димових артилерійських снарядів (димові орієнтири).

У механізованих і танкових підрозділах із засобів освітлення широко застосовуються освітлювальні патрони, які використовують за вказівкою старшого начальника. Як світлові сигнали розпізнавання і орієнтування широко використовуються трасуючі кулі, кишенькові електричні ліхтарі, задні габаритні вогні на танках і бронетранспортерах. Шляхи руху танків можуть позначатися віхами з ліхтарями, світло від яких спрямоване у бік наших військ.     

2.Визначення сторін горизонту за компасом, годинником та сонцем, зірками, місцевими предметами.

Є чотири основних сторони горизонту: північ (Пн.), південь (Пд.), захід (Зх.) і схід (Сх.).

Між основними розташовані проміжні сторони горизонту: північний захід (Пн. Зх.), північний схід (Пн. Сх.), південний захід (Пд. Зх.), південний схід (Пд. Сх.).

Визначення сторін горизонту на місцевості називається орієнтуванням.

     Саме слово орієнтування походить від латинського слова орієнс. яке в перекладі означає«схід». Стародавні народи Середземномор'я за основний напрямок уважали схід. Так і виникло слово орієнтування.

Визначення напряму на сторони горизонту за знаходженням Сонця.

При відсутності компаса або в районах магнітних аномалій сторони горизонту можна приблизно визначити за Сонцем. У Північній півкулі Сонце сходить влітку на північному сході, а заходить на північному заході. Тільки двічі на рік Сонце сходить на сході та заходить на заході - в дні весняного (21 березня) та осіннього рівнодення (23 вересня).
Прийнято вважати, що Сонце у визначений час доби знаходиться на сторонах горизонту (табл. 1):

Т а б л и ц я 1

Над територією України Сонце знаходиться на півдні у найвищій точці над горизонтом (у зеніті) в полудень, при цьому тіні від місцевих предметів мають найменшу довжину в напрямку на північ. З переміщенням Сонця тіні зміщаються на схід. Так, якщо відмітити положення кінця тіні від якогось предмета, а через деякий час відмітити нове положення кінця тіні цього ж предмета, то ми набудемо напрямок на схід (від другого до першого - захід).

Визначення напряму на сторони горизонту за Сонцем і годинником.

Знаючи, що Сонце здійснює по небосхилу свій видимий шлях зі сходу на захід за ходом годинникової стрілки з кутовою швидкістю 15° за годину, можна визначити сторони горизонту за Сонцем та годинником у будь-який час дня.
Перший спосіб Годинник установлюють так, щоб годинна стрілка була спрямована на Сонце (положення хвилинної стрілки при цьому не враховується). Кут між годинною стрілкою та напрямком на цифру 1 (влітку - на цифру 2) на циферблаті годинника ділять навпіл - це і буде напрямок на південь. У протилежній стороні буде північ. До півдня ділять навпіл ту дугу (кут), яку годинна стрілка має пройти до 13 (14) години (рис. 3,а), а після півдня - ту дугу (кут), яку вона пройшла після 13 (14) години (рис. 3,б).
 

 Рис. 3. Визначення сторін горизонту за Сонцем та годинником: а - до полудня; б - після полудня

Другий спосіб. На аркуші паперу замальовують коло і ділять на 24 частини. Рисочку зверху позначають цифрою 14, знизу – 2, праворуч – 20, ліворуч – 8, а відносно цих цифр підписують інші цифри циферблату (від 1 до 24), в результаті чого ми отримаємо астрономічний циферблат для визначення сторін горизонту влітку (для визначення сторін горизонту взимку циферблат необхідно підписати – 13, 1, 19 і 7 відповідно).

У напрямку від центра кола вверх до цифри 14 (взимку – 13) наносять стрілку і підписують „Південь”. Другу стрілку накреслюють у напрямку на час спостереження і направляють на Сонце. При такому положенні стрілки на Сонце попередньо нанесена стрілка на „Південь” вкаже відповідний напрямок. На рис.4 показано визначення сторін горизонту за сонячним компасом (влітку) о 10:00. Такий компас використовують і вночі, коли видно повний Місяць і вважають, що це не Місяць, а Сонце і наводять відповідну цифру циферблату денного часу, тобто о 23:00 – 11:00.

Рис. 4 Визначення сторін горизонту за сонячним компасом

Третій спосіб полягає у визначенні положення Сонця у конкретний час дня, пам’ятаючи при цьому, що Сонце за годину проходить по небосхилу 15° за годину і влітку буде знаходитись у напрямку на південь о 14:00. Наприклад, влітку для визначення сторін горизонту об 11:00 необхідно стати лівим боком з витягнутою рукою у напрямку Сонця (у цей час Сонце не дійшло до півдня на кут у 45°), а правою рукою по відношенню до лівої встановити кут у 90°, який поділити навпіл, тобто відняти 45°. Це і буде напрямок на південь; у протилежному напрямку – північ, ліворуч – схід, а праворуч – захід.

Визначення сторін горизонту положенням рук

 Якщо необхідно визначити сторони горизонту після обіду, наприклад, о 17:00 (влітку Сонце з 14:00 до 17:00 пройшло по небосхилу кут у 45°), треба стати правим боком з витягнутою рукою у напрямку Сонця, лівою – встановити кут у 90°, який теж необхідно поділити навпіл, напрямок якого вкаже на південь. Спосіб рекомендується використовувати за складних умов орієнтування під час пересування захаращеними лісами з ярами та чагарниками, серед плавнів і очерету та в інших випадках і при цьому напрямок руху необхідно визначати досить часто і в обмежений час (у розвідці, при здійсненні стрімкого маневру, виконанні спеціальних завдань тощо).

Визначення напрямів на сторони горизонту за Місяцем. За Місяцем сторони горизонту визначають більш точно, коли видно весь його диск. Повний Місяць у будь-який час знаходиться в стороні, протилежній Сонцю. Різниця в часі їх місцезнаходження складає 12 годин. Ця різниця на циферблаті годинника не видима, оскільки о 1 годині та о 13 годині взимку (відповідно о 2 годині та 14 годині влітку) годинна стрілка буде знаходитися на одному місці. Тому сторони горизонту визначають таким же чином, як і за Сонцем.

Визначення напрямів на сторони горизонту за Місяцем і годинником.

Якщо Місяць неповний, то слід визначити кількість “видимих” годин (повний Місяць знаходиться в протилежній стороні від Сонця і різниця складає 12 годин) і знак (+ або -). До часу спостереження необхідно додати (відняти) кількість “видимих” годин і отримати той час, коли на місці Місяця знаходилося б (буде знаходитись) Сонце. Спрямувавши на видиму частину Місяця вирахувану цифру циферблату годинника, потрібно вважати, що це не Місяць, а Сонце, і визначити напрям на південь.
Наприклад, час спостереження 5 г. 30 хв. (рис.5). Видима частина диску Місяця в поперечнику складає за оцінкою на око де-сять шостих частин, або 10 годин. Місяць відходить. Отже, Сонце буде знаходитись у тому напрямі, де в даний час знаходиться Місяць, о 15 г. 30 хв. (5:30+10:00=15:30), тобто годинник покаже 3 г. 30 хв. Спрямовуємо цифру 3:30 на циферблаті годинника на Місяць. Кут між цифрами 3:30 і 1 ділимо навпіл і знаходимо напрям на південь. Щоб не помилитися, коли брати різницю, а коли суму, користуються правилом, яке показано на рис. 5

Рис. 5  Визначення сторін горизонту за Місяцем і годинником

Визначення напрямів на сторони горизонту за Полярною зіркою.

Полярна зірка завжди знаходиться на півночі. Вночі на безхмарному небі її легко знайти за сузір’єм Великої Ведмедиці. Крізь дві крайні зірки ковша Великої Ведмедиці потрібно подумки провести пряму лінію та відкласти на ній п’ять відрізків, що дорівнюють відстані між крайніми зірками ковша. У кінці п’ятого відрізка буде знаходитися Полярна зірка Малої Ведмедиці (рис.6). За яскравістю вона приблизно дорівнює зіркам Великої Ведмедиці. Полярна зірка може служити надійним орієнтиром для дотримання напрямку руху, оскільки її положення на небосхилі зі зміною часу практично не змінюється. Точність визначення напряму за Полярною зіркою складає 2-30.

Рис. 6  Знаходження Полярної зірки на небосхилі

Визначення сторін горизонту за різними ознаками місцевих предметів.

Цей спосіб менш надійний, ніж вищезгадані, тому користуватися ним слід лише у виняткових випадках (немає компаса, район магнітної аномалії, в умовах обмеженої видимості).
Більшість ознак обумовлені розміщенням місцевих предметів по відношенню до Сонця

(рис .7), а саме:
- кора великих дерев грубіша на північній стороні; тонша, еластичніша (у берези - світліша) - на південній;
- у сосни повторна (бура, потріскана) кора на північній стороні підіймається вище по стовбуру;

- дерева, каміння, черепичні та шиферні дахи раніше та густіше покриваються лишаями та грибками з північної сторони;
- на деревах хвойних порід смола рясніше накопичується з південної сторони;
- мурашники розташовуються з південної сторони дерев, пнів та кущів; крім того, південний схил мурашників пологий, а північний крутий;
- весною трава з південної сторони великого каміння, стовбурів дерев, на південних галявинах лісу вища та густіша, а влітку, під час довгої спеки, трава залишається більш зеленою з північної сторони цих предметів;
- ягоди та фрукти скоріше дозрівають (червоніють, жовтіють) з південної сторони;
- сніг швидше розтає на південних схилах; внаслідок цього на снігу утворюються зазубрини - шипи, направлені на південь;
- просіки в лісових масивах частіше прорубуються за лінією північ-південь або захід-схід, лісові квартали нумеруються з заходу на схід;
- вівтарі православних церков звернені на схід, а головні входи розташовані з західної сторони;
- вівтарі католицьких церков (костьолів) звернені на захід;
- припіднятий кінець нижньої поперечини хреста церков звер-нений на північ.

Рис. 7  Визначення сторін горизонту за різними ознаками місцевих предметів (стрілками показано напрям на північ)

3. Азимут магнітний і його визначення. Визначення азимута на місцевий предмет і напрямку руху за азимутом.

Компас і користування ним. На озброєнні в підрозділах Сухопутних військ є компас Адріанова (рис. 8) і компас артилерійський АК (рис. 9). Основними частинами компаса є насаджена на вістря сталевої голки магнітна стрілка, шкала, візирний пристрій, гальмо, корпус. У компаса Адріанова шкала нерухома, повертається візирний пристрій (цілик і мушка), шкала за ходом годинникової стрілки оцифрована в градусній мірі з ціною поділки 30.

Рис. 8 Компас Адріанова:
1 - корпус; 2 - шкала (лімб); 3 - магнітна стрілка;
4 - візирний пристрій (мушка і цілик); 5 - покажчик відліків;6 - гальмо

Рис. 9 Артилерійський компас (АК):

1 - корпус компаса;2 - корпус лімба;3 - кутомірна шкала (лімб);

4 кришка з дзеркальцем (а), вирізом (б) для візу-вання, защіпкою (в);
5 - магнітна стрілка; 6 - виступ гальма стрілки.

В артилерійського компаса нерухомий візирний пристрій (дзеркальце з прорізом). Шкала, як правило, у поділках кутоміра (в тисячних). Ціна поділки 0-50.
Останнім часом досить широко використовується компас “Турист”. Він виготовлений за зразком артилерійського компаса. Шкала градусна з ціною поділки 5градусів.
Для перевірки компас встановлюють у горизонтальному положенні на який-небудь предмет і відпускають гальмо. Запам’ятовують відлік за кінцем стрілки і металевим предметом відводять стрілку в сторону. Металевий предмет забирають - стрілка повинна вказати попередній відлік. Якщо відлік відрізняється більш ніж на одну поділку - компас несправний (розмагнічена стрілка або затуплена голка).
Не рекомендується працювати з компасом під час грози, поблизу електричних проводів високої напруги і поблизу металевих предметів. Від машини необхідно відходити на 10-15 м, від танка - на 40-50 м.

Завдання, які вирішуються за допомогою компаса:
а) визначення напрямів на сторони горизонту;
б) знаходження магнітних азимутів напрямів;
в) знаходження напрямів за відомими магнітними азимутами;
г) вимірювання кутів на місцевості і за картою.

Визначення напряму на сторони горизонту за компасом виконують таким чином. Мушку візирного пристрою ставлять на нульову поділку шкали (північ), а компас - горизонтально. Потім відпускають гальмо магнітної стрілки і повертають компас так, щоб північний її кінець збігся з нульовим відліком. Після цього, не змінюючи положення компаса, візуванням через цілик і мушку за-пам’ятовують віддалений орієнтир, який використовується для вка-зання напряму на північ.
Визначення магнітного азимуту компасом Адріанова. Стати обличчям до орієнтиру (цілі). Відпустити гальмо і тримати компас горизонтально. Поворотом корпусу компаса сумістити північний кінець стрілки з нульовим відліком. Придержуючи стрілку біля нульового відліку, повернути візирний пристрій так, щоб крізь цілик і мушку бачити орієнтир. Зняти відлік за шкалою біля мушки.
Визначення магнітного азимуту артилерійським компасом АК. Стати обличчям до орієнтира (цілі), компас тримати горизонтально на рівні очей. Відкрити кришку компаса та підняти дзеркальце під кутом 450. Впіймати в проріз орієнтир і, втримуючи його, поворотом кільця шкали підвести до північного кінця стрілки відлік 00 (Пн). Біля індекса під прорізом зняти відлік за шкалою.
Магнітний азимут - горизонтальний кут від північного кінця стрілки компаса до напрямку на орієнтир (ціль), що вимірюється за ходом годинникової стрілки від 00 до 3600. Щоб визначити зворотній азимут (азимут повернення), необхідно від визначеного магнітного азимута відняти 1800, а якщо його значення менше 1800 - то додати 1800.
Визначення напряму за відомим магнітним азимутом компасом Адріанова. Відпустити гальмо. Мушкою візирного при-строю встановити відлік заданого азимуту. Тримаючи компас перед собою (цілик до себе, мушка від себе), повернутися разом з компасом так, щоб північний кінець стрілки збігся з нульовим відліком (зорієнтувати компас), притримуючи кінець стрілки на нулі, крізь цілик і мушку вибрати якомога дальній орієнтир.
Визначення напряму за відомим магнітним азимутом артилерійським компасом. Підняти кришку компаса і, повертаючи шкалу, встановити відлік заданного азимуту. Тримаючи компас перед собою (цілик до себе, проріз дзеркальця від себе), повернутися разом із компасом таким чином, щоб північний кінець стрілки сумістився з нулем (зорієнтувати компас). Нахилити дзеркальце так, щоб у ньому було видно шкалу. Утримуючи стрілку на нулі доворотом компаса, через проріз якомога далі намітити орієнтир.
Визначення напряму на сторони горизонту за компасом

виконують таким чином. Мушку візирного пристрою ставлять на нульову поділку шкали (північ), а компас - горизонтально. Потім відпускають гальмо магнітної стрілки і повертають компас так, щоб північний її кінець збігся з нульовим відліком. Після цього, не змінюючи положення компаса, візуванням через цілик і мушку запам’ятовують віддалений орієнтир, який використовується для вка-зання напряму на північ.
Магнітний азимут – горизонтальний кут від північного кінця стрілки компаса до напрямку на орієнтир (ціль); вимірюється за ходом годинникової стрілки від 0° до 360°. Щоб визначити зворотний азимут (азимут повернення), необхідно від визначеного магнітного азимута відняти 180°, а якщо його значення менше 180°, то додати 180°. Наприклад, на малюнку нижче зворотний азимут (азимут повернення) становить 120°.

Визначення магнітного азимута компасом. Стати обличчям до орієнтира. Відпустити гальмо і тримати компас горизонтально. Поворотом корпусу компаса сумістити північний кінець стрілки з 0°. Утримуючи стрілку на нулі, повернути візирний пристрій так, щоб крізь цілик і мушку бачити орієнтир. Зняти відлік за шкалою біля мушки. На малюнку магнітний азимут на орієнтир становить 300°.

Визначення напряму компасом за відомим магнітним азимутом. Відпустити гальмо. Мушкою візирного пристрою встановити відлік заданого азимуту, наприклад, 300° і повернутися разом із компасом так, щоб північний кінець стрілки збігся з нульовим відліком і, утримуючи кінець стрілки на 0°, крізь цілик і мушку вибрати якомога дальній орієнтир (на  малюнку – вишка).

V. Узагальнення, систематизація й контроль знань та вмінь учнів

1.Назвіть способи визначення напрямів на сторони горизонту.

Напрями сторін горизонту можна визначити:
а) за компасом;
б) за розташуванням Сонця;
в) за Сонцем і годинником;
г) за розташуванням Місяця;
д) за Місяцем і годинником;
е) за Полярною зіркою;
є) за різними ознаками місцевих предметів.
2.У якій стороні горизонту сходить і заходить Сонце над територією України влітку і взимку?

У Північній півкулі Сонце сходить влітку на північному сході, а заходить на північному заході. Тільки двічі на рік Сонце сходить на сході та заходить на заході - в дні весняного (21 березня) та осіннього рівнодення (23 вересня).
3.Опівдні Сонце знаходиться праворуч від спостерігача. Який напрямок буде прямо перед спостерігачем?

Схід

4.Що таке магнітний азимут.

Магнітний азимут – горизонтальний кут від північного кінця стрілки компаса до напрямку на орієнтир (ціль); вимірюється за ходом годинникової стрілки від 0° до 360°.

5.Який порядок визначення магнітного азимута напряму на точці компасом?

Визначення магнітного азимуту компасом Адріанова. Стати обличчям до орієнтиру (цілі). Відпустити гальмо і тримати компас горизонтально. Поворотом корпусу компаса сумістити північний кінець стрілки з нульовим відліком. Придержуючи стрілку біля нульового відліку, повернути візирний пристрій так, щоб крізь цілик і мушку бачити орієнтир. Зняти відлік за шкалою біля мушки.
VІ. Підбиття підсумків уроку

1.Зробити загальну оцінку класу.

2. Відмітити кращих учнів на занятті.

3. Перевірка ступеню засвоєння нового матеріалу учнями.

VІІ. Домашнє завдання

1.Прочитати відповідний параграф підручника «Захист Вітчизни»

2. Записати в зошит порядок визначення магнітного азимута.