Урок. Тема: Літературні псевдоніми, історія виникнення. Псевдоніми в українській літературі

Тема: Літературні псевдоніми, історія виникнення. Псевдоніми в українській літературі

Мета: дослідити історію виникнення псевдонімів, простежити  еволюцію впровадження цього методу називання серед українських письменників, навчати учнів розуміти багатство літератури, виховувати любов до української літератури.

Обладнання: портрети письменників, роздатковий матеріал (кросворд із псевдонімами), презентація.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Хід уроку:

І.Організаційний момент.

ІІ. Етап засвоєння нових знань

В українській літературі ми часто зустрічаємося з анонімними, псевдонімними та криптонімними друкованими і рукописними працями, розшифрування яких потребує багато часу, зусиль і пошуків. Це, звісно, робота дослідників. Практика псевдонімів почалася з давніх часів у культурах різних народів, принаймні користувалися псевдонімами вже давньогрецькі письменники.

Псевдоніми – найбільш уживана форма маскування справжнього авторства.У перекладі з грецької мови псевдонім – несправжньо іменований, прибране ім’я, прізвище або авторський знак, що ними користуються в пресі письменники, журналісти, актори замість власного прізвища. Розшифрування псевдонімів є важливим ключем до з’ясування багатьох явищ культурного життя, без знання псевдонімів не можна повно висвітлити участі письменників у загальному процесі розвитку літератури, критики, публіцистики.

Відомі чотири головні форми прикриття авторства. Під анонімами розуміємо невідомих авторів, які не подають про себе ніяких даних, умисно приховуючи своє авторство. Містифікаціями називаємо твори, підписані іменами, прізвищами реально існуючих людей, хоч насправді вони їх не писали. Так, до містифікацій вдався українсько-польський поет ХVІІ століття Бартоломей Зиморович, коли видавав свої твори під іменем брата – Симона Зиморовича. Часом автори прикриваються фіктивними, переважно неіснуючими іменами; іноді використовують окремі літери (криптоніми); також користуються скороченнями, всілякими знаками і зірочками (астроніми).

Щоб дізнатися більше про псевдоніми, послухаємо наших друзів-дослідників псевдонімів

Дослідник 1.

У 20-их роках ХХ століття з’явилися дві публікації – «Словник псевдонімів українських  письменників (матеріали)» О.Тулуба та «Матеріали до словника  псевдонімів і криптонімів українських авторів» Б.Комарова, які разом складали 45 друкованих сторінок. У кінці 30-их років В.Дорошенко укладає список на 1500 псевдонімів діячів української літератури й журналістики. Значно ширше подаються псевдоніми у «Матеріалах до словника псевдонімів українських письменників, вчених та громадських діячів за 1800-1916 роки», підготованих у 40-их роках колективом науковців у складі Я.Дашкевича, К.Малицької, О.Суховерського та М.Штеліги, де розшифровано 2500 псевдонімів.

Дослідник 2.

Унікальним виданням  став  «Словник українських псевдонімів та криптонімів (ХVI-XX століття)» О.Дея, виданий у 1969 році. Книга розкриває понад 10000 псевдонімів, криптонімів та різних умовних знаків, якими підписувалися письменники, критики, публіцисти, актори, художники і громадські діячі України. У словнику подано псевдоніми українським, латинським та грецьким алфавітами, астроніми, різні знаки і цифри, колективні псевдоніми. Найсучасніше дослідження «Нові матеріали до словника українських псевдонімів» В.Еппеля  надруковане  у 1999 році.

Дослідник 3.

Практика псевдонімів була розвинена вже в давньоруських рукописних книгах. Деякі рукописи мали імена авторів  та переписувачів, зашифровані цифрами, які позначалися за допомогою літер. Широко українські полемісти-сатирики почали користуватися псевдонімами з XVI століття, коли змушені були ховати власні імена, виступаючи у своїх творах проти католицизму. Варто згадати Стефана Зизанія (справжнє прізвище Кукіль, що у перекладі із грецької мови – Зизаній), Івана Вишенського (псевдонім від назви міста – Судова Вишня), Христофора Філалета, Теофіла Ортолога (справжнє ім’я Михайло Смотрицький), Клирика Острозького.

Дослідник 4.

Традиція зашифровувати своє ім’я продовжувалася протягом XVIІ – XVIІІ століть. Основною причиною величезного розвитку псевдонімності серед українських письменників XIX ст. були акції царського уряду, скеровані проти української культури, які до краю обмежували друкування українською мовою. Тому письменники змушені були часто змінювати свої псевдоніми, аби не виявити себе і не потрапити до рук поліції. Вживання псевдонімів було життєвою необхідністю діячів української культури в умовах гострої ідеологічної боротьби. Часто українські письменники користувалися псевдонімами для створення масовості авторства їх видань (О.Кониський у журналі «Правда», 1888-1895 рр.), щоб викликати у читачів уявлення про широке коло прихильників їх ідей (І.Франко та М.Павлик у 1876-1882 рр.) чи навпаки – через скромність, пересуди та традиції.

Врешті решт характерною для кінця XIX початку XX століття була мода на псевдоніми. Письменники звертаються до псевдонімів тому, що так прийнято, що всі використовують псевдоніми. Це створювало певні труднощі для літературознавців та критиків у питанні вивчення літературного процесу та історичної суспільної думки на Україні. Літературне «переодягання» перетворювалося у своєрідну гру. Перед автором не стояло питання  про те, чи виступати йому від імені чоловіка або жінки, титулованою або нетитулованою особою.

Слово вчителя

 Таким чином, основною причиною, що зумовлює появу псевдонімів, є прагнення особи сховатися («замаскуватися») за псевдонім від переслідувачів, ворогів, правосуддя. У другій половині ХХ століття потреба конспіративного маскування зникла. Тому домінуючими стали такі мотиви використання псевдонімів, як національне світобачення і ментальність; ідея творчості, увиразнення особистісної позиції у суспільстві;характеристика соціального статусу, трудової діяльності; моральні та релігійні переконання; інтелектуальні якості.

Поміркуйте, що спричинило виникнення псевдонімів

Створення кластеру (учні висловлюють свої ідеї усно, вчитель підсумовує – запис у зошиті)

Слово вчителя

Частина українських письменників увійшла в літературу під своїми власними іменами, хоч і користувалися багатьма псевдонімами: Іван Франко, Михайло Павлик, Олександр Кониський, Осип Маковей. Дехто тільки під псевдонімами: Марко Вовчок, Іван Білик, Панас Мирний, Леся Українка, Ганна Барвінок. Деякі письменники ввійшли в літературу, поєднуючи псевдоніми та власні прізвища: Григорій Квітка-Основ’яненко, Іван Нечуй-Левицький. Відомо, що деякі письменники називали себе декількома іменами.

Створення рейтингової таблиці.

Спробуймо хаотичного розташувати письменників по кількості їхніх псевдонімів, складіть список (від найбільшого до найменшого: хто швидше):

Олександр Кониський – 141, Іван Франко – 99, Осип Маковей -56, Пантелеймон Куліш – 47, Олена Косач – 44, Борис Грінченко – 34, Яків Головацький – 22, Микола Вороний – 20, Сидір Воробкевич – 15, Леся Українка – 1.

Давайте познайомимося деякими із них

Ребус:

Леся  Українка – справжнє прізвище Лариса Косач-Квітка. Саме так був підписаний її перший дитячий вірш.

тап   

Остап Вишня – справжнє ім’я Павло Губенко, інколи послуговувався іменем Оксана. Саме так звали завідувачку відділу, де він друкував один із своїх  фейлетонів.

І. Франко використовував такий псевдонім, як Paula Z., крім Мирона, Івана Живого, Дженджалика, Хоми Брута, Віршороба, Голупенка, використовував такі літературні підписи: «+ -«

Олександр Олесь – справжнє прізвище Кандиба, деколи підписувався як Ганна Красолька.

Багато псевдонімів українських письменників пов’язано із назвами країн, регіонів, міст, сіл, річок. Основоположник української прози Григорій Федорович Квітка підписував свої твори і Грицько Основ’яненко , і Г.Ф. Квітка-Основ’яненко, використавши назву рідного хутора, куди він приїхав 1831 року і де жив до смерті. Його твір «Маруся» є яскравим зразком сентиментальної традиції в нашій літературі.

Мати Лесі Українки, відома в літературі як Олена Пчілка, інколи підписувалась Колодяжинською ( Від назви села на Волині).

Шанують в Україні славетну родину корифеїв театрального мистецтва Тобілевичів.  Один з братів взяв собі за псевдонім назву річки Саксагань і назавжди залишився в історії театру Саксаганським. Інші члени родини ввійшли в літературу під різними прізвищами:

Іван підписувався Карпенко-Карим (подвійний псевдонім Карпенко, тобто син Карпа, і Карий  -  прізвище  улюбленого героя з «Назара Стодолі» Шевченка), Микола – Садовським (від прізвища матері).

Іванові Семанюку надзвичайно подобався Черемош, що і спонукало до виникнення літературного прізвища Черемшина. Ім’я Марко успадкував ще з дитинства, бо мати частенько йому говорила  «Товчешся, як Марко по пеклі».

Серед письменників української літератури, що ми вивчаємо, псевдоніми також використовували:

Олесь Гончар – Олександр Біличенко

Марко Вовчок – Марія Вілінська

Панас Мирний – Панас Рудченко

Микола Хвильовий – Микола Фітільов

Іван Багряний – Іван Лозов’ягін

Іван Нечуй-Левицький – Іван Левицький

ІІІ. Перевірка засвоєного матеріалу

Асоціативне гроно

Що їх об’єднує?

 Розгадайте кросворд (роздатковий матеріал)

ІV. Підсумок уроку

• Що таке псевдонім?
•  З якою метою використовували псевдоніми?
• Чи потрібно підтримувати цю традицію сьогодні?
• Який би ви взяли псевдонім для себе?

Оголошення оцінок

V. Домашнє завдання

Намалюйте малюнок-символ псевдоніму українського письменника (на вибір)